Реферат: Архівні фонди НАН України як джерело з вивчення розвитку української академічної історичної науки (1944–1956)
Загалом, не зважаючи на те, що в цей час побачила світ низка праць, які стосуються або присвячені розвитку вітчизняної історичної науки, в т. ч. й академічної, в них так і не розкривається досліджуване питання в повній мірі. Характерним є також те, що переважна більшість цих наукових праць була створена на замовлення вищих партійних органів.
Другий період: історіографія незалежно України (1991–2007 рр.). Здобуття Україною незалежності сприяло формуванню серед плеяди вітчизняних істориків якісно нових підходів до вироблення концепції вітчизняної історіографії. В цей час спостерігається чергове підвищення наукового інтересу до діяльності Національної академії наук України та окремих її установ у зв’язку з відродженням історичної правди щодо обставин дати заснування Академії. Так, у 1994 р. побачила світ робота за редакцією Б.Є. Патона, присвячена історії Академії наук України[16] в якій досить об’єктивно висвітлено діяльність головної вітчизняної науково організації та вперше зазначено реальну дату заснування Академії. Автори прац на основі численних архівних джерел розкрили умови розвитку академічної науки в радянський період та її здобутки у перші роки незалежності України. У 2000 р. вийшла друком колективна праця з історії НАН України за співавторством С.В. Кульчицького, Ю.О.Храмова, С.П. Рудої та Ю.В. Павленка[17], де більш докладно розкрито питання розвитку Академії наук протягом 80-річного періоду снування. Втім, автори зазначених праць не ставили за мету докладно зупинятися на висвітленні розвитку академічної історичної науки.
Згодом побачили світ наукові розвідки, здебільшого ювілейного характеру, що конкретно стосуються даного питання. Так, у 1994 р. до 60-річчя заснування Інституту археології вийшла в світ чергова праця, присвячена історії даної установи, втім, її діяльність, як і в попередніх подібних працях, розглядається досить схематично[18]. У 1998 р. до 60-річного ювілею Інституту сторії України вийшла друком книга А.В. Санцевича[19], присвячена розвитку наукових досліджень в даній установі. В окремому розділ зазначеної праці висвітлено діяльність Інституту в перше повоєнне десятиріччя в контексті аналізу ідеологічного тиску владних структур на тематику його досліджень.
Невдовзі побачила світ колективна праця, в якій досить поверхово розкрито діяльність Інституту українознавства імені І.П. Крип’якевича у повоєнний період, в т. ч. й відділів сторії України та археології[20]. У зв’язку із 70-річним ювілеєм Інституту історії України на суд громадськості була представлена чергова колективна праця, де вже більш докладно висвітлюється розвиток та діяльність провідної історичної установи держави у 1936–2006 рр.[21] Все ж таки, окремі аспекти даного питання, такі як матеріально-технічна база та фінансове забезпечення Інституту, науковцями не взято до уваги.
Дане питання знайшло своє часткове висвітлення і в низці сучасних підручників та курсів лекцій з української історіографії. Одними з найбільш ґрунтовних є праці А.П. Коцура, В.П. Коцура[22] та Я.С. Калакури[23]. Значним позитивом вказаних робіт є чітке розкриття їх авторами сутност негативних наслідків культу особи для української історичної науки у повоєнний період. Все ж таки, у зв’язку з широким охопленням об’єкта дослідження, автори цих праць не зупинялись на докладному висвітленні розвитку академічно сторичної науки у повоєнний період.
Окремо слід виокремити кілька наукових праць, присвячених розвитку вітчизняної науки (в т. ч. історичної), підготовлених представниками української наукової діаспори, такими як Д.Ф. Соловей[24] та О.П. Оглоблин[25]. Ще за радянських часів їм вдалося більш об’єктивно показати тогочасне становище української науки, в т. ч. й історичної, в умовах компартійного диктату. Втім, автори зазначених праць за умов відсутності доступу до спеціальних джерел, зокрема архівних, не змогли у повній мірі розкрити дане питання.
Огляд та аналіз розглянутих наукових праць дає підстави стверджувати, що протягом тривалого періоду за наявності значного масиву архівних джерел не було створено спеціальних наукових праць, в яких би шляхом аналізу наукової діяльност сторичних наукових установ АН УРСР комплексно розкривались всі ключові моменти розвитку академічної історичної науки у повоєнний період.
Джерельною базою дисертаційного дослідження став значний масив архівних документів, що відклались в державних архівах України та наукових архівах НАН України. Водночас було використано і певну кількість документів, опублікованих в окремих збірниках та періодичних виданнях.
Переважна більшість документів, що утворились в результаті діяльності Інституту історії, Інституту археології, Комісії по історії Вітчизняної війни на Україні, відділів сторії України та археології Інституту суспільних наук та Державного сторичного заповідника “Ольвія”, відклались в наукових архівах цих установ та в архіві Президії НАН України. Серед них – науково-організаційна та науково-дослідна документація, а також документи про науковий кадровий склад та фінансове забезпечення цих установ.
Важливим джерелом архівна спадщина відомих учених НАН України (у даному разі істориків та археологів), яка відклалась у Інституті архівознавства і Інституті рукопису НБУВ, а також у Науковому архіві Інституту археології НАН України. В особових фондах учених – істориків та археологів М.Н. Петровського, С.В. Юшкова, Л.М. Славіна, В.М. Даниленка, М.Ю. Брайчевського та інших відклались їх рукописи та машинописні варіанти наукових праць (що виконувались у рамках тематичних планів профільних установ), документи з наукової діяльності, епістолярна спадщина, документи, зібрані вченими, які в сукупності з іншими документами містять допоміжну інформацію щодо з’ясування низки питань розвитку академічно сторичної науки.
Значна кількість документів, які стосуються розвитку академічної історичної науки, зберігається в архіві Президії НАН України. В цьому архіві відклались протоколи засідань Президії АН УРСР, окремі її розпорядження та накази, документи з питань організації наукової роботи в історичних установах. Важливим блоком документів протоколи засідань Бюро Відділу суспільних наук АН УРСР, листування Бюро з Президією АН УРСР щодо різних питань наукової та науково-організаційно діяльності установ даного Відділу, документи стосовно проведення зборів, а також річні звіти про роботу Бюро цього Відділу. В архіві Президії НАН України відклався також значний масив документів, що стосуються відновлення та налагодження роботи історичних установ у складний повоєнний період. Велику значущість у дослідженні цього питання мають плани фінансування Академії наук та окремих її установ, зокрема плани розподілу коштів між бюджетними академічними організаціями, зведені та індивідуальні кошториси річних витрат установ АН УРСР, штатні розклади академічних установ, звіти про кількісний та якісний науковий склад, видавничі плани та звіти АН УРСР, списки наукових праць, рекомендованих до друку, тощо.
Значний обсяг нформації щодо окремих аспектів діяльності історичних установ АН УРСР репрезентують документи ЦДАВО України та ЦДАГО України. Так, у ЦДАВО України у ф. 2 “Рада Міністрів Української РСР” відклався значний масив документів, як стосуються роботи Академії наук, в т. ч. й історичних установ, зокрема щодо створення нових філій, інститутів та комісій у складі Академії наук, упорядкування їх структури, тематики науково-дослідної роботи, виділення коштів на ремонт приміщень та придбання наукового обладнання для академічних установ тощо. Значну інформаційну цінність мають документи ф. 337 “Державний плановий комітет УРСР”, зокрема плани повоєнної відбудови, документи, які стосуються планування будівництва приміщень для академічних установ. Доповнюють інформацію щодо кадрового складу та наукової роботи історичних установ документи ф. 582 Державний комітет УРСР зі статистики”, зокрема річні списки наукових співробітників АН УРСР, річні звіти про роботу АН УРСР та зведені річн статистичні показники виконаної науково-дослідної роботи установами АН УРСР.
Документи, що знаходяться у ЦДАГО України і які відклались у ф. 1 “Центральний Комітет Комуністичної партії України”, також дають можливість повніше дослідити розвиток академічної історичної науки. Це протоколи засідань Політбюро, Секретаріату та Оргбюро ЦК КП(б)У, ряд постанов щодо організац науково-дослідної роботи історичних установ АН УРСР, стенограми нарад істориків при ЦК КП(б)У протягом 1945–1947 рр. та листування вищого партійного органу України з АН УРСР стосовно її роботи. Крім того, тут є документи, що містять допоміжну інформацію відносно фінансування установ АН УРСР, а також значна кількість доповідних записок відповідальних працівників АН УРСР з питань діяльності історичних установ. Значну наукову цінність мають документи з питань реорганізації окремих установ АН УРСР (в т. ч. й історичних), про забезпечення виконання ними планів науково-дослідних робіт. Не менш важливими є проекти тематичних планів АН УРСР, акти обстеження стану ідеологічної та політико-виховної роботи в установах АН УРСР, а також документи про стан підготовки аспірантів і докторантів академічних науково-дослідних інститутів.
Другий розділ “Архівна спадщина сторичних установ та відомих учених НАН України”, що складається з двох підрозділів, присвячений характеристиці архівної спадщини профільних установ і відомих учених у галузі історичної науки, а також визначенню місця або значущості цих документів для вивчення розвитку академічної історичної науки повоєнного періоду.
Масив документів, який відклався у наукових архівах сторичних установ, в архіві Президії НАН України та ЦДАВО України і ЦДАГО України відповідно до їх змісту та виду, нами поділено на три окремі групи. Перша група – це документи науково-організаційного та розпорядчого характеру: накази керівників академічних установ історичного профілю щодо їх діяльності, річні плани та звіти про їх роботу, звіти про проведення археологічних експедицій, наукових конференцій, листування історичних установ з різними організаціями з питань науково-дослідної роботи, стенограми засідань вчених рад, кошториси річних витрат, бухгалтерські звіти тощо. Такі документи найбільш інформативними у вивченні організації науково-дослідної роботи сторичних установ, а також їх кадрового потенціалу та фінансового забезпечення. Друга група – науково-дослідна документація: наукові прац співробітників історичних установ з допоміжними матеріалами, а також тези наукових доповідей та повідомлень. Саме докладний аналіз документів цієї групи дав можливість більш чітко з’ясувати науковий внесок учених – істориків та археологів в розвиток академічної історичної науки, а також оцінити рівень наукових робіт, що готувались ними в рамках тематичних планів історичних установ. Третя група – документація з особового складу: контрольн списки наукових працівників, відомості з обліку особового складу та довідки про підготовку наукових кадрів, особові справи наукових співробітників тощо. Документи цієї групи дозволяють отримати вичерпну інформацію щодо наукового кадрового складу академічних історичних установ.
Не менш важливою архівна спадщина відомих учених, які працювали в системі Академії наук у досліджуваний період. Так, в Інституті архівознавства НБУВ зберігаються фонди особового походження таких істориків, як акад. М.І. Супруненко (ф. 248); чл.-кор. К.Г. Гуслистий (ф. 32); чл.-кор. І.О. Гуржій (ф. 72); чл.-кор. С.В. Юшков (ф. 221); чл.-кор. М.Н. Петровський (ф. 230); чл.-кор. В.І. Клоков (ф. 350). Також вивчався особовий фонд відомого економіста-статистика, акад. М.В. Птухи (ф. 22), який очолював Відділ суспільних наук у перші повоєнні роки.
В Інститут
рукопису НБУВ зберігаються фонди особового походження відомих істориків
чл.-кор. Ф.П. Шевченка (ф. 349) та археолога, д. і. н. М.Ю. Брайчевського
(ф. 320). В архіві Інституту археології НАН України зберігаються особові фонди
археологів – чл.-кор. Л.М. Славіна (ф. 17); д. і. н. М.Я. Рудинського (ф. 10);
д. і. н. В.М. Даниленка (ф. 26).
Наприклад, у складі особового фонду М.В. Птухи відклались стенограми його доповідей щодо роботи історичних установ, а також плани та звіти про роботу Інституту істор України за 1940–1950 рр. Архівна спадщина М.Н. Петровського представлена значною кількістю рукописів, машинописних текстів та друкарських відбитків монографій, брошур та наукових статей, над якими працював учений у рамках виконання тематичних планів Інституту історії України. В окрему справу виділено список наукових праць вченого за 1920–1940-і роки. В особовому фонді К.Г. Гуслистого зберігається значна кількість зібраних ним праць інших авторів, в т. ч. газетн статті та доповіді за 1946–1972 рр. щодо українського національного питання, наукові праці з історії України XVI–XVII ст., бібліографічні картки з посиланнями на журнальні статті та виписки щодо історії України XVII–ХІХ ст. Всі ці матеріали дали додаткову можливість з’ясувати тематику науково-дослідно роботи Інституту історії у досліджуваний період.
Окремо слід розглянути архівну спадщину відомого українського історика акад. І.П. Крип’якевича, що зберігається у родинному архіві Крип’якевичів. Це архівне зібрання містить документи, які стосуються виступів І.П. Крип’якевича на вченій раді Інституту суспільних наук у період його роботи на посаді директора Інституту. Також науковий інтерес має значна за обсягом епістолярна спадщина вченого, зокрема його листи до співробітників Інституту історії України Ф.П. Шевченка, А.О. Введенського, В.А. Дядиченка, О.К. Касименка та М.Н. Петровського з приводу підготовки до видання наукових праць, у т. ч. збірника документів “Возз’єднання України з Росією”. В особовому фонді С.В. Юшкова відклались документи (листування) службового характеру за 1945–1949 рр., адресовані вченому директорами Інституту сторії України М.Н. Петровським та О.К. Касименком стосовно підготовки таких монографій, як “Руська Правда” і “Київська Русь”, а також написання окремого розділу до 5-томної “Історії України”. Документи такого характеру дають можливість більш докладно вивчити науково-видавничу діяльність Інституту сторії у повоєнний період. Не менш важливою є документальна спадщина Ф.П. Шевченка, зокрема, копії витягів із протоколів засідань Президії АН УРСР про затвердження положення про вчену раду Комісії по історії Вітчизняної війни на Україні.
Наукову цінність мають документи фондів особового походження відомих учених-археологів. Так, у фонді Л.М. Славіна зберігається низка рукописних і машинописних варіантів неопублікованих наукових праць, у переважній більшості присвячених істор античних міст-держав Північного Причорномор’я. Також у фонді вченого відклались плани науково-дослідної роботи Державного історичного заповідника “Ольвія” за 1946–1953 рр. В особовому фонді М.Я. Рудинського в окрему справу виділено фотоальбом археологічних пам’яток, виконаний у ході Дубно-Кременецько експедиції (1948), безпосереднім учасником якої був фондоутворювач. Разом з тим, у цьому фонді зберігаються креслення і рисунки розкопів поховань, щоденники експедицій, фотознімки знахідок, а також естампи зображень на стінах археологічної пам’ятки “Кам’яна могила” (1949–1952), які значною мірою доповнюють інформацію щодо експедиційної діяльності Інституту археології. Великий за обсягом масив епістолярію відклався у фонді М.Ю. Брайчевського, зокрема листи фондоутворювача до представників редколегій наукових журналів, таких як: “Вісник АН УРСР”, “Вопросы истории”, “Краткие сообщения ИИМК АН СССР”, які містять додаткову інформацію щодо науково-видавничої діяльност Інституту археології в післявоєнний час.
Третій розділ “Організація наукової діяльності історичних установ АН УРСР”, що складається з трьох підрозділів, присвячений вивченню сутності повоєнної організації наукової діяльност сторичних установ, зокрема впливу ідеологічної політики держави на ці процеси, а також з’ясуванню рівня їх фінансового та кадрового забезпечення.
Висвітлення організації наукової діяльності Інституту сторії, Інституту археології, Комісії по історії Вітчизняної війни на Україні, відділів історії України і археології Інституту суспільних наук та Державного сторичного заповідника “Ольвія” забезпечив масив документів організаційно-розпорядчого характеру вищих партійних органів та Президії АН УРСР.
