Реферат: Тероризм як проблема світового масштабу
До речі, абсолютно аналогічна проблема існує зараз і в Україні. Так звана еліта зайнята переділом і роздерибаненням країни, не думаючи, що виклики, як постають сьогодні, можуть одним махом припинити це все й не дати використати вже здобуте раніше. Отже, повертаючись до війни з тероризмом, глобальних викликів і завдань, можна констатувати: ці нестандартні нові завдання щосили намагаються вирішити застарілими методами вчорашнього дня. Саме за тим рецептом, про який хтось із великих сказав, що пересічні генерали завжди готуються до вчорашньої війни. Так само пересічні політики готуються до вирішення вчорашніх проблем. Що фактично визнавав попередній президент США Білл Клінтон, коли говорив: ми були готові до «холодної війни» з сильним, але означеним противником Радянським Союзом, але не готові до неозначеної війни з противником, котрого неможливо знайти. Власне кажучи, те, що збурення викликається нарощуванням різниці економічних, соціальних, політичних і культурних потенціалів, не є чимось новим. Принаймні це відомо політичним, економічним системним аналітикам. Постає класичне запитання: що ж робити? Бо, як свідчить попередній досвід, політики всерйоз займуться вирішенням цих питань, коли вони ввійдуть у стан гострої кризи.
Власне, заклики реформувати ООН та інші міжнародні інститути — цілком слушні. Але на це піде дуже багато часу. Європейський Союз мав шанс реформуватися протягом кількох десятиліть. Однак на вирішення проблеми боротьби з тероризмом стільки часу просто немає. Відповідно, мав би бути застосований інший підхід. Оскільки політикою таких масштабів, безперечно, переважно займаються юристи, слід зазначити, що й тут ми втрапляємо у пастку ярликів, штампів та вчорашніх вирішень. Річ у тому, що юридична наука лише оформлює механізми, котр складаються природним шляхом чи розробляються відповідними інституціями. Але самі закони не здатні створити такі інституції, як картина нездатна створити реальність. Відповідна спроба «загнати» проблему юридичним шляхом — приречена, доки не будуть створені саме працюючі механізми й інституції, які вже потім можна оформити юридично.
Очевидно, що людство потрапило у свою чергову кризову смугу. Коли пробує вирішувати нов нагальні проблеми старими методами. Коли немає зацікавленості у тих, хто володіє ресурсами, і є зацікавленість у тих, хто пробує змінити систему різними способами. У цьому сенсі можна визнати, що навіть «Аль-Каїда» намагається змінити систему. Просто її «методи» і «цілі» дуже специфічні. Питання в тому, чи зможуть досягнути свої мети «Аль-Каїда» або якісь інші екстремістськ угруповання? А таке може статися, оскільки тенденції, котрі сьогодні чітко вимальовуються у Латинській Америці, набагато деструктивніші й небезпечніші. Є підстави очікувати, що вони зможуть завдяки спрощенню парасоціалістичного паракомуністичного підходів досягти-таки певного успіху.
Питання, чи людство здатне захистити свої здобутки, представлені вищою формою розвитку західної цивілізації, і продовжити їх, — є питанням, наскільки людство зможе сконцентрувати свої ресурси і передати управління тим, хто бачить адекватн методи протидії активізації терористичних угруповань і встигне це зробити в реальному часі, а не намагатиметься послуговуватися моделями вчорашнього дня.
3. Формула ант терору та проблеми захисту прав людини
Після масштабних терактів у США, Іспанії та Росії, ряду вибухів у популярних туристичних центрах однією з характерних рис сьогодення стала необхідність посилення боротьби з правопорушеннями, організованою злочинністю і тероризмом. Пошук найоптимальніших методів протидії тероризму та екстремізму став головним завданням II Міжнародного антитерористичного форуму «Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм та екстремізм)», відкритого в рамках V Міжнародної виставки засобів захисту, озброєння та спецтехніки «ISPEK–2005». Організатор форуму – громадська організація «Міжнародна антитерористична єдність» – поставила за мету привернути увагу громадськості до необхідності втілення нових підходів формування системної протидії тероризму та екстремізму насамперед через консолідовану позицію громадських сил.
На форумі як громадянська ініціатива була запропонована для обговорення модель Національної програми протидії тероризму та екстремізму. Визначаючи головні пріоритети ініціативи, голова правління «Міжнародно антитерористичної єдності» Олександр Дічек підкреслив у розмові з кореспондентом «Дня», що навіть в ООН не до кінця зрозуміли, як правильно потрібно боротися з тероризмом: «Уже очевидно, що сьогоднішня тактика, яка спирається на посилення силової складової, не може принести успіху, оскільки вона порушує права свободи людини, відтак викликає роздратування в суспільстві. Наші технолог мають гуманістичну направленість, їх можна умовно назвати нформаційно-суспільними, що поділяються на культурологічні, гуманістичні, освітні, виховні. Усі вони спрямовані на те, щоб сформувати гармонійну особистість, людину, у якої немає бажання протиставляти свою націю, релігію ншим». Важливість подібних ініціатив відзначив і співголова оргкомітету форуму, колишній перший віце-прем’єр міністр України Анатолій Кінах: «Це просто необхідно. Ми повинні розуміти, що таке явище, як міжнародний тероризм не ма кордонів, не має релігії, не має нації, а тому загрожує безпеці усієї людсько цивілізації. Однак результат може бути досягнутий тільки тоді, коли об'єднуватимуться зусилля держави і суспільства на принципах демократії, захисту прав людини, безпеки нашого життя».
Принцип системної протидії тероризму, спрямований на активізацію громадського сектора, знайшов схвальний відгук і з боку силових структур. Так, колишній заступник голови Служби безпеки України Василь Кругов підкреслив: «Тероризм як міжнародне транснаціональне явище є системою, яка потребує системної протидії. У першу чергу повинні працювати державн нституції – спецслужби, правоохоронні органи і спеціально створені структури, такі як, приміром, антитерористичний центр України на базі СБУ. Однак силова складова потребує і долучення самого суспільства, громадських інститутів». За його словами, держави, в яких не спрацьовувала громадська складова, мали серйозні проблеми: «Яскравий приклад – сусідня Росія. Безперечно, люди, як організовували вибухи домів, теракти в метрополітені не могли не проявляти себе при підготовці, але громадяни держави на це не відреагували», – відзначає пан Кругов. Саме тому, за його словами, сьогодні «Служба безпеки України вбача необхідність долучення громадянського суспільства до роботи державних нститутів». Основна робота фахівцями покладається на засоби масово нформації, оскільки, на думку пана Кругова, «представники ЗМІ можуть донести деологію протидії тероризму та екстремізму до людей – це і є допомога у боротьбі з тероризмом». До такої ж думки схиляється і Олександр Дічек, який вбачає в адекватному інформуванні населення оптимальну модель гармонізац силової та громадської складової. Однак він наголосив і на відповідальності ЗМІ за ненавмисну «допомогу» терористам: «Особливістю сучасного тероризму є те, що він робить акцент на латентній складовій терористичної акції – це той момент, коли ЗМІ дуже детально розповідають про теракт. Саме на це розраховують терористи на формування у суспільстві уявлення про них як про мучеників, героїв, борців за свободу та незалежність країни, регіону». Відтак адекватне висвітлення терактів, поєднане з донесенням ідеології протидії тероризму та екстремізму оптимальною допомогою силовому сектору.»[3]
Основну роботу по боротьбі з тероризмом сьогодні викону Антитерористичний центр України на базі СБУ, який діє з 1994 року. Інформацією про його роботу з «Днем» поділився Василь Кругов: «Практично всі об'єкти життєзабезпечення, техногенні об'єкти, ті, які можуть використовуватися терористами як суспільно значимі, сьогодні убезпечуються різноманітними програмами дій Антитерористичного центру України. Механізми протид відпрацьовуються на всіх атомних станціях, газових і нафтопроводах, у місцях масового скупчення людей, будівлях вищих органів влади».
Сьогодні на базі Антитерористичного центру планується створення Міжнародного центру спеціальної підготовки – про це нещодавно заявив Президент Віктор Ющенко. Його метою, за словами пана Кругова, буде підготовка спеціальних підрозділів, відомств і міністерств України, задіяних у контртерористичних операціях, а також спеціальних підрозділів, яких потребуватимуть інші держави. Прикметно, що в Росії на сьогодні подібного центру немає, є спеціальний центр підготовки, але він готує виключно підрозділи ФСБ.
Розвиток ситуації в Іраку та регіоні Середнього Сходу спричинився до необхідност повернутись до реального аналізу базової стратегії США, їх національних нтересів як у глобальній, так і національній системі координат. В систем національної безпеки США яскраво проявилась проблема між стратегією як теорією стратегією як дійовим механізмом досягнення визначеної мети в умовах виживання, ситуаційної необхідності, інтенсивних змін та нестабільності. Інша проблема — це класифікація стратегії і тактики. У воєнній справі тактика визначає завдання збройних сил у процесі бою, а стратегія — спосіб використання воєнних операцій для досягнення кінцевої мети. Аналіз і планування повинн аргументувати, які позиції вимагають їх включення до стратегії, а які — до тактики. На практиці, тим не менше, має місце ситуація, коли, з одного боку, «тактика», а з іншого — «стратегія» стають несумісними.
Документи базової національної стратегії містять у собі узагальнені визначені терміни, фундаментальні принципи та концепції, що охоплюють глобальні проблеми і в загальному не передбачають фінансування, силового забезпечення. Операційна стратегія передбачає комплекс дій, в основі яких є реальні механізми, орієнтовані на вирішення актуальних задач і зважені збалансовані рішення. З ншого боку, на відміну від базової, вона має таку характеристику, що необхідним атрибутом дієвої операційної стратегії. У принципі базова стратегія повинна містити орієнтири можливих змін, але на практиці зазнає постійних втрат, що зумовлені реальними подіями. Кожна велика криза чи війна вносять зміни до задекларованої базової стратегії. Проблема полягає лише в оперативній розробці реальної операційної стратегії на коротку перспективу, де враховуються уроки розвитку подій. Інтегруючий термін «національна стратегія» (National Strategy) — це наука і мистецтво розвитку і використання політичних, економічних і воєнних засобів держави в інтересах досягнення національних цілей в умовах мирного і воєнного часу»[4], де «національні ціл це фундаментальні цілі і задачі нації (народу), на реалізацію яких cпрямовано політику, ресурси і зусилля». «Національна безпека США — це умова розвитку держави, яка забезпечується воєнною перевагою США над будь-якою іншою державою чи коаліцією держав, сприятливою позицією американської дипломатії у сфер міжнародних відносин, воєнним потенціалом, що забезпечує успішну протидію явним чи таємним ворожим або руйнівним діям як зовні, так і всередині країни». Стратегія національної безпеки виникла на основі трансформації воєнно стратегії. «Воєнна стратегія — є мистецтво і наука використання збройних сил держави для досягнення цілей національної політики шляхом прямого використання воєнної сили або загрози використання». Що стосується самої стратегії, то вона «...є мистецтвом і наукою розвитку та використання політичних, економічних, психологічних і воєнних засобів відповідно до умов мирного чи воєнного часу для максимальної підтримки дій політичного керівництва країни з метою нарощування можливостей досягнення перемоги і зменшення шансів зазнати поразки».
Порівнюючи ці визначення, можна стверджувати, що призначення збройних сил США лежить в діапазоні від імплементації воєнної стратегії, тобто ведення війн, до вирішення загальнонаціональних завдань. Після подій 11 вересня 2001 року збройні сили США стали головним дійовим механізмом захисту американських національних нтересів на глобальному рівні. Оцінка реальних загроз національним інтересам держави є одним з найважливіших орієнтирів при розробці стратегії національно безпеки США на поточний рік. Консервативний «радянський» підхід до цього питання в межах Альянсу протягом останніх чотирнадцяти років підтвердив свою нежиттєздатність, а пошуки нових раціональних орієнтирів для американсько стратегії національної безпеки все ще тривають і перебувають у динамічному стані. Саме тому характеристика сучасної ситуації як «викликів невизначеного майбутнього» набула поширення. У контексті невизначеності здійснюються пошуки нової моделі дійової стратегії.
Стратегія національної безпеки Сполучених Штатів Америки, оприлюднена 20.вересня 2002 р., визначає наступні основні цілі:
· проведення випереджувальних воєнних дій проти ворожих держав та терористичних груп, спрямованих на розробку ЗМЗ;
· запобігання виникненню ситуації, коли будь-яка країна може кинути виклик глобальній воєнній могутності США;
· одноосібне прийняття рішення щодо захисту власних національних інтересів і безпеки (у випадку необхідності);
· розповсюдження дей демократії і прав людини на всій земній кулі, особливо в мусульманському світі.
У контексті зазначених цілей Стратегії національної безпеки США на 2003 рік конкретні стратегічні завдання щодо країн регіону Перської затоки та Іраку певною мірою можна віднести до тактичних завдань.
З розвитком процесів глобалізації світ роздвоївся. Демократичне співтовариство (приблизно 30% населення світу, на нього припадає майже 70% світового багатства) живе в умовах стабільності. Але має місце «південна дуга нестабільності» (від Близького Сходу — до прибережної полоси Азії). Хаос у цій зоні спричинений низкою чинників, а саме: вакуумом безпеки, відсутністю балансу сил, бідністю, неефективністю діяльності урядів, високим рівнем безробіття. Саме тому ця зона нині є «інкубатором» основних загроз: тероризму, тиранії, урядів-ізгоїв, розповсюдження зброї масового знищення, етнічного напруження, недостатності ресурсів, геополітичного суперництва, нелегального розповсюдження наркотиків та організованої злочинності. Стратегія стверджує: якщо ми хочемо досягти мирного майбутнього і реалізації сприятливих можливостей у світі, ц проблеми і загрози необхідно взяти під контроль. [5] З американських позицій, арабському світу необхідно допомогти у будівництв демократичного устрою держав. Проте розпочинати слід було з Саудівської Аравії. П’ять сімейних кланів Середнього Сходу є власниками майже 60% світового видобутку нафти [9]. Родина, яка знаходиться при владі у Саудівській Аравії, контролю більш ніж 1/3 цієї кількості. Високий рівень корупції та неконтрольований обіг мільярдних нафтодоларів, падіння життєвого рівня і фрустрація призводять до радикалізації, створюють придатні умови для ідеології фундаменталістів. У боротьбі з глобальним тероризмом метою США є: знищення терористичних мереж, притягнення до відповідальності країн, що приховують терористів, протидія агресивним тиранам, які володіють чи прагнуть оволодіти ядерною, хімічною чи біологічною зброєю, яку можна буде передати союзникам-терористам. Терористи, встановлюючи тісні відносини з тиранами, можуть придбати технології, що дадуть можливість масово знищувати. Кожна з цих загроз примножує небезпеку, яка створюється іншою. І єдиний шлях до безпеки — ефективна протидія і терористам, тиранам.[6] Стратегія випередження недопущення за допомогою застосування воєнної сили ніколи не мала чітких меж. Щодо терористичних організацій стратегія випередження не ефективна, вона більшою мірою стосується держав. Терористичні організації не відчувають страху від удару у відповідь на їх акт терору, навпаки, певною мірою вони розраховують саме на ланцюгову реакцію ескалації воєнного напруження від внутрішньодержавного виміру до глобального.
30 квітня 2003 року в Тель-Авіві (Ізраїль), Ріджаді (Саудівська Аравія) і Касабланці (Марокко) майже синхронно було проведено терористичні акції групами, що ідентифікують себе з Аль-Каїдою, підтверджуючи таким чином легенду про глобальну мережу організації, до якої входять саудійці, марокканці, пакистанці, фундаментальн сламісти з усієї Європи. Для їх діяльності необхідні кошти, причому не завжди дуже великі.
Акц в Ріджаді відбулися після оголошення США про виведення своїх військ із Саудівської Аравії (це було головною вимогою бен Ладена). На вимогу широко громадськості в Марокко король усунув з посади міністра внутрішніх справ. В Ізраїлі акції призупинили процес відновлення діалогу між А.Шароном і новим палестинським прем’єром М.Аббасем. Це свідчить про те, що метою акцій була виключно дестабілізація ситуації в країнах, недопущення її поліпшення. Згідно зі сценарієм С.Хантінгтона, йде війна цивілізацій, ініціаторами яко мусульманські фундаменталісти. У цьому контексті становлять інтерес відомості, наведені в табл.1 (додаток №)
