Курсовая работа: Види трудової діяльності молодших школярів
Нов мотиви виникають під впливом всієї сукупності виховних заходів, організованих школою і сім'єю. Одним з важливих завдань формування нових мотивів є виховання у дітей перспективних ліній їх життя і діяльності. «Виховати дитину — значить виховати у неї перспективні шляхи» (Макаренко) [8].
Важливою умовою успішного виховання цілей і мотивів дітей є правильна постановка вимог дорослих до їх навчальної діяльності, їх поведінки. При цьому вирішальне значення має поєднання вимог школи і сім'ї з вимогами дитячого колективу до своїх товаришів.
Розділ 2. Характеристика різновидів трудової діяльності учнів початкових класів
2.1 Навчання як провідний вид діяльності молодших школярів
Для успішного засвоєння знань учні повинні наполегливо вчитися з тим, щоб сприйняти, зрозуміти, засвоїти матеріал і потім спеціальними вправами закріпити його у пам'яті, виробити навички для застосування набутих знань на практиці.
Навчання в школі вимагає від учня організованості і дисципліни, щоденної систематично роботи. Цим навчальна діяльність школяра відрізняється від ігрової діяльност дошкільника і наближається до трудової діяльності. Навчання є спільною діяльністю вчителя і учня. Успіх навчання залежить в першу чергу від роботи вчителя, від його знань та методики викладання певних предметів, а також залежить і від того, як він знає вікові та індивідуальні особливості дітей, уміє враховувати їх у своїй роботі.
Засвоєння учнями знань залежить від їх активності у навчанні: свідомого спрямовування своєї уваги на навчальні завдання, співдіяння з учителем на уроці, активного виконання завдань на уроці і дома. Завдання вчителя — викликати активність учнів, підтримувати її, організовувати їх навчальну діяльність [13].
У навчальній роботі дітей, особливо молодшого шкільного віку, важливу роль відіграє унаочнення. Дитяча природа, за висловом К.Д. Ушинського, вимага наочності. Мислення в дітей молодшого шкільного віку здебільшого має конкретний характер. Дитина цього віку, зазначає К.Д. Ушинський, мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі. Отже, унаочнюючи початкове навчання, організуючи сприймання навчального матеріалу кількома органами відчуттів, робимо наше навчання доступним дитині [15].
Однією з умов свідомого читання є правильне читання. Його основи закладаються ще під час навчання грамоти —у букварний період. Неправильне читання веде до перекручування слів у реченні, до зливання речень, а через те й до нерозуміння змісту прочитаного.
Щоб діти не робили помилок при читанні, учитель повинен прочитувати їм важкі слова, вправляти їх у вимовлянні цих слів і з'ясовувати зміст таких слів ще до того, як він перейде до читання їх у реченні. Виразне читання вчителя запобігає також помилкам дитини в читанні. Виправляти зроблені при читанні помилки треба так, щоб це не тільки не ображало дитини, а, навпаки, заохочувало до швидкого подолання помилок і вироблення вміння правильно читати. Прикладом того, як учитель неправильно підходить до виправлення помилок дитини при читанні, може бути оповідання Васильченка «Романко», герой якого розсердився на вчительку залишив школу через те, що вчителька ображала його за неправильну вимову слова «перепелята» (Романко читав це слово по-українському «перепелинята») [7].
В міру того як дитина поступово навчається правильно читати і розуміти прочитане, читання її стає все швидшим і швидшим. Швидкість читання повинна розвиватись відповідно до швидкості розуміння тексту.
Швидкість читання зв'язана з плавністю цього процесу. Якщо дитина не навчиться плавно читати, то її читання буде речитативним, з непотрібними паузами між словами, а ноді і між складами слів. Щоб виробити плавність читання, не слід поспішати з швидким читанням дітей.
При навчанні письма перед учителем стоїть подвійне завдання: 1) навчити дітей каліграфічне і швидко писати і 2) добитись засвоєння правил орфографії. Мета навчання каліграфії — виробити в дітей певний почерк, вміння та навички красиво, чітко писати [13].
Щоб виробити сталий почерк, дитина, навчаючись письма, повинна чітко уявляти форму букв, виробити навичку зображати їх на письмі і навчитись сполучати букви в слова. Навички швидкого письма у дитини виробляються поступово в процес вправляння. Цей процес триває в дитини протягом усього навчання в школі, стаючи особливо ефективним у середніх і старших класах. У початкових класах діти хоч посуваються вперед у швидкості письма, але не досягають навіть і половини т швидкості, яку мають освічені дорослі. Так, діти, що кінчають початкову школу, пишуть за хвилину до 40 букв, тоді як дорослі за гой самий час можуть писати до 100 букв.
Темп письма має прискорюватись поступово: повільніше у І—II класах, коли дитина ще опановує графему букви і написання слів, і швидше у ІІІ—IV класах, коли вона вже виробить тверді навички в написанні букв і слів.
Засвоєння орфографічних норм письма — складніший і триваліший процес. Оволодіння правописом починається з усвідомлення завдання, з розуміння граматичних правописних норм і закінчується виробленням відповідних орфографічних навичок. Орфографічні навички успішно виробляються тоді, коли навчання правопису ґрунтується на свідомому засвоєнні граматики. Орфографічне правило учні повинні не зазубрювати, а розуміти і свідомо керуватися ним у процесі засвоєння грамотного письма. Орфографічні вправи треба виконувати не механічно, а свідомо. Для цього вчитель повинен старанно пояснювати учням орфографічні правила, навчити їх спостерігати мовні явища, аналізувати слова, вичленовуючи в них орфограми, узагальнювати, поширюючи орфографічні норми на відповідні групи слів та граматичні категорії.
Щоб писати грамотно, треба раз у раз повторювати засвоєні орфографічні норми. Усвідомлення дітьми своїх успіхів і помилок, граматичні вправи і активний розбір їх у класі, уникання зайвого підкреслювання і наголошування на тому, як не треба писати, і, навпаки, постійні вказівки на те, як слід правильно писати, твердий орфографічний режим у. школі — усе це сприятиме виробленню стійких орфографічних умінь та навичок [11].
Мета навчання арифметики — навчити дітей лічити, виконувати арифметичні дії, обчислення і розв'язувати задачі. Вивчення арифметики має велике значення для підготовки дитини до життя. Водночас лічба і розв'язування задач — один з кращих засобів її розумового розвитку. Опанування арифметики тісно зв'язане з розвитком здатності послідовно, логічно мислити, з набуттям відповідних умінь та навичок з лічби і розв'язування задач. Успішне навчання арифметики розвива в дітей спеціальний вид мислення — арифметичне мислення.
Розв'язування арифметичних задач вимагає складної аналітико-синтетичної діяльності, міркування. Щоб навчити дітей арифметики, учитель повинен знати особливості розвитку х арифметичного мислення.
Розв'язування арифметичних задач можливе лише тоді, коли діти вміють лічити. На перших ступенях навчання воно зводиться до виконання конкретних дій з предметами, причому операції з числами часто замінюються операціями з предметами.
Мова при розв'язуванні задач відіграє вирішальну роль, бо абстрагуюча діяльність дитини при розв'язуванні задач здійснюється за допомогою мови. За допомогою ж мови на основі дій з конкретними предметами у дітей формується арифметичне мислення.
На перших етапах навчання арифметики (І—II класи) при розв'язуванні задач діти мало користуються мовою як засобом міркування. Вживання мови обмежується лише називанням кількості предметів, кількісного результату, який дитина сприймає на конкретному матеріалі задачі. Міркування при розв'язуванні задач для дітей цих років навчання ще становить великі труднощі. Розв'язуючи, наприклад, задачу на одне питання, учень зразу називає результат, але відтворити хід дії за допомогою мови він не може. Учні ж III—IV класів розв'язування задачі вже супроводять міркуванням: намічають план дій, ставлять запитання по ходу задач відповідають на них, пояснюють хід розв'язування задачі.
Суть кожної задачі полягає в тому, щоб відповісти на запитання, яке містить у соб задача. Щоб розв'язати задачу, треба усвідомити запитання і виконати ту арифметичну дію, результат якої дає відповідь на запитання.
Діти І класу, як і дошкільники, часто будують задачу без запитання, наприклад: «У мене було 5 яблук, одне я з'їв»; або ж дають умову задачі і відповідь: «Учень купив 3 зошити, один списав, залишилось у нього 2 зошити». У дітей на цьому етапі навчання ще не виникає потреби ставити запитання, а без запитання нема задачі [2].
При розв'язуванні складніших задач часом виникає потреба у проміжних запитаннях. При формулюванні цих запитань діти молодших класів часто роблять помилки. Н.О. Менчинська своїми дослідженнями виявила, що діти хоч і виконують дію правильно, проте запитання формулюють неправильно.
Діти першого року навчання ще не усвідомлюють зв'язку між числами, що їх дано в задачі, і запитаннями, а через те й запитань, навіть тих, що стоять в умов задачі, часто не осмислюють. Логіка життєвої дії, як зазначає Н.О. Менчинська, при розв'язуванні задачі на цьому етапі розвитку дитини буває сильнішою. Так, наприклад, при розв'язуванні задачі: «У корзині було 15 помідорів. Після того як з корзини вибрали найспіліші, там лишилося 8 помідорів. Скільки помідорів взяли з корзини?» Навіть сильні діти роблять таку типову помилку: віднімають від 15 помідорів 8 помідорів і роблять висновок: «лишилося 7 помідорів», хоч в задачі сказано, скільки лишилося, а запитується, скільки помідорів взяли з корзини. Така помилка пояснюється тим, що логіка дії, описаної в задачі, суперечить логіці життєвої дії. У житті буває так, що спочатку щось беруть, а потім щось лишається, а в задачі спочатку вказується, скільки лишилося, а потім запитується, скільки взяли. Молодші діти роблять такі помилки через те, що функції запитання при розв'язуванні задачі в значній мірі вони ще не усвідомлюють [див. 7].
Отже, при розв'язуванні задач у початкових класах треба навчити дітей правильно ставити запитання і підпорядковувати запитанню арифметичні дії та висновки.
Засвоюючи знання, дитина навчається правильно розуміти явища природи і суспільства, виробляє вміння та навички користуватися знаннями в житті, застосовувати їх у своїй діяльності. В процесі засвоєння знань з основ наук розвиваються вс розумові якості дітей. Розум, зазначає К.Д. Ушинський, є не що інше як добре організована система знань [15].
Отже, навчальна діяльність є різновидом трудової діяльності. Необхідною умовою успішного навчання є цілеспрямованість, дисциплінованість, активність наполегливість, подолання труднощів.
2.2 Особливості організації праці у молодшому шкільному віці
У початкових класах школи закладаються далі основи психологічної підготовки дітей до праці. Вона здійснюється на роках ручної праці і в результаті залучення учнів до інших, посильних для них видів суспільно корисної діяльності.
Як показує практика шкіл, ручна праця учнів дає найбільшій виховний ефект тоді, коли вона різноманітна за своїм змістом, а її продукти мають суспільне значення. Вона позитивно впливає також на піднесення якості засвоєння знань тим, що сприяє успішному формуванню умінь та навичок навчальної діяльності. На уроках ручної праці і формуються у дітей уміння аналізувати об'єкти та способи роботи з ними, контролювати свої дії (аналізуючи зразок і продукт праці), планувати свою роботу, виявляти в ній ініціативу і самостійність. Важливе значення в їх формуванні мають вказівки вчителя. Спочатку вони повинні бути розгорнуті, деталізовані, потім їх можна поступово скорочувати, а вже дал учнів треба привчати до дедалі більш самостійної постановки трудових завдань, самостійного їх планування й контролю за їх виконанням [7].
Праця вимагає відповідної підготовки. Знання, уміння і навички працювати набуваються в процесі навчання і попередньої праці. Складніші види праці потребують тривалого навчання. Щоб опанувати спеціальність лікаря, педагога, інженера, потрібно після закінчення середньої навчатись у вищій школі. Багато часу потрібно також для оволодіння виробничими спеціальностями високої кваліфікації.
У праці людини виявляється її уважність, спостережливість, її уява і мислення. Особливо важливі ці якості тоді, коли людина стає перед новим для неї трудовим завданням, коли вона шукає нових, досконаліших способів його виконання.
Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання нших вольових якостей. Успіх праці людини залежить від ясності мети, яку вона ставить перед собою, від зрілості мотивів, що спонукають її працювати, зв'язаного з ними ставлення людини до своїх трудових обов'язків, від відповідності її здібностей, загальної і спеціальної підготовки вимогам праці. Дуже важливу роль у праці мають такі якості людини, як її установка на працю, працьовитість, акуратність, організованість і дисциплінованість [12].
Всю різноманітність видів людської праці поділяють на працю фізичну і розумову. До фізичної праці відносять різні види виробничої, технічної діяльності. Предметом матеріал, який дає природа і який обробляється при допомозі різноманітних знарядь. Фізична праця потребує певного використання фізичних сил людини, напруження її скелетної мускулатури. Результатом її є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людей. Результатом же розумової прац образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми свого снування (літературні і музичні твори, малюнки, рисунки та ін.) [5].
Змістом трудової діяльності є система практичних дій, що їх спрямовує дитина на досягнення якоїсь зрозумілої їй і бажаної мети. Ця мета завжди має певну суспільну цінність. Праця дітей — серйозна і корисна справа, вона полегшу працю дорослих: накритий до обіду стіл, випрана білизна для ляльки, прибрані на місце іграшки. Навіть самостійне прибирання свого ліжка, шнурування черевиків або пришивання ґудзика, тобто всяке самообслуговування, є справжня праця, бо вона полегшує частково роботу дорослих. Звичайно, реальна цінність прац дитини, тим паче школяра, дуже невелика.
Потреба працювати — одна з найбільш життєвих потреб сучасної людини. Крім того, трудова діяльність відповідає природній потребі дитини в активному розумовому діянні. Оскільки результат діяльності звичайно наочний, реальний, він є сам собою, зокрема в старших дошкільників, дуже привабливою метою. Привабливість прац посилює й переживання дітьми почуття радості від спільної з дорослими та іншими дітьми діяльності [3].
Мотиви трудової діяльності набувають у шести-, восьмирічних дітей дедалі яскравішого суспільного значення. Діти працюють на ділянці, щоб їх дитячий садок добре підготувався до зустрічі батьків. Першокласники збирають макулатуру, щоб можна було приготувати багато зошитів для всіх дітей, щоб їх клас, їх школа були кращими в цій спільній корисній роботі. Учні 2-го класу, які взяли шефство над дитячим садком, почали керуватись високим суспільним мотивом «робити для малят», а отже, якомога краще, красивіше, зручніше.
Досягнення реального результату праці породжує в дитини почуття величезного піднесення. Воно з'являється тому, що діти: їх зусилля витрачені не даремно (зроблені до свята прапорці, прибраний зал, вишита серветочка); б) починають усвідомлювати свої сили («от що я можу»); в) починають відчувати радість колективної роботи, х захоплює саме процес праці; г) запалюються похвалою, схваленням дорослих. Позитивні переживання в процесі трудової діяльності розвивають у дітей працьовитість і впевненість у своїх силах [7].
Праця розвиває й удосконалює всі психічні якості дітей, зокрема, точність сприймання, спостережливість і чутливість до виконуваних рухів.
Готуючись саджати овочі, шести-, семирічні діти перебирають насіння, сортують його за величиною, формою, обмацують поверхню. Кидаючи у воду, стежать, які насінини спливають, а які падають на дно. Вишиваючи серветочки, вони навчаються визначати і порівнювати товщину і якість швів, оцінювати вибрану розцвітку візерунка, його розміщення.
У праці дитина повинна всебічно використовувати свій досвід. Для того, щоб діти охоче працювали, треба дати їм зрозуміти значення праці людей, важливість для суспільства.
Особливе значення має праця для розвитку в дітей ручних навичок та інтелектуальних умінь. Дитина повинна володіти, проте, не тільки автоматизованими діями, тобто навичками, а й спеціальними інтелектуальними вміннями.
Роль нтелектуальності в засвоєнні вмінь розкриває О.І. Сорокіна. Вона визначає так основні компоненти праці:
1) використання знань;
2) усвідомлення мети;
3) обдумування трудових дій;
4) перевірка й оцінка результатів праці;
5) практичне виконання необхідних дій [див. 9].
Таким чином, чотири компоненти трудової діяльності з п'яти немислимі без виконання розумових операцій.
Праця неможлива без розумового і фізичного напруження, тобто без значних вольових зусиль, при цьому іноді протягом тривалого часу, бо на шляху до досягнення мети можуть бути зовнішні і внутрішні перешкоди.
Як колективна діяльність, праця потребує від кожної дитини співучасті в спільній діяльності. Навіть тоді, коли діти працюють начебто нарізно, коли дитина для себе клеїть, пере або доглядає за своєю грядкою, вона завжди користується знаряддями, матеріалами, досягненнями інших людей. їх думки стають для дитини основним критерієм оцінки досягнутого нею результату.
Таким чином, педагогічне організована праця дітей має величезні можливості для всебічного розвитку дитини, її рухів і відчуттів, пам'яті і уяви, спостережливості, уваги і мислення. У трудовій діяльності створюються велик можливості для розвитку в дітей цілеспрямованості, наполегливості, волі, вищих людських почуттів і кращих моральних якостей. Проте цілком очевидно, що ц можливості можна використати по-різному, залежно від того, наскільки педагог, вихователь знає розвиваючі можливості праці і володіє вміннями реалізувати їх у повсякденній педагогічній роботі.
2.3 Суспільно корисна праця. Побутова праця
Вчитель виховує в учнів високу культуру виконання ручних операцій, домагаючись, щоб матеріальні результати трудових зусиль були яскравим доказом сили людського розуму. Для цього використовуються не тільки уроки трудового навчання, а й різноманітні види суспільно корисної діяльності школярів. Суспільно корисна праця учнів — це педагогічно доцільна, суспільно необхідна діяльність, яка за характером змістом відповідає розумовим і фізичним можливостям дитини, спрямована на виховання позитивного ставлення до праці.
Прикладом суспільно корисної праці можуть бути: озеленення шкільної садиби; дворів, вулиць, площ, створення квітників, збирання насіння плодових і декоративних дерев для закладання шкілок і розсадників, вирощування саджанців для полезахисних лісосмуг, вирощування насінників, зернових, технічних, овочевих культур, посадка дерев на схилах ярів і балок з метою боротьби проти ерозії ґрунту, годівля птахів у холодні зимові дні, догляд за сільськогосподарськими тваринами, збирання брухту чорних і кольорових металів тощо. Якщо учні успішно виконали якусь одну роботу, вчитель мусить шукати шляхи для виконання інших суспільно важливих трудових завдань. При цьому треба дбати, щоб було достатн напруження розумової і фізичної енергії. Почуття громадянської гідності глибше переживається тоді, коли успіх досягнуто нелегкою працею. Звичайно, труднощ мають бути посильними для дітей, перевантаження школярів — неприпустиме.
Побутова праця свій початок бере в сім'ї, продовжується в школі, в навколишньому оточенні. Діти знайомляться з побутовою працею ще в наймолодшому віці. Участь дітей в побутовій праці формує в них почуття обов'язку перед колективом, вихову х у дусі поваги до батьків, братів і сестер, товаришів.
У людини, яка постійно доглядає за собою, за своїм одягом, взуттям, житлом, поступово формується важлива якість — емоційно-естетична чутливість до оточення, в якому вона перебуває.
Для кожного етапу розвитку дитини має бути встановлене чітке коло обов'язків у побутовій праці, які треба виконувати регулярно і неухильно. Програма ц діяльності включає в себе: бережливе ставлення до взуття і одягу, вміння стежити за чистотою свого тіла, тримати в належному стані своє робоче місце в класі, дома і в навколишньому середовищі.
У молодшому віці виконання обов'язків побутового обслуговування спрямовується, головним чином, на задоволення школярами потреб свого класу; в старшому шкільному віці учні виконують і обов'язки, пов'язані з, потребами всього шкільного колективу.
Протягом усього часу шкільного навчання треба формувати у дітей переконання в тому, що побутова обслуговуюча праця робить життя кращим. У зв'язку з цим у систему самообслуговування слід включати не тільки те, що мінімально необхідне, а й те, що служить задоволенню естетичних потреб колективу, створенню красивої, привабливої обстановки (оздоблення кімнати і всього шкільного приміщення, догляд за квітами та ін.).
Висновки
Діяльність це специфічна форма суспільного буття людей, що полягає в цілеспрямованому перетворенні природної і соціальної дійсності. Перетворювальний цілеспрямований характер діяльності дає змогу її суб'єкту вийти за меж будь-якої ситуації, вписуючи діяльність у широкий контекст суспільно-історичного буття. Все це підкреслює відкритість і універсальність діяльності, її потрібно розуміти з позицій історичного і культурного розвитку як форму творчості. Побудова або творення людиною своєї діяльності є неодмінною умовою формування її особистості.
Трудова діяльність людини пов'язана з володінням певними уміннями і навичками. Формування умінь і навичок у молодших школярів, як і в дорослих, відбувається в процесі вправляння. В процесі навчання учні молодших класів утворюють уміння навички з читання, письма і орфографії, лічби, малювання, ручної праці та ін. Утворення навичок з кожного виду діяльності має свої особливості залежно від учбових завдань, змісту діяльності та способів виконування завдання.
При формуванні навичок треба вчити дітей ясно уявляти собі результат вправляння, помічати помилки і їх виправляти. Важливо також навчати дітей змінювати способи засвоювання і виконання рухів та дій, що сприятиме вдосконалюванню здатност учня виробляти навички. Якщо учень не вміє змінювати способи виконання дій, то це приводить до зупинки в розвитку навички успішно виконувати завдання. Щоб дитина вміла змінювати і вдосконалювати способи дій, треба вчити усвідомлювати ці способи, свідомо ставитися до автоматизованих дій і рухів, щоб включати і використовувати їх у нових видах дій, у новій системі рухів.
Навчальна діяльність є найважливішим видом діяльності у молодшому шкільному віці. Важливою умовою успішного виховання цілей і мотивів дітей є правильна постановка вимог дорослих до їх навчальної діяльності, їх поведінки. При цьому вирішальне значення має поєднання вимог школи і сім'ї з вимогами дитячого колективу до своїх товаришів, членів цього колективу. Воно створює умови для виникнення у дітей вищих мотивів суспільного характеру, особливо мотивів громадського обов'язку, які поступово стають керівними мотивами їх діяльності. Отже, навчальна діяльність є різновидом трудової діяльності. Необхідною умовою успішного навчання є цілеспрямованість, дисциплінованість, активність. Успіх навчання залежить в першу чергу від роботи вчителя, від його знань та методики викладання певних предметів, а також залежить і від того, як він знає вікові та ндивідуальні особливості дітей, уміє враховувати їх у роботі.
Власне трудова діяльність молодших школярів позначається терміном "праця" переважно визначається як ручна праця. Як показує практика шкіл, ручна праця учнів дає найбільшій виховний ефект тоді, коли вона різноманітна за своїм змістом, а її продукти мають суспільне значення. Вона позитивно впливає також на піднесення якості засвоєння знань тим, що сприяє успішному формуванню умінь та навичок навчальної діяльності.
Таким чином, педагогічно організована праця дітей має величезні можливості для всебічного розвитку дитини. У трудовій діяльності створюються великі можливост для розвитку в дітей цілеспрямованості, наполегливості, волі, вищих людських почуттів і кращих моральних якостей.
Список використаних джерел
1. Боришевський М.Й. Праця у становленні громадян // Початкова школа – 1997 №2 – с.44-49
2. Волкова Н.П. Педагогіка (посібник). - К.: Академія – 2001
3. Завьялова Н.А. Професиональная подготовка учащихся методами ТРИЗ // Обдарована дитина – 2004 10 – с.29-30
4. Зіркій Г.Ф. Поглиблена трудова чи допрофесійна підготовка?// Трудова підготовка в закладах освіти – 1999№3 – с.6
5. Касянова К.С. Экспериментальное школьное ателье// Школа и производство – 1993 №9 – с.11
6. Левківський М.В. Критерії та рівні розвитку відповідального ставлення до праці // Рідна школа 1993 №11-12 – с.54-56
7. Левківський М.В. Трудова спрямованість старшокласників// Рідна школа – 1997 №2 – с.44-49
8. Малютин И.О. О народной мудрости трудового воспитания// Народное образование – 1999 №10 с.287-290
9. Нікітенко О.І. Організація суспільно-корисної, продуктивної праці учнів // Радянська школа 1987 №6 – с.68-71
10. Носенко А.В. Нескінченний ланцюг поколінь: (суспільно-корисна продуктивна праця учнів) // Радянська школа 1989 №12 – с.19-22
11. О трудовом воспитании // Хрестоматия М. - Просвещение – 1983
12. Омельченко С.А. Трудова діяльність старшокласників: морально-ціннісні орієнтири// Рідна школа – 1998 №4 с.27-28
13. Пашков А.Г. Труд как средство воспитания// Педагогика – 1992 №7-8 – с.3-11
14. Скрипник О.П, П’ятерикова С.Ю. Гримаси дитячої праці// Дзеркало тижня – 2005, 26 лютого
15. Сухомлинський В.О. Вибрані твори; т.5 К., - с. 483
16. Тименко В.П. Художньо-продуктивна праця молодших школярів// Початкова школа – 1989 №11 с.38-43
17. Ушинський К.Д. Вибран педагогічні твори - К. - Академія – 1949 – с.88
Додаток
Основн вимоги до організації трудової діяльності дітей:
1. Як усяка діяльність, праця повинна відповідати психологічним і фізичним можливостям дітей. Для дво-, трирічних малят характерне захоплення самим процесом діяльності. Маленьким дітям недоступне прагнення до досягнення передбачуваної мети, навіть досить близької.
З розвитком дитини мета і мотив можуть розщеплюватися. П'яти-, шестирічна дитина вже здатна заглянути в майбутнє, хоч ще й недалеке. Коли вихователь пропону дітям середньої групи підготувати майданчик до свята — прийому батьків, посадити цибулю і доглядати за нею, діти можуть заради цієї мети мобілізувати свої зусилля.
Старшим (6—7-річним) доступні й складніші, і більш віддалені цілі, для досягнення яких потрібні тривалі зусилля цілої групи, тобто потрібна колективна, добре організована діяльність. Якщо завдання, поставлені педагогом, надто легкі для дітей, вони не викликають у них серйозного ставлення і не мобілізують зусиль, а дуже складні завдання гальмують спроби розв'язувати їх практично.
2. Щоб будь-яка організована вихователем праця давала радість дітям, вони повинн добре розуміти не тільки мету, тобто кінцевий результат своєї діяльності, а й суспільне значення. Коли учні 3-го класу дізналися, що кілочки, які вони виточували на уроках праці, виявляється, потрібні колгоспникам для грабель, то почали працювати більш цілеспрямовано і швидко, в усіх дітей помітно поліпшилась якість роботи.
3. Для формування позитивного емоційного ставлення до праці треба, щоб дитина не тільки знала, що праця потрібна, що трудитися для всіх обов'язково. Треба, щоб дитина визнавала всяку корисну працю найбільшою суспільною цінністю. Суспільн мотиви дітей формуються на основі оцінок, якими дорослі підкріплюють зроблене дитиною зусилля, необхідне для досягнення поставленої мети. Розповідаючи дітям про трудову діяльність дорослих, вихователі постійно підкреслюють важливість зусиль у праці. Для дошкільників позитивні чи негативні підкріплення набувають дедалі яскравішого суспільного характеру.
Підкріплення дорослі виявляють насамперед словами. Звичайно, словесні оцінки супроводяться й різним емоційним ставленням дорослого до трудової діяльності дитини, що виявляється в міміці, жестах, інтонаціях голосу. Особлива цінність суспільне значимих мотивів у тому й полягає, що діти не тільки розуміють поставлену мету, а й прагнуть її досягти.
4. Щоб дитина діставала задоволення від своєї трудової діяльності, вона повинна вміти працювати, тобто володіти певними навичками і вміннями. Як відомо, для вироблення навичок потрібно багато разів повторювати ті самі дії. Проте, виробляючи в дітей навички, педагог не повинен вдаватися до «поопераційного» інструктажу. Коли педагог ставить перед дітьми завдання так, що мобілізує їх мислительну активність і творч сили, вони починають самостійно шукати способів ефективного розв'язання його, в них формуються інтелектуальні вміння. Діти вчаться застосовувати в нових умовах успішно використовувані ними раніше знання й навички. Так виробляється спільне вміння продумано і послідовно йти до поставленої мети, планувати потрібн операції і передбачати результат. Наприклад, при розв'язуванні завдань різного змісту, різної структури і складності в дітей вже в дошкільному віці формується узагальнене вміння, або метод розумової праці.
