Дипломная работа: Мюнхенська змова та її вплив на геополітичну ситуацію в Європі
З другого боку, для самого німецького уряду доля судетських німців, які не належали до імпер Бісмарка-Вільгельма, на той момент поразки та революції мало що важила. Отже, він не надав їм серйозної підтримки, коли частини Чеського легіону, які щойно повернулися додому з Франції та Італії, взялися окуповувати зони з німецькою людністю і в такий спосіб відновити цілісність історичних богемських земель протягом наступних тижнів. Обласні столиці “Дойчбьохмену” та “Судетенланду здалися чехам відповідно 16 і 18 грудня, а решта місцевостей – на Різдво. Відсутність тоді військового опору місцевих німців чеській окупації була наслідком не лише слабкості, але також усвідомлення того, що Антанта на мирній конференції прагнула б ухвалити плебісцити, результати яких мали б бути вирішальними. Три місяці перегодом, коли стало ясно, що очікування були помилкові, місцеві німці запізніло влаштували масові демонстрації протесту, кинулися на казарми жандармерії 4 березня 1919 року, в день відкриття Австрійської національної асамблеї, у виборах до якої чеська влада, що перемогла, їм не дозволила взяти участь. При розгоні демонстрації п’ятдесят два німці було вбито. А вісімдесят чотири поранено чеськими жандармами та військовими.
Кілька територій, що об’єдналися в кордонах нової Чехословаччини, доти ніколи не були об’єднаними, як суверенна держава, ба навіть адміністративна сутність в іншій державі. Позбавлена етнічної, релігійної, культурної, історичної або фізично дності, нова Чехословаччина зіткнулися із завданням компенсувати відсутність такої єдності створенням політичної єдності завдяки застосуванню тако політичної та адміністративної вправності, якою чеська еліта володіла великою мірою. Проблема була величезна, але джерела, які Прага могла залучити до спроб вирішення, також були вражаючі.
Чехословаччина була перш за все найбагатшою з “держав-наступниць”, які походили із зруйновано Габсбурзької імперії. Її території не винищувались і не спустошувались під час війни, і вони разом містили понад дві третини промисловості, але лише чверть населення і одну п’яту площі колишньої імперії. Це правда, що значна частина тієї промислової потужності перебувала в руках судетських німців і що чехословацька промисловість, отже, була позбавленою колишнього безпечного внутрішнього імперського ринку і залежною натомість від несподіванок кількох міжнародних систем торгівлі, валют і тарифів. Однак, незаперечно, що Чехословаччина вийшла з війни з унікальними економічними здобутками, особливо тому, що їй також пощастило з досить багатими сільськогосподарськими угіддями, аби відтворити їхню теоретичну здатність до більшого ступеня самозабезпеченості, ніж будь-яка держава в Центральній Європі. Її воєнна промисловість була більшою за італійську. І навіть наприкінці 1930-х років, після шалених спроб усіх її сусідів розвинути свою важку промисловість, Чехословаччина все ще виробляла половину сталі та чавуну вс Східно-Центральної Європи, тобто стільки, скільки всі інші держави цього регіону разом. Додатковими активами були високі рівні письменності та освіти серед чеського та німецького секторів населення і здібності добре підготовленої, добропорядної та ефективної, хоч і малорухливої, чесько бюрократії, якої чисельно було досить, аби обслуговувати Словаччину та Карпатську Русь , так само як і західні, історичні області. Навіть клиноподібне географічне вкорінення Чехословаччини в осердя давньогерманської територ могло, за певних обставин, пояснюватися як здобуток, оскільки це надавало їй загальноєвропейського стратегічного значення, і її кільцеподібні гірськ кордони були підкреслено сприятливі для захисту. Проблем протистояння політичної еліти країни полягала в тому, чи всі ці активи могли б бути використані, аби взяти гору над властивими Чехословаччині слабкостями.
Після трохи більше року обговорення, під час якого мала проміжну законну силу тимчасова конституція від 13 листопада 1918 року, цю чехословацьку мету було досягнуто схваленням остаточної конституції держави 29 лютого 1920 року. З 155 голосів, необхідних для того, щоб пройщли різні статі та пункти конституції, 104 були віддані одностайно, а решта 50 вважали, що партії лівиці та центру перемогли тих правих, які, в будь якому разі, майже напевно знову були представлені в цьому повоєнному органі завдяки рішенню використати повернення як основи австрійського Рейхсрату 1911 року. Чехословацьке пристрасне бажання досягти майже цілковитої одностайності було настільки спільним, а прагнення уникнути червоного або білого терору(який яскраво проявився у сусідній Угорщині 1919 року) настільки всеохоплюючим, що кінцевий конституційний документ повинен розглядатися, як ідеологічний компроміс, радше, як перемога центру та лівиці.
Поєднання (а) обов'язкового загального виборчого права на парламентських виборах, (б) "фіксованого порядку" у списку кандидатів, розміщеними відповідними партіями в загальній системі пропорційного представництва, і (с) правила, на якому наполягав Виборчий суд, що депутат або сенатор має покинути своє місце на вимогу своєї партії (оскільки, за чехословацькою теорією, виборчий мандат надається партії, а не кандидатові), додавало величезної ваги влади керівництву кількох партій. В їхніх руках загальний електорат, так само як парламентські місця, політично та законодавче скорочувалися до простих помічників та підлеглих. Дійовий суверенітет партійних лідерів обмежувався лише тією мірою, до якої вони могли обирати, аби дозволити певні вільні дебати за умов таємниці в парламентських партійних клубних кімнатах, перш ніж оприлюднювати свої особливі позиції у відкритому обговоренні. (Членство в парламентському партійному клубі було юридичне обов'язковим для кожного депутата і сенатора; незалежність була виключена). Звичайно, треба було припускати, що, з огляду на велику кількість політичних партій, визначно згуртованості та стабільності чехословацьких коаліційних урядів не можна було б зберегти без цієї до певною міри суворої системи дисципліни. Таким чином, хоча ця політична ефективність коаліційної системи передає престиж парламентсько системи країни, той факт, що для досягнення цього, "реальна" справа політиків була висмикнута з публічної арени, зменшує цей престиж. До того ж, пристрасне бажання та потреба компромісу в урядових коаліціях реалізувалися в постійно зростаюче вторгнення уряду в цілому в окремі департаменти стосовно адміністративних і штатних, так само як і політичних справ. Тут знову наслідки були мішані: бажаний ступінь координації та єдності адміністрації вартий повільної та важкої процедури.
А. Чеські та словацькі партії
1."Найстарішою" чеською політичною партією з точки зору деологічного походження, якщо не організації, була Національно-демократична партія, спадкоємиця руху Младо-чехів дев'ятнадцятого сторіччя, до якої додалися деякі менші та пізніші утворювання. Вона була націоналістичною, схильною до того, щоб бути шовіністичною, панславістською, консервативною та антиклерикальною, і протягом міжвоєнного періоду постійно рухалася в бік правиці, висунувши спільний виборчий список з чеськими фашистами на виборах 1935 року. Підтримана вищими буржуазними комерційними та промисловими колами так само як націоналістичними сегментами інтелігенції, Націонал-демократична партія ніколи не досягала великої виборчої потуги поза межами своєї первісно бази в Богемії. Втім, завдяки її традиційному престижу, її вправному керівництву, її пронизливому впливу в високих державних структурах її контролю над численною високоякісного пресою, її сильній організації в столичному міст Празі та її оздобленнню багатьма видатними культурними постатями, дійсна вага цієї партії була більша за показники виборів і варта обговорення. Її сильний лідер Карел Крамарж був одним з архітекторів руху за незалежність, його проросійська “внутрішня” діяльність у передвоєнний та воєнний час відповідала за інтенсивністю та мужністю, коли не ефективністю, “зовнішній” діяльності його прозахідного (і успішнішого) суперника — Масарика.
2.Партія дрібних торговців та ремісників відкололась від націонал-демократичної партії на знак, протесту проти захоплення останньої о крупною буржуазією. Коло прихильників партії визначалося її назвою. Ворожа до технології масового виробництва, до кооперативного руху, до універсальних магазинів і відповідно до феномену економічної раціоналізації, вона була вже політичним бенефіціарієм певного вкоріненого економічного напруження, яке походило від неоднакових рівнів та моделей розвитку чехословацького економічного життя навіть перед велико. депресією і відправляло нових засмучених новобранців її шляхом.
3.Також виключно правим був фашистський рух, який прийшов під різними назвами до часткового злитгя з націонал-демократами і створення Національного союзу з 1934 до 1937 року. Хоча невеликий і стримуваний від влади стабільністю коаліційної моделі з “респектабельних” партій, він мав певне значення завдяки доброзичливості до нього з боку націонал-демократів та певних чільних елементів з державних установ, і популярності його лідерів та опікунів. Серед останніх були герої Сибірського легіону, а згодом діючий начальник штабу,генерал Рудольф Гайда, талановитий поет Віктор Дик, непередбачувано яскравий політик Ірж Стржибрни, котрий, як чимало європейських фашистів його генерації (наприклад, Деат, Мослі Муссоліні)були ренегатами соціалізму(дивися далі).
4. Тими хто хитався між правицею та центром, були католицькі, або, так звані народн партії. За винятком короткого та раннього періоду 1920—1921 років ці чеські т словацькі організації лишалися різними та йшли окремими політичними шляхами. Словацтка народна партія очолювала установче та політичне вмістилище словацьких автономістських прагнень проти чеського централізму і, за винятком короткого періоду з 1927 до 1929 років, коли вона поповнювала два кабінети міністрів, ця партія перебувала в опозиції до празької влади. Засновником та лідером парт був Андрей Глінка, який здобув репутацію як словацький національний герой своїм перед воєнним опором примусовій мадяризації словацькою народу і який підтримував цю лінію й у післявоєнний період своєю красномовною, впертою, прискіпливою та провінційною опозицією всім впливам, що йшли від більш світських та космополітичних чеських країв
5.Чеські популісти, на відміну від своїх словацьких співрелігійників, постійно вважали за потрібне бути урядовою партією. Цей вибір міг бути мотивований, зокрема потребою демонструвати свою націоналістичну респектабельність у повоєнній Чехословаччині після того, як вони збагнули, що м заважає їхня австрофільська позиція періоду до і протягом Першої світово війни. Твердо очолювана Яном Шрамеком,ця клерикальна партія отримувала деяку підтримку від усіх чеських класів, але була відносно сильніша серед селян та робітників невеличких міст Моравії. Звичайно вона не могла претендувати на вигоду від національного культу Яна Гуса, але все ж була відносно успішною (в старому австрійському стилі християнського соціалізму) в соціальних та економічних справах.
6. Найбільшою та основною чехословацькою партією була Аграрна партія (офіційно Республіканська партія сільських господарів та дрібних селян). Ця парти була настільки міцно організована, настільки глибоко вкорінена в обласний та місцевий державний аппарат, настільки повсюдно втягнута в кооперативну та банківську системи, настільки потрібна тій чи іншій урядовій коаліц настільки стратегічнау виборі міністерських портфелів, що, попри свою назву не втрачаючи контакту з первісним електоратом, зазначеним тією назвою, вона дійсно стала загальнополітичною “холдінговою компанією” для інтересів середньою класу в широкому сенсі.
7. З двох чехословацьких соціалістичних партій, націонал-соціалісти, як не мали ідеологічного відношення до їхніх німецьких тезок, організувалася 1917 року як чітко патріотична, еволюційна чеська альтернатива безперечно нтернаціоналістським, марксистським соціал-демократам. З самого початку найвиразніша антиавстрійська, антиклерикальна та антимілітаристська чеська політична формація, націонал-соціалісти перетворилися на повоєнну партію з найширшим ідеологічним спектром. Проте її членство та виборче звернення ще обмежувалися чехами, а її організаційна база зациклювалася на залізничних, поштових профспілках та профспілці службовців. Офіційне членство Едварда Бенеша, який у 1918-1935 роках обіймав посаду міністра закордонних справ, надавало партії додатковою престижу, але справжніми лідерами були її засновник Вацлав Клофач, перший чеський парламентер, заарештований австрійською владою під час Першої світової війни і (до відступництва на бік фашизму 1926 року) демагог Іржі Стржибрни.
8. Тоді, коли націонал-соціалісти вилучили свої фашистські елементи, а соціал-демократи продемонстрували свою національну респектабельність. Стало можливим замирення між ними, хоча вонги не об’єдналися. Прослідковуючи свою організаційну історію з 1878 року – далі, ніж будь-яка інша чеська партія, - соціал-демократи протягом міжвоєнних десятиріч була типовою центрально-європейською партією: патріотичною, однак підозрілою до військового стеблішменту та тією, що прагне міжнародного роззброєння;антикапіталістичною, проте, сприйнятливою до технологічного новаторства; класово налаштованою, проте, готовою брати участь в урядових коаліціях. Однією з основних функцій партії в міжвоєнній Чехословаччині було тримати відкритими канали для діалогу з етнічними меншинами завдяки її братнім стосункам з соціалістичними партіями.
9. Комуністи остаточно розмежувалися з соціал-демократами восени 1920 року, після повторної вимоги з Москви і внаслідок серйозної провокації з боку правого крила соціалістичної партії. Вони трималися більшості членів т партії і, перш за все її виборців але лише меншості її лідерів та членів парламенту. На відміну від кількох етнічно відрубних соціалістичних партій різноманітн комуністичні групи в жовтні 1921 року злилися в одну партію цілої республіки дину подібну міжетнічну партію в усій Чехословаччині. Це буча справді масова партія, але не революційна попри спроби “більшовизувати” її за допомогою повторних чисток. Єдина в країні партія, здатна здобути підтримку в міських та сільських місцевостях, в розвинених та відсталих регіонах, на базі як соціальних, так і етнічних незадоволень, комуністи - чи під першою орудою старого старого випробуваного бійця австрійської соціал-демократії Богуміра Шмерала, чи пізніше під керівництвом молодшого налаштованого на Москву апаратника Клемента Готвальда - постійно зазнавали невдач перетворитисвою значну виборчу та організаційну силу на серйозні революційні або ефективні парламентськ акції. Ніколи не оголошувана незаконною або не загнана у підпілля в міжвоєнній Чехословаччині (що різко відрізнялося від становища братніх партій в інших країнах Східно-Центральної Європи), Комуністична партія отримувала свою випробувану силу менше від нестерпних умов експлуатації, ніж від узагальненого комплексу відторгнення, який віддзеркалював жорсткі перепони між робітничим класом та нижчим середнім класом і відчуженням між співставленими етнічними громадами. На додаток до цих джерел підтримки, наприкінці 193О-х років вона здобула патріотичну респектабельність завдяки своєму відвертому ввикриттю спершу нацизму і умиротворення взагалі, а згодом –мюнхенської капітуляц зокрема.
Б. Партії етнічних меншин.
Як згадувалося вище судетські німці з самого початку були майже одностайні в оплакуванні свого включення до складу Чехословаччини, але в процесі пристосування до цієї ситуації опинилися як серед німецьких соціал-демократів, так і в буржуазному політичному таборі. Згодом 1922 року останній довільно зібраний докупи як Deutscher Verband (Німецький союз)? розколовся на потенційно кооперативний Аrbeitsgemeinschaft (Асоціацію заради роботи) та тривало непримиренний Кampfgemeinschaft (Асоціацію задля боротьби). За міжвоєнною чехословацькою політичною риторикою перша тенденція отримала назву “активізму” яка означала готовність брати активну участь у політичному житп та інституціях республіки, тимчасом, як непримиренна позиція йменувалася як “пасивізм” або “негативізм”.
1 Треба згадати спочатку двох з членів Кampfgemeinschaft — Німецької націоналістичної парт та Німецької націонал-соціалістичної партії. Остання приєдналася до гітлерівського руху в Рейху і до 1930-х років менше бентежила чехів, ніж попередня.
2. В Аrbeitsgemeinschaft, оскільки він всередин 1920- х років років рухався в бік “активізму”, були помітні три різн орієнтації:
а)Група ліберальних демократів, схвалювана промисловцями дедалі більше, аби уникнути конкуренції Рейху, підтримувалася також німецькомовними євреями, кількісно відносно слабкими, але успішними в обранні вправних парламентарів, як репрезентували їх в законодавчому органі;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
