Учебное пособие: Державне регулювання економіки
1. Конституція та закони України визначили систему фінансового забезпечення регіонів, яку утворюють бюджети всіх рівнів. В Україні фінансову систему утворюють: державний місцеві бюджети; фінанси підприємств усіх форм власності; централізован державні та інші фонди; фондовий ринок.
Державний бюджет це річний план державних видатків, джерел їх фінансового покриття. Залежно від адміністративно-територіального устрою управління бюджети бувають:
- центральні;
- регіональні;
- місцеві.
Бюджет є складною економічною категорією, є системою економічних відносин, які складаються у процесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.
Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фондових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави.
До найважливіших показників, що характеризують бюджет, належать:
1) частка коштів, яка щорічно розподіляється через бюджет, у валовому внутрішньому чистому національному продукті країни;
2) покриття бюджетних видатків доходами – дефіцит або надлишок надходжень порівняно з витратами;
3) структура бюджетних видатків в загальній сумі видатків.
Граничний розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття визначаються ВРУ під час затвердження державного бюджету. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та нших фінансових інститутів.
Безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту є емісія цінних паперів. Брак коштів постійно змушує вирішувати проблему приорітетності напрямів їх витрачання.
Спеціальн позабюджетні фонди виконують кілька функцій регулювання економіки:
1. Не залежать від стану бюджету і виконують цільову роль навіть у разі дефіциту державного бюджету.
2. Дають змогу маніпулювати показниками виконання бюджету.
3. Не підзвітні парламенту і тому не дають додаткових можливостей виконавчій влад для маневрування, роблять її більш незалежною.
2. Одним із найважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни є податки та податкові пільги.
ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ
Податкова система - сукупність податків та інших внесків до бюджету, а також сукупність державних податкових органів і їх компетенція.
Система оподаткування - це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків та порядок їх стягнення.
Податки поділяються на групи:
1. За рівнем бюджетної системи:
- загальнодержавні;
- місцеві.
2. За суб’єктом оподаткування:
- з юридичних осіб;
- з фізичних осіб.
3. За формою оподаткування:
-пропорційне;
- прогресивне;
-змішане;
-регресивне.
4. За способом стягнення:
- прямі;
- непрямі.
5. За змістом об’єкта оподаткування:
- податки на доходи;
- податки на споживання;
- податки на майно.
6. За системою ціноутворення:
- податки, які відносять на собівартість;
- податки, які сплачуються з прибутку.
3. Державні установи, що фінансуються з державного або місцевого бюджету, відносяться до сектору загального державного управління.
· Державний бюджет
· Головн розпорядники коштів
· Структурн підрозділи
Лімітна довідка, кошторис, штатний розпис, дотримання цільового призначення, КЕКВИ, казначейство.
4. Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб у продукції.
Державними замовниками міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України. Основними функціями державних замовників є:
1. Конкурсний відбір виконавців державного замовлення.
2. Укладання державних контрактів з виконавцями.
3. Гарантія оплати.
Виконавцями державного замовлення є суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, як виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.
Тендери, заборона виплат, заборона купувати у тих, хто не на єдиному податку.
5. Грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільност грошової одиниці, вирівнювання платіжного балансу.
НБУ був створений у 1992 році і діє на засадах Закону України про НБУ та інших законів. НБУ - центральний банк України, що включає обласні управління. Вищим органом НБУ є Рада Національного банку. Всією поточною роботою керує Правління НБУ.
Функції НБУ:
1. Нада послуги комерційним банкам, так само, як комерційні банки надають їх юридичним та фізичним особам:
- відкриття депозитних рахунків;
- позичання готівки;
- безготівков перекази;
- надання кредитів.
2. Обслугову поточний рахунок казначейства. За домовленістю з урядом НБУ розміщує урядов боргові цінні папери та фінансує урядові борги.
3. Ма виключне право встановлювати "правила поведінки" банківської системи в Україні.
4. Стежить за кількістю грошей в обігу, є емісійним центром української економіки.
Тема 4. Структурна та інвестиційна політика
Структура та структурні зрушення в розвитку економіки. Поняття "структура економіки". Роль структурних зрушень в економічному розвитку. Характеристика структур економіки України. Види структури економіки. Відтворювальні пропорції. Галузева структура. Регіональна структура.
Структурний ефект його вимірювання. Сутність структурного ефекту. Коефіцієнт абсолютних структурних зрушень. Коефіцієнт відносних структурних зрушень. Вплив структурних зрушень на динаміку виробничої функції.
Державне регулювання структурних зрушень в економіці. Концепція пріоритетів соціально-економічного розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів. Активна структурна політика. Пасивна структурна політика. Методи реалізац структурної політики. Стратегія і тактика структурної політики України.
Державне регулювання інвестиційної діяльності. Інвестиції як фактор структурних зрушень в економіці. Сутність понять "інвестиції" та "інвестиційна діяльність". Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності. Класифікація форм і видів нвестицій. Визначення пріоритетних сфер і державних інвестиційних проектів. Методи аналізу інвестиційної привабливості сегментів ринку. Фактор часу в оцінці витрат і результатів інвестиційної діяльності. Оцінка інфляції та ризиків при прийнятті інвестиційних рішень. Показники економічної ефективност нвестицій. Пряме управління державними інвестиціями. Державні капітальн вкладення та державне замовлення в капітальному будівництві. Податкове регулювання інвестиційної діяльності. Фінансово-кредитне регулювання нвестиційної діяльності. Амортизаційна політика. Регулювання участі інвесторів у приватизації. Державне регулювання ринку цінних паперів. Експертиза нвестиційних проектів. Захист інвестицій. Завдання інвестиційної стратегії в Україні.
І. З огляду на економічну практику і теоретичні дослідження можна назвати дві основні ознаки системи ДМЄР - загальна системність і специфічна функція регулювання:
1. Діалектична дність об’єктивних і суб’єктивних елементів суспільної структури, яка характеризується:
– сукупністю утворень і органів, пов’язаних процесом економічного розвитку;
– об’єднанням підсистем, які, взаємодіючи, зумовлюють (прямий зв’язок) і сприймають (зворотний зв’язок) свідомий вплив держави на економічне життя.
Ця ознака реалізується в таких рисах системи ДМЄР, як взаємозв’язок частин, елементів, підсистем; стійкість, адаптивність, саморозвиток, відносна ефективність.
2. Характеризу ДМЄР саме як державне регулювання, тобто системний вплив держави на економіку задля постійного забезпечення її руху відповідно до економічних законів. Це визнання є методологічно важливим для структури системи ДМЄР.
Структура економіки – багатопланове поняття, яке відображає співвідношення різних елементів економічної системи. Кількісну характеристику будь-якого виду структури можна визначити як питому вагу окремих структурних елементів у склад всієї структури.
Існують так основні види структурних співвідношень:
1. Відтворювальн пропорції, характеризують співвідношення між споживанням та нагромадженням.
2. Співвідношення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.
3. Пропорція між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю.
Галузева структура характеризує внесок окремих виробництв, галузей, міжгалузевих комплексів у відтворенні ВВП.
Територіальна структура характеризує внесок окремих регіонів у відтворення ВВП. Елементами територіальної структури на макрорівні є адміністративно-територіальні одиниц та інші регіональні утворення.
Соціальна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.
ІІ. Структурним ефектом називається вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників.
Він позитивний, якщо структурні зміни супроводжуються високими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, має місце застій або зменшення обсягів виробництва.
Програми стабілізації економіки можуть реалізуватись переважно двома шляхами еволюційним і через так звану шокову терапію, тобто за максимально короткий час.
Економічна політика держави на галузевому рівні передбачає такі напрямки:
1. Посилення соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі.
2. Формування ефективної структури виробництва в окремих комплексах і галузях шляхом обмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв, збільшення частки виробництв, що мають закінчений технологічний цикл і поліпшують використання власного природно-ресурсного потенціалу.
3. Науково-технічне оновлення виробництв, упровадження ефективних і екологічно безпечних технологій, підвищення якості й технологічного рівня продукції та матеріалів, що виробляються, освоєння їх нових прогресивних видів, які були б конкурентноспроможними на зовнішньому ринку й замінювали імпортні матеріали.
4. Розвиток виробництва задля задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, підвищення збалансованості економіки та зменшення зовнішньоекономічно залежності України.
ІІІ Структурна політика держави – це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визнання комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічно системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.
Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні.
Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державн важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень.
Цілі державно структурної політики:
1) підвищення технічного рівня та конкурентоспроможності продукції;
2) зниження матеріаломісткості та енергоємності виробництва;
3) розвиток конкуренції та обмеження монополізму;
4) встановлення оптимальних макроекономічних пропорцій;
5) ліквідація диспропорцій між галузевими комплексами;
6) ліквідація диспропорцій технічного рівня виробництва різних галузей;
7) раціональн розміщення виробництва та збалансований розвиток регіонів;
8) охорона навколишнього природного середовища.
ІV. Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активацію інвестиційних процесів.
Особливістю сучасних міжнародних економічних відносин є розширення міжнародного руху капіталу порівняно з традиційною формою – міжнародною торгівлею. Переваги ноземних інвестицій перед усіма видами економічної допомоги очевидні. Це можна аргументувати так:
1) прям ноземні інвестиції служать додатковим джерелом капіталовкладень у виробництво товарів і послуг, розроблення технологій, передових методів управління;
2) ноземн нвестиції не є тягарем зовнішнього боргу держави, а навпаки, сприяють отриманню засобів для його погашення;
3) ноземн нвестиції забезпечують певну інтеграцію української економіки до світово завдяки виробничій та науково-технічній кооперації.
Напрямки державного регулювання інвестиційної діяльності:
1) визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування;
2) податкове регулювання;
3) бюджетне регулювання;
4) кредитне регулювання;
5) проведення гнучкої амортизаційної політики;
6) регулювання участі інвесторів у приватизації;
