Дипломная работа: Методи проектного фінансування
Рис.1.4 Схема взаємод суб’єктів інвестиційного процесу.
За цих умов на замовника покладається багато обов’язків щодо організації інвестиційного процесу. Він повинен відкрити фінансування проекту, тобто знайти кошти: вивільнити власн нвестиційні ресурси, залучити кошти інших акціонерів і компаньйонів, укласти угоду про кредит з комерційним банком, забезпечити свої ліцензійні права на будівництво у контрольних організаціях та місцевих органах влади, крім того, на вимоги підрядника замовник повинен забезпечити комплектне постачання технологічного обладнання та деяких видів матеріалів. Крім того, замовник повинен забезпечити підрядника на будівельному майданчику підведенням нженерних комунікацій - під’їзними шляхами, електроенергією, засобами зв’язку, водопостачанням і каналізацією, в окремих випадках - житлом і харчуванням будівельників.
В свою чергу, вимоги, як зумовлюються в договорах для підрядника, - це необхідність неухильно слідувати проектному завданню замовника, виконувати всі вказівки дирекції замовника, що створюються в апараті його управління і передбачені зведеним кошторисом. Згідно з договором підрядник виконує майже всі загальнобудівельні роботи, забезпечу значну частку поставок матеріальних ресурсів для будівництва, крім тих, що замовник здійснює як самостійно, так і за окремими прямими договорами.
Замовник здійснює координацію робіт, передбачених у генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими договорами, укладеними ним особисто; він не може впливати на хід робіт, що виконують субпідрядники, які пов’язані договірними обов’язками з генеральним підрядником. Згідно з цими договорами, як правило, на генпідрядника покладаються обов’язки матеріально-технічного постачання субпідрядників, а сам він, відповідно до інших угод, цілком залежить від виробників матеріалів, конструкцій і деталей, або посередників, що здійснюють матеріальне забезпечення.
1.3 Роль банку в процесі проектного фінансування
Як засвідчу світовий досвід, в умовах розвинутої ринкової економіки саме комерційні банки мають виступати у ролі організаторів та фінансових ініціаторів здійснення великих нвестиційних проектів та програм. Лише вони здатні відігравати вирішальну роль у мобілізації фінансових інвестиційних ресурсів, виступаючи як провідники, а в ряді випадків - як фінансові гаранти вживаних інвестиційних заходів.
Банківський нвестиційний кредит можуть надавати як спеціалізовані - інвестиційні, нноваційні та іпотечні, так і універсальні (комерційні) банки. Умови, якими повинні керуватися всі банки, типові [1]:
обов’язкова розробка та здійснення комплексу заходів з кредитування інвестиційних проектів, а саме: залучення коштів для інвестиційного кредитування на фінансових ринках капіталів іноземних та вітчизняних банків, міжнародних фінансових організацій, суб’єктів підприємницької діяльності та приватних осіб; експертна оцінка нвестиційних проектів, розроблення методів та критеріїв відбору об’єктів кредитування; розроблення разом з позичальником та інвестором фінансових умов здійснення проектів та вибір прийнятних форм кредитування; розроблення механізмів контролю та самостійне здійснення контрольних функцій щодо раціонального та цільового використання позичок;
співробітництво з міжнародними організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав, іноземними інвесторами з питань організації інвестиційного кредитування;
розробка та здійснення комплексу заходів з організації та реалізації схем кредитування, в яких банк виступає основним менеджером або кредитором.
Комерційні банки:
надають банківськ кредити для фінансування інвестиційних проектів;
здійснюють лізингові операції;
підтримують комерційне кредитування;
видають гарант учасникам інвестиційного проекту;
здійснюють розрахунково-платіжні операції у рамках проектної діяльності;
організовують спільне банківське кредитування проекту;
фінансують проект через придбання паїв, акцій та облігацій компаній, що реалізують проект;
Процес банківського нвестиційного кредитування є складною процедурою, яка включає в себе кілька послідовних стадій:
розроблення основних напрямів роботи банку з інвестиційного кредитування на перспективу:
а) оцінка макроекономічної ситуації в країні в цілому, а також у регіоні роботи потенційних інвестиційних позичальників зокрема;
б) розроблення внутрішньобанківських нормативних документів з інвестиційного кредитування;
в) визначення лімітів на інвестиційне кредитування;
г) підготовка персоналу банку для роботи з інвестиційними позичками;
д) формування стратегії управління кредитними ризиками в процесі кредитуванні інвестиційних проектів;
2) обґрунтування банківського інвестиційного кредиту:
а) розгляд заявки на одержання інвестиційного кредиту позичальником;
б) аналіз техніко-економічного обґрунтування об’єкта кредитування;
в) вивчення кредитоспроможності клієнта та оцінка ризиків щодо позички;
г) підготовка та укладання кредитної угоди;
3) контроль за цільовим використанням кредиту та його своєчасним погашенням:
а) перевірка цільового використання позичкових коштів на фінансування інвестиційного проекту протягом усього строку дії кредитної угоди;
б) аналіз бухгалтерського балансу та фінансового стану позичальника протягом усього строку кредитування;
в) перевірка збереження застави;
г) перевірка виконання умов кредитної угоди та ін.
У процес кредитування інвестиційних проектів банки повинні використовувати ряд організаційно-економічних прийомів видачі та погашення позичок. Сукупність цих прийомів як конкретних дій з організації кредитного процесу, його регулювання відповідно до принципів інвестиційного кредитування, називається механізмом нвестиційного кредитування.
Вибір конкретного механізму кредитування банком інвестиційних заходів позичальника залежить від критеріїв, визначених далі.
Статус кредитора:
позичка видається безпосередньо комерційним банком;
видача позички здійснюється міжнародними фінансово-кредитними установами через комерційний банк.
Статус позичальника:
кредит одержу акціонер банку;
кредит одержу новий або постійний клієнт банку;
кредит одержу велике, середнє або мале підприємство;
кредит одержу державне підприємство.
Валюта нвестиційної позички:
у національній валюті;
у вільноконвертованій валюті;
у міжнародних грошових одиницях;
мультивалютні.
Кількість учасників операції, що кредитується:
двостороння угода;
багатостороння угода.
Мета та призначення позички:
на збільшення капіталу, на розширення обсягів виробництва тощо;
кредити під сукупний об’єкт (реальний інвестиційний проект).
Строки користування позичкою:
короткострокова (до 1-го року);
середньо - та довгострокова (більше 1-го року).
Вид відсотка:
фіксований;
плаваючий.
Спосіб погашення:
позичка погашається однією сумою в кінці строку кредитування;
позичка погашається рівними частками протягом строку кредитування;
позичка погашається обумовленими частками через узгоджені проміжки часу.
Техніка кредитування:
кредит надається однією сумою;
кредитна лінія:
а) поновлювальна, тобто клієнт, використавши та погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову користуватися нею;
б) непоновлювальна, після видачі та погашення позички в межах кредитної лінії відносини між позичальником та банком закінчуються;
в)"рамкова" кредитна лінія відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду, наприклад фінансування поставки обладнання в процесі здійснення інвестиційного проекту;
г) кредитна лінія "з повідомленням" клієнту про верхню межу кредитування, перевищення межі, недопустимість перевищення, стягнення за перевищення більших відсотків;
д)"підтверджена" лінія, коли клієнт щоразу узгоджує умови конкретної суми позички в межах кредитної лінії.
Традиційні фінансові послуги, які банки надають підприємствам та організаціям, не завжди допомагають останнім сповна розв’язати свої проблеми. Адже проблеми, пов’язані з оновленням чи вдосконаленням основних фондів підприємств, потребують довгострокових нвестицій. За таких умов перспективним стає лізинговий бізнес. За сучасних умов лізинг - це альтернативна форма фінансування, в якій поєдналися орендн відносини, елементи кредитування та фінансування. З позиції банків - це один із шляхів диверсифікації видів банківської діяльності. Завдяки лізинговим операціям банк може значно розширити коло клієнтів та підвищити свою прибутковість.
Метою лізингової політики банку отримання прибутку, а також максимальне задоволення потреб клієнта у лізингових послугах. Для її реалізації комерційному банку треба буде вирішити такі завдання [39]:
спрогнозувати розвиток лізингового бізнесу на найближчу перспективу і порівняти результати прогнозу зі стратегічними цілями банку;
порівняти рівень рентабельност чистого прибутку у разі проведення лізингових та інших кредитних операцій банку;
сформувати перелік видів супутніх лізингу послуг, що банк потенційно може надати клієнту;
визначити ступінь галузевої та територіальної диверсифікації банку у сфері лізингу;
класифікувати лізингові угоди за рівнем ризику;
встановити процедуру підписання та реалізації лізингових контрактів;
розмежувати повноваження різних структурних підрозділів банку тощо.
У той же час політика комерційного банку у сфері лізингового бізнесу має ґрунтуватися на таких принципах [38]:
досягнення максимального прибутку в умовах мінімально припустимого ризику;
диверсифікація лізингово діяльності банку в аспекті галузей, регіонів, учасників лізингових угод та ін.;
оптимальне сполучення прибуткових операцій банку з метою найкращого задоволення потреб клієнтів у лізингових та інших послугах;
підтримка ліквідності банку;
орієнтація на систему податкових та інших пільг, наданих учасникам
лізингових угод урядом.
Визначаючи свою стратегію у лізинговому бізнесі, банк має прийняти рішення щодо ролі, якій він віддав би перевагу, зокрема:
а) лізингодавця;
б) лізингоодержувача;
в) кредитора лізингодавця;
г) гаранта за зобов’язаннями однієї зі сторін лізингової угоди;
д) засновника лізингово компанії.
Якщо банк ставить завдання одержання прибутку, то йому доцільно виступити лізингодавцем, його кредитором гарантом за зобов’язаннями однієї зі сторін лізингової угоди; якщо завдання банку - одержання додаткового прибутку у вигляді дивідендів, то засновником лізингової компанії; якщо завдання банку - мінімізація власних витрат, то він може стати лізингоодержувачем.
Комерційний банк у межах виділеного обсягу операцій лізингової спрямованості повинен установити максимально допустимі межі витрат на розвиток тієї або іншої форми участі його у лізингу.
Варто підкреслити, що формування статутного фонду лізингової компанії може здійснюватися за одним зі сценаріїв: по-перше, фонд формується у мінімально допустимому обсязі у надії на те, що банк протягом визначеного періоду буде робити лізинговій компанії значну кредитну підтримку; по-друге, банк завжди формує статутний фонд лізингової компанії у необхідному обсязі і надає при цьому невелику кредитну допомогу.
Привабливість лізингово операції для комерційних банків пояснюється наявністю реального матеріального забезпечення, оскільки кредитор зберігає за собою право власності на об’єкт забезпечення. Посилення права банку у процедурі стягнення забезпечення ма привести до якісного покращання кредиту та сприяти підвищенню якост нвестиційних проектів. Крім того, безпосередня участь банківської установи як одного із суб’єктів лізингового бізнесу надасть можливість банкам розширити коло своїх операцій, встановити дійсний контроль за використанням коштів банку, підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх кількість, зміцнити традиційні зв’язки та встановити нові взаємовигідні партнерськ відносини з клієнтами.
Перевага лізингового бізнесу також полягає у високому ступені його рентабельності для банку. Через лізингов платежі банк отримує нове джерело доходів у вигляді комісійних виплат. Крім того, комерційні банки у процесі розвитку лізингового бізнесу можуть економити кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій порівняно з кредитними операціями довгострокового характеру.
Важливим у реалізац нвестиційного проекту є підтримка банку у процесі організації комерційного кредитування.
Сучасний механізм комерційного кредиту характеризується поєднанням міжфірмових розрахунків і кредитування за відкритим рахунком. Такі розрахунково-кредитні відносини особливо активно використовується у міжнародних економічних зв’язках.
Традиційний механізм комерційного кредитування передбачає проведення вексельного кредитування. Платник надає постачальнику комерційний вексель, у номінальну вартість якого входять ціна товару та відсотки за наданий кредит. При цьому постачальник нада платникові право погашати платежі частинами і протягом певного часу.
Коли оформлення комерційного кредиту здійснюється через векселі, то такі кредити тісно пов’язані з банківськими кредитами. Банківські операції з обліку векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів називаються банківськими вексельними кредитами. Такий кредит надається за заявою підприємства векселедержателя, яка подається, як правило, до банку, в якому йому відкритий основний поточний рахунок.
Одним з найважливіших питань у залученні фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів є видача банками учасникам проекту гарантій. Існує дві форми надання банками гарантій - прямі та непрямі.
Гарантії на користь кредитора:
1) необмежені, тобто на весь термін кредитного договору на повну суму
платіжних зобов’язань за договором;
бмежені як за часом, так і за обсягом зобов’язань, у тому числі:
гарантія завершення робіт за проектом;
гарантія покриття непередбачених витрат за проектом на інвестиційній фазі;
гарантії покриття додаткових витрат позичальника з погашення кредитних зобов’язань на виробничій фазі у раз нестачі грошових потоків за проектом.
Гарантії на користь кредитора можуть бути як умовні, так і безумовні.
Гарантії на користь замовника проекту:
гарантія повернення авансу;
тендерна гарантія;
гарантія митного очищення будівельної техніки, що ввозиться із-за кордону;
гарантія належного виконання контракту.
Гарантія на користь підрядчика або постачальника як засіб забезпечення платежу у разі подання замовнику проекту комерційного кредиту. Спосіб реалізації і ступінь покриття залежить від типу і умов гарантії.
Непрямі гарантії надаються комерційними банками, як правило, у формі довгострокових контрактів, а саме:
контракти на реалізацію продукції, що вже випускається у рамках діючого виробництва як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту;
додаткові контракти на реалізацію проектного продукту як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту;
довгострокові контракти на поставку виробничих ресурсів для забезпечення об’єкта інвестиційної діяльності.
Розрахунково-платіжні операц комерційних банків у рамках проектної діяльності також мають особливе значення, зокрема у разі використання акредитивної та інкасової форм розрахунків, банківського переказу, обслуговування учасників інвестиційного проекту із застосуванням інших форм розрахунків, зокрема з використанням векселів, чеків та платіжних карток.
Організація спільного банківського інвестиційного кредитування передбачає участь банку в:
організації синдикатного та консорціумного кредитів;
управлінні синдикатним та консорціумним кредитами;
дійсненні платіжно-розрахункових операцій у рамках синдикату /консорціуму.
Фінансування проекту через придбання паїв, акцій та облігацій компанії, що реалізує проект, здійснюється через: участь у заснуванні проектної компанії через внесення паю в її капітал; придбання акцій та облігацій на фондовому ринку.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
