Реферат: Влияние жировой дистрофии печени на особенности течения сахарного диабета
Примітка: * – р < 0,05 порівняно з контролем
Встановлено позитивний кореляційний вплив між порушенням вуглеводного обміну та станом холеретичної функц печінки. Глікозильований гемоглобін (НbА1с) чинив кореляційний вплив на таурохолеву, холеву, глікохолеву, дезоксихолеву, ГХДХ + ГДХ та суму жовчних кислот; він зростав у міру ураження печінки і максимальні значення спостерігалися у хворих на ЦД у поєднанні із ЖДП. Це вірогідно доводить, що формування ЖДП у хворих на ЦД відбувається на фоні незадовільної компенсації метаболізму – значні добов коливання глікемії, підвищення концентрації НbА1с, підвищення вмісту в сироватц крові жовчних кислот. Ці показники можна віднести до репрезентативних діагностичних критеріїв ЖДП, яка перебігає на фоні ЦД. У пацієнтів із ЖДП спостерігається порушення специфічної функції печінки: синтезу і секрец жовчних кислот. Для діагностики субклінічних форм діабетичних гепатопатій найбільш інформативними біохімічними маркерами є показники синтезу первинних жовчних кислот та їх кон'югування з таурином і гліцином.
Сума жовчних кислот виказувала значний кореляційний вплив практично на всі досліджувані показники в усіх групах обстежених хворих, за винятком прямого білірубіну у хворих на ЦД 2 типу з ЖДП та підвищеною масою тіла. Це, мабуть, пояснюється тим, що пігментна функція печінки при ЦД зазвичай не порушена і змінюється лише за наявност нших порушень функцій печінки.
При аналізі біохімічних властивостей жовчі в обстежених хворих були виявлені певні особливості ураження гепатобіліарної системи. У всіх групах відмічалося достовірне збільшення сіалових кислот і поява С-реактивного протеїну в жовчі, що свідчило про наявність запального синдрому з порушенням функціонального стану гепатобіліарної системи в цілому.
Зниження інтенсивност холатоутворення та екскреції компонентів жовчі в жовчовивідні шляхи призводило до дисліпідемії. Гіперглікемія та дисліпідемія є головними біохімічними критеріями метаболічного синдрому.
При проведенні та аналізі порушень ліпідного обміну були встановлені ознаки підвищення загального холестерину, гіперліпідемії, спостерігалося достовірне зниження у сироватці крові ХС ЛПВЩ, зростання ХС ЛПНЩ та ХС ЛПДНЩ у всіх групах обстежених хворих із тенденцією до наростання у хворих на ЦД 2 типу в поєднанні із ЖДП та підвищеною масою тіла, котрі поглиблювалися в міру зростання інсулінорезистентності (табл. 2). Зниження чутливості периферичних тканин до інсуліну призводило до компенсаторної гіперінсулінемії, яка вела до посилення ліполізу в жирових депо та викиду в кровообіг великої кількості вільних жирних кислот. Внаслідок цього посилювався синтез тригліцеридів і підвищувалася секреція ХС ЛПНЩ. В усіх групах обстежених хворих рівень тригліцеридів був достовірно підвищений та невпинно зростав у міру збільшення маси тіла у хворих на ЦД у поєднанні із ЖДП та підвищеною масою тіла. У печінці хворих на ожиріння відмічався підвищений вміст вільних жирних кислот. Накопичення останніх стало причиною порушення функції печінки, тому що жирні кислоти пошкоджували біологічні мембрани. Отже, накопичення тригліцеридів у обстежених хворих підтверджувало патогенетичн особливості формування стеатозу – теорію „першого поштовху”. Таким чином, у патогенезі ЖДП на фоні ЦД істотну роль відіграють внутрішньо- та позаклітинний ліпідний, ліпопротеїновий дисбаланс із переважанням процесів пероксидації ХС ЛПНЩ.
Виявлено, що ЦД 1 і 2 типів, ЖДП та х поєднання у хворих з нормальною та підвищеною масою тіла перебігають з розвитком дисліпідемії та різною кількістю атерогенних типів гіперліпідемій.
Встановлено, що гіперліпідемія різних типів у хворих на ЦД, ЖДП та ЦД у поєднанні із ЖДП і підвищеною масою тіла створювали сприятливі умови для розвитку стеатозу печінки. Так, у 1 груп нормоліпідемію відзначено у 5 / 3,65 % хворих, І тип ГЛП – у 9 / 6,57 %, ІІа тип – у 8 / 5,84 %. У 2 групі нормоліпідемію зафіксовано у 1 / 0,73 % пацієнта, І тип ГЛП – у 5 / 3,65 %, ІІа тип – у 6 / 4,38 %, ІІб тип – у 4 / 2,92 %, IV тип – у 2 / 1,46 %. У 3 групі нормоліпідемію визначено у 2 / 1,46 % хворих, І тип ГЛП – у 7 / 5,1 %, ІІа тип – у 6 / 4,38 %, ІІб тип – у 3 / 2,19 %, IV тип – у 2 / 1,46 %. У 4 групі нормоліпідемію виявлено у 5 / 3,65 % хворих, І тип ГЛП – у 8 / 5,84 %, ІІа тип – у 9 / 6,57 %, ІІб тип – у 8 / 5,84 %, IV тип – у 4 / 2,92 %. У 5 групі нормоліпідемію визначено у 1 / 0,73 % хворих, І тип ГЛП – у 5 / 3,65 %, ІІа тип – у 8 / 5,84 %, ІІб тип – у 5 / 3,65 %, IV тип – у 2 / 1,46 %. У 6 групі нормоліпідемію відзначено у 1 / 0,73 % хворих, І тип ГЛП – у 3 / 2,19 %, ІІа тип – у 7 / 5,1 %, ІІб тип – у 6 / 4,38 %, IV тип – у 4 / 2,92 %.
Відзначено позитивний кореляційний вплив глікозильованого гемоглобіну у хворих на ЦД 1 і 2 типів, ЖДП та ЦД 1 типу в поєднанні із ЖДП на загальний холестерин, тригліцериди, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ та КА.
Таким чином, наявність ЖДП у хворих на ЦД супроводжувалася підвищеним вмістом ЗХС, ТГ, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, підвищенням коефіцієнту атерогенності, різними типами гіперліпідемій, що створювало сприятливі умови для розвитку стеатозу. Стеатоз печінки негативно впливав на перебіг ЦД, погіршуючи та ускладнюючи його перебіг.
При дослідженні стану ПОЛ та системи АОЗ відмічено достовірне підвищення малонового діальдегіду в сироватці крові, а також у еритроцитах хворих всіх клінічних групах. Слід зазначити, що МДА у хворих на ЦД 2 типу в поєднанні із ЖДП і підвищеною масою тіла був вищий, ніж у нших групах хворих та вдвічі вищий від контрольних значень. Показники пероксидази та каталази були достовірно знижені в усіх групах хворих та опинилися найнижчими у хворих на ЦД 2 типу в поєднанні із ЖДП та ожирінням.
Гіпоглікемія супроводжувалася стимуляцією процесів ПОЛ і зниженням місткості системи АОЗ. У хворих з високим вмістом МДА спостерігалися часті епізоди гіпоглікемії. Накопичення МДА в сироватці крові було маркером незадовільної компенсації ЦД з частими епізодами гіпоглікемії.
Відмічено позитивний кореляційний вплив глікозильованого гемоглобіну на МДА в сироватці крові та в еритроцитах на пероксидазу і каталазу та показники тимолової проби у хворих на ЦД у поєднанн з ЖДП. Накопичення продуктів ПОЛ та зміни в системі антиоксидантного захисту, спричинені гіпоглікемією, призводили до того, що хворі на ЦД у поєднанні із ЖДП перебували у стані перманентного оксидативного стресу.
При аналізі балансу гомоцистеїну в сироватці крові вперше встановлено достовірне збільшення його рівня в усіх групах обстежених хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднанні та найбільш висок показники зафіксовані у хворих на ЦД 2 типу в поєднанні із ЖДП та підвищеною масою тіла. Гомоцистеїн виказував пряму ушкоджуючу дію на ендотелій судин, посилюючи перекисне окислення ХС ЛПНЩ, що супроводжувалося збільшенням утворення вільних радикалів. При аналізі кореляційних зв'язків гомоцистеїну з досліджуваними показниками встановлено, що у хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднанні гомоцистеїн мав кореляційний вплив на ГКН, ГКП, НbА1с, ЕМА, а також сильний позитивний кореляційний вплив у всіх групах на АСТ, ГГТП, прямий білірубін, таурохолеву ЖК, глікохолеву жовчну кислоту, ГХДХ + ГДХ, холеву кислоту, дезоксихолеву та суму жовчних кислот. Виявлено також помітний позитивний вплив гомоцистеїну на загальний холестерин, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ та КА, а також на тимолову пробу, МДА в еритроцитах, на пероксидазу і каталазу у групах хворих на ЦД у поєднані із ЖДП з нормальною та підвищеною масою тіла.
Результати досліджень свідчать про підвищення рівня гомоцистеїну в сироватці крові при ЦД у всіх обстежених хворих з різноманітним ступенем вираженості залежно від індексу підвищення маси тіла, тривалості захворювання і тяжкості перебігу. Це безпосередньо пов'язано із синдромом інтоксикації, ендотеліальної дисфункцією, уповільненням метаболізму. Всі ці симптоми негативно впливають на функцію печінки, сприяють розвитку поглибленню пізніх ускладнень, є чинниками незадовільної компенсац вуглеводного обміну, який веде до погіршення перебігу та прогресування ЦД.
Підвищення вмісту гомоцистеїну в сироватці крові в обстежених хворих викликає ендотеліальну дисфункцію, що також ускладнює перебіг ЦД з негативним впливом на ЖДП.
Отже, виявлений підвищений рівень гомоцистеїну у хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднанні дає підстави розглядати цей показник як маркер пізніх ускладнень ЦД.
Під час аналізу морфологічно структури печінки у 5 пацієнтів, хворих на ЖДП без ЦД, морфологічно виявлявся великокраплинний стеатоз, здебільшого центрилобулярно з великими поодинокими ліпідними краплями у цитоплазмі; ядерце було зміщене до периферії гепатоцитів, у синусоїдальному просторі спостерігалися гіалінові шароподібні маси – тільця Меллорі. Паралельно з цим при ультразвуковому обстеженні у хворих виявилося збільшення, гіперехогенної тканини печінки внаслідок дифузної жирово нфільтрації з великозернистою структурою, підвищеною ехогенністю, поганою диференціацією судин. У 5 хворих на ЦД 1 типу та ЖДП із нормальною масою тіла були виявлені ознаки дрібнокраплинного стеатозу, який характеризувався великою кількістю маленьких ліпідних краплин у клітинах печінки, ядерце останніх було розташовано серед гепатоцитів. Поряд з цим, висновки про наявність стеатозу печінки при УЗД базувалися на деякому збільшенні розмірів печінки, здебільшого лівої частки, помірному підвищенні її ехогенності, але збереженій однорідності структури, збідненні кров'яного русла на периферії печінки та зниженні звукопровідності печінкової тканини.
У 5 пацієнтів, хворих на ЦД 2 типу в поєднанні із ЖДП та підвищеною масою тіла спостерігався фіброз змішаного типу з переважанням перицелюлярного, перисинусоїдального, перивенлуряного чи екстенсивного портального фіброзу третьої зони.
Аналіз показників ультразвукового дослідження у хворих 6-ї клінічної групи виявив, окрім збільшення розмірів, характерну дрібнозернисту ехогенність печінки з блідою судинною архітектонікою; вени ІІ–IV порядку втрачали чітк контури. Виявлялися осередки жирової дистрофії та визначалася тенденція до збільшення діаметра портальної вени, але ознаки вираженої портально гіпертензії були відсутні; больовий, диспепсичний та астеноневротичний синдроми мали яскраво виявлений характер.
Після проведеного комплексу лікувальних заходів у всіх обстежених хворих спостерігалося покращення загального самопочуття, повністю були відсутні явища больового, диспепсичного, астеноневротичного та біохімічних синдромів ураження гепатобіліарної системи.
Аналізуючи зміни показників вуглеводного і білкового обмінів, у динаміці лікування відмічалося достовірне зниження показників ГКН, ГКП, НbА1с, ЕМА. При цьому показники ГКН, ГКП, ГКА, НbА1с, ЕМА у хворих 6-ї групи були достовірно вищі, ніж аналогічні показники у пацієнтів інших груп, що є підтвердженням ліпшої компенсації вуглеводного обміну.
Встановлено достовірне підвищення рівня загального білку, альбумінів, зниження рівня a1- та g-глобулінів, але максимальн значення були у хворих 6-ї групи.
Після завершення лікування спостерігалися суттєві зміни ферментного, пігментного обмінів і холеретично функції печінки. Відбувалося вірогідне зниження рівня АСТ, АЛТ, ГГТП, ЛФ, достовірне зниження гомоцистеїну у групі хворих на ЖДП; відбулося зниження АЛТ, ГГТП та ЛФ у сироватці крові, при цьому в пацієнтів 6-ї групи ці показники були найбільш суттєвими; достовірно знижувався рівень загального та кон'югованого білірубіну в сироватці крові, набувши максимального зниження у хворих саме ц групи. Під впливом проведеного комплексу лікувальних заходів відбулося зниження активності АЛТ у сироватці крові, спостерігалася нормобілірубінемія, яка свідчила на користь регресування процесів клітинно-печінкової недостатності та синдрому цитолізу в обстежених хворих.
Відмічалося достовірне зниження вільних, кон'югованих, а також суми жовчних кислот у обстежених хворих з достовірним зниженням цих показників у пацієнтів 6-ї групи. Зниження рівня екскреторних ферментів – лужної фосфатази, гаммаглютамілтранспептидази та всіх жовчних кислот свідчило про усунення синдрому холестазу та відновлення жовчовивідної функції печінки. Імовірно, це було пов'язано із терапевтичними ефектами урсохолу, який конкурував з токсичними жовчними кислотами у процес абсорбції у тонкій кишці і на мембрані гепатоциту. При пероральному прийомі в загальному пулі жовчних кислот частка урсохолу збільшувалася до 60 %. Це призводило до зменшення всмоктування токсичних жовчних кислот та надходження їх у печінку.
В обстежених хворих спостерігалося достовірне зниження концентрації загального холестерину, тригліцеридів, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ у сироватці крові, зниження коефіцієнту атерогенності та достовірне підвищення вмісту ХС ЛПВЩ. Рівень ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, КА, ХС ЛПВЩ сягнув максимальних значень у пацієнтів 6-ї групи. Це свідчить про покращення ліпідного обміну у хворих на ЖДП, яка розвинулася на фоні ЦД 2 типу, зниження ендотеліальної дисфункції та інсулінорезистентності, пригнічення ліполізу в адипоцитах та зменшення вивільнення жирних кислот, підвищення здатності інсуліну регулювати активність транспортного білка і покращення обміну жирів у жировій тканині та м'язах.
Достовірно збільшилася частота нормоліпідемій, яку виявлено у 45 (32,8 %) хворих (до лікування – у 15 (10,9 %), І тип гіперліпідемії виявлений у 44 (32,1 %) хворих (до лікування – у 37 (27 %), ІІа тип — у 33 (24 %) хворих (до лікування – у 44 (32,1 %) пацієнтів), ІІб тип гіперліпідемій встановлено у 11 (8 %) хворих (до лікування – у 26 (19 %) хворих), IV тип після лікування не був виявлений у жодній групі, проте до лікування він спостерігався у 14 (10,2 %) обстежених хворих.
Встановлено достовірне зниження МДА у сироватці крові, МДА в еритроцитах, достовірне підвищення пероксидази каталази та достовірне зниження рівня гомоцистеїну в сироватці крові в усіх хворих на ЦД 1 і 2 типів у поєднанні із ЖДП із нормальною та підвищеною масою тіла. Покращувалися дані ехоскопії зі зменшенням розмірів печінки, ехопровідності, архітектоніки органу, жирової інфільтрації гепатоцитів.
Лікувальні заходи були патогенетично обґрунтовані та сприяли зниженню рівня ліпідів та ліпопротеїнів, відновленню оксидантно-протиоксидантного дисбалансу, зменшенню активності депонування тригліцеридів у гепатоцитах та ліпоцитах, накопиченню холестеролу в макрофагах, що є ключовою ланкою ендотеліальної дисфункції; покращилися процеси перекисного окиснення структурних ліпідів мембран гепатоцитів, функції ендотелію, зменшилася гіпоксія та ішемія печінкової тканини.
Завдяки проведеним лікувальним заходам були відновлені показники вуглеводного, білкового, ферментного, пігментного, ліпідного обмінів, нормалізувалися біохімічні властивості жовчі та стан холеретичної функції печінки, достовірно знизився рівень гомоцистеїну в сироватці крові. Проведена терапія забезпечила усунення активації ПОЛ та підвищення ферментів протиоксидантного захисту.
Комбінована терапія з використанням урсохолу, тіотриазоліну та еспа-ліпону підвищила ефективність лікування хворих на ЦД 1, 2 типів у поєднанні із ЖДП, сприяла нормалізації показників вуглеводного, білкового, ферментного, пігментного та ліпідного балансу, перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту, балансу жовчних кислот та гомоцистеїну в сироватці крові у більшості хворих.
Таким чином, додаткове використання еспа-ліпону, урсохолу і тіотриазоліну в комбінації із традиційними схемами лікування викликало нейропротективний, ангіопротективний та гепатопротективний ефекти, які покращували перебіг ЦД у хворих із ЖДП.
ВИСНОВКИ
1. На підставі поглибленого вивчення функціонального стану печінки у хворих на цукровий діабет (ЦД), жирову дистрофію печінки (ЖДП) та при їх поєднанні проведене теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-практичної проблеми, яке стосується впливу ЖДП на перебіг ЦД у динаміці лікування.
2. Доведено, що ЖДП негативно вплива на перебіг ЦД, викликає порушення компенсації вуглеводного обміну, супроводжується диспепсичним (47 / 34,3 %), больовим (59 / 43 %), астенічним (120 / 87,6 %), гепатомегалічним (50 / 36,5 %) та вегетативно-дистонічним (70 / 51 %) синдромами.
3. Хронічна гіперглікемія мала місце у хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднанні та найбільшою вираженістю у хворих на ЦД 2 типу в поєднані із ЖДП, наявністю ознак метаболічного синдрому, вторинно нсулінозалежності, феномену глюкозотоксичності, які спряли розвитку пізніх ускладнень ЦД та ЖДП з наявністю мезенхімально-запального синдрому.
4. Формування ЖДП у хворих на ЦД 1 та 2 типу супроводжувалося змінами білковосинтетичної, ферментної, пігментно функції печінки, достовірним збільшенням сіалових кислот, появою С-реактивного протеїну в жовчі з розвитком синдромів білково-енергетичної недостатності, цитолізу, холестазу та імунного запалення, пов'язаних з прогресуючими порушеннями структурно-функціонального стану печінки.
5. ЖДП супроводжувалася порушенням жовчоутворюючої та холесекреторної функції печінки і зниженням білірубіну та суми жовчних кислот, які були пов'язані зі зниженням функціонального стану печінки, порушенням ентерогепатичної циркуляції жовчних кислот та накопиченням декон'югованих жовчних кислот у тонкому кишечнику у хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднанні з найбільшими змінами при ЦД 2 типу в поєднанні із ЖДП та ожирінням.
6. В усіх групах обстежених хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднанні встановлені особливості дисліпідемії, з достовірним підвищенням вмісту загальних ліпідів, загального холестерину, тригліцеридів, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, зниженням вмісту ХС ЛПВЩ, що сприяло високому ступеню ендотеліальної дисфункції. ЦД 1 та 2 типів, ЖДП та їх поєднання у хворих з нормальною і підвищеною масою тіла перебігали зі зростанням атерогенних типів гіперліпідемій, а також супроводжувалися порушенням стану ПОЛ і системи АОЗ, які переважали при супутньому ожирінні та негативно впливали на метаболічний стан і перебіг захворювань.
7. Встановлено, що розвиток гіпергомоцистеїнемії в усіх групах обстежених хворих спричинив пряму пошкоджуючу дію на ендотелій судин, посилював перекисне окислення ЛПНЩ, супроводжувався збільшенням утворення вільних радикалів, пошкодженням ендотелію, активацією проліферації гладком'язових клітин та накопиченням колагену в стінці судин. Гіпергомоцистеїнемія значною мірою впливала на розвиток метаболічних, нейротропних процесів та інтоксикації, що давало підстави розглядати цей показник як маркер пізніх ускладнень ЦД.
8. У хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднанні при морфологічному дослідженні виявлені ознаки структурно-морфологічних порушень гепатоцитів, наявність великокраплинного, дрібнокраплинного та змішаного накопичення жиру в печінці, вираженість різного ступеня стеатогепатиту.
9. Встановлено, що терапевтичн комплекси „урсохол – еспа-ліпон” у комбінації з традиційними схемами у хворих на ЦД 1 та 2 типів із ЖДП і нормальною вагою тіла надавали виражений коригуючий ефект, усували ознаки основних клінічних та біохімічних синдромів захворювання, проявляли гепатопротекторні та антихолестеринові властивості, знижували ендотеліальну дисфункцію, прояви інсулінорезистентності та підсилювали активність системи АОЗ і гальмували апоптоз та фіброзувальні реакції у печінці, зменшували прояви стеатогепатозу у хворих на у поєднанні із ЖДП.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. Вивчення стану вуглеводного, білкового, ферментного, ліпідного обмінів, пігментної, холесекреторної функц печінки у хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднані дозволяє судити про стан метаболічних порушень.
2. Визначення вмісту загальних ліпідів та ліпопротеїдів, а також показників системи ПОЛ і АОЗ у хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднанні дозволяє судити про наявність дисліпідемії, кількість атерогенних типів гіперліпідемії.
3. Визначення вмісту гомоцистеїну в сироватці крові у хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднанні дозволяє визначити кореляційний вплив гіпергомоцистеїнемії на стан ліпідного та інших видів обміну, що належать до маркерів прогнозування перебігу ЖДП та ЦД.
4. Диференційоване лікування хворих на ЖДП, ЦД 1 та 2 типів у поєднанні із ЖДП з нормальною та підвищеною масою тіла з використанням урсохолу по 10 мг/кг/добу, еспа-ліпону по 600 мг на добу та тіотриазоліну 2,5 % розчину по 2,0 мл внутрішньом'язово 1 раз на добу протягом 10 діб з подальшим переходом на пероральне використання по 1 таблетц три рази на день протягом 20 діб дозволяє підвищити ефективність лікування та запобігти формуванню та розвитку ЖДП при ЦД.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Власенко А.В. Біохімічні властивості жовчі та холесекреторна функція печінки у хворих на цукровий діабет, жирову дистрофію печінки та при їх поєднанні // Експериментальна і клінічна медицина. – 2007. – № 3. – С. 100-105.
2. Власенко А.В. Вплив дисліпідемії на формування жирової дистрофії печінки у хворих на цукровий діабет // Медицина сьогодні і завтра. – 2007. – № 2. – С. 94-98.
3. Власенко А.В. Функціональний стан печінки у хворих на цукровий діабет, жирову дистрофію печінки та при їх поєднанні // Врачебная практика. – 2007. – № 3 (57). – С. 105-110.
4. Патент України № 25662. Спосіб лікування хирової дистрофії печінки у хворих на цукровий діабет І і ІІ типів / Хворостінка В.М., Власенко А.В. – Бюл. № 12, 2007 р.
5. Власенко А.В. Ефективність лікування хворих на цукровий діабет ІІ типу в поєднанні із жировою дистрофією печінки та ожирінням // Щорічні терапевтичні читання: роль медичної науки в рішенні проблем внутрішніх хвороб: Тез. наук.-практ. конф. Харків, 2007. – С. 29.
Анотація
Власенко А.В. Вплив жирової дистроф печінки на особливості перебігу цукрового діабету. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби. Харківський національний медичний університет, Харків, 2007.
Дисертація присвячена вивченню патогенетичних механізмів ураження гепатобіліарної системи у хворих на цукровий діабет на підставі встановлення головних клініко-діагностичних критеріїв, що відображають вплив жирової дистрофії печінки на перебіг цукрового діабету. Досліджені особливості компенсації вуглеводного обміну у хворих на ЦД, ЖДП та при їх поєднанні. Визначені зміни стану вуглеводного, білкового, ферментного, пігментного, ліпідного обмінів, холеретичної функції печінки, балансу гомоцистеїну у сироватці крові, порушень у системі ПОЛ, АОЗ, ехоскопічних та морфологічних показників із подальшою розробкою схем коригуючої терапії.
Обстежено 137 хворих на цукровий діабет, жирову дистрофію печінки та при їх поєднанні. Встановлено, що наявність жирової дистрофії печінки при цукровому діабеті супроводжувалася порушенням вуглеводного, білкового, ферментного, пігментного обмінів, холеретичної функц печінки, гіперліпідемією та гіпертригліцеридемією з наявністю атерогенних типів гіперліпідемій, хронічною гіпергомоцистеїнемією, що викликало порушення метаболізму із розвитком ендотеліальної дисфункції. Підвищення рівня гомоцистеїну в сироватці крові спричинило коригуючий вплив на стан білкового, вуглеводного, ферментного та ліпідного обмінів, холеретичної функції печінки, системи ПОЛ АОЗ. Гіпоглікемія супроводжувалася стимуляцією процесів ПОЛ і зниженням ємност системи АОЗ.
Застосування комбінованої терапії з використанням тіотриазоліну, урсохолу та еспа-ліпону мало нейропротективний, ангіопротективний та гепатопротективний ефект, сприяло нормалізації показників вуглеводного, білкового, ферментного, пігментного та ліпідного обмінів, перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту, балансу жовчних кислот та гомоцистеїну в сироватці крові, що покращувало перебіг жирово дистрофії печінки у хворих на цукровий діабет.
Ключові слова: цукровий діабет, жирова дистрофія печінки, гіперліпідемія, гомоцистеїн, тіотриазолін, урсохол, еспа-ліпон.
АнНотацИя
Власенко А.В. Влияние жировой дистрофии печени на особенности течения сахарного диабета. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 – внутренние болезни. – Харьковский национальный медицинский университет, Харьков, 2007.
Диссертация посвящена изучению поражения гепатобилиарной системы у больных сахарным диабетом на основании установления основных клинико-диагностических критериев, которые отображают влияние жировой дистрофии печени на течение сахарного диабета. Изучены особенности компенсации углеводного обмена у больных сахарным диабетом, жировой дистрофией печени и при их сочетании. Рассмотрено влияние степени инсулинорезистентности на развитие и прогрессирование жировой дистрофии печени, установлены нарушения белкового, ферментного, пигментного, липидного обменов, холеретической функции печени, изменения концентрации гомоцистеина в сыворотке крови, сдвигов в системе ПОЛ и АОЗ, эхоскопических и морфологических показателей в механизмах прогрессирования жировой дистрофии печени с изучением применения тиотриазолина, урсохола и эспа-липона в комбинации с традиционными методами лечения и дальнейшей разработкой схем корригирующей терапии.
Было обследовано 137 больных сахарным диабетом, жировой дистрофией печени и при их сочетании. Установлено, что жировая дистрофия печени при сахарном диабете сопровождается астено-невротическим, болевым и диспепсическим синдромами, нарушением углеводного (нарастающая инсулинорезистентность, высокий уровень гликозилированного гемоглобина, прогрессирующая хроническая гиперлипидемия), белкового (наличие гипопротеинемии и диспротеинемии с развитием синдрома белково-энергетической недостаточности), ферментного (повышение органоспецифических индикаторных и экскреторных ферментов), пигментного (нарастающая гипербилирубинемия по мере повышения массы тела) обменов, нарушением холеретической функции печени, гиперлипидемией и гипертриглицеридемией с наличием атерогенных типов гиперлипидемий, хронической гипергомоцистеинемией, которая вызывала прогрессирующие метаболические нарушения с развитием эндотелиальной дисфункции. Повышение уровня гомоцистеина в сыворотке крови оказывает корреляционное влияние на состояние углеводного, белкового, ферментного, липидного обменов, холеретической функции печени, системы ПОЛ, АОЗ. Гипогликемия сопровождалась стимуляцией процессов ПОЛ и снижением емкости системы АОЗ.
Применение комбинированной терапии с использованием тиотриазолина, урсохола и эспа-липона имело нейропротективный, ангиопротективный, гепатопротективный эффект. Эта терапия способствовала нормализации показателей углеводного, белкового, ферментного и липидного обменов со снижением атерогенных типов гиперлипидемий, перекисного окисления липидов и системы антиоксидантной защиты, баланса гомоцистеина и желчных кислот в сыворотке крови, что улучшало течение жировой дистрофии печени у больных сахарным диабетом.
Ключевые слова: сахарный диабет, жировая дистрофия печени, гиперлипидемия, гомоцистеин, тиотриазолин, урсохол, эспа-липон.
SUMMARY
Vlasenko A.V. The influence of fatty degeneration of the liver on the course of diabetes mellitus. – The manuscript.
Thesis for scientific degree of candidate of science (medicine) in specialty 14.01.02 – internal diseases. – Kharkiv National Medical University, Kharkiv, 2007.
Basing on determining the changes in the state of carbohydrate, protein, enzyme, pigment, lipid metabolism, choleretic function of the liver, blood serum homocysteine balance, impairments in LP and AOP systems, echosonography and morphology parameters the work investigates pathogenetic mechanisms of the hepatobiliary system impairment in patients with diabetes mellitus and the developed protocol of correcting therapy. The study involved 137 patients with diabetes mellitus, fatty degeneration of the liver and their combination. The presence of fatty degeneration of the liver in patients with diabetes mellitus was established to be accompanied by impairments of carbohydrate, protein, enzyme, pigment metabolism, choleretic function of the liver, hyperlipidemia and hypertriglyceridemia with atherogenic types of hyperlipidemia, chronic hyperhomocystinemia, which result in endothelial dysfunction, disorders in the systems LP and AOP. Administration of combination therapy with Tiotriasolin, ursochol, Espa-lipon produced neuroprotective, angioprotective and hepatoprotective effects, promoted normalizing of the parameters of carbohydrate, protein, enzyme, pigment and lipid metabolism, lipid peroxidation and antioxidant protection, homocysteine and bile acids balance in the blood serum, which improved the course of fatty degeneration of the liver in patients with diabetes mellitus.
Key words: diabetes mellitus, fatty degeneration of the liver, hyperlipidemia, homocysteine, Tiotriasolin, ursochol, Espa-lipon.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АЛТ – аланінова амінотрансфераза
АОЗ – антиоксидантний захист
АСТ – аспарагінова амінотрансфераза
ГГТП – гаммаглютамілтранспептидаза
ГКА – амплітуда добових коливань глюкози сироватки крові
ГКН – глюкоза сироватки кров натщесерце
ГКП – глюкоза сироватки крові після навантаження
ГХ – глікохолева кислота
ГХДХ – глікохенодезоксихолева кислота
ЕМА – екскреція мікроальбумінів
ЖДП – жирова дистрофія печінки
ЗХС – загальний холестерин
ІМТ – індекс маси тіла
КА – коефіцієнт атерогенності
ЛФ – лужна фосфатаза
МДА – малоновий діальдегід
ОТ/ОС – співвідношення об'єму тал до об'єму стегон
ПОЛ – перекисне окислення ліпідів
ТГ – тригліцериди
ТХ – таурохолева кислота
УДХК – урсодезоксихолева кислота
ХС ЛПВЩ – холестерин ліпопротеїдів високої щільності
ХС ЛПДНЩ – холестерин ліпопротеїдів дуже низької щільності
ХС ЛПНЩ – холестерин ліпопротеїдів низької щільності
ЦД – цукровий діабет
СРП – С-реактивний протеїн
НbА1с – глікозильований гемоглобін
Підписано до друку 26. 10 08 р.
Формат 60х90/16. Папір офсетний. Друк ризографія.
Ум. друк. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Зам. № 024-08
Надруковано СПД ФО Бровін О.В. Св-во 2708608999
61022, м. Харків, пл. Свободы 7,
Т. (057) 758-01-08, (8066) 822-71-30
