Дипломная работа: Методи проектного фінансування

В свою чергу фінансовий стан підприємства виражається його плато - та кредитоспроможністю, тобто здатністю своєчасно задовольняти платіжні вимоги згідно договорів, повертати кредит та проценти, сплачувати заробітну платню, вносити платежі та податки до бюджету. Визначення фінансового стану підприємства на основі ряду показників плато - та кредитоспроможності також виступає об’єктом економічного аналізу.

Слід відмітити, що аналіз фінансового стану повинен охоплювати інформацію про діяльність компан в динаміці. Отримані результати порівнюються з середніми для такої галузі, а також з результатами основних конкурентів.

Аналіз кредитних відносин підтверджує, що кредитоспроможність позичальника тісно пов’язана з фінансовою стійкістю. Ґрунтовна перевірка платоспроможності позичальника та надійності проекту передує визначенню можливостей участі фінансово-кредитно установи в його фінансуванні.

При оцінюванн фінансових критеріїв проекту, проводиться аналіз реальності вартості проекту та графіку його фінансування, обґрунтованості прогнозу експлуатаційних витрат та доходів по проекту та економічної прийнятності проекту.

Фінансова оцінка базується на інформації отриманій та проаналізованій в процесі розгляду всіх нвестиційних аспектів проекту. Цінність результатів оцінки в рівній мір залежить як від повноти та достовірності вихідних даних, так і від коректност методів, що використовують при аналізі. Фінансова оцінка втілює інтегрований підхід до аналізу проекту, і як наслідок, є ключовою при прийнятті потенційним нвестором рішення про участь в проекті.

Для фінансово оцінки проекту в динаміці використовується концепція дисконтування очікуваних чистих потоків грошових коштів. Від’ємне значення чистого потоку грошових коштів має місце в початкові періоди реалізації проекту, коли починають здійснюватися інвестиції. Лише після початку експлуатації проекту наступа період, коли виручка від реалізації продукції буде перевищувати експлуатаційн витрати та платежі за проектом, тобто буде мати місце приток коштів.

З розрахунком чистого потоку грошових коштів безпосередньо пов’язана загальна сума нвестицій, що складається з витрат на основні кошти (основні активи), передвиробничих потреб та оборотних коштів. Обґрунтованість загальної суми нвестицій визначає реальність вартості проекту та графіку його фінансування.

Головним завданням прогнозу експлуатаційних витрат та доходів по проекту є перевірка синхронност надходження та витрачання грошових засобів, тобто перевірка майбутньо ліквідності підприємства. В умовах ринку це найсерйозніша проблема, оскільки велика прострочена заборгованість передвіщає банкрутство.

Після проведення фінансового аналізу результатом якого буде позитивне рішення щодо реалізац проекту, складаються наступні розрахунки, що дозволяють визначити можливість організації фінансування:

визначаються внески учасників проекту в статутний капітал та обґрунтовуються розміри статутного капіталу та оборотного капіталу;

обчислюється потребу у зовнішніх джерелах фінансування;

головний кредитор доопрацьовує інвестиційний проект та економічну частину техніко-економічного обґрунтування, розробляє оптимальну організаційну та фінансову схему реалізац проекту та після узгодження з ініціатором проекту здійснює пошук інвесторів та забезпечує комплекс відповідних інвестиційних та страхових угод, якщо це обумовлено. За згодою з ініціатором проекту участь кредитора може бути обмежена надання будь-якої з наведених нижче послуг: оцінкою проекту, фінансовим консультування, розробкою фінансової схеми реалізації проекту;

здійснюються розрахунки використання та погашення кредиту з врахуванням домовленостей з іншими фінансово-кредитними інститут-тціями, умов кредитування тощо;

складається результуюча таблиця грошового потоку з врахуванням фінансування та фондів, як залишаються в розпорядженні засновників проекту та на які може покладатися стягнення заборгованості;

розраховуються показники покриття заборгованості надходження коштів від проекту;

розраховуються показники покриття заборгованості за різних несприятливих умов;

обчислюються показники економічної прийнятності проекту.

Економічна прийнятність проекту визначається фінансово-кредитними установами на основ коефіцієнтів-критеріїв мінімізації кредитного ризику.

Перший коефіцієнт: К1 як відношення „борг/власний капітал" має відповідати щонайменше 70: 30, тобто відношення заборгованості позичальника до свого власного капіталу не повинно перевищувати 2,33 (1.1):

K1= (L+D) /E; (1.1)

де

L - зобов’язання позичальника;

D - борг за кредитом;

E - власний капітал.

Другий коефіцієнт К2 - коефіцієнт обслуговування боргу, який означає відношення чистого прибутку позичальника за кожний фінансовий рік під час періоду надання фінансування до сукупної суми виплат боргу. До чистого прибутку включається прибуток після оподаткування, амортизація та витрати на сплату відсотків. Коефіцієнт обслуговування боргу має бути не нижчим, ніж 1,3. Такий коефіцієнт розраховується як (1.2):

K2=Pat+I+A/D+I; (1.2)

де Pat - прибуток після оподаткування;

I - відсоткові платежі;

D - частина боргу, що погашається;

A - амортизаційні відрахування [56].

Зазначені критер аналізуються на етапі затвердження схеми фінансування проекту, після чого підписуються всі заплановані угоди про надання коштів для фінансування проекту.

Таким чином, фінансова оцінка представляє собою складну процедуру, що підводить результат техніко-економічному обґрунтуванню проекту з метою організації фінансування проекту. Вона базується на обробці та аналізі маси даних, підготовлених в процесі ТЕО, що в свою чергу, підтверджує необхідність виділення в механізм проектного фінансування інформаційної стадії, де будуть проходити оцінка та відбір проектів.

Такий підхід відбиває тенденції розвитку ринку проектного фінансування. Так, англійськ банки зазвичай беруть участь в проектному фінансуванні виступаючи лише як консультанти на початковій фазі проекту, не інвестуючи кошти та тим самим зменшуючи їх рівень проектних ризиків. Це стало однією з послуг, що надають банки, які спочатку проводять аналіз проекту, а потім доводять його до рівня, що дозволяє здійснювати кредитування. Розроблений першокласним банком такий проект розглядається кредиторами як додаткова гарантія життєздатності проекту.

При розгляд процесу відбору не розглядувалася інша важлива аналітична робота, що проводиться паралельно з аналізом фінансових аспектів проекту - ідентифікація та оцінка проектних ризиків. Це пов’язано з вивченням проектних ризиків в окремій темі.

Оцінка вартості капіталу для інвестування є досить складною включає як перший етап поелементну оцінку вартості капіталу з різних джерел фінансування, як другий - вибір оптимального варіанта за допомогою показника WACC (середньозважено вартості капіталу фірми), як третій - подібну до WACC оцінку ризиків для кореляції коефіцієнта дисконтування.

Вартість капіталу за методикою WACC визначається за формулою (1.3):

      m

WACC =∑ Ci*Si (1.3)

     i = 1

де Сі - вартість виду капіталу в інвестиційному портфелі фірми;

Si - частка цього виду капіталу в загальному обсязі капіталу для фінансування проекту.

Подібним чином розрахований показник WACC може бути використаним в інвестиційних розрахунках як норма дохідності інвестицій. В подальшому він коригується на показники норми дохідності (інтересів), який закладається у розрахунки власне інвестором, ризики інвестування, уточнюється з погляду впливу інфляційного чинника.

Інфляційний чинник, як правило, розраховується за допомогою формули Фішера [56] (1.4):

r = R+I+R*I (1.4)

де r - номінальна дохідність проекту, десятковий дріб;

R - реальна дохідність проекту, десятковий дріб;

І - річний темп інфляції, десятковий дріб;

R*I - інфляційна корекція.

У моделях чисто теперішньої вартості та індексу прибутковості передбачаеться, що грошов надходження проекту реінвестують за необхідною ставкою прибутковості фірми.

Чиста теперішня вартість - це різниця між оціночною величиною гро-шових потоків фірми у майбутньому та вартістю початкових інвестицій (1.5):

n n

NPV= ∑ CFt / (1+r) t - ∑ It / (1+r) t; (1.5)

            t= 0 t=0

It - грошові інвестиційні потоки у період I;

CFt - грошовий потік у пкріод t;

r - необхідна ставка прибутковості інвестицій;

t - період часу;

n - тривалість інвестиційного проекту.

Якщо маємо справу з початковими нвестиціями, які внесено на початку існування проекту єдиним пулом, то формула перетворюється на похідну [56] (1.6):

                      n

NPV = ∑ CFt / (1+r) t - I0 (1.6)

                    t = 0

Кінцева вартість проекту - це вартість, яка акумулюватиметься до кінця періоду функціонування проекту, якщо його грошові надходження були реінвестовані у проект.

              n

TV = ∑ St (1+r) n-t; (1.7)

              t =0

St - грошові надходження проекту в кінц періоду t;

n - тривалість проекту.

Ус організаційно-економічні та правові відносини між суб’єктами проектного фінансування, що виникають у процесі реалізації інвестиційного проекту оформляються у вигляді договорів.

Договір - це угода між окремими особами, в якій визначені права та обов’язки договірних сторін. Тобто він визначає відповідальність учасників угоди і юридично закріплює їх зобов’язання. Будь-який договір можна умовно розділити на чотири частини: преамбулу; предмет договору; додаткові умови договору; інші умови договору, (таб.1.1).

Порядок укладання угоди поляга у тому, що одна сторона направляє іншій свою пропозицію про укладання угоди (оферту), а інша сторона, отримав оферту, приймає пропозицію укласти угоду. Відповідно особа, від якої вийшла пропозиція, є оферентом, а особа, що прийняла пропозицію - акцептантом.

Під офертою розуміють пропозицію про укладання угоди, що відповідає ряду обов’язкових вимог.

По-перше, пропозиція має бути конкретною, тобто в ній мають вказуватися суттєві умови угоди.

По-друге, пропозиція повинна виходити від одного чи декількох осіб.

По-третє, наміром пропозиц укладання угоди з адресатом, яким буде прийнята пропозиція.

Договори можуть бути як короткими, тобто з мінімумом умов, так і дуже змістовні з великою кількістю додаткових умов.

Таблиця 1.1

Структура типового договору

ДОГОВІР
Преамбула найменування договору дата підписання договору місце підписання договору повне фірмове найменування контрагента посади, прізвища, імена та по батькові осіб, які укладають договір.	Предмет договору предмет договору зобов'язання сторін за договором ціну договору порядок розрахунків строки виконання сторонами своїх зобов'язань строк дії договору відповідальність сторін способи забезпечення зобов'язань.	Додаткові умови договору підстави зміни або розірвання договору в односторонньому порядку умови конфіденційності інформації порядок вирішення суперечок між сторонами особливості зміни осіб за договором тощо	Інші умови договору законодавство, що регулює відносини сторін особливості узгоджень між сторонами реквізити сторін банківські реквізити сторін кількість екземплярів договору підписи сторін.

Укладання коротких договорів може мати недолік у тому, що організація повинна мати чітке уявлення про те, чим будуть компенсуватися прогалини договору. На жаль, про це часто забувають, це призводить до нанесення збитків. Інколи й аналіз змістовних договорів не завжди дає позитивні результати.

Таким чином, договір є актом не універсальної форми, а виключно індивідуальної, спроможної надійно захистити бізнес, тож складати його потрібно для кожного випадку окремо.

Основними видами договорів, як укладаються в процесі реалізації інвестиційного проекту є [38]:

угода про банківський кредит - угода, що містить умови, права та обов"язки стосовно надання банківського кредиту банком і повернення банківського кредиту позичальником, а також умови сплати винагороди за надання банківського кредиту;

договір купівлі - продажуце договір за яким одна сторона зобов’язується передати товари у власність іншо сторони за певну грошову суму;

договір поставки - це договір за яким одна сторона зобов’язується передати в обумовлений період та строки товари, що ним виготовляються або купуються замовнику для використання у підприємницькій діяльності;

договір продажу підприємства - це договір за яким одна сторона власник підприємства зобов’язується передати в обумовлений період, за певною ціною, у власність покупцю підприємства в цілому як майнового комплексу, включаючи права на фірмову назву, товарний знак, права на використання ліцензій патентів тощо, якщо інше не передбачено умовами договору;

договір оренди - це договір за яким одна сторона орендодавець зобов’язується надати орендатору майно за певну плату та на певний термін;

договір фінансово оренди - договір, що передбачає сплату протягом чітко встановленого строку лізингових платежів, величина яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов’язаних з придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку;

договір концесії - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницько діяльності право створити об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та здійснювати його управління з метою задоволення громадських потреб;

угода про розподіл продукції регулює відносини, що виникають у процесі виконання пошукових робіт, розвідки та видобування корисних копалин, розподілу виробленої продукції, а також її транспортування, обробки, зберігання, переробки, використання, реалізації чи розпорядження нею іншим чином;

консорціумний договір є основою правових взаємовідносин членів консорціуму. У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку, мета, представництво та керівництво консорціуму, обов'язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов'язання членів консорціуму щодо головного банку. У договорі обов'язково передбачається умова припинення дії консорціумної угоди;

договір підряду - це угода, в якій одна сторона зобов’язується виконати за замовленням іншої сторони певну роботу та здати її результат замовнику, у свою чергу, замовник зобов’язується прийняти ці результати, попередньо оплативши їх.

Найпоширенішою формою правового регулювання договірних відносин у інвестиційній сфері є договір підряду. Він, як правило, включає загальні умови, додаткові і особливі умови виконання робіт. Загальні умови встановлюються чинним законодавством, державними стандартами, державними будівельними нормами. Додаткові умови, які не суперечать загальним, передбачають відносини конкретних замовника і підрядника. Особливі умови - це спеціальні, конкретні вимоги до учасників контракту щодо розподілу нвестиційних ризиків та розв'язання конфліктних ситуацій.

Така складна структура взаємод суб’єктів інвестування не сприяє нормальному функціонуванню інвестиційного процесу. Ситуація, коли укладаються десятки договорів і їх суб’єкти одночасно замовниками, і виконавцями робіт, значно ускладнює процедуру їх укладання, зумовлює залежність один від одного кошторисом, що обмежений інвестиційними ресурсами замовника, потребує багато часу на узгодження і врешті-решт значно подовжує тривалість інвестиційного циклу.

Генеральний проектувальник, який узгоджує умови виконання робіт і кошторисні ціни з замовником, водночас самі стають замовниками стосовно субпідрядних фірм, які, в свою чергу, прагнуть одержати пільгові умови виробництва і якомога більше збільшити кошторисні ціни на свою користь.

Взаємозв’язки суб’єктів нвестиційного процесу показані на рис.1.4

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12