Реферат: Зовнішня політика країн балтії в контексті розширення ЄС та НАТО
Реферат: Зовнішня політика країн балтії в контексті розширення ЄС та НАТО
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
АРАКЕЛЯН ДІАНА ВЯЧЕСЛАВІВНА
Удк: 327(474.2/.5):341.4(051+061.1)
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КРАЇН БАЛТІЇ В КОНТЕКСТІ
РОЗШИРЕННЯ ЄС ТА НАТО
СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку
АВТОРЕФЕРАТ
дисертац на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Київ 2008
Дисертацією рукопис.
Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник: доктор політичних наук, професор КРУШИНСЬКИЙ Вадим Юрійович Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики
Офіційн опоненти: доктор історичних наук, професор Гарань Олексій Васильович Національний університет "Києво-Могилянська академія" професор кафедри політології;
кандидат політичних наук Буренко Наталя Миколаївна Верховна Рада України, Комітет з вропейської інтеграції Науковий експерт, консультант
Захист відбудеться 21 квітня 2008 року о 14-00 год. на засіданні спеціалізовано вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імен Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.
Автореферат розісланий 18 березня 2008 року.
Вчений секретар
спеціалізовано вченої ради Константинов В.Ю.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Процес розширення ЄС та НАТО на схід має величезне значення для нової системи міжнародних відносин. Завершення холодної війни не тільки трансформувало економічний, політичний та стратегічний баланс на континенті, але й фактично перетворило ЄС та НАТО на єдиний центр тяжіння для країн Центральної та Східно Європи. Серед цих країн можна виокремити три республіки колишнього Радянського Союзу: Литву, Латвію та Естонію, які одразу після проголошення незалежност заявили про свій намір розвивати тісне співробітництво з європейськими нституціями.
Концептуальна, домінуюча дея розвитку країн Балтії полягала в тому, що інтеграція в європейські та трансатлантичні структури була запорукою повернення та відновлення європейсько дентичності, втраченої після приєднання до СРСР. „Повернення в Європу відбувалося через відчуження від Росії та наближення й закріплення своїх позицій на Заході. Бажання стати повноправними членами ЄС та НАТО визначили головні контури зовнішньої політики країн Балтії протягом 1990-х рр.
Складний та суперечливий характер російсько-балтійських міждержавних відносин був пов’язаний з різними поглядами сторін стосовно подальшої долі цього субрегіону. Росія не бажала випустити ці країни зі сфери свого впливу, а країни Балтії пов’язували сво майбутнє виключно з повноправним членством у НАТО та ЄС. Виходячи із цього, країни Балтії відповідно налагоджували стосунки із західними країнами, насамперед зі США, від позиції та ставлення якої залежала реалізація нтеграційних планів балтійських держав. Отже, розвиток відносин з Росією, з одного боку, та США з іншого, обумовили подальший розвиток питання балтійських держав щодо їх можливого членства в ЄС та НАТО.
Слід підкреслити, що країни Балтії, проголосивши про свої зовнішньополітичні цілі, не на мить не зійшли з обраного шляху й можуть слугувати прикладом послідовної зовнішньо політики для інших країн, що прагнуть стати членами ЄС і НАТО. Зокрема, досвід країн Балтії може бути використаний Україною як приклад дотримання чіткої, послідовної політики в європейському та євроатлантичному інтеграційному процесах. Проте між Україною й країнами Балтії є багато як спільних рис, серед яких можна виділити спільне історичне минуле (існування в складі Російсько мперії, а потім у СРСР), наявність спільного кордону з Росією, значна кількість російськомовного населення, так і відмінних:
країни Балтії за своїми географічними розмірами та кількістю населення є малими країнами на відміну від України, яка є середньою державою;
зовнішня політика України після проголошення незалежності визначалася багатовекторністю та статусом так званого „самопроголошеного нейтралітету та позаблоковості”, у той час як країни Балтії чітко визначилися зі своїми зовнішньополітичними пріоритетами, пов’язаними виключно із Заходом;
внутрішньополітична ситуація в Україні суттєво впливає на визначення зовнішньої політики. Особливо це стало актуальним після помаранчевої революції, коли політична еліта країни поділилася на прихильників та противників вступу України в НАТО.
Це не дозволяє говорити про наявність спільних зовнішньополітичних цілей, а відповідно й до формування схожої зовнішньої політики. Видимість єдності позицій щодо питання інтеграції в ЄС лише завуальовує справжні інтереси правлячих політичних сил у країні. На відміну від України внутрішньополітична ситуація в країнах Балтії не впливала на обраний зовнішньополітичний курс.
Як наслідок країни Балт вже є повноцінними членами НАТО та ЄС, а Україна ще на шляху до цих організацій, членство в яких досі є невизначеним. Тому для української політики важливо посісти й дотримуватися чіткої позиції щодо своєї стратегічної мети – в ЄС і НАТО, що є цілком вірогідним за умов об’єктивного сприйняття реалій вироблення чіткого зовнішньополітичного курсу. Вироблення ефективної стратег та дієвої тактики щодо реалізації національних інтересів України на вропейському і євроатлантичному напрямах викликає необхідність наукового пошуку відповідного місця держави у світовій глобальній, політичній економічній системах. Врахування досвіду країн Балтії, накопиченого на шляху нтеграції до Євросоюзу й НАТО, здобутки та втрати внаслідок приєднання важливим аспектом зовнішньополітичної стратегії України як до цих країн, так до ЄС та НАТО. Окрім того, прагнення реалізації євроінтеграційного курсу налаштовує Україну на прагматичний та передбачуваний діалог на східному вектор за умов послідовного впровадження принципу добросусідства, стратегічного партнерства та спільного бачення неподільності європейської безпеки.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України (номер держреєстрації 0197U015201), програми Інституту міжнародних відносин „Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Українсько Держави (номер держреєстрації 0197U003322). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імен Тараса Шевченка “Моделювання місця й ролі України в процесі глобально трансформації системи міжнародних відносин” (номер держреєстрації 0197U003325).
Наукове завдання, яке вирішує автор, полягає у визначенні особливостей, динаміки та наслідків вступу країн Балтії в вропейські та євроатлантичні структури, аналізі впливу на неї зовнішніх чинників.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного завдання полягає в науковому аналізі зовнішньої політики країн Балтії після здобуття незалежності в контексті інтеграційних процесів на вропейському континенті.
Відповідно до сформульованої мети визначено головні завдання дослідження:
дослідити концептуальн аспекти проблеми, що передбачає визначення основних понять теми й засобів здійснення зовнішньої політики;
проаналізувати передумови, принципи і особливості формування та здійснення зовнішньої політики країн Балтії;
проаналізувати роль місце США в зовнішній політиці балтійських країн;
визначити причини російсько-балтійського протистояння та наслідки, до яких воно призвело;
простежити еволюцію відносин країни Балтії – НАТО, оцінити вплив зміни міжнародної ситуації на початку ХХІ ст. на процес розширення Альянсу;
дослідити тенденції й визначальні фактори, що вплинули на прийняття країн Балтії в Європейський Союз;
визначити значення досвіду країн Балтії для України.
Об’єктом дослідження є зовнішня політика країн Балт після здобуття ними незалежності.
Предметом дослідження є євроатлантичний вектор зовнішньо політики балтійських держав.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є метод системного аналізу міжнародних відносин і зовнішньо політики. У дисертації використанні проблемно-історичні, логіко-аналітичні, нормативні та емпіричні методи політичного дослідження. Використання наукових методів політичного дослідження дозволяє вивчити зовнішньополітичну діяльність країн Балтії як комплексний процес, виявити фактори, що впливали на формування зовнішньої політики цих країн, визначити місце балтійських держав у систем міжнародних відносин.
Застосування емпіричних методів виступає певною запорукою наукової об’єктивності та достовірност результатів дослідження. Робота з документальними джерелами – матеріалами МЗС та іншими відомствами країн Балтії, офіційними документами НАТО та ЄС, текстами міждержавних угод здійснювалася за допомогою нормативного методу.
Використання проблемно-історичного методу надає можливість дослідити політичні явища й факти в тісному взаємозв’язку з тією історичною ситуацією, у якій вони виникли. Для вивчення впливу різних факторів на політичний процес були застосовані методи емпіричної політології: спостереження, аналіз статичних матеріалів, вивчення документів і концептуальних підходів. Використання методу системного аналізу дає можливість зробити об’єктивні висновки з сучасного розвитку досліджуваних політичних явищ і процесів. Цей вид аналізу використовується для оцінки міжнародно-політичних позицій балтійських держав, їхнього місця в систем міжнародних відносин з урахуванням комплексного впливу географічних, політичних, військово-стратегічних, релігійних, етнічних та інших чинників. Запровадження системного підходу дозволило сформулювати цілісне сприйняття процесів міжнародної політики балтійських країн та представити комплексне бачення цих процесів як сукупності поведінки міжнародних акторів, їхніх національних інтересів.
Методологічна структура, що використовується в дослідженні, поєднує в собі елементи політичного, сторичного та структурного аналізу, що дозволяє на основі певних подій з урахуванням різних підходів, виявити загальні закономірності формування та реалізації зовнішньої політики країн Балтії в контексті розширення ЄС та НАТО.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1991 р., тобто з моменту здобуття незалежності, і до 2004 р. – часу вступу й повноправного членства в організаціях НАТО та ЄС.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській історіографії розглядається причина, ґенеза, динаміка, особливост та наслідки вступу країн Балтії в європейські та євроатлантичні структури. У рамках проведеного наукового дослідження досягнуто таких результатів:
комплексно систематизовано західні, балтійські, російські наукові джерела із проблеми дослідження;
виявлено, що країни Балтії розглядали ЄС як гаранта „м’якої безпеки”, а НАТО як гаранта „жорстко безпеки”. Перш за все балтійські держави були зацікавлені в забезпечен жорсткої безпеки”, що призвело до зміщення акцентів у зовнішній політиці на користь НАТО (США), вже потім – ЄС;
визначено підходи й перспективи нового формату відносин країни Балтії – НАТО, які полягають у цілковитій та беззаперечній підтримці балтійськими країнами всіх дій Альянсу;
визначено, що ЄС виявився дещо осторонь процесу залучення країн Балтії до західного світу. Ключову роль у цьому питанні відігравали США, які натиснули на ЄС для початку залучення цих країн до Євросоюзу;
аргументовано, що через країни Балтії США втілюють свої інтереси в регіоні, і за це країни Балтії отримали гарантії безпеки з боку США у вигляді членства в НАТО;
виявлено, що проблема російськомовної меншості в країнах Балтії є штучно створеною. Росія внаслідок послаблення власних позицій у регіоні, пов’язаних з переорієнтацією зовнішньо політики країн Балтії на Захід, використовує російськомовну меншість задля певної дестабілізації регіону.
Наукове та практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у можливості використання запропонованого теоретичного аналізу та зроблених висновків щодо тенденцій в еволюц балтійського субрегіону для стратегічного планування зовнішніх відносин (політичних, дипломатичних, воєнних, військово-технічних тощо) України з країнами євроатлантичного та європейського простору.
Дослідження може бути використаним у рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України при підготовці підручників, посібників та методичних рекомендацій, при викладанні навчальних курсів: „Міжнародні відносини та світова політика”, Зовнішня політика країн ЦСЄ”, „Європейський Союз у міжнародних відносинах”, Проблеми розширення ЄС та НАТО”, „Роль НАТО у сучасному світі”.
Матеріали, основн положення та висновки дослідження можуть бути використані в діяльност зовнішньополітичних та військових відомств України, науково-дослідних інститутів та центрів.
Апробація результатів дисертації. Основн результати роботи пройшли апробацію й були оприлюднені у виступах на чотирьох наукових конференціях, що проводилися в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у виступах на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де обговорювалися результати дисертаційного дослідження.
Основні результати дисертаційного дослідження викладено в п’яти наукових публікаціях (чотирьох наукових статтях та тезах виступу).
Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів і шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел (278 найменувань українською, англійською, російською мовами). Загальний обсяг роботи складає 213 сторінок, у тому числі 22 сторінки списку використаних джерел.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено наукове значення роботи, розкрито її зв’язки з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт та предмет, обґрунтовано наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, висвітлено методологічні засади та структуру дослідження, наведено інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.
У першому розділі Концептуально-теоретичні засади й джерельна база дослідження” – обґрунтовано концептуальні засади дослідження, категорійно-понятійний апарат, наводиться пояснення методологічних засад дослідження та огляд основних джерел, використаних при підготовці дослідження, а також літератури, присвячено проблематиці зовнішньої політики країн Балтії.
Американці та англійці, маючи на увазі Естонію, Латвію й Литву, зазвичай використовують такі терміни, як „the Baltic” (Балтика), „the Baltic states” (балтійські держави), „the Baltic republics” (балтійські республіки), „the Baltic countries” (балтійськ країни). Коли ж йдеться про всі країни узбережжя, використовують термін „the Balticum”, що перекладається як „Балтика” або „Балтикум”. У вітчизняній літературі для визначення цих держав використовуються аналогічні терміни. Російські вчені схиляються до назв Прибалтика, прибалтійські республіки, прибалтійські країни, які почали використовуватися СРСР у геополітичному значенні з 1940-х рр. ХХ ст. Автор під терміном „країни Балтії” розуміє саме Естонію, Латвію та Литву.
Теоретичним підходом, що застосовується в даному науковому дослідженні, є теорія малої держави, або, точніше, окремий аспект даної теорії: здійснення невеликими державами сво зовнішньої політики. Естонія, Латвія, Литва – невеликі держави як за географічними розмірами, кількістю населення, так і за ступенем впливу на міжнародні справи і, крім того, не існує іншої більш вдалої теорії, яка змогла б краще відобразити поведінку невеликих держав у міжнародних відносинах.
Згідно з теорією дій невеликих держав у здійсненні зовнішньої політики такі країни доволі частіше використовують дипломатичні й економічні важелі зовнішньої політики, ніж військові, а також за можливістю приєднуються до багатонаціональних інститутів. Зробивши вибір на користь членства в більш великій політичній спільноті, невелика держава може пожертвувати частиною свого суверенітету, але в обмін на це отримує значну підтримку і більш надійний економічний фундамент як наслідок свого членства в масштабнішій організації. Ставши членами НАТО та ЄС, країни Балтії діяли відповідно до моделі поведінки, типової для малих держав.
