Шпаргалка: Основні теорії макроекономіки

19. Сутність та аналіз інвестицій. Види інвестицій

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio – одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами. Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліценз тощо).

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в «людський капітал», які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльност виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результат нвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренц галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи нші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

Класифікація нвестицій. Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванн підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валов нвестиції (ВІ) – це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно-матеріальних цінностей. Чисті інвестиції (ЧІ) – це сума нових нвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.

Динаміка показника чистих нвестицій відображає економічне становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ<A, то це свідчить про зменшенні випуску продукції на підприємстві, оскільки його виробничий потенціал скорочується. Якщо сума ЧІ=0, тобто ВІ=А, то це означає, що випуск продукції на підприємстві є сталим. Інакше кажучи, для підприємства характерна стагнація. Якщо сума ЧІ>0, тобто ВІ>А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства розширюється. За об’єктами вкладання засобів інвестиц поділяються на реальні та фінансові. Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними нвестиціями. Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо. За характером участі в нвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції. Прямі інвестиції це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанн коштів. Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта нвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції. За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.

Розрізняють також поняття «пряме інвестиційне підприємство» та «іноземна пряма інвестиція». Пряме нвестиційне підприємство – це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві. Іноземна пряма інвестиція – вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.

20. Неокласична модель інвестицій. Нестабільність інвестицій

У національній економіці більшість фірм виконують дві функц виробляють товари і послуги та інвестують у капітал для майбутнього виробництва. Для простоти нашого аналізу припустімо, що цими двома видами діяльності займаються два вили фірм – виробничі та позичкові. Виробничі фірми продукують товари і послуги, але не інвестують. Вони орендують капітал у позичкових фірм. Останні не виробляють товарів і послуг, а здійснюють усі інвестиції в економіку, тобто купують капітальні блага і здають їх в оренду виробничим фірмам.

Із теми 3 нам уже відомо, то конкурентна фірма на підстав порівняння витрат і вигід від застосування кожної додаткової одиниці капіталу ухвалює рішення про те, яким обсягом капіталу володіти. Припустімо, шо виробнича фірма може орендувати одиницю капіталу за ціною R і продавати одиницю своєї продукції за ціною Р. Тоді реальні витрати на одиницю капіталу для виробничої фірми становлять (К/Р). Реальною вигодою від використання одиниц капіталу є МРК – додатковий обсяг продукції, вироблений за допомогою ц додаткової одиниці капіталу.

У темі 3 зроблено висновок, що для максимізації прибутку фірма потребує капіталу доти, доки граничний продукт капіталу не зрівняється із його реальною ціною. У стані рівноваги така ціна (R/Р) дорівнює граничному продуктові капіталу:

де aА (L/K)1-a – граничний продукт капіталу для функції Коба – Дугласа.

За нашим припущенням, позичкові фірми купують капітальн блага і здають їх в оренду. Позичкова фірма за кожну одиницю наданого в оренду капіталу отримує реальну позичкову ціну капіталу (R/Р), що є виторгом для ц фірми.

Позичкова фірма несе три види витрат на власний капітал. По-перше, це витрати, що пов'язані з процентом. Якщо така фірма бере в позику для купівлі капіталу, то їй доводиться сплачувати за неї процент. І якщо фірма купує капітал за власні кошти, вона втрачає процент, який могла б заробити, поклавши цю суму в банк. Позначимо через (Pr) ціну купівлі одиниц капіталу, а через (i) – номінальну процентну ставку. Тоді (iPr) будуть витратами на процент.

Другим видом є витрати, пов'язані зі зміною ціни капіталу. Впродовж строку служби устаткування ціна капіталу змінюється. Якщо вона підвищується, фірма виграє, бо вартість її активів зросла. Якщо ціна капіталу знижується, то фірма зазнає збитків. Величина цих збитків (або виграшу) дорівнює (–Pr). Знак мінус показує, що тут враховують витрати, а не вигоди.

По-третє, це витрати, що пов'язані зі зношенням капіталу. Упродовж строку оренди капітал зношується і втрачає свою вартість. Якщо h – норма амортизації, то (hPk) – грошова величина амортизації.

Витрати на надання одиниці капіталу в оренду становлять:

Отже, витрати на капітал залежать від ціни одиниці капіталу, процентної ставки, темпу зміни ціни капіталу та від норми амортизації.

Для спрощення тлумачення витрат на одиницю капіталу припустімо, що ціни капітальних благ зростають разом із цінами інших товарів. У цьому разі (Pk/Pk) відображує загальний рівень інфляції . Різниця (i – ) дорівнює реальній процентній ставці r. Звідси можна записати:

Витрати на одиницю капіталу = Рk (r + h).

Виразимо витрати на капітал в одиницях продукції економіки. Реальні витрати на одиницю капіталу дорівнюють (Рk/Р) (r+ h).

Отже, реальні витрати на одиницю капіталу залежать від відносної ціни капітального блага (Рk/Р), реальної процентної ставки r та норми амортизації h.

Позичкова фірма з кожної одиниці капіталу отримує реальний виторг (R/P) і несе реальні витрати (Рk/Р) (r + h) на кожну одиницю. Ухвалюю-рішення про обсяг свого капіталу, фірма порівнює виторг і витрати, а різниця між ними становить її прибуток:

Реальний прибуток = R/Р – (Рk/Р) (г+h).

Оскільки у стані рівноваги реальна позичкова ціна капіталу дорівнює його граничному продуктові, то можна записати:

Реальний прибуток = МРК – (Рk/Р) (г+h).

Звідси зробимо такий висновок. Позичкова фірма вилуча приток, якщо граничний продукт капіталу перевищує витрати на його одиницю. У ньому разі фірмі вигідно інвестувати, тобто чисті інвестиції зростають. І навпаки, фірма зазнає збитків, якщо граничний юдукт капіталу менший за витрати на його одиницю. Тоді фірма зменшує свій обсяг капіталу.

Тепер можна відмовитися від припущення про поділ фірм на виробничі та позичкові. Для фірми, яка використовує свій власний капітал, вигода від кожної додаткової одиниці капіталу дорівнює граничному продуктов капіталу, а витрати дорівнюють витратам на його одиницю. З неокласичної модел нвестицій випливає відповідь на питанння, чому обсяг інвестицій залежить від реальної процентної ставки, зниженням останньої витрати на одиницю капіталу знижуються, о збільшує прибуток власників капіталу і стимулює нагромадженн більшого його обсягу. Тоді навпаки, зі зростанням реальної процентної ставки стимули до інвестування знижуються.

Залежність між обсягом інвестицій та процентною ставкою виражає крива, або функція, інвестицій, яка, із зазначених вище причин, спадною (рис. 4.8). З моделі також випливає, які саме чинники перемішують криву нвестицій. Наприклад, всі чинники, котрі збільшують граничний продукт капіталу, підвищують прибутковість інвестицій і переміщують зазначену функцію вправо. У будь-який час в усіх фірм є широкий вибір інвестиційних проектів, наприклад купівлі додаткового устаткування. Якщо процентні ставки високі, то здійснюватимуться лише проекти з очікуваною високою нормою прибутку. Отже, обсяг інвестицій буде невеликим При зниженні процентної ставки комерційно вигідними стануть також проекти, сподівана норма прибутку на які нижча. і, отже, обсяг інвестицій збільшується. Фактори, що визначають динаміку інвестицій: 1) очікувана норма чистого прибутку; 2) реальна ставка відсотка; 3) рівень оподаткування; 4) зміни в технології виробництва; 5) наявний основний капітал; 6) економічн очікування; Із зростанням сукупного доходу автономні інвестиції доповнюються стимульованими, величина яких зростає в міру зростання ВВП. Так як інвестиц фінансуються з підприємницького прибутку, а остання збільшується із зростанням сукупного доходу Y, то й інвестиції збільшуються із зростанням Y. При цьому зі зростанням сукупного доходу зростають не тільки власне виробнич нвестиції, але й інвестиції в товарно-матеріальні запаси і в житлове будівництво, тому що на підйом економіки збільшуються стимули до поповнення виснажили запаси капіталу і підвищується попит на житлові будинки.

Позитивна залежність інвестицій від доходу може бути представлена у вигляді функції: I = E – DR + YY, де у – гранична схильність до нвестування; Y – сукупний доход. Гранична схильність до інвестування частка приросту витрат на інвестиції в будь-яку зміну доходу: = А / Y ~ AY ' де Л-зміна величини інвестицій; А.Ю. – зміна доходу.

Основні чинники нестабільності інвестицій: 1) тривалі терміни служби обладнання; 2) нерегулярність інновацій; 3) мінливість економічних очікувань; 4) циклічні коливання ВВП.

21. Поняття та погляди на економічне зростання. Види та фактори економічного зростання

Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з ншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання поляга у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінно технології.

На відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання і економічний розвиток тісно взаємопов’язані. Але зауважимо, що економічне зростання може відбутися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.

Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком, адже розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва на якісно новій основі. Можна сказати, що економічне зростання становить зміст розвитку, є його складовою частиною. Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток – це якісне економічне зростання.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу. Фактори пропозиції включають: кількість і якість природних ресурсів; кількість якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу (основні фонди); нов технології – НТП; Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори. Фактори попиту: для реалізац зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимально кількості корисної продукції. Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

22. Проблеми економічного зростання в різних групах країн

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Від розв'язання проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.

Економічне зростання і розширене відтворення – це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільне відтворення, то в центр знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні та підвищенні суспільно продуктивності праці.

Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється таким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо. Вони характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Так показники також необхідні для зіставлення макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад національних економік, які знаходяться на різних рівнях розвитку, або суспільств, які відрізняються структурою своїх продуктивних сил. Економічне зростання виявляється в конкретній динаміц кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання екстенсивний та інтенсивний – залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10