Реферат: НБУ-финансовый агент правительства

        Процентні ставки наведені у річному обчисленні без врахування міжбанківського ринку. Значення процентних ставок розраховані як середньозважені за портфелем кредитів і депозитів. При розрахунку рівня процентних ставок не враховуються суми, за якими не передбачено нарахування процентів. До 1998 року банки за процентними ставками по кредитах і депозитах в іноземній валюті звітність не надавали.

                                               Таблиця 10

Процентні ставки банків за кредитами і депозитами 2002 рік, % річних

      Процентні ставки наведені у річному обчисленні без врахування міжбанківського ринку. Значення процентних ставок розраховані як середньозважені за портфелем кредитів і депозитів. При розрахунку рівня процентних ставок не враховуються суми, за якими не передбачено нарахування процентів.

        У 2000 р. було реструктуризовано заборгованість у складі загальної суми основного боргу Уряду України перед Національним банком за ОВДП, що підлягала погашенню у 2000-2004 рр. у розмірі 9562 млн.грн. В результаті такої реструктуризації Національний банк України отримав на зазначену суму процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 року з термінами погашення протягом 2002-2010 років.

     Кабінет Міністрів України також забезпечив випуск казначейських векселів в рахунок оформлення заборгованості перед НБУ по сплаті доходу у 2009-2010 роках.

           5. Банківське обслуговування уряду

         Національний банк і 17 комерційних банків України у 1997 році продовжували виконувати функції касових агентів уряду. З метою подальшого вдосконалення касового виконання бюджету проведено поетапне введення казначейської системи касового виконання бюджету. Для підвищення надійності зберігання бюджетних коштів, а також посилення контролю за їх рухом і використанням у січні 1998 року Міністерством фінансів вирішено зменшити кількість уповноважених банків до шести.

        Трансформаційні процеси в Україні супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилися питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об'єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

      Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Порівняно низька вартість запозичень, які вони надають, значущість їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права.

      У період післякризового розвитку, коли стадію входження нашої держави в міжнародну фінансову систему можна вважати завершеною, потрібне вдосконалення механізмів такого співробітництва. В їх основі мають залишатися національні економічні інтереси, потреби дальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети.

      Ініціатором удосконалення цих взаємовідносин має бути українська сторона, що ставить перед Урядом вимогу чітко окреслити та обґрунтувати не лише оптимальні потреби у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетні сфери та необхідні умови ефективного їх використання.

       При цьому слід мати на увазі і те, що співпраця, насамперед з Міжнародним валютним фондом, розглядається світовою фінансовою спільнотою як фактор довіри, підтвердження кредитоспроможності держави. Водночас не можна допустити, щоб стосунки з міжнародними фінансовими інституціями звелися до дріб'язкової опіки з їхнього боку. Головне - забезпечувати розв'язання за допомогою одержаних кредитів проблем стратегічного порядку. Що стосується визначення механізмів та інструментарію стратегії і тактики економічних перетворень, то це теж прерогатива української сторони.

       Практика використання Урядом та НБУ запозичених коштів має бути максимально прозорою. Ситуація, що склалася у 1997-1998 рр., коли невиважена фінансова політика призвела до фактичної втрати валютних резервів НБУ, засвідчує, що у цій справі ще залишається багато недоліків, організаційно невідпрацьованих питань. Це зобов'язує Кабінет Міністрів і Національний банк прискорити обґрунтування оптимального алгоритму взаємовідносин з міжнародними фінансовими інституціями та практичних дій у сфері державних запозичень.

        З приєднанням України у 1992 р. до найвпливовіших міжнародних фінансових інституцій - МВФ і Світового банку та провідної реґіональної фінансової установи - ЄБРР розпочато інтеграцію у світову фінансову систему.

      Квота України у МВФ становить 997,3 СПЗ, що відповідає приблизно 1,497 млрд дол. США. Необхідною підставою для отримання кредитів МВФ є наявність у країни-позичальника дефіциту платіжного балансу. Переговорний процес з МВФ полягає насамперед у підготовці Меморандуму економічної політики України, листа-звернення уряду до МВФ, в якому гарантується виконання всіх заходів, викладених у Меморандумі, а також у зборі групою експертів МВФ статистичної інформації, що стосується стану державних фінансів України, її грошово-кредитної та валютної систем, зовнішнього боргу.

        Загальна сума кредитів, отриманих Україною від МВФ протягом 1994-1996 рр., становила близько 1,960 млрд дол. США. З середини 1996 р. експерти МВФ готували для України середньотермінову програму на 1997-1999 рр., яку передбачалося підтримати в рамках кредиту "Механізм розширеного фінансування" (загальна сума позички становитиме близько 2,9 млрд дол. США).

      Передумовою отримання Україною кредитів від МВФ було взяття урядом України у вересні 1994 р. зобов'язань на найближчу перспективу у сфері політики та економіки, що знайшло своє відображення у Меморандумі з питань економічної політики та стратегії. Найважливішими завданнями уряду, викладеними у Меморандумі, були: створення стимулів для розвитку експорту, лібералізація обмінного курсу, системи зовнішньої торгівлі та регулювання цін, обмеження втручання уряду в економіку, зменшення інфляції. У зв'язку з цим 26.10.94 р. керівництвом МВФ було прийнято рішення про надання Україні Системної трансформаційної позики (STF) у рамках 50 % квоти, що становило 717,12 млн дол. США.

       Наступний Меморандум економічної політики уряду України на 1995 р., який був представлений МВФ, проголошував більш жорстку монетарну політику. Радою директорів МВФ було прийняте рішення про надання Україні позики в рамках "Stand-by" на загальну суму 1,492 млрд дол. США протягом 12 місяців, починаючи з квітня 1995 р. Однак у зв'язку з невиконанням Україною умов Меморандуму в 1995 р. було отримано лише три з чотирьох передбачених на цей рік траншів, що становило лише 54 % від загальної суми кредиту. В згаданому Меморандумі стверджувалося, що за фінансової підтримки МВФ, Світового банку та окремих кредиторів у жовтні 1994 р. уряд започаткував далекосяжну програму стабілізації та реформ. Як позитивні зрушення у справі реалізації заходів, викладених у попередньому Меморандумі, називалися, зокрема, такі:

- досягнення значного прогресу на шляху до повної лібералізації цін, скасування контролю на маржу прибутку та скорочення кількості монополій;

- підвищення адміністративних цін, які встановлювалися державою, зокрема, це стосується квартплати, плати за комунальні послуги, цін на хліб та енергоносії.

     Відзначалися в Меморандумі і недоліки. Зокрема те, що після запровадження програми стрибок у споживчих цінах та знецінення обмінного курсу виявилися значно вищими, ніж передбачалося. Уряд зобов'язувався здійснити в 1995 р. такі заходи: значно скоротити дефіцит Державного бюджету і завершити процес лібералізації цін; прискорити приватизацію; зменшити дотації підприємствам; започаткувати земельну реформу; скасувати державні замовлення та контракти за винятком тих, які призначені для власних потреб держави; започаткувати роздрібнення монополій тощо. Оскільки для виконання попереднього Меморандуму вже було створено Комітет по запровадженню, то уряд також зобов'язувався через нього продовжувати тісні консультації з МВФ та забезпечувати його експертів тією інформацією, яка буде необхідна для контролю за впровадженням програми.

        У своєму Зверненні до Верховної Ради 4 жовтня 1995 р. Президент України Л. Кучма зазначив, що його найпершим обов'язком є подолання тенденції "жити в борг, за рахунок майбутніх поколінь, ставити під постійну загрозу функціонування національної економіки, як існування держави загалом, у повну залежність від катастрофічного зростання зовнішньої заборгованості, прикривати наявні фінансові проблеми фіговим листком емісійних вливань в економіку, створюючи цим умови для подальшої стагнації економіки, зубожіння людей та спекулятивного перерозподілу доходів більшості в інтересах невеликої групи громадян". 

        Критично оцінюючи кредитну політику Національного банку України, Президент зауважив, що "сліпа монетаристська політика сама по собі неспроможна дати очікуваних результатів", а тому "життя вимагає більш глибокої координації дій Національного банку та уряду у напрямі стимулювання виробничого процесу. Без цього грошова стабілізація... втрачає будь-який сенс".

      Незважаючи на проголошену Президентом України корекцію фінансової політики і зроблений ним наголос на необхідність стимулювання виробництва, наступний, третій за рахунком, Меморандум економічної політики уряду України на 1996 р. передбачав проведення ще більш жорсткої монетарної політики.

         За умов виконання зазначеної програми економічної політики згідно з рішенням Ради директорів МВФ від 10.05.96 р. було вирішено надати Україні протягом наступних 9 місяців кредит в рамках поновленої програми "Stand-by" на суму 865,9 млн дол. США, з якої до кінця того ж року було надано 770,8 млн дол. США.

         На особливу увагу з точки зору економічної безпеки заслуговує розділ Меморандуму "Запровадження та моніторинг програми", суть якого зводиться до таких забов'язань уряду:

- продовження через Комітет по запровадженню тісних консультацій з експертами МВФ і забезпечення їх інформацією, необхідною для моніторингу успішності запровадження програми;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18