Дипломная работа: Археологія Закарпаття

1.4 Неоліт

Заключна стадія кам'яного віку - неоліт (гр. неос - новий, літос - камінь) -період корінних змін в економічному й громадському житті первісно людини. Названий Г. Чайлдом неолітичною революцією.

Хоч неоліт Закарпаття досліджувався в попередній час (друга половина XIX - перша пол. XX ст.), але таких великих за масштабами робіт, як були виконані в 70-80-х роках раніше не було. Вони перевищують розміри досліджених площ інших епох. В ці роки було відкрито біля сорока поселень неоліту енеоліту, пам'ятки якого вивчав Михайло Потушняк. Ним проведені розкопки в Дякові (ур. Мондичтог), Дерцені (ур. Мала гора), Баркасові (ур. Нодь мезев), Запоні ( ур. Мала гора, Ково домб), Ужгороді (Дравці), Серне, Рафаїлові, Малих Геївцях, Концові та ін. Як правило, поселення неоліту розташовувалися на берегах річок, водоймищ, займали окраїни боліт, схили невисоких пагорбів.

Розкопки в Дякові, Серне, Рафаїлові, запоні, Тарнівцях, М.Геївцях дозволили виділити нову культуру — мальованої кераміки (4500-4000рр. до н.е.). Виявилося, що вона не входила в зону поширення лінійної кераміки, а існувала паралельно з нею на суміжних територіях Культу Кріш, на думку М. Потушняка замінила культура мальованої кераміки, корені якої тісно пов'язані з регіоном балкан.

Характеристика періоду.

1. Перехід від привласнюючих до виробляючих форм господарства:

землеробство (культивація пшениці, ячменю, проса) і скотарство (приручення собаки, вівці, кози, пізніше бика та свині).

2.Утворення культурної спільноти Пресескло - Старчево - Караново - Кріш у другій половині VI тис. до н.е., становлення господарсько – культурного типу мотичного землеробства; складання на її фінальному етапі у Верхньому Потисс (перша половина V тис. до н.е.) культури лінійно - стрічкової кераміки.

3.Удосконалення техніки виготовлення кам'яних знарядь праці (шліфування, полірування, пиляння та свердління каменю); знаряддям надається бажана форма. Використовувались різні породи каменю, але переважав кремінь і обсидіан.

4.З'являються нові види знарядь праці: сокири, тесла, кам'ян мотики, серпи, зернотерки та ступки.

5.Формується керамічний посуд; виникають прядіння й ткацтво, плетуться рибальські сітки.

6.  Створюються постійні поселення з великими будинками для цілого роду чи великої матріархальної родини.

7.  Видозмінюються ідеологічні уявлення, удосконалюється культ матері; ускладнюється поховальний ритуал [17, с. 13].

РОЗДІЛ 2 Енеоліт-бронза. Археологія Закарпаття

2.1 Епоха енеоліту

Епоха міді чи енеоліт (гр. енеос - мідь, літос - камінь) охоплює V - поч. II тис. до н.е. - період значних змін і в природному середовищі, і в людському суспільстві Євразії.

Новий кліматичний період (субореальний) характеризується збільшенням середньорічних температур і підвищеною посушливістю.

Основними заняттями міцно стають землеробство й скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили - бика. Дан палеоботаніки відзначають значний вплив людини на флору. Різко зменшується кількість окремих видів дерев (граб, ліщина й інші), збільшується кількість пилку злакових і супутніх їм чагарників і рослин, характерних для пасовищ. Відзначаються шари вугілля, що свідчать про масове випалювання лісів.

До великих історичних подій енеоліту відноситься перший великий поділ праці - відокремлення скотарів від землеробів. Худоба стає новим джерелом нагромадження багатств. З цим явищем безпосередньо пов'язаний час великих переселень. У першу чергу, це стосується виникнення ямної культурно - сторичної спільноти скотарів. Вона протягом кінця IV - початку III тис. до н.е. упроваджує курганний спосіб поховання.

Друга історична подія, що відноситься до початку III тис. до н.е. -виникнення ранньомінойської культури - попередниці першої європейсько цивілізації - кріто - мікенської.

Крім перерахованих вище основних рис енеоліту, особливо наголошуємо на появі перших виробів із металу (міді, золота) при збереженн домінанти у виготовленні знарядь праці з каменю.

Період енеоліту Верхнього Потисся припадає на III - початок II тис. до н.е. Населення проживало в довгострокових поселеннях біля водних джерел (Підгорб, В.Геєвці, В.Рашковці й ін.). Житла представлені наземними будівлями каркасно - стовпової конструкції (10 -12 х 4,0 - 4,5 м). Опалювались вогнищем або глинобитною піччю; на пізньому етапі поширюються напівземлянки.

Своїх небіжчиків енеолітичне населення регіону ховало в ґрунтових могилах з рядовим розташуванням на незначних підвищеннях. Кістяки у витягнутому стані; чоловіки на правому боці, жінки - на лівому. Орієнтація головою на схід або захід. Інвентар бідний. На пізньому етапі енеоліту з'являється кремація.

Речовий матеріал: кераміка, кам'яні сокири, ножі, навершя стріл списів, прикраси (браслети, підвіски, кільця); мідні знаряддя й зброя: сокири, чекано [4, с. 14].

2.2 Епоха бронзи

Заключний етап первіснообщинної формації, поява класових суспільств у Європі (мінойська й мікенська цивілізації). Завершується перший великий суспільний поділ праці, що почався в енеоліті. Різке посилення нерівномірності економічного й соціального розвитку, що обумовлено виділенням центрів кольорової металургії (Піренеї, Альпи, Апенінський півострів, Балкани, Карпати). Усе більшого значення набуває видобуток мідних і олов'яних руд, розробка золотоносних родовищ, плавка міді, бронзи, золота. Кольорова металургія, що пройшла ряд етапів (холодне і гаряче кування міді та її лиття) завершується литтям бронзи.

У період середньої бронзи (1700 - 1380 рр. до н.е.) починається виготовлення мечів, знарядь праці (серпи, сокири), на пізньому етапі (1200 -900 рр. до н.е.) - порожнє лиття (поножжя, шоломи, панцирі), виготовлення скла.

Можна говорити, що в епоху бронзи відбувається другий великий суспільний поділ праці - виділення металургійного виробництва й склоробства в окремі ремесла.

Створення металургійних центрів і виробництво товарів приводить до розширення міжрегіональної торгівлі й обміну. У їхній основі були мідь, олово, бронза, золото, вироби з них, а також сіль, оксамит, морські раковини, намиста.

Посилення соціальної диференціації, значення патріарха й вождя підкреслюється поховальними пам'ятками й численними скарбами. У цей час збройн конфлікти стали повсякденним явищем у житті населення багатьох регіонів Європи. На це вказують повсюдне зведення городищ і значна кількість зброї на пам'ятках та в складі скарбів. У результаті війн створилися всі умови для піднесення вождів.

Бронзовий вік Європи (злам III - II - початок І тис. до н.е.) не приніс істотних змін у способи виробництва засобів існування, але у виготовленні зброї було досягнуто значних висот. Зрілого й одноманітного вираження здобуває релігійний символізм.

Епоха бронзи Верхнього Потисся (1900 - 900 рр. до н.е.) генетично пов'язана з пізньоенеолітичними культурами Карпатської зони (Баден, Коцофені). Характеризується збільшенням щільності населення й засвоєнням передгірсько зони під тиском носіїв сторонніх культур.

У даний час, завдяки дослідженням Е.А.Балагурі, в регіоні відомо декілька сотень поселень періоду бронзи. В основному, вони розташовані уздовж невеликих річок. Площа поселень 0,5 - 1,0 га. Житла наземні і напівземлянки, рідше будувалися землянки; розміри 8-30 кв. м. Опалювалися зазвичай вогнищем.

В основі поховального обряду - біритуалізм. Могильники грунтові, нколи підкурганні (Лесне, Зняцево). Пізній етап епохи бронзи характеризується урновими похованнями в ґрунтових могильниках (Беркес, Станово, Рашковці й ін.)

Розглянутий період значною мірою характеризується масовим закопуванням бронзових і золотих виробів. У регіоні нараховано 331 скарб з 15000 речей, загальною вагою 10 тонн. їхнє картографування вказує на зони особливо концентрації: Північна Трансільванія, північно - східна частина Саболч - Сатмарського комітату Угорщини й долина р. Латориці, що виходить до Верецького перевалу.

Основними галузями господарства були орне землеробство (пшениця, ячмінь, просо) і скотарство (дрібна й велика рогата худоба, конярство); в умовах передгір'їв відгінне.

Значна кількість скарбів, знахідки матриць для лиття озброєння, знарядь праці, прикрас (Барца, Спішске Штверток, Дякове й інші), бронзоливарських печей (Медведівці) - усе це характеризує Верхнє Потисся як один із найбільших центрів кольорової металургії Європи.

Сукупність пам'яток (городища, могильники, скарби, виробнич об'єкти) є надійними аргументами для твердження про наявність соціально стратифікації у верхньотиському суспільстві періоду бронзи [8, с. 27].

РОЗДІЛ 3 Раннє залізо. Археологія Закарпаття

3.1 Перший етап раннього заліза

Завершальний період бронзи й початок раннього залізного віку Західної її Південно-Східно Європи визначаються пам'ятками гальштатської культурно - історичної спільноти.

Вивчення пам'яток Верхнього Потисся ранньозалізного періоду приводить до висновку, що цей регіон був північною окраїною фракійського масиву Карпатської котловини. Етнокультурні імпульси, які сприяли утворенню (на загальній гавській основі) двох споріднених культурних груп -куштановицької й Саніслеу - Нір (середина VI - IV ст. до н.е.), різні за значенням і силою впливу. Перша група в період свого формування потрапила під помітний вплив з півночі (з боку лужицької культури), а друга - з Потисся.

У процесі розвитку обидві групи відчували культурний вплив фракоскіфських груп, інтенсивність якого у різних областях регіону була різно Куштановицька група, яка займала східну, найбільш віддалену й зачинеі частину Верхнього Потисся, потрапила під менший чужорідний вплив, кордони на півночі та сход проходили за Карпатами, а на півдні простягали вздовж правобережжя Тиси, яка була контактною зоною з групою Саніслеу Нір. Західний кордон куштановицько групи не визначений у зв'язку недостатнім ступенем дослідженості поселень відсутністю поховальні комплексів на сусідній території. Тому словацьк дослідники не виділяю пам'ятки Східної Словаччини до окремої групи, але відзначають прояв міцно впливу з боку альфельдської групи та групи Саніслеу - Нір, що складає єди їх відмінність від старожитностей куштановицького типу.

У цілому Верхнє Потисся середини VI - IV ст. до н.е. являло собою дн культурно - господарську область. Відмінність у типах могильників і окрем деталях поховального обряду, при єдності способу поховання, пов'язаі ймовірно, з племінними особливостями. У соціальному відношенні суспільсті Верхнього Потисся ранньозалізного періоду було родо - племінним, з сімейне общиною як основою виробництва. Провідні галузі господарства землеробство та скотарство. Металургія перебувала на рівні домашнього виробництва.

На даний час у Верхньому Потиссі відомо понад 200 таких поселень (Дяково, Заставне, В.Паладь й інші). Вони складалися з 8 -10 жител (землянки, напівземлянки, пальові), обігрівались вогнищами чи глинобитними печами. Організовуються майстерні для виготовлення знарядь праці (с. Хмільник Іршавського р-ну). З Токайсько - Земплінських гір надходив кремінь і обсидіан.

Матеріальна культура. Кераміка: столовий і кухонний посуд, фігурки (неолітичні "венери"), пряслиця, намисто, зернотерки, конуси.

Орнамент: складні геометричні візерунки, меандри; пластика.

У становленні виробляючого господарства тісно переплелися зовнішн й внутрішні фактори. Переважали перші, що проявилося в проникненні з півдня Балкан нових груп населення (носії культури Кріш - Старчево), що принесли у верхньотиське середовище землеробство, скотарство й виробництво кераміки.

Свою назву одержала за поселенням в 15 км від м. Зальцбурга (Австрія). Ця епоха (XII - сер. V ст. до н.е.) характеризується появою й запровадженням у повсякденне життя заліза, зростанням кількості курганних могильників, посиленням торгових зв'язків.

Значну частину Східногальштатскої області займає територія зі пам'ятками, які одержали назву старожитностей фракійського гальштату. їхнє поширення охоплює Карпатську улоговину, а також середню та нижню течії Пруто - Дністровського межиріччя.

Означена територія безпосередньо пов'язана з формуванням прафракійського етносу і його розвитком в історичний час. Більш конкретно дослідники (КТоредт, Е.А.Балагурі, Г.І. Смірнова й інші) пов'язують формування прафракійців із культурою Ґава. Культура була виділена Г.А. Можоліч (1957 р.) названа за урновими похованнями, відкритими біля с. І Ґава (Саболч - Сатмарська обл. Угорщини). У її формуванні брали участь носи І місцевих культур середньобронзово епохи (Піліні, Отомань) і сторонні племена із заходу. На першому етапі свого снування культура Ґава займала Верхнє Потисся і басейн р. Кереш. З X ст. до н.е. поширюється в Трансільванії і проникає за Східні Карпати в Пруто - Дністровське межиріччя (пам'ятки типу Голіграда).[24;с.31-33 ]

Проживали носії культури Ґава в невеликих (0,5 - 1,5 га) селищах уздовж водоймищ. Житлами служили напівземлянки (8-16 кв.м) і наземні будівл (20 -1 40 кв.м), опалювались вогнищами і глинобитними печами (Дяково, Вовчанське, І Олешник й інші).

У важкодоступних місцях, зазвичай на верхівках гір, зводилися городища, укріплені валами й ровами. їх площа 2-10 га (Шелестово, Арданово).

На противагу мідним рудам і компонентам для одержання бронзи (олово свинець) залізні руди широко поширені в природі. Залізо добувалося в давнину з бурих залізняків, озерних і болотних руд. Порівняно з міддю й бронзою одержати залізо доволі важко у зв'язку з необхідністю високої температур плавки. Рідке залізо, для якого необхідно 1528 градусів, давні металурги незмогли освоїти. Виплавлялося тістоподібне залізо, у вигляді криць вагою 1 - 8 кг, що одержували сиродувним способом, при температурі 1100 - 1350 градусів за допомогою хутр, що нагнітали кисень. Далі кричне залізо вуглецювалоа шляхом кількаразових проковувань і перетворювалось у сирцеву сталь Шляхом загартування (обвуглерожування) їй надавались необхідні властивост для виробництва зброї й знарядь праці.

Більш високі механічні властивості заліза, доступність руд, а отже, і його дешевизна у порівнянні з бронзою, забезпечили витіснення каміння та міді як основних компонентів у виготовленні життєво - необхідних речей.

Залізна сокира, леміш і чересло зробили переворот у землеробстві, а меч і захисні обладунки стали повсякденним озброєнням європейських племен.

Один із найбільш ранніх предметів, виготовлених із заліза, знайдений у північній частині Карпатського ареалу, сокира - кельт із кургану XII ст. до н.е. біля с. Лепуш (Румунія). Але це були лише перш пробні кроки, що завершилися повсюдним поширенням чорного металу в Карпатському басейні.[32,с.240 ]

У 1844р. біля м. Мукачева на території сучасної Закарпатської України було виявленно поховання людини в прямокутному кам’яному ящику в супроводі жменьки срібних монет, що імітувала тетрадрахми Філіпа II Македонського і його сина Олександра Великого. Час поховання- II ст. до н.е. Це була перша знахідка в північно-східній частині Карпатської улоговини, яка поклала початок більш-менш систематичному науковому дослідженню цього типу пам’яток. Проте початковий стан археологічної науки того часу не дозволив належно оцінити і правильно нтерпретувати виявлену знахідку [29, с. 17].

РОЗДІЛ 4 Ранньослов’янський та давньослов’янський періоди. Археологія Закарпаття

4.1 Ранньослов’янський період

Ранньослов’янськ пам’ятники Закарпаття входять в географічний регіон Верхнього Потисся. Під Верхнім Потиссям розуміють територію, розташовану в південно-східній частин Карпатського басейна, в верхній течії р. Тиси. Питання про час заселення слов’янами Верхнього Потисся, в тому числі і нинішніх територій Закарпатсько області на протязі тривалого часу в історичних і лінгвістичних науках вивчається.

В другій половині XIX місний любитель-археолог, етнограф і історик Тибор Легоцький відкрив ряд пам’ятників, поклав начало їх досліджень в Закарпатті: могильники в Зняцеві, в Закарпатті, в Червеневі Мукачівського району.

Систематичне вивчення слов’янських пам’ятників Закарпаття почалися після об’єднання Закарпаття з Українською ССР (червень 1945 р.).

Їх вивченням займалися наукові співробітники Закарпатського краєзнавчого музею, Ужгородського ГОС університета і інституту археології АН УССР. В 1960 р. ранньослов’янські пам’ятники досліджує С. І. Пеняк, а в 1974 р. В. Г. Котигорошко. Зібрані і оброблені археологічні джерела послужили основним матеріалом для написання історії ранньослов’янського населення Закарпаття VI IX ст.[25,с.45 ]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9