Курсовая работа: Вплив педагогічної оцінки на поведінку дитини
Тому позитивні, і негативні емоції багато важать у житті дитини. Позитивна емоція, пов'язана з оцінюванням знань, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів, негативна ж може в одних випадках здійснювати дезорганізуючий вплив на діяльність, а в інших – активізувати її, тобто спонукати до усунення перешкод.
Безумовно, оцінюючи результати навчання, вчитель має дбати про домінування позитивних переживань, пов’язаних із оцінюванням знань. Це важливо з трьох причин:
- по-перше, молодші школярі, як відомо, часто сприймають педагогічну оцінку як оцінювання власної особистості. Тому оцінка повинна бути пов’язана з аналізом того, що і як виконав учень (наприклад, "я твоєю роботою задоволена"), а не з його особистістю (наприклад, "я тобою незадоволена");
- по-друге, нагромадження позитивного емоційного досвіду у зв’язку з оцінюванням засвоєних знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів;
- по-третє, педагогічна оцінка є основою для формування самооцінки школяра. Як відомо, учні початкових класів ще неспроможні давати об’єктивну оцінку якості своєї роботи чи особистості в цілому і судять про це на основі оцінок дорослих і, в першу чергу, вчителів. [10, 17]
Це свідчить про те, що оцінка не тільки педагогічне поняття. Вона також є соціально-психологічним явищем, що є значущим в житті і діяльності учня. Як зазначає відомий педагог-гуманіст Ш.О.Амоношвілі, оцінка є регулятором життєвих відносин учнів у хньому мікросоціальному середовищі [1, 46]. Статус дитини у класі, ставлення до неї вчителів і однокласників нерідко зумовлене тим, як оцінки вона отримує. У сім'ї ставлення батьків до дитини також часто детерміновано оцінками у школі. І якщо ці ставлення не відповідають рівню домагань дитини, то вона постійно знаходиться у стресовій ситуації.
Тому вчител повинні дотримуватися дидактичних вимог щодо оцінювання знань, умінь і навичок школярів, це запобігатиме виникненню конфліктних ситуацій між учителями та учнями, їхніми батьками.
Оцінка має бути об’єктивною, відображати дійсний рівень знань навчального матеріалу, передбаченого програмою. Неприпустимим є як завищення, так і заниження оцінок. Їх завищення викликає у батьків незадоволення, призводить до конфліктів. Шкідливе також заниження оцінок, зайва вимогливість під час оцінювання знань. У дітей втрачається стимул до навчання, вони часто заявляють, що вчитель оцінку "12" ніколи не поставить, а на "9" я й так відповім.
Диференційований характер оцінки потребує від педагога враховувати індивідуальні особливост учнів та специфічні особливості навчального предмета і навчального матеріалу. Для цього йому необхідно знати психологічні особливості психічних процесів, темпераменту кожного учня. Деякі вчителі схильні занижувати оцінки флегматичним, меланхолічним дітям, а холерикам завищувати. Однак шкільна практика свідчить, що зовнішня активність не завжди адекватна високому рівню знань, а тим часом несміливі, мало активні учні можуть добре знати навчальний матеріал, але бояться піднімати руку.
Стимулюванню навчальної діяльності учнів сприятиме використання методу заохочення, який виражається у різних видах емоційного ставлення до відповіді (погодження, підбадьорення, схвалення тощо). Наприклад: "Молодець!", "Дуже добре!", "Вже набагато краще, але не забувай про ...", "Ти стараєшся, тому у тебе обов’язково все вийде". Здебільшого слід заохочувати дітей сором'язливих, пасивних, рідше і стриманіше – самовпевнених.
Оцінка ма спонукати школяра краще вчитися. Вона має бути за знання конкретного матеріалу, а не за поведінку учня на уроках чи перерві. Адже бувають випадки, коли вчител використовують оцінку як покарання за будь-які вчинки учня (за порушення дисципліни на уроці, забутий вдома підручник чи зошит та ін.).
Важливо, щоб вчитель поступово підключив дітей до висловлювання оцінних суджень про свою відповідь товаришів.
Досліджуючи процес навчання молодших школярів, Д.Б.Ельконін зробив висновок, що формування контролю йде від контролю за діями інших до контролю за своїми власними. Тому самоконтролю і самооцінц передує етап оволодіння взаємоконтролем і взаємооцінкою [45, 29].
Як показали дослідження психологів та педагогів, корисно практикувати взаємоперевірку виконаних робіт (два учні, як сидять за однією партою, обмінюються зошитами, перевіряють завдання, виправляють помилки) та колективне рецензування (коли якість роботи учня аналізує весь клас). Такі прийоми можна застосовувати вже з перших днів навчання. Учень, контролюючи результати діяльност товариша, одночасно здійснює і самоконтроль. Разом з тим, така робота породжу почуття задоволення, впевненості у власних силах, радості успіху. При цьому слід звертати увагу школярів на те, що аналіз роботи чи відповіді учня доречно починати з виявлення її позитивних моментів, а потім вказати на негативні. Дітей необхідно націлювати не на виявлення недоліків у роботі один одного, а на узгоджений пошук оптимальних шляхів виконання завдання.
Таким чином, організований на уроц взаємоконтроль дає можливість сконцентрувати увагу класу на відповіді товариша, разом з ним міркувати, стежити за правильністю і, одночасно, закріплювати сво знання з даного питання; викликає у школярів позитивні емоції: кожен має змогу побувати у ролі помічника вчителя.
У навчальній діяльності контроль тісно пов’язаний з оцінкою.
Значну увагу варто приділити розгорнутим оцінним судженням учнів, формуванню у них еталонів оцінки. Необхідно націлювати школярів на те, що, аналізуючи відповідь, доречно сказати, насамперед, що сподобалось, а потім – які є зауваження, виправити помилки. Взаємооцінка сприяє формуванню доброзичливого ставлення дитячого колективу до кожного учня, вмінню співпереживати, радіти успіху однокласника, вболівати за його невдачі.
Отже, контроль і оцінка необхідні. Але від педагога як особистості, від його ставлення до предмету, до учнів, стилю спілкування з ними, від вміння створити емоційно-позитивну атмосферу в клас під час оцінювання знань учнів залежать емоційні переживання школярів, як впливають на поведінку школяра.
Таким чином, оцінюючи результати навчальної діяльності учня, учитель повинен дотримуватися дидактичних вимог, використовувати різні форми оцінювання, пам’ятати про вплив оцінки на емоційний стан учня. Потребують також більш майстерного професійного використання й багатобальна шкала оцінок, а також навчання школярів розгорнутим оцінним судженням, взаємо- та самооцінки власної діяльності.
Травматичний вплив оцінки
Один відомий педагог писав: "Я прийшов до жахливого висновку, що я як учитель є головною фігурою в класі. Своїм особистим поводженням я формую клімат у наших відносинах. Все залежить від мого повсякденного настрою. Я, учитель, маю величезну владу над дітьми, я можу зробити життя кожного з них нещасним або, навпаки, радісним. Я можу бути знаряддям катування або джерелом натхнення".
Головним недоліком існуючої системи оцінювання і оцінок, з погляду психолога, — це їх можливий травматичний вплив на дитину. Педагогам добре відома напружена тиша в класі при оголошенні оцінок, сумне перегортання зошитів у пошуках отриманих балів. Всім педагогам доводилося спостерігати й ту реакцію, яку викликають оцінки у дітей: від неприхованої радості до сліз.
Значимість впливу оцінки на поведінку дитини
Чому ж оцінка й оцінка так важливі в житті дитини? Насамперед тому, що вона тісним чином пов'язана з такими психологічними характеристиками, як самооцінка, мотивація досягнення, тривожність, емоційної комфорт, взаємини з навколишніми, творчість.
Психологами давно доведено, що успішно діє й досяга результатів людина, у якої сформована адекватна висока самооцінка сво особистості й менш успішні в житті, як правило, люди з низькою самооцінкою. [23, 189] Думка педагога про дитину формує її самосприйняття. Кожний знижений бал зменшує в очах дитини її власну цінність. Не відокремлюючи себе від продукту сво діяльності, дитина бачить стверджування в зниженій оцінці, що вона поганий. І отут включаються механізми психологічного захисту: якщо людина не успішна в одній області, то вона буде шукати успіху в іншій, іноді не найкращій (дворов компанії й т.д.). Від цієї захисної реакції на негативні оцінки дуже часто псується поведінка дитини. І, навпаки, при високих оцінках дитина відчуває себе здатною, улюбленою — тим самим формується висока самооцінка.
Оцінна діяльність педагога також може робити вплив і на мотивацію досягнення. Мотивація досягнення — це прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, наполегливість у досягненні своїх цілей.
Ідучи в школу трепетним першокласником, кожна дитина бачить себе відмінником і на початку навчання щиро прагне ним стати. Однак якщо вчитель — прихильник строгості при виставлянні оцінок, уже в молодших класах школяр розуміє, що в нього нічого не вийшло, якийсь час горює ... і вирішує махнути рукою. У такої дитини потреба в досягненні мети не сформується, тому що досягати чогось будь-яка людина прагне тільки при позитивній оцінці сво діяльності.
Шкільна тривожність, яку психологи часто виявляють в учнів, також прямо пов'язана з оцінюванням і оцінками. Причому тривожним може бути й відмінник і двієчник. Дитина може боятися не відповідати очікуванням навколишніх, іноді виникає страх самовираження, страх перед конкретним учителем, з ім'ям якого пов'язаний негативний досвід. Як показують дослідження, найбільший страх у школі — це страх перевірки знань. [25, 151]
Величезний вплив робить оцінювання на розвиток творчих здатностей дитини.
Дуже часто дитина мисляча нестандартно зіштовхується в школ з нерозумінням: "Тобі що, більше всіх треба", — говорять йому однокласники; "Ти робиш не так, як всі й не так, як я вимагаю" говорить учитель. Результат, що відрізняється від стандарту, далеко не завжди заслуговує високої оцінки. Природно, незабаром учневі стає зрозуміло, що процес гарний, якщо він приводить до одержання гарної оцінки. Тим самим закладаються основи стилю поведінки, при якому головне — ціль, а засоби її досягнення другорядні, причому стандартні — краще. Зміна внутрішньої мотивації на зовнішню відбувається дуже швидко. Може бути зовнішня мотивація не так вже і погана, якщо приводить до підвищення освітнього рівня? Але не можна навчати не виховуючи. Адже закладена в школі мотивація основної діяльності визначає якість всього наступного життя. Від цієї мотивації залежить, чи буде людина робити свою роботу тільки за зарплату або, виходячи із внутрішньої мотивації, розкриється на повну силу своїх можливостей (див. тест "Спрямованість на оцінку", "Спрямованість на набуття знань").
І, нарешті, значний вплив чинить оцінювання на взаємини дітей з навколишніми. Оцінки можуть бути й причиною високого й низького авторитету серед однолітків, джерелом конфлікту. Якщо дитина не може набути авторитету серед однолітків за допомогою гарних оцінок, вона може самостверджуватися в колективі за рахунок негативних вчинків або поганої поведінки.
Комунікативний фактор педагогічної оцінки дуже важливий. Про що запитує батько своє чадо, що повернулося зі школи? — про оцінки. Про що найбільше говорить учитель, повідомляючи результати перевірених робіт? — про оцінки. Що більшу частину часу обговорюють педагоги? — оцінки.
Оцінки перетворилися в якусь мову, зрозумілу усім. Там, де від них відмовилися, батьки часто скаржаться, що їм важко зрозуміти вимоги педагога й уявити собі рівень досягнення дитина. Здавалося б, як засіб комунікації оцінка має чимало позитивних якостей. З іншого боку, таке спрощення загрожує втратою основного змісту спілкування батьків і педагога, що припуска взаємодопомогу у вихованні дитини.
Виходячи з вищесказаного, варто підкреслити, що у руках вчителя велика сила, що може рухати вперед розвиток особистості та удосконалювати чи виправляти поведінку дитини, змусити її вірити у свої сили, а може й знищити. Тому особливу важливість здобуває психологічний аспект оцінювання.
Психологічні аспекти оцінювання
Може виникнути питання, що ж тепер взагалі поганих оцінок не ставити? Ні, ставити іноді треба, але оцінки повинні бути об'єктивні. Існує ряд психологічних факторів, які можуть вплинути на об'єктивність оцінювання:
А) При оцінюванні свою роль може зіграти негативна установка. Уявіть собі таку ситуацію: до вас приходить новий учень, його колишній вчитель розповідає вам про нього попередньо, як про ледаря, дурня. І при оцінюванн дитини ви можете мимоволі опиратися на цю оцінку особистості дитини, що може знайти відбиття в оцінках.
Б) Існує так званий "ефект ореола". Наприклад, дитина несимпатична зовні, неохайна, з неблагополучного середовища може в нашій свідомості зв'язатися з образом учня нездатного.
Для того щоб дитина навіть негативну оцінку сприйняла як справедливу, необразливу можна використовувати просте правило: при оцінюванн спочатку людині говоритися гарне, те позитивне, що є в її діяльності. Потім підноситься критика в дуже тактовній формі, не торкаючись особистості (не можна говорити: "Ти нездара, ти ледар"). Оцінюється тільки дія, а не особистість: не "Ти ледар", а "Ти полінувався".
Тут має сенс пояснити, чому саме така оцінка поставлена. І далі варто показати дитині перспективу, тобто що треба робити, щоб результат поліпшити й обов'язково виразити віру в сили дитини: "У тебе обов'язково вийде", "Я вірю в тебе" — такі слава педагога здатні зробити переворот у душі учня, навіть в душі того учня, поведінка якого вже зіпсована.
Потрібно хвалити дитину. Похвала повинна виникати спонтанно, не варто планувати. Похвала повинна бути заслужена. Похвала повинна бути точно адресованою. Подяку одержати завжди приємніше, якщо вона адресована не в загальну масу, а тобі одному теплими словами.
Вчителям варто звертатися до самолюбства. Немає людей, згодних ходити все життя в невдахах. Тут стоїть задача змусити учня вимовити: "І я не гірше інших!" Також варто витягати максимум стимулів з помилок: "Прекрасна помилка! Твоя думка не зовсім правильно, але да нформацію для міркувань". Необхідно пам'ятати, що будь-яка людина ма право на помилку.
Є ще одне психологічне правило, що повинно стати законом для будь-якого вчителя: дитина рівняється тільки із самим собою, а не з іншими дітьми.
Стресовою ситуацією для дітей є контрольні роботи. Травматичний вплив, можна зменшити. Важливий психологічний настрой на роботу. Для цього іноді досить посміхнутися, зустрічаючи дітей у дверей класу, тепло привітатися, виразити віру в їхні сили.
Під час контрольної роботи вчитель може підійти до учня, який відчуває складнощі (ступінь допомоги фіксується вчителем), іноді можна дати додатковий час на роботу (особливо стосується учнів-флегматиків). Кожна робота повинна завершуватися самоперевіркою. Самостійно знайдені й виправлені помилки не є приводом для зниження оцінки.
Коли не можна ставити негативні оцінки:
· не можна карати оцінкою (ставиться "2" за погану поведінку);
· якщо ми знаємо, що в дитини в цей момент складна життєва ситуація, яка сама по соб травмує, то ставиться до оцінок треба гранично обережно, щоб не спровокувати несприятливу спонтанну реакцію в поведінці дитини;
· якщо оцінка спірна, то ставити потрібно на користь дитини.
2.1 Методика "Спрямованість на оцінку"
Методика запропонована Є.П. Ільїним і Н.А. Курдюковою. [22, 43]
Інструкція
Дається ряд запитань. Відповідайте на них, поставивши у відповідному осередку знаки "+" ("так") або "- " ("ні")
Тест опитувальника
|
№ |
Питання |
Так |
Ні |
| 1 | Чи пам'ятаєш ти, коли одержав першу в житті двійку? | ||
| 2 | Чи турбує тебе, що твої оцінки трохи гірше, ніж в нших учнів класу? | ||
| 3 | Чи буває, що перед контрольною роботою серце в тебе починає прискорено битися? | ||
| 4 | Чи червонієш ти при оголошенні тобі поганої оцінки? | ||
| 5 | Якщо наприкінці тижня ти одержав погану оцінку, у тебе в вихідний день поганий настрій? | ||
| 6 | Якщо тебе довго не викликають, це тебе турбує? | ||
| 7 | Чи хвилює тебе реакція однолітків на отриману тобою оцінку? | ||
| 8 | Після одержання гарної оцінки, чи готуєшся ти до наступного уроку як треба, хоча знаєш що однаково незабаром не запитають? | ||
| 9 | Чи тривожить тебе очікування опитування? | ||
| 10 | Чи було тобі цікаво вчитися, якби оцінок взагалі не було? | ||
| 11 | Чи захочеш ти, щоб тебе запитали, якщо будеш знати, що оцінку за відповідь не поставлять? | ||
| 12 | Після одержання оцінки на уроці ти продовжуєш активно працювати? |
Обробка результатів
