Шпаргалка: Основні теорії макроекономіки

 де Y – фактичний обсяг виробництва, Y2 – потенційний ВВП.

Коли Y<Y2 ми говоримо про відставання ВВП – це обсяг продукції, який економіка втрачає через неповне використання свого виробничого потенціалу. Значно рідше зустрічається ситуація перевищення фактичним ВВП потенційного свого рівня Y<Y2 Проте тривалий час перевищення фактичного ВВП над потенційноможливим зберігатися не може. Поняття інфляції. Інфляція попиту та інфляція витрат. Стагфляція. Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельно спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя). Рівень інфляц показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього ндексу за певний період (у відсотках) та 100%: Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), визначається за формулою:

д – відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.

«Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка ма місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко. Дезінфляція означа сповільнення темпів інфляції. В економіці немає якогось одного виду нфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів. Одні види нфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Тому й розрізняють два типи інфляції: нфляція попиту, інфляція пропозиції. Одним з головних потрясінь для інфляц може стати якась зміна (скажімо, зміни у споживчих та інвестиційних витратах, урядових видатках, чистому експорті), що призводить до зміни сукупного попиту, обсяг виробництва виходить за межі потенційного. Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити пропозицію і попит, зростають. Інфляція попиту була притаманна нашій економіці на початку 90-х років, коли радянський уряд фінансував свій бюджетний дефіцит, скориставшись друкарським верстатом, коли величезні черги людей збиралися в магазинах з метою позбутися зайвих грошей і придбати якомога більшу кількість товарів «про запас».

Інфляція витрат пов'язана із скороченням сукупної пропозиц внаслідок дії несприятливих зовнішніх шоків – підвищенням цін на сировину, матеріали, підвищенням номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростанню витрат виробництва, падінню обсягів випуску і зайнятості, зростанню безробіття. Цей тип інфляції призводить до стагфляції – ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Інфляція і процентні ставки. Ефект Фішера Припустімо, що Ви поклали свої заощадження на банківський рахунок під 6% річних. Наступного року Ви знімаєте свої заощадження разом із сумою нарахованих процентів. Чи стали Ви на 6% багатшими у порівнянні з тим періодом, коли вкладали свої кошти в банк минулого року? Відповідь на це запитання залежить від того, що розуміти під словом «багатший». Дійсно, грошей Ви тепер матимете на 6% більше. Але як змінилися ціни на товари та послуги за рік, що минув? Коли вони зросли, скажімо, на 4%, то кількість товарів і послуг, які Ви зможете тепер придбати, зросла лише на 2%. А коли б рівень інфляції склав 10%, то Ваша купівельна спроможність насправді скоротилася б на 4%. Економісти називають банківський процент номінальною процентною ставкою, а збільшення Вашо купівельної спроможності – реальною процентною ставкою. Якщо номінальну процентну ставку позначити через і, реальну процентну ставку – r, а інфляцію – П, то залежність між цими трьома змінними може бути записана як: Тобто r=i – П, реальна процентна ставка є різницею між номінальною процентною ставкою та рівнем нфляції. Перегрупувавши члени цього рівняння відносно реальної процентно ставки, побачимо, що номінальна процентна ставка є сумою реальної процентно ставки і рівня інфляції: і=r+П Рівняння, записане у такому вигляді, має назву рівняння Фішера. Воно вказує на те, що номінальна процентна ставка може змінюватися під впливом двох причин: внаслідок зміни реально процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції. У відповідності з рівнянням Фішера, збільшення рівня інфляції на 1% призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1%. Це співвідношення між рівнем інфляц номінальною процентною ставкою має назву ефекту Фішера.

Інфляція та реальний доход. Очікувана і непередбачена інфляція. Помірна інфляція. Галопуюча інфляція. Гіперінфляція. Інфляція впливає на економіку через: перерозподіл доходу і багатства між різними групами людей; спотворення відносних цін та обсягів виробництва різних товарів. Непередбачена нфляція перерозподіляє багатство між різними групами людей. Вона звичайно сприяє боржникам, групам людей і спекулянтам. Водночас вона шкодить кредиторам, групам з фіксованими доходами, власникам заощаджень. Непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект. Очікувана інфляція. Припустімо, що вс ціни зростають щороку на 5%, і всі реальні процентні ставки саме такі, якими вони були б, якби ціни залишалися стабільними. Чи хтось турбуватиметься такою нфляцією? Відповідь: ні. Існує три категорії інфляції: помірна, галопуюча, гіперінфляція. Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: щорічний рівень нфляції вимірюється однозначним числом. Галопуюча інфляція – це інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами (50 або 300% за рік). Люди намагаються вкласти свої гроші за кордоном, що призводить до скорочення внутрішніх інвестицій. Гіперінфляція – це третій вид інфляції: ціни зростають на тисячі, мільйони чи навіть мільярди процентів на рік. Гіперінфляція, як. правило, пов'язана з нерозумною державною політикою, руйнівно впливає на обсяг національного виробництва і зайнятість, може підірвати фінансову систему прискорити крах.

14. Робоча сила та безробіття. Основні характеристики та показники. Чинники вияву. Проблема повної зайнятості. Втрати від безробіття. Закон Оукена

Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна «ціна» безробіття – невипущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенціальне виробництво втрачається безповоротно. Безробіття на дає змоги суспільству постійно рухатися вгору по кривій своїх потенційних можливостей. Цю втрачену продукцію ми визначили в попередньому параграфі як розрив ВВП. Чим більший рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП. Відомий дослідник в царині макроекономіки Артур Оукен математично виразив зв'язок між рівнем безробіття та відставанням в обсяз виробленого ВВП. Цей зв'язок відомий нині як закон Оукена.

Відомі дві формули зазначеного взаємозв'язку: 1) Коли потрібно з'ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою. Коефіцієнт /? найчастіше має значення в межах від 2 до 2,5. Це дає змогу зробити такий висновок: якщо циклічне безробіття в економіці становить 1%, то відставання фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого дорівнюватиме 2-н2,5%. 2) Можна визначати також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою. Тоді варто скористатися іншою формулою:

де Y1 – фактичний обсяг виробництва в поточному році; Yg – фактичний обсяг виробництва у попередньому році; и1 – фактичний рівень безробіття в поточному році; ид – фактичний рівень безробіття у попередньому році. Ця формула свідчить, що: а) коли рівень безробіття не зміниться у порівнянні з попереднім (u^Ug), то темп зростання реального ВВП дорівнюватиме 3%. Цей показник називають темпом зростання потенційного ВВП, а його значення обумовлено приростом населення, нагромадженням капіталу та науково-технічним проґресом; б) при збільшенні рівня безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (и^Пд^іУо), реальний ВВП скоротиться на 2%. Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.

15. Інфляція і процентні ставки. Ефект Фішера. Інфляція та реальний доход. Категорії інфляції. Взаємозв’язок інфляції та безробіття. 13-й білет весь! 16. Використовуваний дохід і споживання. Інструменти для аналізу споживання і заощадження

Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на споживання (С). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S), тобто  Заощадження – це частина використовуваного доходу, яка не споживається. Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання: C=C (Y-T). Детальніше функцію споживання Дж. Кейнса можна показати у вигляді: де: а – C=a+b*(Y-T) автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій.; b – гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою:де:.– приріст споживчих витрат;  – приріст використовуваного доходу.  набуває значення в інтервал від 0 до 1, тобто одна додаткова одиниця використовуваного доходу збільшу обсяг споживання, але на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не споживається, – заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. З геометричної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) – це кут нахилу кривої споживання мал.

 Найпростіша функція заощадження має вигляд: Де S= – a+(1-b)*(Y-T), а – автономне споживання; (1-Ь) – гранична схильність до заощадження; Y – доход; Т – податкові відрахування. Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково заощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до MPC+MPS=1 заощадження в сумі дорівнюють одиниці: Середня схильність до заощадження (APS) – це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто APS=S/Y. У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих «люксових благ», серед яких найбільшим «люксовим благом» є заощадження (про це стверджують закони, або «якісні схеми поведінки», Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізуться. На відміну від Дж. Кейнса, сучасні дослідники показали, що споживання – функція не лише від поточного використовуваного доходу (хоча цей фактор і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування споживачів тощо.

17. Інвестиційна діяльність та підхід до її формування

В умовах глибоких економічних змін, зумовлених реформуванням адміністративно-командно економіки України в ринкову, особливо актуальною є задача ефективного розміщення інвестиційних ресурсів та грамотного управління інвестиційною діяльністю підприємств, оскільки саме інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи та надійним механізмом соціально-економічних перетворень, формують виробничій потенціал на новій науково-технічній основі, що неодмінно призводить до підвищення якісних показників господарської діяльності. Узагальнення підходів до трактування поняття «інвестиції» дозволяє визначити їх як цілеспрямован вкладення капіталу у будь-які матеріальні та нематеріальні активи (інструменти) на певний строк з метою одержання доходу або досягнення іншого корисного ефекту. Найчастіше інвестор для досягнення своїх цілей працює не з окремим активом (окремим проектом, фінансовим інструментом тощо), а з деяким їх набором – інвестиційним портфелем, сенс формування якого полягає в поліпшенн умов інвестування завдяки досягненню нової інвестиційної якості шляхом надання сукупності активів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції окремо взятого активу і можливі лише при їх комбінації. При визначенн доцільності та виборі напряму інвестування основною задачею є визначення економічно ефективності вкладення коштів в ту чи іншу інвестиційну цінність як елемент портфеля. Звичайно прийняття рішень з інвестування у той чи інший актив, тобто процес вибору і формування інвестиційного портфеля, містить наступні етапи: вибір інвестиційної політики, пошук привабливих об’єктів інвестування, формування інвестиційного портфеля та управління інвестиційним портфелем. Вибір нвестиційної політики полягає у формуванні мети інвестора, що ґрунтується на прийнятних для нього критеріях доходності, зростання, ризику та ліквідності, визначенні обсягів та термінів розміщення інвестиційних ресурсів і вибор потенційних типів активів для включення в інвестиційний портфель відповідно до обраної стратегії та тактики поведінки інвестора. Пошук привабливих об’єктів нвестування передбачає визначення в певний термін часу активів з привабливими нвестиційними якостями за допомогою методів технічного та фундаментального аналізу, комплексу економетричних моделей. Етап формування нвестиційного портфеля містить визначення конкретних активів для вкладання коштів, а також пропорцій розподілу інвестиційного капіталу між цими активами на основі комплексу оптимізаційних моделей, які дозволяють сформувати оптимальний для інвестора портфель, ґрунтуючись на прийнятному для нього співвідношенні доходності і ризику.

18. Чинники споживання і заощадження

Чинники споживання та заощадження, які не залежать від доходу і впливають на функц споживання і заощадження, зміщуючи їх графіки [5]:

·          багатство. Зростання багатства (нерухомість, фінансові активи) зміщує графік споживання вгору, а графік заощадження – вниз;

·          податки. Зниження податків збільшує післяподатковий дохід, і тому зростають споживання і заощадження, і навпаки;

·          рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження, і навпаки;

·          відрахування на соціальне страхування. Збільшення відрахувань скорочу споживання і заощадження;

·          очікування. Очікування зростання грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат;

·          споживча заборгованість. Зростаюча споживча заборгованість зменшу споживання та заощадження, і навпаки;

·          відсоткова ставка. Зі зростанням відсоткової ставки поточне споживання зменшується, а заощадження зростають

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків в банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів. З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції. Це пояснюється тим, що, окрім платежів за ресурси, які необхідні для підтримки обсягу виробництва на поточному рівні, фірми повинні здійснювати інвестиц (I).

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати. Споживання (Consumption – С) це частина використовуваного доходу, який не заощаджується: С = Y – S. Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і має такий вигляд: C = a + b • (Y – T), де а – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій); b – гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при змін використовуваного доходу на одну одиницю. Функція заощадження – це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується. Має такий вигляд: S = a + (1 – b)• (Y – T)‚ де S – величина заощаджень у приватному секторі; а автономне споживання; (1-b) – гранична схильність до заощадження; Y – доход; Т податкові відрахування. Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що й доход. Однак споживання залежить не лише від доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10