Курсовая работа: Теорії економічної інтеграції на прикладі країн СНГ
Безумовно, що співпраця країн задля вирішення питань різного характеру має значні позитивні наслідки для їх економічного, політичного та соціального розвитку:
• прискорення економічного росту країн, в першу чергу, завдяки активізації взаємної торгівлі;
• зближення країн на регіональному рівні захищає їх національних виробників від конкуренц з боку третіх країн;
• співпраця країн в рамках питань соціальних проблем призводить до їх ефективнішого та скорішого вирішення
В рамках економічного аналізу наслідків вступу країн до торгівельно-економічних союзів Джейкоб Вайнер виділив наступні ефекти:
1. статичн ефекти - економічні наслідки, які проявляються одразу ж після створення митного союзу як його безпосередній результат:
• ефект створення торгівлі - означає переключення, внаслідок приєднання до інтеграційного угруповання, попиту держави і, відповідно, споживання від виробника з вищими витратами до виробника з нижчими витратами (Рис.1.1)
•
Рис.1.1- Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Ефект створення торгівлі [25].
• ефект відхилення торгівлі- означа спричинене приєднанням до інтеграційного об’єднання переключення попиту від виробника за межами об’єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який ма вищі витрати, але є членом інтеграційного об’єднання (Рис.2.) [25].
Рис.1.2- Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Ефект відхилення торгівлі.
2. динамічн ефекти - економічні наслідки, які проявляються на більш пізніх стадіях функціонування митного союзу.
До позитивниз наслідків відносять:
1) збільшення розміру ринку дозволить вітчизняним фірмам одержувати ефект від збільшення масштабів виробництва (що має особливе значення для невеликих країн);
2) зовнішня економія: розширення міжнародної торгівлі призводить до вдосконалення нфраструктури країн-учасників союзу, що, в свою чергу, скорочує витрати на експортно-імпортні операції;
3) позиція кожної країни-члена інтеграційного угруповання як учасника різноманітних торгових та економічних переговорів є більш виграшною порівняно з позицією окремої країни, що не входить до жодного з об’єднань;
4) більша конкуренція між країнами-учасниками союзу стимулює ділову активність та послаблює рівень монополізації;
5) приєднання до інтеграційних угруповань сприяє швидкому розповсюдженню нформації та передової технології. У межах динамічного аналізу досліджуються не тільки позитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до нтеграційного об’єднання. До них можна віднести:
1) відтік ресурсів з менш розвинутих країн до більш розвинутих в економічному відношенні членів союзу;
2) розповсюдження олігополії з однієї країни на всю територію інтеграційного об’єднання;
3) ефект втрат від збільшення масштабів виробництва, пов’язаний з виникненням занадто великих компаній, що стають занадто забюрократизованими і тому неефективними;
4) необхідність витрати частини свого бюджету на функціонування інтеграційного об’єднання [25].
1.3 Теорії та моделі міжнародної економічної інтеграції
В теорії економічної інтеграції виділяють декілька напрямків, які відрізняються за оцінкам інтеграційних механізмів: нелібералізм, корпораціоналізм, структуралізм,неокейнсіанство, диріжистський напрям.
Теоретичн обґрунтування необхідності економічного інтеграційного процесу у країнах з ринковою економікою були запропоновані у 70-80-х роках XIX ст. Ф. Лїстом, Г. Шмолером, В. Рошером та ін., які були представниками німецької історично школи.
Представники раннього неолібералізму (1950-1960 рр.) - К. Мейер, Ж. Рюєф, Р. Шуман, А. Паніч, Е. Бенуа, Ж. Моне, Б. Баласса, В. Репке і М. Алле під повною інтеграцією розуміли створення єдиного ринкового простору в масштабі декількох країн, функціонування якого здійснюється на основі дії стихійних ринкових сил вільною конкуренцією незалежно від економічної політики держав та існуючих національних і міжнародних правових актів. На їхню думку, втручання держави в сферу міжнародних економічних стосунків призводить до розбалансованост міжнародної торгівлі, розладу взаємоплатежів.
Представник пізнього неолібералізму американський вчений Б. Баласса розглядав проблему нтеграції в дещо іншій площини: чи призводить економічна інтеграції держави до більш інтенсивної участі в міжнародній економіці. Для відповіді на це питання він уважно вивчав еволюцію інтеграції, яка відбувається на основ економічних і політичних процесів. Саме Баласса розробив схему інтеграційних процесів та виділив п’ять основних інтеграційних угод: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний і валютний союзи, політичний союз.
У 1974 р. він зробив порівняння еластичності попиту на імпорт країн ЄС до створення інтеграційного угруповання з тим же показником після утворення ЄС за галузями. Відповідно до отриманих результатів створення ЄС мало ефект створення торгівлі дуже суттєвих розмірів. Якщо до створення ЄС кожний 1 % зростання ВНП призводив до збільшення торгівлі між країнами на 2,4 %, то після створення ЄС на 2,7 %.
На цих висновках побудована ідея "другого кращого", що розглядалася англійцем Дж. Мідом у 1955 р. Представники іншої школи (Л. Кеохане, П. Робсон, М. Дюватріон та ін.) зробили спробу відокремити як домінуючі позаекономічн фактори: інтеграційні угруповання дозволяють країнам забезпечити більш надійну обороноздатність, вступ до "елітного клубу" вважається справою національного престижу тощо. Прихильники ще одного підходу вважають, що створення інтегрованої системи дає змогу ставити спільну мету і спільно досягати (зростання зайнятості, виробництва, соціальна стабільність тощо). При цьому збільшується роль держави у вирішенні загальних проблем в рамках нтегрованої системи [9,c.308].
В рамках неокласики в середині 60-х рр. з’явився новий напрям, який називався корпораціоналізм. Його представники, американські економісти С.Рульф і Ю. Ростоу, вважали, що ядром інтеграції є ТНК, які здатні забезпечити інтеграцію міжнародної економіки, її раціональний і збалансований розвиток на противагу як ринковому механізму, так і державному регулюванню.
Представники структуралізму, одним з представників яких є шведський економіст Г. Мюрдаль, рахували, що вільне функціонування ринкового механізму в інтегрованому просторі може привести до певних диспропорцій в розвитку і розміщенні виробництва. Економічна нтеграція розглядалася ними як глибокий процес структурних перетворень в економіці країн, що інтегруються в результаті яких виникає якісно новий нтегрований простір, досконаліший господарський організм. На їх думку, полюсами розвитку інтеграції є великі фірми, промислові компанії, цілі галуз промисловості [10,c.763].
Пізніше, в 70-х рр. широкого поширення набули ідеї неокейнсіанства, представники якого вважали, що центральна проблема міжнародного економічного співробітництва полягає в тому, як уберегти різноманітні вигоди широкої міжнародної економічно взаємодії від обмежень і в той же час зберегти максимальний ступінь свободи кожної країни. Неокейнсіанці висунули два можливих варіанти розвитку міжнародної інтеграції: перший - інтеграція з наступною втратою національного суверенітету, але обов'язковим узгодженням економічних цілей і політики; другий - інтеграція з умовою збереження якомога більшої національної автономії. Припускаючи, що жоден з цих варіантів не може бути представлений у чистому вигляді, вони вважали необхідним їх оптимальне поєднання шляхом узгодження внутрішньої і зовнішньої господарської . політики сторін, що інтегруються [10,c.764].
Голландський соціал-демократ Ян Тінберген запропонував розрізняти два аспекти інтеграц господарської політики держав-членів: "негативну інтеграцію" і "позитивну нтеграцію". Під "негативною інтеграцією" мається на увазі "усунення різних інструментів міжнародної економічної політики",а під "позитивною" - "додаткові заходи для усунення неузгодженостей, які можуть існувати між митами та податками в різних країнах", а також "позитивні акції у виробничих галузях для здійснення реорганізації програм".
Представники ншої теорії (П. Робсон, А. Рюгман) вважають, що країни прямують до інтеграц своїх економік з метою подолання "фактора обмеженості" (сировина, нші фактори виробництва). Вважається, що цей фактор сприяв зростанню масштабів виробництва, розвитку товарної диференціації і нових-технологій.
Ще одна перевага інтеграції за даною теорією: зростання конкуренції, яка стимулю розвиток виробництва, покращення якості продукції.
Неокейнсіанський напрям теорії міжнародної інтеграції відображено в концепції диріжизму (А. Філіп, Р. Куперта ін.). Головною проблемою регіональної економічної інтеграц пошук оптимального сполучення національних програм господарської політики із забезпеченням переваг, які надає тісне економічне співробітництво. Однак, нтеграційні програми потребують створення наднаціональних керівних структур, на що не всі суб'єкти інтеграції завжди погоджуються [9,c.309].
На сьогоднішній день, у зв'язку з розширенням ЄС, розроблено дві основні моделі подальшого розвитку європейської інтеграції на шляху її поглиблення, серед яких виділяються моделі "ступінчастої інтеграції", або "Європи концентричних кругів"та "диференційованої інтеграції" ("інтеграції на різних швидкостях").
Найбільш чітко розроблені моделі "ступінчастою інтеграції", або "Європи концентричних кругів". В їх основі лежить ідея про необхідність продовжувати зусилля із поглиблення інтеграції, навіть якщо частина членів ЄС на даний момент не в змозі це зробити. Таким чином, в ЄС утворюється "ядро" з найбільш розвинених країн; навколо нього "кола", що складаються з країн, глибина інтеграції яких поступово зменшується.
Привабливість цієї моделі полягає в тому що вона виглядає правдоподібною і життєвою.
Модель "диференційованої інтеграції" виходить з того, що географічне розширення ЄС повинне змінити концепцію інтеграції і припускає диференціацію швидкості інтеграційних процесів по різних країнах. Як і "ступінчаста", "диференційована" інтеграція переслідує мету поглиблення нтеграційних процесів, але при цьому виключає необхідність підписання договорів і обмеження часу [10,c.765].
2. Дослідження та аналіз інтеграцїйних процесів між країнами-членами СНД
2.1 Загальна характеристика економічного розвитку країн СНД та їх особливості
СНД була заснована на Алматинській нараді 21 грудня 1991 р. представниками 11 незалежних країн: Азербайджану, Білорусії, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, України. Азербайджан приєднався у 1993 р., а Грузія -у 1994 р., але 2009р. вона вийшла зі складу Співдружності.
На країни СНД припадає 15% території, 4,4% населення земної кулі, 3,8% світового ВВП, 3,1 % світового експорту, до того ж вони мають значний природно-ресурсний потенціал, який має велике значення для розвитку економіки країн.
В той же час, не дивлячись на значний потенціал, країни, в цілому, відстають від передових держав, причинами чого є недостатня увага до якості продукції, невисока технологічна дисципліна, а також спадщина радянської економіки - галузев перекоси,тобто нерівномірний їх розвиток. В СРСР пріоритет надавався розвитку енергетичного машинобудування, галузям військової і космічної спрямованості. Виробництво ж споживчих товарів, сільське господарство вважалися другорядними, а тому недостатньо фінансувались та недоінвестовувались.
В період ринкових перетворень ці сектори економіки зазнали істотних змін: ряд виробництв був закритий, інші значно скоротили обсяги випуску продукції. Досягти успіху змогли підприємства, які залучили іноземні інвестиц модернізували технології, асортимент і методи управління. Частина таких підприємств тепер є компонентами глобальних ТНК - українська "Криворіжсталь" казахстанські міделиварні заводи, російські пивн компанії і шоколадні фабрики, автоскладальні виробництва в Росії і Узбекистані. Іноземний капітал присутній також і у сфері послуг: мобільному зв'язку, вантажоперевезеннях автомобільним і морським транспортом, аудиті і консалтингу, банківському секторі.
В період перших десяти років після розпаду СРСР, країни СНД переживали спад в усіх сферах економіки. За 1992-1998 р.р. об'єм ВВП і промислового виробництва в цих країнах скоротилися до 30-80 % від рівня 1991 р. [2,c.328].
Тому, для відновлення економіки, у всіх країнах колишнього СРСР були проведен системні реформи. За методами проведення реформ та за інтенсивністю країни можна поділити на 3 групи:
1.радикальні- Киргизія, Казахстан, Росія;
2. консервативні - Узбекистан, Туркменія, Білорусь;
3. проміжні - усі інші країни.
Основними складовими системних реформ були:
• лібералізація цін;
• організація приватизаційного процесу;
• створення нових банківської, податкової, бюджетної систем;
• реформування грошово - кредитної сфери;
• реформування валютної сфери;
• формування ринкового механізму регулювання зовнішньої торгівлі [9.,c.83-84];
Внаслідок проведених реформ, починаючи з 2000 р., в державах СНД поновилося економічне зростання, окрім України. В поточному десятиріччі середньорічні темпи росту ВВП країн Співдружності складали 7-8%, що в 1,5-2 рази перевищували середньосвітові. До таких належать: Вірменія, Білорусія, Казахстан. В інших же країнах СНД спад виявився глибшим. Рівень ВВП 1991р. вони не змогли досягти аж до 2007р.: Грузія, Азербайджан, Таджикистан - через військові конфлікти, а також Україна - внаслідок невдалих реформ і проблем з енергопостачаннями з Росії. Російськ реформи також не можна визнати достатньо вдалими, проте завдяки зростанню цін на енергоносії російська економіка в 2008 р. вийшла на номінальні показники передреформного періоду (табл. 2.1).
Таблиця 2.1 Середньорічні індекси фізичного об’єму ВВП в країнах СНД, у % до показника 1991р.
| Країна | 1995р. до 1991р. | 2000р. до 1991р. | 2007р. до 1991р. |
| Азейбарджан | 42 | 59 | 188 |
| Білорусія | 60 | 70 | 177 |
| Вірменія | 66 | 90 | 152 |
| Грузія | 36 | 48 | 84 |
| Казахстан | 69 | 78 | 154 |
| Киргизстан | 55 | 72 | 97 |
| Молдова | 48 | 42 | 61 |
| Росія | 65 | 71 | 110 |
| Таджикістан | 41 | 41 | 75 |
| Узбекистан | 82 | 99 | 152 |
| Україна | 52 | 47 | 79 |
На сьогоднішній день взаємовідносини країн-членів залишаються складними: труднощ між Україною та Росією через газове питання, аварія в газотранспортній системі, що стало причиною конфлікту між Росією і Туркменістаном, "молочний" конфлікт Росії з Білорусією, що доповнилось ще й світовою економічною кризою. Безумовно, це відобразилось на основних макроекономічних показниках (Табл. 2.2).
Табл.2.2 Основні макроекономічні показники країн СНД, % (січень-грудень 2009р. в % до січня-грудня 2008р.)
