Реферат: Застосування озонотерапії в комплексному лікуванні хворих з мітральними вадами серця ревматичної етіології
При аналізі одержаної в результаті лікування динаміки скарг, що пред'являлись хворими на ревматизм, було виявлено покращення самопочуття хворих в усіх групах спостереження, найбільш виражене у хворих ІІІ та IV груп. Так, частота скарг на задишку при фізичному навантаженні в І групі знизилась з 91,4±4,7% до 62,9±8,2% (p<0,05), у ІІ групі – з 94,3±3,9% до 57,1±8,4% (p<0,05), у ІІІ групі – з 80,0±6,8% до 37,1±8,2% (p<0,05), у ІV групі – з 97,1±2,8% до 31,4±7,8% (p<0,01), що також вірогідно (p<0,05) менше, ніж у І та ІІ групах після лікування. Частота скарг на загальну слабкість наприкінц лікування знизилась у 1,6 рази у хворих ІІІ групи (p<0,05) та у 3 рази у ІV групі (p<0,05). Кількість хворих, які не пред'являли скарг, вірогідно (p<0,05) збільшилась під впливом усіх лікувальних комплексів, але наприкінц лікування в ІІІ групі таких хворих було у 2,7 рази більше, ніж у І груп (p<0,05), а у ІV групі – у 3,1 рази більше, ніж у І групі (p<0,05) та у 1,7 – ніж у ІІ групі спостереження (p<0,05).
Серед хворих з відсутністю запального процесу скарги наприкінц лікування зберігались лише 2 (5,7%) хворих I групи. Серед хворих з активністю запального процесу I ступеня на самопочуття не скаржились 11 хворих III групи (31,4%) та 14 хворих IV групи (40,0%).
Наприкінці лікування в усіх клінічних групах спостерігалась суттєва позитивна динаміка об'єктивної клінічної симптоматики. Так, частота виявлення периферичних набряків серед хворих І групи знизилась з 60,0±8,3% до 40,0±8,3% (p<0,05), у ІІ групі – з 54,3±8,4% до 22,9±7,1% (p<0,05), у ІІІ групі – з 65,7±8,0% до 5,7±3,9% (p<0,01), у ІV групі – з 62,9±8,2% до повно відсутності набряків (p<0,01). Серед хворих ІІІ та ІV груп периферичн набряки наприкінці лікування зустрічались вірогідно (p<0,05) рідше, ніж у І та ІІ клінічних групах. Частота реєстрації акроцианозу у IV групі зменшилась з 42,9±8,4% до 20,0±6,8% (p<0,05). Частота збільшення печінки під впливом І лікувального комплексу знизилась у 1,25 рази (p<0,05), під впливом ІІ комплексу – у 1,3 рази (p<0,05), ІІІ – у 1,7 разів (p<0,05), IV комплексу у 2,4 рази (p<0,05). Таким чином, найкращих результатів вдалося досягти у хворих III і IV груп. У хворих з активністю запального процесу II ступеня застосування озонотерапії окремо та у комбінації з низькочастотною магнітотерапією дозволило повністю ліквідувати ознаки затримки жидкості, чого не було досягнуто у хворих перших двох груп.
Динаміка ЕКГ у хворих на ревматизм була позитивною серед хворих усіх клінічних груп. Вплив лікування на полярність зубця Т був найбільш істотним у хворих III та IV груп, що свідчить про значне поліпшення процесу реполяризації. Так, частота реєстрації позитивного зубця Т в усіх відведеннях збільшилась з 45,7±8,4% до 60,0±8,3% у хворих І групи (p>0,05), з 42,9±8,4% до 62,9±8,2% (p>0,05) у ІІ групі, з 48,6±8,4% до 80,0±6,8% (p<0,05) у ІІІ групі та з 42,9±8,4% до 88,6±5,4% (p<0,05) серед хворих IV групи, що також було вірогідно (p<0,05) більше, ніж у І та ІІ групах після лікування.
Серед хворих з відсутністю активації ревматичного процесу наприкінц лікування нормалізацію полярності зубця Т спостерігали в усіх клінічних групах. Серед хворих з активністю I ст. нормалізацію полярності зубця Т спостерігали у 20(83,3%) осіб ІІІ групи і 23 (100,0%) - IV групи. Результати наших досліджень співпадають з даними літератури про позитивний вплив на процеси метаболізму в міокарді озонотерапії (Куліков А.Г., 2005) та низькочастотної магнітотерап (Зубкова С.М., 2004; Пономаренко Г.Н., Обрезан А.Г., Антипенко П.В., 2006).
При аналізі динаміки структурно–геометричних показників серця у хворих
I групи була зареєстрована тенденція до зменшення переднє-заднього розміру ЛП
(p>0,05), ПП (p>0,05), зниження КДТ ПШ (p>0,05), DР ЛАсист (p>0,05), DРМК (p>0,05), до
зменшення КДР ЛШ (p>0,05), збільшення ФВ ЛШ (p>0,05). 
Серед хворих
II групи була виявлена тенденція до зменшення розміру ЛП та ПП (p>0,05), КСР
та КДР ЛШ (p>0,05), розміру ПШ (p>0,05), відбулось зниження DР ЛАсист на 19,2%
(p<0,05), DРМК на 31,7% (p<0,05).
Більш суттєвих результатів вдалося досягти в ІІІ групі: спостерігалось вірогідне зменшення переднє-заднього розміру ЛП на 16,9% у порівнянні з даними до лікування (p<0,05) і на 14,8% у порівнянні з результатами лікування хворих І групи (p<0,05). Розмір ПП зменшився на 13,9% (p<0,05) у порівнянні з даними до лікування. Розмір ПШ в цій групі вірогідно не змінився (p>0,05), але КДТ ПШ зменшився на 28,3% у порівнянні з даними до лікування (p<0,05). Систолічна функція ПШ при цьому покращилась на 13% (p<0,05). DР ЛАсист знизився на 17,7% (p<0,05) у порівнянні з даними до лікування. Зниження DРМК у хворих ІІІ групи під впливом лікування склало 32,3% (p<0,05).
Найкращих результатів лікування вдалося досягти у хворих IV групи: спостерігалось вірогідне (p<0,05) зменшення переднє-заднього розміру ЛП на 18,3%, що на 17,8% (p<0,05) менше, ніж результат лікування хворих І групи на 15,5% (p<0,05) – ІІ групи. На 16,8% зменшився також розмір ПП (p<0,05), на 30,1% - розмір ПШ (p<0,05). КДТ ПШ знизився на 32,1% (p<0,05). Систолічна функція ПШ покращилась на 15,9% (p<0,05) у порівнянн з даними до лікування і на 13,4% (p<0,05) у порівнянні з результатом лікування хворих І групи. З боку показників, що характеризують функцію ЛШ, також зареєстрована позитивна динаміка: зниження КДР ЛШ (p<0,05), КСР ЛШ (p<0,05) і підвищення ФВ ЛШ на 18,3% (p<0,05). Вірогідно знизились DРМК (з 15,4±1,9 мм. рт. ст.д.о 9,1±1,8 мм. рт. ст.; p<0,05) і DР ЛАсист (на 19,6%: з 50,0±3,7 мм. рт. ст.д.о 40,2±3,2; p<0,05).
При дослідженні динаміки питомого периферичного судинного опору спостерігали тенденцію до його зниження під впливом І лікувального комплекса (p>0,05) і зниження на 10,2% (p<0,05) під впливом ІІ комплекса. У хворих ІІІ та IV клінічних груп цей показник знизився на 10,8% (p<0,05) та 17,6% (p<0,05) відповідно, що було на 9,1% (p<0,05) та 12,9% (p<0,05) відповідно менше значення даного показника у хворих І групи наприкінц лікування.
За даними динаміки показників спірографії форсована життєва ємність легень (ФЖЄЛ) вірогідно збільшилась у ІІ групі на 15,4% (p<0,05), у ІІІ групі – на 20,0% (p<0,05), у IV групі на 18,5% (p<0,05), причому у хворих ІІІ та IV груп цей показник складав відповідно 3,0±0,2л та 3,2±0,1л і в обох випадках не відрізнявся від даних групи контролю (3,3±0,1л; p>0,05). Форсований об’єм видиху за 0,5 сек. форсованого видиху вірогідно збільшився у хворих II групи на 30,8% (p<0,01), ІІІ групи – на 28,6% (p<0,05), IV групи – на 25,0% (p<0,05); за 1сек. форсованого видиху цей показник збільшився у ІІ групі на 16,7% (p<0,05), у ІІІ групі на 27,8% (p<0,05), у IV – на 20,0% (p<0,05); за 3сек. форсованого видиху відбулось покращення цього показника на 12,5% (p<0,05) у ІІІ групі і на 12,0% (p<0,05) у IV групі. Однак у хворих ІІІ та IV груп цей показник за 0,5 та 1сек. був також вірогідно більше (p<0,05), ніж результат лікування хворих І групи. Відношення форсованого обсягу видиху за 0,5 сек. до ФЖЄЛ підвищилось після лікування в ІІІ групі на 13,0% (p<0,05) і у IV групі – на 20,6% (p<0,05). В I групі хворих зміни більшості досліджуваних показників не були вірогідними, але спостерігалась тенденція до їх нормалізації, що свідчить про сприятливий вплив медикаментозного лікування на функцію зовнішнього дихання у хворих на ревматизм.
При порівнювальному аналізі груп хворих відзначали більш виражені зміни в II групі у порівнянні з I і в III-IV групах у порівнянні з I і II, що доводить доцільність застосування процедур низькочастотної магнітотерапії та озонотерапії для покращення функції зовнішнього дихання в лікуванні дано категорії хворих.
Днаміка показників функції ендотелія серед хворих перших двох груп не була вірогідною. Так, у І групі хворих плечова артерія розширювалась у середньому на 6,5±0,9% до лікування і на 6,9±0,5% після лікування (p>0,05); у ІІ групі – на 7,0±1,0% та 7,2±0,6% відповідно (p>0,05). Під впливом комплексної терапії з використанням озонотерапії спостерігали значне поліпшення судиннорухової функції ендотелія: після лікування величина ЕЗВД зростала на 47,8% (p<0,05) у хворих III групи і на 67,6% (p<0,05) - IV групи. В обох групах показники вірогідно не відрізнялись від таких у здорових осіб (12,6±2,5%, p>0,05), що свідчить про нормалізацію судиннорухової функц ендотелія під впливом озонотерапії.
Вазоспастична реакція плечової артерії наприкінці лікування реєструвалась тільки у хворих перших трьох груп: у I групі - 10 (28,6%) осіб, у II – 6 (17,1%), у III – 2 (5,7%) хворих. Недостатню здатність до розширення плечової артерії було зареєстровано у 7 (20,0%), 6 (17,1%), 4 (14,3%) і 2 (5,7%) хворих відповідно по групах.
Отримані дані свідчать, що традиційна медикаментозна терапія не волод адекватним терапевтичним ефектом щодо нормалізації функції ендотелію у хворих з МВС та проявами ХСН. Застосування озонотерапії та низькочастотної магнітотерап в комплексній терапії таких хворих дозволяє ефективно корегувати вказан порушення.
За даними тесту з 6-хвилинною ходьбою у хворих всіх груп відбулось вірогідне подовження дистанції: в І групі на 8,7%(p<0,05), в ІІ – на 11,9%(p<0,05), в ІІІ – на 18,4% (p<0,05), в IV – на 17,7% (p<0,05). Хворі III та IV груп після проведеного лікування змогли подолати вірогідно (p<0,05) довшу дистанцію, ніж хворі I групи після лікування. Час реституц вірогідно скоротився у хворих III групи на 22,4% (p<0,05) та IV групи на 22,7% (p<0,05).
Суб'єктивна оцінка свого стану у хворих різних груп після лікування суттєво відрізнялась. У хворих перших двох груп якість життя мала лише тенденцію до покращення (p>0,05). Вірогідно змінилась якість життя хворих III та IV груп: результат опитування покращився у 1,7 (-9,3±1,0 бали; p<0,05) та 2,6 (-10,5±1,1 бали; p<0,05) рази відповідно у порівнянні з показником до початку лікування, та у 1,3 (p<0,05) і 1,8 (p<0,05) рази відповідно у порівнянні з результатом лікування хворих I групи (-7,0±0,9 балів).
Отримані дані дозволяють зробити висновок про значне підвищення толерантності до фізичних навантажень та покращення якості життя у хворих на ревматизм під впливом комплексного лікування с застосуванням озонотерапії та низькочастотної магнітотерапії, що говорить про підвищення адаптаційних можливостей серцево-судинної системи. Отримані дані узгоджуються з даними літератури, які вказують на тісний взаємозв’язок вищезгаданих параметрів (Арутюнов Г.П., Рылова А.К., 2001), оскільки якість життя у першу чергу визначається толерантністю до фізичних навантажень (Wielenga R. P. et al., 1999). Вищевказані параметри можуть бути використані в якості критеріїв ефективності терапевтичних заходів у хворих з МВС ревматичної етіолог (Пономаренко Г.Н., Лещев А.Л. и соавт., 2004).
При дослідженні динаміки лабораторних показників виявлено, що в усіх групах спостереження відбулось вірогідне зниження ШОЕ (на 16,7% у хворих І групи (p<0,05), на 14,9% в ІІ групі (p<0,05), на 23,6% в ІІІ груп (p<0,05) і на 29,6% в IV групі (p<0,05)), АСЛ-О (показник IV групи був на 17,6% нижчим (p<0,05), ніж результат лікування хворих І групи, та на 11,1% нижчим (p<0,05), ніж у ІІ групі), ПТІ (знизився на 8,9%(p<0,05), 7,6%(p<0,05), 14,0%(p<0,05), 15,6% (p<0,05) відповідно по групах).
Динаміка решти показників була найбільш істотною у хворих III і IV груп. В ІІІ групі спостерігалось вірогідне зменшення загальної кількост лейкоцитів на 16,8% (p<0,05), зниження вмісту загального білку на 11,3% (p<0,05), a2-глобулінів на 13,9% (p<0,05) та g-глобулінів на 10,2% (p<0,05). В IV групі спостерігалось вірогідне зменшення загальної кількост лейкоцитів на 18,4% (p<0,05), вмісту фібриногену на 18,6% (p<0,05), загального білку на 10,3% (p<0,05), a2-глобулінів на 19,8% (p<0,05). У II груп вірогідно зменшився також вміст загального протеїну (p<0,05) та a2-глобулінів (p<0,05). В I групі спостерігалось достовірне зменшення g-глобулінів (p<0,05). Треба відмітити, що у хворих IV групи відбулась нормалізація ШЗЕ (7,6±0,6; контрольний показник 7,5±0,2 мм. рт. ст.; p>0,05), фібриногену (3,5±0,1; контрольний показник 3,2±0,1 г/л; p>0,05), загального білку (69,6±0,8; контрольний показник 68,7±0,8 г/л; p>0,05). Вищевказане свідчить про потужні протизапальні властивості IV лікувального комплексу. Антикоагулянтною дією, що властива малим дозам озону, пояснюється зниження ПТІ в III (до 82,7±1,0%; p<0,05) та IV (до 80,0±0,9%; p<0,05) групах у порівнянні з показником І групи після лікування.
При дослідженні динаміки показників вмісту сульфгідрильних та дисульфідних груп розчинних білків і низькомолекулярних сполук у плазмі кров хворих під дією медикаментозної терапії спостерігали зниження вмісту SH-груп у 3,5 разів (p<0,01), значне зниження вмісту SS-груп (p<0,001), зниження співвідношення SH/SS у 2,3 рази (p<0,05). Включення низькочастотно магнітотерапії до лікувального комплексу попереджало різке падіння вмісту SS-груп (p>0,05) і таким чином забезпечило зниження співвідношення SH/SS до 1,4±0,2 (p<0,05). У хворих ІІІ групи показник SH/SS зменшився у 4,5 разів (p<0,001). У хворих IV групи під впливом лікування відбулась нормалізація вмісту SH-, SS-груп та SH/SS (усі показникі не відрізнялись від групи контролю, p>0,05).
Таким чином, найбільш потужною нормалізуючою дією на вміст SH - SS-груп розчинних білків та низькомолекулярних сполук, а також співвідношення SH/SS-груп у плазмі крові хворих на ревматизм володіє IV лікувальний комплекс.
В еритроцитах крові хворих на ревматизм під впливом медикаментозно терапії достовірних змін вмісту SH-, SS-груп та співвідношення SH/SS не відбулось (p>0,05). У хворих ІІ групи спостерігали підвищення співвідношення SH/SS у 1,6 разів (p<0,05). У хворих ІІІ групи співвідношення SH/SS достовірно (p<0,05) збільшилось у 1,9 разів і було вірогідно більше, ніж результат лікування у хворих І (p<0,05) та ІІ груп (p<0,05). У еритроцитах крові хворих IV групи спостерігали нормалізацію вмісту SH - (24,4±3,2 мкмоль/мл; p>0,05) та SS-груп (0,5±0,1 мкмоль/мл; p>0,05). Незважаючи на те, що в еритроцитах крові хворих IV групи наприкінці лікування не відбулось нормалізації співвідношення SH/SS (48,8±4,0; p<0,05), цей показник був вірогідно покращився у порівнянні з результатами лікування хворих І (17,5±2,3; p<0,01), ІІ (22,3±3,0; p<0,01) та ІІІ (32,1±3,6; p<0,05) груп.
Під впливом перших двох лікувальних комплексів не відбулось вірогідних змін вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів та ферментів антиоксидантного захисту плазми крові. У хворих ІІІ групи під дією лікування відбулось зменшення вмісту МДА на 37,9% (p<0,05), ДК на 25,5% (p<0,05), підвищення активності СОД у 2,8 разів (p<0,01), ГР на 28,5% (p<0,05). При використанні IV лікувального комплекса у плазмі крові хворих відбулось покращення показників: вміст МДА та ДК знизився у 2,4 (p<0,05) та 1,7 (p<0,05) разів відповідно; активність СОД підвищилась у 2,4 рази (p<0,05), активність ГР – на 36,4% (p<0,05). Вміст МДА, ДК та активність СОД у плазмі крові після лікування достовірно не відрізнялись від таких в груп здорових осіб (p>0,05).
У еритроцитах крові хворих ІІІ групи під впливом комплексного лікування підвищилась активність ГР на 29,4% (p>0,05) та СОД у 2,2 рази (p>0,01) у порівнянні з таким до лікування. У еритроцитах крові хворих IV групи вдалося досягти нормалізації вмісту МДА, ДК, активності СОД (p>0,05 у порівнянні з даними групи контролю). Отримані дані дозволяють зробити висновок про потужн корегуючи властивості озонотерапії на процеси ліпопероксидації у хворих з МВС ревматичної етіології.
Включення курсу озонотерапії та низькочастотної магнітотерапії у комплексну терапію хворих на ревматизм супроводжувалось тенденцією до нормалізації імунологічних показників. Так, серед хворих II групи спостерігали підвищення відносного вмісту CD3-лімфоцитів (до лікування 50,9±0,7%; після - 54,5±1,1%; р<0,05), тоді як у хворих I групи середні величини вмісту цих клітин залишалися зниженими, не відрізнялись від даних до лікування і становили (51,2±0,9%; р>0,5).
Підвищення середніх величин CD3 у хворих II групи після завершення лікування відбувалось в основному за рахунок підвищення CD4-хелперів з 37,0±0,6% до лікування до 41,9±1,0% наприкінці лікування (р<0,05). У той же час зсуви з боку відносного та абсолютного вмісту CD8-лімфоцитів у хворих перших двох груп у порівнянні з даними до лікування не були вірогідними (р>0,05).
