Учебное пособие: Державне регулювання економіки
7) регулювання фондового ринку;
8) експертиза нвестиційних проектів;
9) забезпечення захисту інвестицій;
10) залучення ноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави.
Тема 5. Науково-технічна та інноваційна політика
Науково-технічний прогрес та економічне зростання. Сутність НТП. Вплив НТП на економічний і соціальний розвиток, криву виробничих можливостей, рівноважне економічне зростання. Концепція науково-технічного прогресу.
Необхідність та сутність науково-технічної політики. Розвиток науки як складова економічної політики. Цілі, принципи, завдання та напрями науково-технічної політики. Організаційні засади науково-технічної політики в Україні. Форми та методи реалізац науково-технічної політики. Прямі та опосередковані методи науково-технічно політики.
Державне регулювання інноваційних процесів. Інновації як специфічна форма НТП. Етапи інноваційного процесу. Класифікація інновацій. Фази поширення інновацій. Суб’єкти та об’єкти нноваційної діяльності. Ефективність державної підтримки інноваційних процесів. Витрати на виробництво інноваційного продукту. Ефект інноваційно діяльності. Методи державного регулювання інноваційного процесу в промисловості.
1. НТП сторично обумовлений процес удосконалення засобів, предметів, технічних методів і форм організації праці і виробництва на основі широкого використання досягнень науки; процес накопичення знань, кількісного та якісного розвитку продуктивних сил.
Розвиток НТП переміщує назовні межу виробничих можливостей.
У вивченн світового досвіду управління економікою особливий інтерес становить проблема науково-технічного розвитку. Відомо, що визначальною рушійною силою прогресу техніки в розвинених країнах є конкуренція. Досвід розвинених країн свідчить, що держава тримає найважливіші напрямки науково-технічної політики під контролем та безпосереднім впливом.
2. Науково-технічна політика держави – складова соціально-економічної політики, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.
Напрями науково-технічної політики:
1. Створення соціально-економічних, організаційних, правових умов для формування ефективного використання науково-технічного потенціалу.
2. Розвиток пріоритетних напрямів науки і техніки та концентрація ресурсів для їх реалізації.
3. Розроблення та реалізація довгострокових державних та науково-технічних проблем.
4. Підготовка наукових кадрів, інтеграція освіти, науки і виробництва.
5. Правовий соціальний захист наукових і творчих працівників.
6. Створення сучасної інфраструктури науки.
7. Установлення міжнародних науково-технічних зв’язків.
Принципи науково-технічної політики держави:
1. Органічна дність НТП з економічним, соціальним і духовним розвитком суспільства.
2. Підтримка конкуренції і підприємництва в науково-технічній сфері.
3. Демократизація та децентралізація управління науково-технічною діяльністю.
4. Розвиток освіти, організація підготовки і перепідготовки кадрів.
5. Рівноправність усіх форм організації науково-технічної діяльності.
6. Свобода поширення науково-технічної інформації та пропаганда науково-технічних досягнень.
7. Максимальне використання можливостей світової науки та міжнародного співробітництва.
Науково-технічна діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій.
3. Інновація – це виробничий фактор, що впливає на формування продуктивності суспільного виробництва й обсягу ВНП у тривалій перспективі.
Інноваційна політика держави має бути спрямована на максимальну підтримку власного нноваційного потенціалу, провідних наукових і конструкторських центрів, а також на забезпечення науково-технічної політики, що відповідає світовому рівню.
Механізм створення та поширення нововведень має три загальні складові, характерні майже для всіх країн:
1) систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;
2) різн форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;
3) підтримку малого інноваційного підприємництва.
Основними напрямами впливу урядових органів на процеси в інноваційній сфері є планування, фінансово-кредитне регулювання, стимулювання, правовий порядок і організація виробничої діяльності.
Найважливішим напрямом державного регулювання в інноваційній сфері є формування фінансових законодавчих стимулів для підтримки інноваційних технологій і підприємництва у сфері науки і науково-технічній діяльності.
До стимулів державного регулювання в науковій та науково-технічній діяльності належать:
– кредити, податкові та амортизаційні пільги;
– коригування антимонопольного законодавства;
нформаційно-консультаційна підтримка;
– інші фінансов пільги.
До системи стимулів інноваційного процесу входять комплексно-правові норми, а саме: промислове охоронне право приватної та інтелектуальної власності і законодавче закріплення інтелектуальної власності та правове регулювання її використання.
Ефективною формою державного втручання в інноваційну та наукову діяльність є створення за участю держави вузівсько-промислових дослідних центрів. Завдання полягає у стимулюванні об'єднання фінансових ресурсів і матеріально-технічної бази промисловості з кваліфікованими кадрами ВНЗ. Засобами такого стимулювання можуть бути стимулювання початкових витрат вузівсько-промислових центрів з коштів державного бюджету; видача підприємствам-учасникам безкоштовних ліцензій на використання розроблених винаходів і відкриттів.
Згідно із Законом України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічно діяльності" основними засобами державного впливу у цій сфері мають бути:
1) національн державні та міждержавні науково-технічні програми;
2) державн замовлення у науково-технічній сфері;
3) державна науково-технічна експертиза;
4) бюджетне фінансування науково-технічної діяльності;
5) патентно-ліцензійна діяльність;
6) метрологія, стандартизація та сертифікація;
7) формування науково-технічних кадрів;
8) створення системи науково-технічної інформації.
Тема 6. Державне регулювання підприємництва
Підприємництво як об’єкт державного регулювання. Підприємництво: економічний зміст і роль в економіц України. Види підприємницької діяльності, їх характеристика. Класифікація форм підприємництва. Інноваційне підприємство. Організаційно-правові форми підприємництва.
Роль держави у становленні підприємницького середовища. Проблеми розвитку підприємництва. Сутність державно політики сприяння підприємництву. Державне регулювання приватизації. Антимонопольна політика держави. Інститут банкрутства та санації підприємств. Проблеми легалізації тіньової економіки в Україні.
Механізм державного регулювання підприємництва. Особливості та перспективи реформування оподаткування обліку та звітності підприємницьких структур. Реєстрація та ліквідація підприємств. Ліцензування підприємницької діяльності. Інспекція та контроль за діяльністю підприємств. Система державної підтримки підприємництва. Правове, матеріально-технічне, організаційне, інформаційне забезпечення підприємницько діяльності. Державні програми підтримки підприємництва.
Фінансові важел державної підприємницької політики. Податкове регулювання. Дотації, субсидії, субвенції. Державне кредитування. Сприяння розвитку фінансово-промислових груп. Роль державних органів підтримки підприємництва.
1. Підприємництво це самостійна, ініціативна, господарсько-фінансова, посередницька діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку, яка здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імен під майнову відповідальність юридичної особи підприємства (організації).
Господарювання підприємця – це боротьба за можливість організації виробництва, його існування найкращий результат.
Основні переваги, що визначають роль і місце підприємництва у структурі економіки України, полягають у можливості:
– реалізац суб’єктами підприємництва (юридичними та фізичними особами) своїх здібностей, власного майна, ініціативи, вільного ринкового вибору;
– підвищення рівня мотивації праці;
– швидко окупності витрат та інвестицій;
– створення широких можливостей для швидкого і якомога повнішого насичення ринку товарами та послугами;
– збільшення кількості робочих місць;
– кращого використання потенціалу підприємств, місцевих ресурсів, фінансово-кредитно технічної, зокрема зарубіжної, допомоги;
– гнучко та мобільно перебудовувати виробництво відповідно до вимог ринку, що змінюється, а також до завдань розвитку великих фінансово-промислових корпорацій, нноваційних і територіально-виробничих комплексів, у складі яких діють мал підприємства;
– розширення експортних можливостей України.
2. В економіц України підприємництво розвивається переважно в простій формі – зроста кількість самостійних приватних підприємств, де в першу чергу формується регулюється підприємницька діяльність. Щоправда, навіть ті фірми, які мали намір зайнятися виробничою діяльністю, в перехідній економіці - переважно торгівельні і посередницькі, що сприяє формуванню ринкової сфери, але не приносить глибинних змін в економіці.
На державу покладено визначення загальних принципів, пріоритетних напрямків і методів державно підтримки малого підприємництва в Україні, встановлення порядку створення діяльності органів державної влади щодо державної підтримки, розроблення реалізацію державних програм розвитку та підтримку підприємництва, зокрема в тих випадках, коли вони фінансуються щонайменше на 50% коштів державного бюджету і спеціалізованих позабюджетних фондів України, встановлення пільг для суб’єктів підприємництва щодо податків та інших платежів до державного бюджету позабюджетних фондів. Органи місцевого самоврядування можуть вживати додаткових заходів підтримки підприємництва.
Для нормального функціонування підприємництва мають бути забезпечені такі основні умови:
– стабільна національна грошово-кредитна система;
– пільгова система оподаткування;
– активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності;
– державна фінансова та матеріально-технічна підтримка підприємництва;
– ефективний захист інтелектуальної власності;
– спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів;
– правовий захист підприємництва;
– формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва.
3. Основу системи державного регулювання і підтримки підприємництва становить:
1) законодавче визнання правових, економічних та організаційних основ управління зазначеним сектором економіки. Основоположним законодавчим актом має бути Закон України "Про підтримку малого підприємництва". У подальшому це буде основою для розробки законодавчо-нормативних документів щодо правової регламентац основних напрямків в діяльності малого підприємництва у господарському комплексі України;
2) формування раціональної організаційної структури органів державного управління і місцевого самоврядування, які відповідають за розвиток підприємництва;
3) застосування системи економічних важелів і стимулів регулювання приватного малого підприємництва на основі державних пріоритетів;
4) забезпечення ефективного розподілу та раціонального використання міжнародної фінансово технічної допомоги, що надається Україні через різні канали, а також безперешкодного здійснення підприємництвом зовнішньоекономічної діяльності;
5) забезпечення державних гарантій майнових прав підприємництва, у тому числі СП, створених за участю іноземного капіталу;
6) надання допомоги приватизованим і приватним підприємствам щодо аналізу їх діяльності, підготовки бізнес-планів, інвестиційних проектів, страхування інвестиційних ризиків;
7) сприяння взаємодії великих, середніх і малих підприємств, банків та інших фінансово-кредитних установ у реалізації великих державних програм і проектів;
8) забезпечення (в т.ч. на пільгових умовах) доступу підприємництва до інформації, необхідно для проведення операцій на ринку, а також до комунікаційних мереж з виходом на світові ринки;
9) розроблення державної програми і підтримка малого підприємництва та відповідно нфраструктури в Україні;
10) прискорене становлення й розвиток вільних економічних зон, що мають великі перспективи, з урахуванням природних та економічних факторів, зручного геополітичного розміщення України та її окремих регіонів;
11) створення розвиток вузлів ринкової інфраструктури, насамперед, її основних матеріальних елементів – товарних і фондових бірж, бірж робочої сили, комерційних банків, телекомунікаційних систем; інформаційно-консультаційних фірм та ін., для стимулювання і підтримки підприємництва.
4. Центральним органом, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфер розвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу формування підприємницької політики, а передусім – узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих на його вдосконалення, і готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки та перепідготовки кадрів тощо.
Державне регулювання фінансового забезпечення діяльності підприємств передбача застосування інструментів бюджетної, податкової, грошово-кредитної та інших напрямів політики.
Тема 7. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Засади зовнішньоекономічної політики. Сутність поняття "зовнішньоекономічна політика". Завдання та принципи зовнішньоекономічної політики. Правова база регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Правові режими для іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України. Види зовнішньоекономічно діяльності. Система органів державного регулювання зовнішньоекономічно діяльності. Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Стратегія тактика зовнішньоекономічної політики України.
Регулювання торгівельної діяльності. Протекціонізм і вільна торгівля. Адміністративні інструменти державного регулювання зовнішньоторгівельної діяльності: ліцензування, квотування, державна монополія на зовнішню торгівлю окремими товарами. Економічні методи регулювання зовнішньої торгівлі. Митні інструменти: ввізне та вивізне мито, мінімальна митна вартість, антидемпінгове мито. Немитн нструменти: субсидії виробникам експортних товарів, пільгове державне кредитування експортерів.
Регулювання ноземного інвестування. Іноземн нвестиції. Стимулювання іноземних інвестицій: податкові пільги, валютн гарантії, фінансове сприяння, захист від конкуренції. Державні гарантії захисту ноземних інвестицій. Форми підприємств з іноземними інвестиціями. Вільн економічні зони. Регулювання умов інвестування за межі держави. Стратегія тактика політики іноземного інвестування в Україні.
