Реферат: Зовнішня політика країн балтії в контексті розширення ЄС та НАТО
3. Для країн Балт головне місце у відносинах з США посідала проблема отримання повної підтримки з боку останньої в питанні забезпечення їхньої безпеки. Для країн Балтії було вкрай необхідне подальше залучення США в Європу, так як самі європейські країн проявили меншу зацікавленість ніж США у питанні інтеграції країн Балтії в Європу. Країни Балтії, бажаючи вступити до НАТО, сприяли впровадженню американської політики в регіоні, намагаючись своєю беззаперечною підтримкою підштовхнути США до прискорення залучення цих країн до трансатлантичних структур.
Проамериканська політика країн Балтії пояснюється кількома причинами. По-перше, одразу після відновлення незалежності саме американці запевнили країни Балтії в тому, що сприятимуть швидкому виводу російських військ з їхньої території та перспективі їхнього членства в НАТО. По-друге, США ніколи не визнавали законним акт приєднання балтійських країн до СРСР. По-третє, це звичайний прагматизм: США залишилися диною наддержавою у світі, й ігнорувати їх не в змозі ані Росія, ані будь-яка нша держава.
Проте під час президентства Б. Клінтона балтійським державам не вдалося заручитися цілковитою підтримкою США. Дійсно, США були зацікавлені у подальшому посиленні та зміцненні свого впливу в регіоні Балтійського моря, але одночасно США не були зацікавлені у погіршенні відносин з Росією, що могло призвести до виникнення нового витка напруження між ними. Адміністрація Б. Клінтона у своїй політиці стосовно країн Балтії відштовхувалася від так званої ідеї „логіки розширення”. Зміст полягав в тому, що розширення євроатлантичних інституцій було цілком природним процесом, і майбутні члени відповідно мають стати частиною Європи, якої вони були позбавлені під час „холодної війни”. Бажання стати членами ЄС та НАТО розглядалося як необхідний елемент повноцінної європейської країни. Це означало, що США не виключали країни Балтії з процесу розширення НАТО. Але конкретного сценарію розвитку не було, а отже, не було відомо, коли ці країни зможуть приєднатися до євроатлантичного простору безпеки. Під час президентства Б. Клінтона питання про членство країн Балтії в НАТО не стояло на порядку денному, і відповідно майбутнє країн Балтії залежало від політики нового президента та його адміністрації.
Лише під час президентства Дж. Буша–молодшого став можливим вступ країн Балтії до НАТО. До цього призвели такі події: по-перше, прихід до влади в Росії В. Путіна, що призвів до відходу від застарілих принципів зовнішньо політики Росії, особливо стосовно питання щодо розширення НАТО на Схід. Фактично це означало, що Росія, хоча і не в захваті від ідеї наближення НАТО до кордонів, проте не буде перешкоджати вступу країн Балтії, тобто це не призведе до ескалації напруження в регіоні Балтійського моря. По-друге, після подій 11 вересня 2001 р. перемогли політичні критерії розширення НАТО. Ситуація, яка склалася у внутрішньоатлантичних відносинах після 11 вересня, проблема „неадекватності” НАТО новим викликам та загрозам змусили і сам альянс наполягати на розширенні за максимально можливим варіантом і не відкладати питання на майбутнє. Саме розширення НАТО як у кількісному відношенні, так і в плані поширення сфери його активності на нові регіони стає одним з важливих шляхів подолання кризи ідентичності Альянсу.
США були зацікавлені в розширенні Альянсу на Схід так само, як і країни Балтії, отже, розширення було ніціативою, що мало взаємний інтерес. Підтримавши розширення Альянсу, США максимізували свою власну міць і силу в уніполярному світі. США були зацікавлені продовжувати мати вплив в європейській зовнішній політиці та політиці безпеки, особливо коли ЄС рухається в бік відокремлення. США були потрібн надійні союзники, які б беззаперечно підтримували політику США у світі й були б надійними захисниками американських інтересів в ЄС. У свою чергу країни Балт шукали і отримали в особі США надійного союзника, що сприяв їх вступу до НАТО, а отже, виконанню основної зовнішньополітичної мети - отримання надійних гарантій безпеки, загрозу якій балтійські держави вбачали в Росії, в намаганнях залишити ці країни в зоні свого впливу.
4. Відносини між країнами Балтії та Росією можна охарактеризувати як стабільно недружні. Прозахідна, а точніше, проамериканська політика країн Балтії протягом всього періоду після поновлення незалежності не залишала сумнівів, що це призведе до погіршення відносин з Росією. Росія, зі свого боку, не могла не зважати на позицію США, НАТО та ЄС стосовно цих країн. Її розрахунки на те, що цей регіон залишиться після „холодної війни” в зоні її впливу не виправдалися: США не збиралися втрачати можливість закріпитися в регіоні, спираючись на зацікавленість самих країн Балтії у посиленні їх присутності та впливу. Балтійські країни розуміли, що лише підтримка з боку США стане гарантією їх інтеграції у західне співтовариство. У той же час жодна з цих країн не досягла б успіху, якби із самого початку не провадила чітку зовнішню політику, спрямовану на повноправний вступ до євроатлантичних структур. Росія стратегічно програла цей регіон, що чітко простежується провалом її ініціатив у середині 1990-х рр. Звісно, в програші політики Росії в регіоні не останню роль відіграли США, які з успіхом втілили свою політику стосовно країн Балтії – домоглися вступу цих країн до НАТО. Росія вже наприкінці 1990-х рр. зрозуміла, що вплинути на перебіг подій не в змозі, а варіант конфронтації, що виник під час загострення Косовсько кризи, коли відносини між НАТО і Росією заморозилися на рік, продемонструвавши свою неефективність передусім для Росії. Росія мала вибір: або залишатися далі осторонь всіх інтеграційних процесів на Європейському континенті, або визнати неефективність цього процесу і пристосуватися до нього, максимально використовуючи можливості, що відкривалися в разі партнерського розвитку відносин передусім із США, а також з НАТО та ЄС. Нове керівництво Росії обрало другий варіант, поступившись невиправданими амбіціями, що також і стосувалися країн Балтії, які російське керівництво протягом 1990-х рр. відмовлялося визнавати поза зоною свого впливу. Але визнавши факт незворотності процесу вступу країн Балтії до НАТО та ЄС, Росія не збиралася повністю втрачати важел впливу на балтійські країни.
Росія продовжу розігрувати карту проблем із становищем російської меншини в Латвії та Естон сьогодні, що триває з початку 1990-х рр. Росія розглядає національну проблему в країнах Балтії як один з важелів впливу на ці країни, але ця політика поки що не виправдала себе, а, навпаки, призвела до погіршення відносин з Естонією та Латвією, які вважають втручанням у внутрішні справи будь-які висловлювання та дії російських політиків, спрямовані на так званий захист прав російсько меншини цих країн. На сьогодні проблеми, пов’язані з національними меншинами, а також територіальне питання є ключовими у відносинах між Росією та Балтією.
Методи вирішення етнічно ситуації в Латвії та Естонії цілком влаштували західні країни та інституції, тому претензії Росії щодо дискримінаційної етнічної політики в цих країнах не мали наслідків. Росія досі не відмовилася від подібної риторики, хоча безперспективність очевидна. Вступ до НАТО та ЄС остаточно вирішив питання приналежності країн Балтії до західного світу. Доки Росія цього не визнає, відносини між нею та країнами Балтії залишатимуться стабільно недружніми. На сьогодні всі три балтійські країни здійснюють проамериканську політику. У США вони вбачають основного гаранта безпеки, що підтверджується членством країн Балтії в НАТО.
5. Відносини між країнами Балтії і НАТО мали кілька етапів розвитку. Перший етап (1991-1994 рр.) встановив початок розвитку відносин між НАТО та країнами Балтії. Цей етап характеризувався налагодженням діалогу між сторонами, участі країн Балтії в новостворених програмах та інституціях НАТО. Другий етап (1994-1999 рр.) охоплює період з часу подання заявки країнами Балтії на членство в НАТО і до розширення Альянсу в 1999 р. на три країни ЦСЄ. Під час цього періоду взаємовідносини між НАТО та країнами Балтії розвивалися в напрямі поліпшення стосунків, проте про можливе членство країн Балтії в Альянсі не йшлося. Це було пов’язано передусім з небажанням керівників НАТО остаточно погіршити відносини з Росією, що могло призвести до зміни політичної ситуації в Росії, приходу до влади націоналістичних сил і в майбутньому погіршення відносин з НАТО. Відносини між НАТО і Росією і так наприкінці 1990-х рр. погіршилися і були зведені до мінімуму через бомбардування Югославії натовськими силами. До того ж членство країн Балтії в НАТО не розглядалося як життєво важливий елемент безпеки Західної Європи. Країнам Балтії також не вистачало підтримки з боку найбільш впливових європейських країн альянсу, які на той час не бажали бути гарантом безпеки країн Балтії і, таким чином, погіршувати свої відносини з Росією.
Третій етап (1999-2004 рр.) характеризується різкою зміною позиції Альянсу щодо можливост балтійського членства в НАТО. Так, якщо після завершення процедури прийому в Альянс Польщі, Чехії та Угорщини, ставлення більшості західних держав, насамперед США, до планів подальшого розширення альянсу було вкрай обережним, то вже в наприкінці 2001 р. ситуація докорінно змінилася. Це було пов’язано з подіями 11 вересня 2001 р., що змусило керівництво США переглянути багато критеріїв членства в Альянсі. Так США стали більш приділяти уваги країнам, які здійснюють проамериканську політику, що і вплинуло на прийняття рішення про включення країн Балтії в наступне коло розширення Альянсу. Саме рішення Білого дому визначило вступ країн Балтії до НАТО.
Членство в Альянсі лише формально закріпило прозахідну тенденцію у зовнішній політиці країн Балтії. Фактично військове співробітництво йшло вже з середини 1990-х рр., в рамках програми „ПЗМ” і двосторонніх відносин Латвії, Естонії і Литви з країнами НАТО. Балтійська хартія остаточно закріпила цей курс. Розширення не обмежує сферу військово-політичного впливу Росії, але практично робить неможливим повернення до країн Балтії.
Вступ країн Балтії до НАТО порушив питання про створення можливості присутності військових сил та баз на території країн Балтії, а відповідно і можливе зростання військового напруження або навіть зіткнень з Росією. Для НАТО розміщення невеликого контингенту (чотири літака, персонал авіабаз) важливе як факт, що підтверджу рівність принципів і цінностей Альянсу для всіх його членів. Зокрема це принцип неподільності безпеки. До того ж необхідно враховувати і прийняту в НАТО військову спеціалізацію країн–учасниць: на території країн Балтії розміщен саме ті сили і засоби, які ці країни не мають. У Росії це не виклика захоплення, але поки що незначна присутність натовських сил не розглядається як загроза військовій безпеці Росії. Проте як істотну загрозу в Москв сприйматимуть подальше відновлення і розширення військових об’єктів НАТО в країнах Балтії. До того ж Росію хвилює питання відносно ратифікації країнами Балтії Адаптованого договору ЗЗСЄ. Режим контролю над озброєнням та обмеження присутності військових означає для Росії додаткові гарантії, що в разі кризи високий рівень військового потенціалу не буде сконцентровано в країнах Балтії. Але в цій ситуації країни Балтії посіли безпрограшну позицію – зобов’язалися приєднатися до нього лише після набрання чинності адаптованим договором, перекинувши, таким чином, конфлікт в площину відносин Росія – НАТО.
6. Першочергова роль в питанні можливого членства країн Балтії в ЄС приділялася готовності самого Співтовариства прийняти нових членів, внутрішньому становищу в країнах Балтії, процесу проведення реформ, виконання критеріїв ЄС, необхідних для членства в організації. Країни Балтії з’явилися на порядку денному ЄС в той момент, коли воно зіткнулося з величезними змінами та безпрецедентними викликами. Завершення холодної війни” та кінець біполярної системи міжнародних відносин поставили перед Співтовариством нові завдання: переглянути роль ЄС як одного з гарантів забезпечення безпеки та процвітання в Європі та заповнити вакуум безпеки, що з’явився в ЦСЄ. Для ЄС було важливим було побудувати такі відносини з країнами ЦСЄ, в тому числі й з країнами Балтії, що забезпечували б ефективне співробітництво між ЄС та державами ЦСЄ, але одночасно зберігали більшість досягнутих результатів у межах самого Співтовариства. Усі ці події вплинули на формування позиції ЄС щодо можливого розширення на Схід. ЄС ввів так званий принцип обумовленості, що означав можливість членства в ЄС країн ЦСЄ, якщо ц країни досягнуть успіху в проведенні політичних та економічних реформ. Принцип обумовленості став основою політики ЄС щодо країн ЦСЄ та балтійський держав тощо.
Приєднання країн Балт до ЄС було обумовлене не лише вдалим впровадженням політичних, економічних, правових реформ, але і через отримання значної підтримки з боку деяких членів ЄС, а саме Німеччини, Фінляндії, Швеції і Данії. До того ж отримання підтримки з боку США в питанні європейської інтеграції вплинули на рішення ЄС розпочати переговори спочатку з Естонією, а потім і з Литвою і Латвією.
Вступ країн Балтії до ЄС означав отримання балтійськими державами „м’яких” гарантій безпеки. Водночас порівняно з процесом їх інтеграції в НАТО можна помітити відносну легкість їхнього вступу до ЄС. На противагу негативному сприйнятті та реакції російського керівництва по відношенню до вступу цих країн до НАТО, розширення ЄС не викликало у Москви жодних протиріч. Тому, розглядаючи особливості приєднання балтійських країн до ЄС, автор зазначає, що російський фактор не відігравав ключової ролі.
7. Досвід країн Балтії в питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції може бути використаний Україною для досягнення свої зовнішньополітичних цілей. Адже поглиблення нтеграційних процесів на європейському континенті безпосередньо відповіда національним інтересам України. Політична стратегія реалізації Україною наміру стати повноправним членом НАТО та набути статусу асоційованого, а згодом повноправного членства в Євросоюзі, має ґрунтуватися на детальному аналізі та оцінці досвіду країн ЦСЄ, особливо країн Балтії, оскільки вони єдині з країн колишнього СРСР досягли повного успіху у реалізації свої інтеграційних планів. Між Україною та країнами Балтії є багато відмінностей, особливо геополітичних, проте існує і багато спільних рис, таких як спільне минуле, наявність спільного кордону з Росією, значна російськомовна меншина. До того ж і країни Балтії, Україна після здобуття незалежності зіткнулися зі схожими економічним, соціальними, політичними проблемами, тому вдалий досвід балтійських країн, що базується на поєднанні ефективного політичного діалогу та взаємовигідного економічного співробітництва з ЄС і НАТО, може бути запозичений Україною, але з огляду на свої геополітичні специфіку і реалії. Звичайно, членство в НАТО та досягнення рівня відповідності критеріям членства в ЄС є складним трансформаційним процесом. Опанування європейськими критеріями сприятиме становленню України як політично виваженого та економічно стабільного партнера у світовій політиці.
Країни Балтії у свою чергу виступають за інтеграцію України в європейські та євроатлантичн нституції, отже Україна може розраховувати на їхню підтримку. Лідери балтійських країн неодноразово про це заявляли і зі свого боку обіцяли всіляко сприяти Україні на її шляху до ЄС і НАТО. Зацікавленість балтійських держав в нтеграційних прагненнях Києва є додатковими аргументом на користь України, що в майбутньому може бути використано як один із засобів досягнення мети.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Аракелян Д.В. Основні положення концепцій національної безпеки країн Балтії // Актуальн проблеми міжнародних відносин. - № 53, част. ІІ. – К.: Київський національний університет імен Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. – С. 70–78.
2. Аракелян Д.В. Взаємовідносини країн Балтії і Росії (територіальний та національний аспекти) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. - № 33-34. – К.: Київський національний університет імен Тараса Шевченка, 2006. – С. 72–76.
3. Аракелян Д.В. США країни Балтії: становлення і розвиток відносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 61, част. ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. – С. 75–83.
4. Аракелян Д.В. Особливості вступу країн Балтії в ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 65, част. І. – К.: Київський національний університет імен Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. – С. 83–90.
5. Аракелян Д.В. Формування основ національної безпеки країн Балтії // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги. – Вип.ІІІ:Ч.1. К.:Логос, 2005. – С.168–169.
АНОТАЦІЇ
Аракелян Д.В. Зовнішня політика країн Балтії в контексті розширення ЄС та НАТО. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2008.
Дисертація присвячена аналізу зовнішньої політики країн Балтії, а саме Литви, Латвії та Естонії у період 1990-2004 рр. Визначено основні етапи й особливості еволюції стратег розширення як ЄС, так і НАТО щодо країн Балтії. Виявлено, що країни Балт розглядали ЄС як гаранта „м’якої безпеки”, а НАТО як гаранта „жорстко безпеки”. Перш за все балтійські держави були зацікавлені в забезпечен жорсткої безпеки”, що призвело до розміщення акцентів у зовнішній політиці на користь НАТО (США), а потім ЄС.
США відіграли ключову роль у процесі європейської та євроатлантичної інтеграції країн Балтії. Саме через залучення країн Балтії до сфери свого впливу відбулося остаточне закріплення США в регіоні. Країни Балтії отримали за це гарантії безпеки з боку США у вигляді членства в НАТО. Відносна легкість вступу країн Балтії в ЄС пояснюється не лише вдалим впровадженням політичних, економічних, правових реформ, але і через отримання значної підтримки з боку США та деяких членів ЄС (Німеччини, Фінляндії, Швеції і Данії). Внаслідок приєднання країн Балтії до ЄС НАТО позиції Росії у регіоні значно послабилися, що призвело до виникнення певної напруги у відносинах Росії з країнами Балтії, але це жодним чином не вплинуло на реалізацію національних інтересів балтійських держав на вропейському і євроатлантичному напрямках.
Ключові слова: країни Балтії, безпека, „м’яка безпека, Європейський Союз, НАТО, європейська інтеграція, євроатлантична нтеграція, розширення ЄС, розширення НАТО.
Аракелян Д.В. Внешняя политика стран Балтии в контексте расширения ЕС и НАТО. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 Политические проблемы международных систем и глобального развития. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений, Киев, 2008.
Диссертация посвящена анализу внешней политики стран Балтии, а именно Литвы, Латвии и Эстонии в период 1990-2004 гг. Определены основные этапы и особенности эволюции стратегии расширения как ЕС, так и НАТО в отношении стран Балтии. Выявлено, что страны Балтии рассматривали ЕС как гаранта «мягкой безопасности», а НАТО как гаранта «твердой безопасности». Прежде всего, балтийские государства были заинтересованы в обеспечении «твердой безопасности», что привело к размещению акцентов во внешней политике в пользу НАТО (США), а потом ЕС.
США сыграли ключевую роль в процессе европейской и евроатлантической интеграции стран Балтии. США окончательно укрепились в регионе через привлечение стран Балтии в сферу своего влияния. В свою очередь страны Балтии получили за это гарантии безопасности со стороны США в виде членства в НАТО. Относительная легкость вступления стран Балтии в ЕС объясняется не только успешным проведением политических, экономических, правовых реформ, но и через значительную поддержку со стороны США и некоторых членов ЕС (Германии, Финляндии, Швеции и Дании). Вследствие присоединения стран Балтии к ЕС и НАТО позиции России в регионе значительно ослабли, что привело к возникновению определенной напряженности в отношениях России со странами Балтии, но это никаким образом не повлияло на реализацию национальных интересов балтийских государств в европейском и евроатлантическом направлении.
Ключевые слова: страны Балтии, безопасность, «мягкая» безопасность, Европейский Союз, НАТО, европейская интеграция, расширение ЕС, расширение НАТО.
Arakelian D. The foreign policy of the Baltic states in the context of the EU and NATO’s enlargement. – Typescript.
Thesis for the Ph.D. in Political Science, specialty 23.00.04. – Political Problems of International Systems and Global Development. – Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of International Relations, Kyiv, 2008.
The thesis concentrates the analysis of the foreign policy of the Baltic States namely Lithuania, Latvia and Estonia during the period of 1990-2004. In 1990 all three Baltic States declared their independence from the Soviet Union but the situation in these countries was unstable and unpredictable with Moscow implementing both direct and indirect military, political, and economical pressure. In this environment, the Baltic States were striving to establish a national defence system in order to exercise full sovereignty over their territory. On the political level the policy of neutrality was implemented. NATO membership at that time was considered to be not achievable option. During this period, the Soviet army was still deployed in the Baltic States. Therefore, the Baltic States' policy of neutrality was directly implemented as a mean to enable the departure of the Soviet armed forces.
After the withdrawal of Russian troops, the Baltic states applied for NATO membership, an action that would have been unthinkable in the first two years of independence when the Soviet army was still present on their territory. Indeed, the withdrawal of Russian troops created favourable conditions for a rapid change in the direction of the Baltic states’ foreign and security policy. This moved away from a policy of neutrality, to become more clearly oriented towards integration into Western security structures and the implementation of common European principles. The decision to apply for NATO membership was approved by the majority of citizens of the Baltic states and in effect resolved the Baltic states’ major security policy dilemma at a stroke. Since this time internal clashes over defence policy have decreased significantly. Indeed, since 1994, arguments over security have ceased to be about its fundamental goals, more over how best to reach the agreed objective of NATO membership. The agreement over the primary goal of the Baltic states’ defence policy eased strained relations between the political parties and provided an opportunity to create NATO interoperable and capable Armed Forces.
It determines the main stages and peculiarities of both the EU and NATO’s enlargement strategy evolution concerning the Baltic states. It recognizes that the Baltic states considered the EU as the guarantor of “soft security” and NATO as the guarantor of “hard security”. First of all the Baltic States were interested in ensuring of “hard security” caused to highlighting key points in foreign policy in favour of NATO (USA) and then the EU.
The USA played a crucial role in process of the Baltic States’ European and euroatlantic integration. The USA strengthened finally in the region owing to the commitment of the sphere of their interest. The Baltic States got insurance of security from the USA by way of NATO’s membership. Comparative easiness in the Baltic States’ joining to the EU is explained by not only successful realization of political, economic and legal reforms but also significal support from the side of the USA and some members of the EU (Germany, Finland, Sweden and Norway). Russia's position in the region has weakened as the result of the Baltic States integration to the EU and NATO and it caused to the certain tension in the relations between Russia and the Baltic States. But it didn't impact to the realization of the Baltic States national interests on the European and Euro Atlantic direction.
It took 10 years for Lithuania, Latvia and Estonia to achieve their goal and become members of two important organisations – NATO and the EU. Membership in the EU represents a clear indication that Baltic states successfully implemented reforms necessary to become western style democracy, while membership in NATO also signifies Lithuanian, Latvia and Estonian succeeded in their efforts to build their Armed Forces and provide capabilities to the Alliance.
Key words: Baltic States, security, soft” security, European Union, NATO, European integration, Euro Atlantic integration, EU enlargement, NATO enlargement.
