Реферат: Нейро-ендокринні порушення та можливості їх корекції у хворих з вегетативною дисфункцією
За результатами аналізу анкетування різні типи акцентуацій особистост виявлені у 68,0% обстежених. Незалежно від форми ВД та статі переважали збудливі типи – епілептоїдний, істероїдний і гіпертимний (16,8%, 11,2% і 11,6% відповідно), що створює підґрунтя для розвитку ВД, додаткові труднощі у лікуванні даного контингенту хворих і диктує необхідність обов’язкової участ психолога в лікувальному процесі.
Результати аналізу часових та спектральних показників ВРС при різних формах ВД наведені в таблиці 1.
Як видно з даних таблиці 1, для ПВН було характерним достовірне (р<0,05) зниження середньоквадратичної відмінності між тривалістю сусідніх нтервалів RR (RMSSD), процента послідовних пар інтервалів RR, відмінність між якими перевищує 50 мс (рNN50), а також потужності високочастотних коливань (HF, HFn), що свідчить про основну роль зменшення активності парасимпатичної ланки ВНС при цій формі ВД; вплив симпатичної ланки також зменшений, але недостовірно (р>0,05). Для пацієнтів з ВСД, НЦД та ВВД характерним було збільшення тонусу парасимпатичної ланки вегетативної регуляції (за показниками NN, RMSSD, pNN50, HF, HFn) порівняно з практично здоровими (р>0,05).
Для всіх пацієнтів з ВД виявлено достовірний дисбаланс (р<0,05) регулюючих впливів симпатичної та парасимпатичної ланок ВНС (зниження показника LF/HF), що свідчить про наявність синдрому дезадаптації при всіх формах ВД.
Ослаблення або втрата рівноваги між симпатичною та парасимпатичною ланками ВНС при ВД проявлялося також в порушенні кореляційних взаємозв’язків між окремими показниками ВРС (табл.2).
Таблиця 1
Показники ВРС при різних клінічних формах ВД, (M±m)
|
Показники ВРС |
Клінічні форми ВД | Група порівняння, n=15 | |||
| ВСД, n=14 | НЦД, n=12 | ВВД, n=12 | ПВН, n=7 | ||
| NN (мс) | 651±28 | 655±36 | 658±27 | 698±23* | 642±14 |
| SDNN (мс) | 37,2±3,0 | 37,6±2,8 | 37,0±2,7 | 31,5±3,2 | 35,2±2,2 |
| RMSSD (мс) | 47,7±3,6 | 46,9±2,9 | 47,1±3,7 | 25,8±2,3* | 44,7±2,4 |
| pNN50 (%) | 25,5±3,4 | 26,0±3,6 | 25,1±2,9 | 5,8±1,4* | 24,1±2,6 |
| LF (мс2) | 388±32 | 362±57 | 373±62 | 272±52 | 391±44 |
| LFn (%) | 36,6±2,3 | 36,1±2,6 | 34,7±2,0 | 47,6±2,5 | 37,8±2,3 |
| HF (мс2) | 673±77 | 689±94 | 684±88 | 269±33* | 652±31 |
| HFn (%) | 63,3±2,4 | 64,7±2,2 | 63,9±2,1 | 52,2±2,4* | 61,0±2,1 |
| LF/HF | 0,58±0,07* | 0,53±0,08* | 0,55±0,09* | 1,01±0,06* | 1,4±0,05 |
Примітка. * – різниця показників з такими групи порівняння вірогідна (р<0,05)
Як видно з даних, наведених в таблиці 2, стан ВНС у хворих на ВД достовірно відрізнявся від такого у групі порівняння, що проявлялось втратою або значним ослабленням зв’язків між окремими показниками тонусу парасимпатичної ланки вегетативної регуляції та між показниками парасимпатично та симпатичної дії ВНС.
Таблиця 2
Кореляційна залежність між показниками ВРС при ВД
|
Показники ВРС |
NN (мс) |
SDNN (мс) |
RMSSD (мс) |
рNN50 (%) |
LF (мс2) |
LFn (%) |
HF (мс2) |
HFn (%) |
LF/HF |
| NN (мс) |
1,00 1,00 |
||||||||
| SDNN (мс) |
0,11 0,28* |
1,00 1,00 |
|||||||
| RMSSD (мс) |
0,09 0,22 |
0,17 0,52* |
1,00 1,00 |
||||||
| рNN50 (%) |
0,14 0,38* |
0,12 0,32* |
0,22 0,41* |
1,00 1,00 |
|||||
| LF (мс2) |
-0,08 0,52* |
-0,22 0,17 |
-0,23 0,16 |
0, 19 0,14 |
1,00 1,00 |
||||
| LFn (%) |
0,12 0,18 |
0,07 0,12 |
0,10 0,18 |
-0,15 0,12 |
0,17 0,29* |
1,00 1,00 |
|||
| HF (мс2) |
0,06 0,21 |
0,18 0,34* |
0,17 0,38* |
0,13 0, 19 |
-0,32* 0,67* |
-0,24 0,21 |
1,00 1,00 |
||
| HFn (%) |
-0,11 0,27* |
0,11 0,29* |
0,22 0,17 |
0,21 0, 19 |
-0,14 0,41* |
-0,11 0,34* |
0,32* 0,27* |
1,00 1,00 |
|
| LF/HF |
-0,11 0,27* |
-0,07 0,28* |
-0,12 0,32* |
-0,14 0,11 |
0,29* 0,44* |
0,31* 0,41* |
0,10 0,32* |
0,09 0,32* |
1,00 1,00 |
Примітки:
1. – в чисельнику – показники у хворих, в знаменнику – у практично здорових;
2. * – кореляційна залежність вірогідна (р<0,05).
За даними КІГ (табл.3) при всіх формах ВД виявлено зниження (р<0,05) показника М0, який характеризує гуморальний канал регуляції серцевого ритму рівень функціонування системи, що було найбільш вираженим у хворих на ПВН і ВВД.
Таблиця 3. Показники вегетативного гомеостазу за даними КІГ у хворих на ВД, (M±m)
| Показник |
ВСД, n=132 |
НЦД, n=76 |
ВВД, n=57 |
ПВН, n=18 |
Група порівняння, n=130 |
| М0 (сек) | 0,71±0,03* | 0,73±0,02* | 0,62±0,06* | 0,62±0,04* | 0,78±0,01 |
| ΔХ (сек) | 0,32±0,03* | 0,48±0,03 | 0,32±0,05* | 0,34±0,06* | 0,4±0,02 |
| АМ0 (%) | 23,12±0,64* | 21,30±0,5 | 15,04±0,62* | 12,42±1,02* | 17,9±0,5 |
| ПАПР (ум. од) | 32,56±0,72* | 29, 20±0,4 | 24,26±0,52 | 20,03±0,60* | 22,9±0,2 |
| ІНБкліно (ум. од) | 51,38±1,3* | 31,80±0,8* | 37,60±1,22 | 29,52±0,86 | 29,3±0,71 |
| ІНБорто (ум. од) | 119,42±2,51* | 59,76±2,12* | 88,76±1,05 | 72,26±1,4 | 53,34±1,55 |
| ВР (ІНБорто/ІНБкліно) | 2,32±0,22* | 1,88±0,11 | 2,36±0,3 | 2,40±0,2 | 1,82±0,17 |
Примітка. * – різниця показників з такими групи порівняння вірогідна (р<0,05).
Для хворих на ВСД характерним було посилення активності центрального контуру регуляції серцевого ритму: зниження варіаційного розмаху ΔХ (активність парасимпатичної ланки ВНС); підвищення амплітуди моди АМ0 (активність симпатичного відділу ВНС), показника адекватності процесів регуляц (ПАПР) (співвідношення між активністю симпатичного відділу ВНС та провідним рівнем функціонування синусового вузла) та індексу напруги Баєвського (ІНБ) (відобража ступінь централізації керування серцевим ритмом, адаптаційно-компенсаторн можливості організму). Зміни всіх показників вірогідні (р<0,05).
Зміни показників КІГ у хворих на НЦД вказували на перенапруження компенсаторних можливостей ВНС: одночасне підвищення тонусу симпатичного та парасимпатичного відділів ВНС, активності автономного і центрального каналів регуляції (збільшення ΔХ, АМ0, ПАПР, (р>0,05) та ІНБ (р<0,05)).
Зниження ΔХ, АМ0 (р<0,05) при одночасному збільшенні ПАПР та ІНБ (р>0,05), характерне для ВВД, відображає неадекватність вегетативно регуляції в цій групі пацієнтів.
ПВН характеризувалась виснаженням регуляторних процесів, що проявлялось одночасним зниженням показників ΔХ, АМ0, ПАПР (р<0,05).
Таким чином, визначення показників ВРС є об’єктивним методом діагностики і диференційної діагностики ВД.
Сомато-статевий розвиток є інтегральним показником стану здоров’я підлітків. За результатами проведеного дослідження визначено, що дисгармонійний ФР за показниками зросту і маси відповідно мали 29,5% та 32,9% хворих з ВСД; 29,4% та 35,2% – з НЦД; 38,8% та 32,1% – з ВВД; 36,3% та 38,8% – з ПВН.
Найбільш високі показники зросту виявлено у 15-річних дівчат, 16 та 17-річних юнаків, які страждали на ВСД, що підтверджує значення інтенсивного росту в розвитку цієї клінічної форми ВД. Достовірне зниження середніх показників зросту спостерігалось у 15-річних дівчат з НЦД та 15, 16 і 17-річних дівчат з ВВД порівняно з практично здоровими. Виявлено значне поширення надмірної ваги тіла та ожиріння в групі НЦД серед 17-річних хлопців і дівчат та 18-річних дівчат; ожиріння І-ІІ ст. Діагностовано у 29,7% обстежених. Навпаки, для групи хворих на ВВД характерною була в середньому нижча маса тіла, порівняно з практично здоровими.
Індекс маскулінізації у хлопців, які страждають на ВСД, ВВД та ПВН був зменшеним порівняно з практично здоровими і у 15 та 16-річних юнаків зміни були вірогідними (р<0,05). Виявлено також вірогідну затримку статевого розвитку у 15-річних дівчат з ВСД, а також у 15 та 16-річних дівчат з ВВД.
Диспропорційний сомато-статевий розвиток при ВСД та НЦД може бути пов’язаний з дисбалансом функції ГГС, при ВВД – з нейро-ендокринними розладами, тривалим гастро-інтестінальним синдромом і дієтичними обмеженнями.
Встановлено, що для хворих на ВСД порівняно з практично здоровими характерним було підвищення середнього рівня СТГ в плазмі крові у юнаків та дівчат відповідно до 1,93±0,17 та 1,66±0,59 нг/мл та зниження рівня ПЛ до 7,2±0,9 та 10,8±1,2 мкг/мл (для хлопців р<0,05).40,0% юнаків з підвищеним СТГ мали зріст, що перевищував середній показник для вікової групи на одну або дві сигми. У хворих на НЦД незалежно від статі виявлено збільшення середнього вмісту СТГ та ПЛ в плазмі крові (р>0,05).85,7% дівчат з підвищеним рівнем ПЛ мали порушення менструального циклу. При ВВД незалежно від статі спостерігалось зменшення середнього рівня ПЛ (для хлопців р<0,05). У юнаків ці зміни супроводжувались також достовірним збільшенням вмісту вТ в плазмі крові до 68,31±2,10 пг/мл (р<0,05). У дівчат з ПВН виявлено підвищення середнього рівня ПГ до 10,12±0,81 мкОД/мл (р<0,05).
