Реферат: НБУ-финансовый агент правительства

Країни, що розвиваються, не мають добре розвиненого і до­статньо місткого ринку капіталів, на якому уряд міг би розмісти­ти потрібну кількість державних зобов'язань, тому дуже часто єдиним джерелом фінансування бюджетного дефіциту в таких умовах є додаткова емісія грошей, а центральному банку доводи­ться виступати у ролі кредитора уряду.

Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску держав­них боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

Центральний банк України — Національний банк — було утворено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банків­ську діяльність». Законом було закладено основи класичної дво­рівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, цент­ральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабі­льності, а з іншого — банківську систему, представлену мережею комерційних банків.

 Функції становлять основний зміст правового статусу Національного банку.

Проблема функцій управління досить широко висвітлена в правовій літературі. В юридичній науці існує багато визначень поняття функцій управління як соціального в цілому, так і державного зокрема. Їх огляд свідчить, що найчастіше автори акцентують увагу на тому, що функції — це частини змісту управ­лінської діяльності. Проведені вченими дослідження до­зволили дійти висновку про те, що функції управління є частинами змісту управлінської діяльності, які мають відносну самостійність та однорідність; безпосередньо виражають владно-організуючу суть управління; реалізуються у взаємодії суб'єкта і об'єкта управ­ління (в управлінських відносинах); спрямовані на забезпечення життєво важливих потреб управляючого об'єкта.

У зв'язку з цим цілком логічним є визначення поняття функ­цій управління, під якими розуміються відносно самостійні та од­норідні частини змісту управлінської діяльності, через які виявля­ється владно-організаційний вплив суб'єкта управління, спрямова­ний на забезпечення життєво важливих потреб взаємодіючого з ним керованого об'єкта. Будь-які державні органи чи ор­ганізації створюються для виконання спеціальних, тільки їм прита­манних функцій. При цьому всі структурні підрозділи органу (ор­ганізації), здійснюючи покладені на них функції, забезпечують реа­лізацію загальних функціональних завдань цього органу (організа­ції).

Як відомо, належна правова регламентація функцій законо­мірно пов'язана з проблемою чіткого визначення компетенції орга­ну управління. У нерозривному зв'язку функцій органу управління та його компетенції є те, головне, що становить характеристику функцій.

В юридичній літературі ставлення до зазначених вище кате­горій не однозначне: якщо відносно компетенції всіма визнається її юридичний характер, то стосовно функцій думки вчених різняться. Деякі автори вважають, що функції управління — самі по собі яви­ща не юридичні, а тому не можуть бути елементами компетенції. Інші, зокрема І. Л. Бачило, розглядаючи співвідношення функцій і компетенції у широкому баченні компетенції, зарахову­ють до неї й функції.

Однією з причин такого розходження думок фактично є «по­глинання» компетенцією функцій, оскільки перша категорія більш загальна, ніж друга. У науці державного управління доведено, що процес управління має функціональну структуру, тобто функції — це суттєві складові змісту діяльності органів держави у сфері управ­ління. Критерієм же диференціації функції виступають цілі та зав­дання, що стоять перед органом держави. Вони становлять зміст функцій і є первинними утвореннями щодо них.

В свою чергу, розглядаючи компетенцію цих органів, слід підкреслити, що її складовими є й предмети ведення, тобто ті самі завдання, які стоять перед ними і які вони покликані розв’язувати у своїй діяльності. Отже, тут має місце певний збіг цих категорій. І точкою зіткнення як для компетенції, так і для функцій є завдання органу. Виконання завдання у встановленому законом порядку і є виконанням обов'язків державного органу, що виплива­ють з його компетенції. Тому завдання багатьох положень про органи держави, по суті, збігаються з їхніми обов'язками.

Стосовно прав органу, котрі водночас з його обов'язками вхо­дять до складу компетенції, то саме вони виступають засобом за­безпечення його функцій. Необхідно мати на увазі, що сполучення «завдання і функції» значною мірою тавтологічне, оскільки важко ідентифікувати якусь конкретну функцію, не вказавши її призна­чення, тобто не визначивши відповідне завдання.

У питанні співвідношення функцій і компетенції органу можна дотримуватися точки зору В. Б. Авер'янова: компетен­ція відображає (але не включає в себе) функції шляхом закріплення у відповідному правовому акті завдань органу, а також його повно­важень, спрямованих на досягнення цих завдань. Іншими словами, компетенція є не що інше, як юридичне відображення функцій ор­гану.

Отже, функції— це основні напрями діяльності органів управ­ління, їх змістовні характеристики.

 Доречно підкреслити, що функції Національного банку Украї­ни дуже близькі до функцій будь-якої моделі центрального банку у зарубіжних країнах. У літературі висловлено точку зору про те, що робота багатьох світових центральних банків будується на основі моделі банку Англії. Але, слід погодитись з ін­шою думкою про те, що державні банки несуть більш-менш одна­кову функціональну навантаженість, тому що у всіх країнах світу державні інтереси однакові.

На думку В. Полякова і Л. Московкіної, функції центральних банків можуть бути класифіковані на основні, без яких неможливе виконання головного завдання центрального банку — збереження стабільності національної грошової одиниці, та додаткові, що забезпечують вирішення цього завдання.

Функції Національного банку України можуть бути як внут­рішніми, що здійснюються в межах України, так і зовнішніми у ра­зі представлення інтересів України і Національного банку у відно­синах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне спів­робітництво передбачено на рівні центральних банків.

Аналізуючи зміст Конституції України та Закону України «Про Національний банк України», можна запро­понувати таку систему основних функцій Національного банку:

1) забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

2) визначення та проведення грошово-кредитної політики;

3) банківського регулювання та нагляду;

4) емісії грошей та організації їх обігу;

5) валютного регулювання і валютного контролю;

6) зовнішньоекономічна;

7) банківського обслуговування;

8) інші функції, покладені на Національний банк законодав­чими актами.

Функція банківського обслуговування передбачає здійснення Національним банком банківських операцій при обслуговуванні клієнтів.

В Україні Національний банк здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує функції платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу, є кредитором уряду.

НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. З 1997 р. в Україні з метою створення умов для більш ефекти­вного управління коштами державного бюджету поступово за­проваджується казначейська система касового виконання бю­джету. Вона передбачає консолідацію рахунків органів Дер­жавного казначейства в НБУ. У перспективі Казначейство, враховуючи світовий досвід, передбачає розміщення тимчасо­во вільних бюджетних коштів на депозитних рахунках у коме­рційних банках.

НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996р. він кредитує уряд шляхом купівлі державних боргових зо­бов'язань (облігацій внутрішньої державної позики). Закон «Про Національний банк України», як уже зазначалося, обмежує опе­рації банку з державними цінними паперами тільки вторинним ринком, тобто дозволяє їх здійснювати тільки з метою регулю­вання грошового ринку.

НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фі­нансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої дер­жавної позики та проведення платежів за ними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведення аук­ціонних торгів або шляхом продажу за фіксованими цінами, здій­снює розрахунки за результатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашає облігації за рахунок бюджетних коштів. Для обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізова­ний електронний депозитарій.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслу­говування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за скла­дання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроко­вий зовнішній борг України, яка надається Світовому Банку.

1.2. Обслуговування внутрішнього державного боргу

За джерелами залучення коштів державний борг будь-якої краї­ни поділяється на внутрішній та зовнішній. До складу державного внутрішнього боргу входять позики уряду України і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду (за винятком позик на зовнішньому ринку), для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг України складається із заборговано­сті минулих років та заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду України. До цих зобов'язань на­лежать випущені державні цінні папери, інші зобов'язання у грошо­вій формі, гарантовані урядом України, одержані ним кредити, а та­кож частина боргових зобов'язань Союзу РСР, які взяла на себе Україна.

За чинним законодавством України боргові зобов'язання уряду, що оформлені державними цінними паперами, виступають у вигляді облігацій і казначейських зобов'язань України. Такі цінні папери можуть мати короткостроковий — до 1 року, середньостроковий — від 1 до 5 років і довгостроковий — 5 і більше років терміни по­гашення.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову бір­жу» казначейські зобов'язання — цінні папери на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, зас­відчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Казначейські зобов'язання нині в Україні не випускаються, їхні функції у частині фінансування дефіциту державного бюджету знач­ною мірою реалізуються через емісію облігацій внутрішньої дер­жавної позики (далі — облігації), випуск яких здійснюється з 1995 р.

Співвідношення між обсягами дефіциту державного бюджету України та коштів, залучених за рахунок випуску облігацій, зобра­жено на рис. 1.1. На рисунку показники за 1998 — 1999 роки відоб­ражають обсяги дефіциту державного бюджету, визначеного законодавством України, а обсяги залучення коштів представлені на рів­ні фактичного їх надходження до державного бюджету. За 2000 р. ці показники представлені відповідно до обсягів, визначених Законом України «Про державний бюджет на 2000 рік».

Рис. 1.1. Динаміка зростання дефіциту державного бюджету України та обсягів коштів, залучених за рахунок випуску облігацій у 1998—2000 рр., тис. грн.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів до державного бюджету і підтверджує зобов'язання уряду відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в пе­редбачений у ньому строк із виплатою попередньо визначеного до­ходу, якщо це передбачається умовами випуску. Облігації випуска­ються процентними та дисконтними й добровільно розміщуються серед фізичних та юридичних осіб. Вони також можуть бути в до­кументарній або бездокументарній формі.

Облігації в документарній формі випускаються у вигляді серти­фікатів грошових документів із додержанням вимог до технології їх виготовлення, що засвідчують майнові права власників, визначені умовами випуску облігацій. Реалізація майнових прав власником можлива тільки у разі подання цього грошового документа.

Сертифікати облігацій внутрішньої позики у документарній фор­мі повинні мати відповідні ступені захисту від підроблення і місти­ти такі обов'язкові реквізити:

-         назву цінного паперу;

-         назву емітента;

-         номінальну вартість;

-         термін погашення;

-         розмір і терміни виплати процентів;

-         місце і дату випуску;

-         серію та номер облігації;

-         підпис керівника органу, що виконує функції емітента, та від­биток печатки цього органу.

До сертифікатів процентних облігацій внутрішньої позики дода­ється купонний лист.

Облігації внутрішньої позики в бездокументарній формі існують як грошові документи у вигляді облікових записів установленої структури з додержанням вимог щодо їх захисту від несанкціонова­ного доступу, які засвідчують майнові права власників облігацій, визначені умовами випуску.

Ведення обліку прав власності (ведення облікових записів) за облігаціями (як і за іншими видами цінних паперів), що існують у бездокументарній формі, здійснюється депозитарієм, на який по­кладено функції:

-         відповідального зберігання облігацій, включаючи сертифіка­ти, якими оформлюється емісія цінних паперів;

-         ведення рахунків депозитарного обліку облігацій під час їх розміщення й обігу на біржовому та позабіржовому ринках;

-         здійснення розрахунків із дотриманням вимог поставки цін­них паперів проти платежу між клієнтами депозитарію — учасни­кам угод за облігаціями;

-         організації клірингу та переказування коштів на відповідні рахунки учасників ринку облігацій під час здійснення розрахунків за результатами аукціонів, а також сплати доходу та погашення дер­жавних боргових зобов'язань;

-         контролю за відповідністю між обсягом емісії облігацій та їх­ньою кількістю в обігу, а також за виконанням угод між клієнтами депозитарію;

-         формування довідково-аналітичних матеріалів, що характери­зують розміщення та обіг облігацій.

Загальні обсяги випуску облігацій згідно з чинним законодавст­вом установлюються Верховною Радою України в межах визначе­ного бюджетом на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу. Зважаючи на ці обмеження, характер і умови ви­пуску боргових зобов'язань визначаються постановою Кабінету Мі­ністрів України.

Протягом 1997 р. в Україні ринок державних боргових зобов'я­зань формувався випуском облігацій із додержанням таких умов:

-         форма випуску — дисконтна на пред'явника;

-         номінальна вартість — 100 грн.;

-         терміни погашення — 3, 6, 9, 12 та 18 місяців;

-         вид випуску — записи на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.

Функціонування ринку облігацій неможливе без чіткого розподі­лу функцій та повноважень його учасників. За дорученням уряду на Міністерство фінансів України покладаються обов'язки щодо здійс­нення випуску облігацій та гаранта своєчасності сплати доходу за ними та їх погашення.

Як безпосередній учасник ринку облігацій Національний банк виконує обов'язки:

-         генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування розміщення облігацій та проведення платежів за ними;

-         депозитарію за облігаціями, випущеними у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів;

-         контролюючого органу;

-         дилера на вторинному ринку. Іншими учасниками ринку облігацій є:

-         комерційні банки;

-         юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18