Курсовая работа: Вплив педагогічної оцінки на поведінку дитини
Оцінний вплив педагога — це не відокремлений акт, прихований від очей дітей. Педагогічна оцінка в початковій школі виступає одним з головних регуляторів внутрішньо-колективних відносин дітей, важливим фактором, який визначає місце особистості в колективі.
Сам процес оцінювання припускає дотримання ряду емпіричних правил.
1. Безумовна об'єктивність оцінки. Варто пам'ятати, що всі учні, незалежно від віку й положення, найбільш хворобливо сприймають необ'єктивність оцінки їхньої роботи або навчання.
2. Врахування особистості, її можливостей, тобто індивідуальний підхід.
3. Оцінка однієї ж якості повинна носити різний характер залежно від того, кому вона призначена: учневі, батькам, самому вчителеві.
4. Оцінка, що зачіпає особистісні якості, не повинна даватися привселюдно.
5. Вчитель повинен роз'яснювати свій підхід до оцінювання учня, обґрунтовувати правильність виставляння оцінок.
6. Вчитель має здійснювати оцінювання систематично, щоб учасники педагогічного процесу були постійно інформовані про свої успіхи.
7. Будь-який сумнів трактується на користь учня.
8. Потрібно пам¢ятати про стимулюючу функцію оцінювання. Намагатися побачити позитивні зміни в поведінц школяра, його знаннях, уміннях. Вчитель повинен підтримати, закріпити їх, зробити оцінювання діючим.
9. Варто пам¢ятати, що оцінювання має подвійну спрямованість: одна його сторона спрямована на учнів, а друга — на вчителів. Майстерність оцінювання є одним із провідних критеріїв професійної майстерності педагогів. [37, 102-103]
Педагоги постійно відчувають протиріччя вимог, прагнучи задовольнити їх, мимоволі порушують то вимогу об'єктивності, то вимогу справедливості. Діти тонко вловлюють непослідовність в оцінках учителя й часто вважають себе скривдженими, оціненими несправедливо.
Такого побічного ефекту варто уникати. Підґрунтям оцінки критерій відносної успішності: оцінюється сьогоднішнє досягнення дитини в порівнянні з тим, що характеризувало її вчора. Враховуються реальні навчальн можливості дитини, конкретний рівень її досягнень і та міра старанності, наполегливості, що була вкладена в досягнення оцінюваного результату.
1.4 Завдання педагогічної оцінки у вихованні поведінки школяра молодших класів
Найважливішим завданням є виховання позитивного відношення до навчання. У педагогічної оцінки — головна функція стимулююча.
Другим найбільш важливим завданням навчання є формування в дітей основних компонентів навчальної діяльності, усвідомленого відношення їх до навчання.
Педагогічна оцінка доносить вимоги вчителя до учнів, уможливлю засвоєння цих вимог, що в остаточному підсумку і є головною метою навчання. Вимога дорослих стає лише тоді надійним регулятором поведінки дитини, коли вона переобертається в саморегулятори (вимоги до самого себе). [38, 306]
Для вчителів повинно бути законом правило: перш, ніж перейти до оцінки результатів навчальної діяльності, необхідно навчити дітей учитися. «Чим би людина не володіла на землі: прекрасним здоров'ям, будь-якими благами життя, але вона все-таки не задоволена, якщо не користується пошаною в людей.» Цими словами Паскаль якнайкраще відбив головну людську потребу — потребу у повазі, у визнанні достоїнств особистості. Ця потреба — один з головних стимулів у будь-якій роботі. Найбільш ефективною для вдосконалювання діяльності учня позитивна оцінна стимуляція (згода, схвалення, підбадьорення). [38, 307]
Для початкового етапу навчання доцільною є диференціація вимог з урахуванням рівня шкільної підготовки учнів. Відбиваючи співвідношення між тим, що учень досяг, і між тим, що вже знає й уміє, і тим, що від нього вправ очікувати педагог з урахуванням його реальної підготовленості й розвитку, оцінка тим самим буде еквівалентна праці, що вклав учень у досягнення навчального результату, і буде стимулювати його до нових трудових зусиль.
Диференційована вимога — це дуже тонке й відповідальне педагогічне завдання й вирішити його можна лише на основі глибокого знання дитини. Треба пам'ятати, що надзвичайно шкідливим для розвитку особистості виявляється як заниження вимог, так і їх завищення.
Стосовно до тих сфер діяльності, у яких учень виявляє кращу підготовку, варто висувати такі вимоги, щоб їхнє виконання було сполучено з відомою напругою сил, щоб кожна похвала, схвалення вчителя були винагородою за працю.
Диференціація вимог досягається двома основними способами. Один з них — спеціальний підбор навчального матеріалу відповідно до навчальних можливостей, рівня підготовки учня. Інший спосіб — спеціальне планування й систематичне використання в роботі різних форм допомоги дітям при виконанн диних для всіх завдань.
Поряд з диференціацією вимог важливою умовою реалізац стимулюючої функції оцінки є певна спрямованість самої оцінної діяльності, яку можна охарактеризувати, як опору в оцінці на позитивне.
Критерій відносної успішності, що береться за основу в педагогіці, принципово міняє сам характер оцінної діяльності педагога. Норма й еталон тут є лише орієнтиром, метою, до якої треба вести учня, а основою оцінки стають ті зміни, які відбулися до даного моменту. Саме просування вперед предметом оцінки.
Ситуація успіху стає в цьому випадку обов'язковим супутником навчання, робить це навчання "переможним", перетворює навчальну діяльність дітей у фактор ефективної педагогічної терапії — фактор, що культивує в дитини переважно позитивні емоції, згладжує емоційну неврівноваженість, сприяє формуванню наполегливості, цілеспрямованості. [35, 96]
Багато можливостей створення "ситуації успіху" для дітей укладено й у позаурочній діяльності. Спостереження показують, що «важкі» діти мляві й байдужні на уроках, зате на перерві, після уроків проявляють кипучу діяльність, наполегливість, виявляють значні успіхи в якомусь вид творчих занять.
Оцінюючи роботу учня, варто виділяти моменти: одержання завдання (увага дитини, розуміння завдання, розпитування роз'яснень); початковий момент роботи (ініціатива, відсутність пасивного відношення до необхідності в зовнішніх спонуканнях до роботи); спосіб працювати (попередн загальне орієнтування в роботі, свідомість мети й захоплення нею, самоконтроль свідомість помилок); відношення до роботи (серйозне, спокійне, без зайво поспішності й нервозності); відношення до результатів (перевірка, завзятість у подоланні труднощів, прагнення до найкращого результату). [35, 97]
Дуже важливо, щоб перераховані характеристики діяльності були предметом уваги вчителя як при виконанні школярами конкретних навчальних завдань, так і, властиво, при сприйнятті ними навчальної інформації — як на слух (важливо, щоб учні вміли слухати й чути), так і візуально (при розгляданн люстрацій до навчальних текстів, при роботі із самим текстом).
Надзвичайно важливим аспектом оцінної діяльності вчителя спеціальна увага до такої характеристики діяльності, як її цілеспрямованість. Формуванню в дітей усвідомленого відношення до навчання повинна служити й систематична робота педагога над засвоєнням дітьми критеріїв оцінки. Щоб вимоги вчителя були зрозумілі й прийняті учнем (без останнього жодне педагогічний вплив не досяга очікуваного ефекту) учитель повинен доводити ці вимоги до розуміння школярів. Оцінні судження вчителя повинні бути обов'язково змістовними, мотивованими, повинно бути чітко зазначено, що учневі вдається, що виходить добре, а в чому його помилки, як їх перебороти. Розуміння учнем критеріїв оцінки, свідомого сприйняття дозволяють включити в оцінну діяльність самих учнів.
1.5 Помилки при виставленні педагогічній оцінці
Дуже важливо щоб оцінка була адекватною, справедливою й об'єктивною. Широко відомий ряд типових суб'єктивних тенденцій або помилок педагогічної оцінки в шкільному моніторингу. С.Є. Шишов, В.А. Кальней у своїй роботі " Моніторинг якості освіти в школі" приводять приклади таких помилок:
«До основних типових суб'єктивних помилок оцінювання відносяться помилки великодушності, центральної тенденції, ореолів т.д.» [26, 4]
Оцінка "великодушності" проявляється у винесенн вчителями завищених оцінок. Крайньою й перекрученою формою "великодушності" в оцінках школярів виявилася процентоманія.
Помилка "центральної тенденції" проявляються у вчителів при прагненні уникнути крайніх оцінок. Наприклад, не ставити ані 3-4, ані 12.
Помилка "ореола" пов'язана з відомою упередженістю вчителів і проявляється в тенденції оцінювати позитивно тих школярів, до яких вони особисто ставляться позитивно, відповідно негативно оцінювати тих, до яких особисте відношення негативне.
Помилки "контрасту" інших людей полягає в тому, що знання, якості особистості й поведінка учня оцінюються вище або нижче залежно від того, вище або нижче виражені ті ж характеристики в самого вчителя. Наприклад, менш зібраний і організований викладач буде вище оцінювати учнів, як відрізняються високою організованістю, акуратністю й ретельністю.
Помилка" близькості" знаходить своє вираження в тому, що вчителеві важко відразу після двійки ставити п'ятірку, при незадовільній відповіді "відмінника" учитель схильний переглянути свою оцінку убік завищення. [26, 5]
"Логічні" помилки проявляються у винесенні подібних оцінок різним психологічним властивостям і характеристикам, які здаються їм логічно зв'язаними. У педагогічній практиці подібні помилки знаходять сво вираження в переносі оцінок за поведінку на оцінки по навчальному предмету.
1.6 Віков особливості молодших школярів та вплив на їх поведінку педагогічної оцінки
Навчання – не механічна передача знань від вчителя до дитини, а, насамперед, людськ відносини. Відношення дитини до знань, до навчання у величезній мірі залежить від того, як він ставиться до вчителя. Учитель для маленької дитини — живе втілення справедливості. Якщо учень відчув несправедливість, він вражений. А незадовільну оцінку маленькі діти завжди вважають несправедливістю й глибоко переживають її, тому що майже ніколи не буває так, щоб дитина не хотіла учитися. [29, 169-170]
«Подивіться в оч учневі 1-го класу, який отримав незадовільну оцінку, — пише відомий педагог В.А. Сухомлинський. — Дитина не тільки почуває себе нещасною, але й відчува почуття ворожості, а нерідко й ворожнечі до вчителя. Учитель, що ставить двійку по суті за те, що дитина чогось не зрозуміла, представляється дітям несправедливою людиною». [29, 172]
Немає нічого небезпечніше для становлення моральних і вольових сил дитини, чим байдужність учителя до її успішності. Хвороблива реакція нервової системи на несправедливість учителя в одних дітей здобуває характер напруженості, в інших це манія несправедливих образ і переслідувань, у третіх — озлобленість, у четвертих — напускна безтурботність, у п'ятих — байдужість, крайня пригніченість, у шостих — страх перед покаранням, перед учителем, перед школою, у сьомих — блазнювання, у восьмих — запеклість, що приймає іноді патологічн прояви (дуже рідко, але це не можна ігнорувати).
Для дитини найбільшою несправедливістю з боку вчителя є те, що вчитель, поставивши несправедливо, за її глибоким переконанням, незадовільну оцінку, прагне ще й того, щоб за цю оцінку дитину покарали батьки. Якщо дитина побачила, що вчитель обов'язково хоче повідомити батьків про погану оцінку, він озлобляється й проти вчителя, і проти школи.
При цьому, відчуваючи байдужне до себе відношення, дитина втрачає чуйність до добра й зла. Вона не може розібратися, що в навколишніх людях добре, а що зле. У її серц поселяється підозрілість, невір'я в людей, а це — найголовніше джерело озлобленості.
Оцінка – саме головне заохочення й найсильніше (але не завжди діюче) покарання в педагогічній праці. Це найбільш гострий інструмент, використання якого вимагає величезного вміння й культури. Щоб мати право користуватися цим інструментом, треба, насамперед, любити дитину. [29, 172]
Відношення дітей до оцінок міняється згодом. В 1-2 класах діти оцінку пов'язують зі своєю старанністю, а не з результатами навчальної діяльності. Учень не відокремлю навчальну діяльність (тобто старання, ретельність і ін.) від її результату (від засвоєних знань, умінь і навичок) і хоче, щоб вони педагогом були оцінені в цілісності (така позиція не залишає учня й у наступних класах).
Оцінки в їхній свідомості поки не здобувають самостійного значення, і вони не «женуться» за оцінками. Надалі ситуація змінюється. Уже з третього класу з'являється тенденція «учитися заради оцінки». Ця тенденція з кожним роком зростає, слабшаючи лише в старших класах. В окремих груп учнів сильно розвинене прагнення одержувати гарні оцінки, навіть якщо вони цього не заслужили. Оцінці надається самостійна цінність.
Прагнення «учитися заради оцінки» виявляється й у тому, що частина учнів не займається рівномірно, одержує оцінки, які скачуть: то «9», то «5», то «12» і т.д. Відсоток таких учнів постійно росте: від 10% в 3 класі до 51-53% в 6-8 класах. Як правило, вони «підтягуються» до кінця чверті й, особливо, під кінець року. Деякі учні вибірково пропускають ті уроки, до яких вони не підготувалися.
На початку, в 1 частково 2 класах, оцінка затверджує позицію дитини як школяра. На цьому етап в силу вікових особливостей дітям важко зрозуміти значення оцінки об'єктивність. У зміні позицій дошкільника на школяра, «маленького» на вже «великого», оцінки надихають дитину.
Тому й наголошу маленький Петрик, герой повести В.Катаєва «Біліє вітрило самотнє», який, одержавши суцільні двійки, зі здивуванням дивиться на докірливе обличчя тітки: «Як ви, тітка, не розумієте? Важливо, що оцінки! Розумієте? О-Ц-І-Н-К-И! А ви цього не хочете зрозуміти!»
Однак навчальна діяльність починаючого школяра усе більше й більше визначається вимогами навколишніх. Близьке соціальне середовище оцінює вже особистість учня, а не його конкретні знання, пред'являючи йому свої вимоги: куди не піди, перше питання, яке буде задавати дорослий школяреві: «Як ти вчишся?», тобто «Які в тебе оцінки?»
Другий і кожний наступний цикл навчальної діяльності й оцінки її результатів будуть все міцніше відбивати вплив соціального середовища. Питання «Заради чого вчитися?» усвідомлено або неусвідомлено не буде залишати учня. Можливо, час від часу він виявиться жагуче захопленим самими знаннями, процесом пізнання й своїх пізнавальних інтересів. Однак не буде одного – захоплення всіма навчальними предметами. [1, 44]
1.7 Вплив педагогічної оцінки на емоційний стан учня
молодших класів
Реформування національної освіти зумовило кардинальні зміни у системі оцінювання навчальних досягнень школярів. Запропоновані нові критерії оцінювання, мають на меті реалізацію принципів гуманізації і демократизації освіти й спрямовані на суттєву переорієнтацію процесу навчання, яка забезпечувала б особистісний розвиток кожного учня.
Загальновизнано науковцями, що оцінка може виступати як:
1) емоційне ставлення вчителя до навчання учня, що виражається за допомогою слова, жесту, міміки, які означають згоду, схвалення, незгоду, незадоволення тощо. Позитивне емоційне оцінювання підтримує віру дитини у свої сили і можливості, негативне – спонука до усунення виявлених помилок та недоліків у навчанні;
2) мотивоване оцінне судження, що дає учневі можливість усвідомити, як саме він справився з роботою, що вийшло добре, в чому помилка, як її краще виправити. При цьому треба дбати про домінування позитивних переживань, тому будь-яке оцінювання повинно ґрунтуватися на доброзичливому ставленні до дитини. Наприклад: "Андрійко прочитав вірш гарно, виразно, але не вивчив до кінця. Сподіваюсь, що на наступний раз він розкаже нам вірш значно краще", "Мені приємно, що вправу ти виконав самостійно, хоч помилився в одному слові". Важливо, щоб якісна характеристика відповід завжди передувала кількісній оцінці результату. Це стимулює дитину до роботи над собою, утверджує позитивні емоції, оскільки усвідомлюється справедливість оцінки;
3) оцінка у вигляді цифрового балу.
Про вплив педагогічної оцінки на емоційний стан учня зазначається також у дослідженнях Ш.О. Амонашвілі, В.О. Сухомлинського та ін. Психологи, педагоги і вчителі–майстри одностайні у тому, що вона здатна викликати в учня гаму гострих і глибоких переживань: радість успіху, задоволення, сором за невдачу, підвищену тривожність тощо. Позитивні емоції, пов'язані з одержаною оцінкою, вчені вважають могутнім стимулом навчання, негативні – навпаки, погіршують загальний стан школяра, знижують його працездатність. Тому, коли вчитель підбадьорює учня, схвалює його відповідь, роботу – це стенічно впливає на школяра. Проте, як стверджують деякі дослідники (Н.П. Зубалій, В.І. Помагайба), стимулюючою може бути і негативна оцінка (за умови, що вона об'єктивна, доброзичлива і учень її усвідомлює). [10, 14]
