Курсовая работа: Психологічні особливості спілкування підлітків
2.3 Механізми міжособистісного сприймання
Американський психолог Дж. Брунер провів цілу серію експериментів по вивченню сприймання й показав, що сприймання як предметів, так і інших людей залежить не тільки від індивідуально-особистісних, але й від соціокультурних факторів. Соціальна значущість і незначущість об’єкта може сприйматися неадекватно. Так, наприклад, діти з бідних сімей сприймали розмір монеток більше їх реальних розмірів, а діти з багатих сімей – навпаки, менше. Такій же деформації підлягають і образи людей.
Психологічні дослідження показали, що в основі сприймання не знайомих раніше людей і людей, з якими вже є певний досвід спілкування, лежать різні психологічні механізми. В першому випадку сприймання здійснюється на основі психологічних механізмів міжгрупового спілкування, в другому – механізмів міжособистісного спілкування.
До психологічних механізмів сприймання в міжгруповому спілкуванні відноситься процес соціальної стерео типізації, сутність якого заклечається в тому, що образ іншої людини будується на базі тих чи інших типових схем.
Соціальний стереотип – це стійке представлення про які-небудь явища чи людей, властиве представникам тієї чи ншої соціальної групи.
Стереотипи ми набуваємо від тієї групи, до яко належимо, від батьків, вчителів в дитинстві, від засобів масової інформації. Стереотипи зникають, якщо люди різних груп починають тісно взаємодіяти, пізнавати більше один про одного, досягати спільних цілей.
На сприймання людей впливає і переконання емоційна оцінка яких-небудь людей як хороших чи поганих, навіть не знаючи їх самих, ні мотивів їх вчинків.
На сприймання й розуміння людей впливають установки – неусвідомлена готовність людини певним звичним образом сприймати й оцінювати яких-небудь людей і реагувати певним, раніше сформованим образом без повного аналізу конкретної ситуації.
Установки мають три виміри:
когнітивний вимір – думки, переконання, яких притримується людина відносно якого-небудь суб’єкта або предмета;
афективний вимір – позитивні і негативн емоції, відношення до конкретної людини або інформації;
поведінковий вимір – готовність до певних реакцій поведінки, відповідним переконанням і переживанням людини.
Установки формуються:
під впливом інших людей (батьків, ЗМІ) «кристалізуються» до віку між 20 і 30 рокам, а потім важко змінюються;
на основі особистого досвіду в ситуаціях, які багатократно повторюються.
Психологи розрізняють три типи установки на сприймання іншої людини: позитивна, негативна і адекватна.
Позитивна установка: ми переоцінюємо позитивні якості й даємо людині великий аванс, який проявляється в неусвідомлюваній довірливості.
Негативна установка: призводить до того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини, що проявляється в недовірливості, підозрюваності.
Адекватна установка: у кожної людини є як позитивні, так і негативні якості. Головне, як вони збалансовані і оцінюються самою людиною.
Люди, які вступають в спілкування, не рівні: вони відрізняються своїм соціальним статусом, життєвим досвідом, інтелектуальним потенціалом і т.д. При нерівності партнерів найчастіше використовується схема сприймання, яка призводить до помилок нерівності. В психології ці помилки отримали назву фактор переваги. При зустрічі з людиною, який переважає нас за яким-небудь важливим для нас параметром, ми оцінюємо його декілька більш позитивно, чим було б, якщо би він був нам рівний. Якщо ж ми маємо справу з людиною, якого ми в чомусь переважаємо, то ми недооцінюємо його. Причому перевага фіксується за якимсь одним параметром, а переоцінка (або недооцінка) проходить за багатьма параметрами. Ця схема сприймання починає працювати не за будь-якій, а тільки при дійсно важливій, значущій для нас нерівності.
Для того щоб подіяв фактор переваги, нам треба спочатку цю перевагу оцінити. В нашому розпорядку є два основні витоки нформації:
одяг людини, його зовнішнє оформлення, включаючи такі атрибути, як знаки відмінності, окуляри, зачіска, нагороди, коштовності, а в окремих випадках навіть такий «одяг», як машина, оформлення кабінетів і т.п.
спосіб поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т.п.)
Дія фактора привабливості при сприйманн людини заклечається в тому, що під його впливом які-небудь якості людини переоцінюються або недооцінюються іншими людьми. Помилка тут в тому, що якщо людина нам подобається (зовнішнє), то одночасно ми можемо вважати її більш розумною, хорошою, цікавою і т.п., тобто знову-таки переоцінювати більшість особистісні характеристики.
Отже, чим більш зовнішнє приваблива для нас людина, тим вона здається кращою в усіх інших відношеннях: якщо ж вона не приваблива, то всі інші якості недооцінюються. Але всім відомо, що в різні часи різне вважалось привабливим, що у різних народів свої канони краси.
Звідси слідує, привабливість не слід вважати тільки індивідуальним враженням, вона скоріше носить соціальний характер. Тому знаки привабливості треба шукати, перш за все, не в тому чи ншому розрізі очей або кольору волосся, а в соціальному значенні тієї чи іншо ознаки людини. Адже існують схвалювані і не схвалювані суспільством або конкретною соціальною групою типи зовнішності. І привабливість – не що інше, як ступінь приближення до того типу зовнішності, який максимально схвалюється тією групою, до якої ми належимо. Знаком привабливості являються намагання людини виглядати соціально схвалюваним. Механізм формування сприймання за цією схемою такий же, що і за фактором переваги.
Фактор відношення до нас діє так, що люди, які добре до нас відносяться, оцінюються вище тих, які відносяться до нас погано. Знаком відношення до нас, які запускають відповідну схему сприйняття, все, що свідчить про згоду чи не згоду партнера з нами.
Психологи, які виявили думки досліджуваних за рядом запитань, познайомили їх з думками за цими ж запитаннями,котр належать іншим людям, й прохали їх оцінити ці думки. Виявилося, що чим ближча чужа думка до власної, тим вища оцінка людини, яка висловила цю думку. Це правило має зворотну силу: чим вище оцінювався дехто, тим більше спільного в його точці зору з власними. Переконання в цьому передбачуваному «спорідненн душ» було настільки велике, що протиріч з позицією привабливого обличчя, досліджувані просто не помітили. Важливо, щоб у всьому була згода, і тод включається фактор відношення до нас.
Ефект послідовності – на судження про людину найбільшого впливу завдають відомості, які були пред’явлені про нього в першу чергу. Зазвичай той, хто хоче нашкодити людині, дізнавшись про нього щось недостойне і навіть не перевіривши інформацію, біжить розповісти начальнику його найближчому оточенню. Оправдовуватися і доказувати, що все було не так, на такому несприятливому фоні значно важче і безперспективніше.
Дуже розповсюдженим є ефект авансування людині приписують неіснуючі позитивні якості, а зіштовхуючись з його неадекватною уявленням поведінкою, розчаровуються, засмучуються.
Ефект проеціювання – виявляється в тому, що ншій людині приписуються за аналогією з собою свої власні якості й емоційн стани. Людина, яка сприймає і оцінює інших людей, схильний логічно припустити: «всі люди схожі на мене» або «інші протилежні мені». Вперта підозріла людина схильна бачити ці ж риси характеру в партнера по спілкуванню, навіть якщо вони об’єктивно відсутні. Добра, чуйна, чесна людина, навпаки, може сприйняти незнайомого через «рожеві окуляри» й помилитися. Тому, якщо хтось скаржиться, які всі навкруги жорстокі, жадібні, нечесні, не виключено, що він судить по собі.
Ефект первинності виявляється в тому, що перша почута чи побачена інформація про людину або подію виявляється дуже суттєвою, яка рідко забувається і може вплинути на все наступне відношення до цієї людини. І навіть якщо потім ви отримаєте інформацію, яка буде відхиляти первинну інформацію, все рівно пам’ятати і враховувати ви будете первинну нформацію.
Ефект останньої інформації виявляється в тому, що якщо ви отримали негативну останню інформацію про людину, ця нформація може перекреслити всі попередні враження про цю людину.
2.4 Поняття розуміння та його рівні
Розуміння може бути різної глибини проникнення в сутність особистості, індивідуальності іншого.
Нижній (поверхневий) рівень розуміння: сприймання лише зовнішнього «малюнку» вчинку людини без проникнення в мотиви та цілі, в особистісні особливості, оцінка в чорно-білих тонах: добре або погано.
Середній рівень розуміння: аналізуються окремі якості людини: розум, риси характеру, темперамент, оцінка йде більшою частиною за інтелектуальними особливостями: розумний чи дурний; за характером: жорсткий або м’який, запальний або врівноважений.
Високий рівень розуміння людини включа вияв системи провідних цілей і мотиви поведінки, виділення зв’язків між окремими вчинками і особистістю загалом, вміння проникнути в приховані резерви здібності людини, здібність прогнозувати поведінку людини на основі розуміння його індивідуальності.
Рефлексія – це усвідомлення діючим ндивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не просто знання іншого, але знання того, як інший розуміє мене, тобто своєрідний удвоєний процес дзеркального відображення один одного.
Для керівника колективу дуже важливе глибоке розуміння людини. Воно сприяє більш гнучкій поведінці, зменшенню непотрібних керівних дій, росту відповідальності, самостійності і творчо віддачі співробітників групи.
Отже, потрібно пам’ятати, що, незважаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізичного вигляду, психічних станів, мімічних проявів, — це завжди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації.
Розділ 3. Дослідження специфіки спілкування в підлітковому віці
3.1 Загальна характеристика підліткового віку
Підлітковий вік традиційно вважається найважчим у плані виховання. Головним змістом підліткового віку є перехід від дитинства до дорослості. Усе, що стосується розвитку, якісно перебудовується, виникають і формуються нові психологічні утворення. Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть, якщо ця позиція ще не відповідає об'єктивному статусу підлітка в житті, але її поява означає, що підліток суб'єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.
Цей процес перетворення «визначає основн особливості формування особистості дитини підліткового віку», а відповідно специфіку роботи з ними. Залежно від конкретних соціальних умов, культури, традицій щодо виховання дітей, перехідний період може мати різний зміст.
Нині в умовах нашої країни, цей період розвитку охоплює приблизно вік із 10 – 11 до 14 – 15 років, збігаючись у цілому з навчанням у дітей із так званою «шкільною дезадаптацією» спостерігається у середніх класах. Виникнення потреби у пізнанні власних особливостей, цікавість до себе та роздуми про себе — характерна особливість дітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомага в організації стосунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.
Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе — його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими людьми: однолітками, батьками, дорослими. Таке порівняння нада підліткові знань про інших людей, особливості їхнього характеру та поведінки.
У багатьох підлітків самооцінювання деяких якостей завищене. На цій основі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення до підлітка дорослого, наприклад, батьків або вчителя. Це може привести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних особливостей, з’являється образливість, підозріливість, недовірливість, іноді агресивність завжди — надмірно підвищена чутливість до оцінок інших. Особливість підлітка турбота про власну самостійність.
Молодші підлітки часто не вміють керувати своєю поведінкою. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власними реакціями та поведінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, а за потреби приховувати свої наміри, настрої, думки, ставлення. У поведінц з'являється двоплановість. З віком збільшується тенденція організовувати себе, з'являється ставлення до власного зростання, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонукати себе до розвитку згідно з певними зразкам та конкретно значущими завданнями і намірами, які пов'язані з потребами сьогодення та, майбутнього.
3.2 Спілкування підлітків з ровесниками
Усі дослідники психології підлітків так чи накше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віц спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центр життя підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і діяльності. Л.Божович відмічає: «якщо в молодшому шкільному віці основою для об’єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то у підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси в основному визначаються можливістю широкого спілкування з ровесниками».
Для підлітка важливо не просто бути разом з ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших непорушним авторитетом у якійсь справі, але у будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах.
Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше і є причиною недисциплінованості, навіть правопорушень підлітків щодо підліткових компаній.
Для ілюстрації труднощів, що виникають у підлітків під час спілкування з ровесниками, використаємо типовий приклад. Шестикласниця Таня відмовилася ходити до школи. Це небажання з’явилося в середині навчального року, а після весняних канікул досягло апогею. Учител відзначили, що Таня за останні півроку стала дуже тривожною, нервувалася під час контрольних робіт, збивалася під час відповідей, плакала, отримавши 11 балів. В її поведінці з однокласниками теж відбулися зміни: завжди спокійна дівчинка, вона стала битися з хлопцями, кричати на однокласників, грубити. Таня дина донька немолодих батьків, наукових співробітників. Стосунки з дівчинкою завжди будувалися на принципах поваги, взаємної чесності, принциповості. Дівчинка завжди вчилася прекрасно, була на голову вище інших учнів. Досьогодн користувалась авторитетом у класі. Однак, спілкуючись з однокласниками, Таня завжди посідала зависоку позицію, могла зробити зауваження, але ніколи не відмовлялася допомогти, якщо її просили. Правда, списувати не давала, а допомагаючи, ще й повчала.
У шостому класі з’явився новий учень Паша, якого діти сприйняли з радістю. Паша добре навчався, захоплювався математикою. Він був добрим, чуйним хлопцем, давав списувати задачі, підказував на контрольних роботах. Навкруг нього стали гуртуватися хлопці. Авторитет Тан у класі похитнувся. Спочатку та хотіла повернути втрачені позиції за рахунок успішності – вона стала на стежину «гонитви за балами». Це призвело до виникнення підвищеної тривожності, нервозності, неадекватних реакцій у випадку отримання 11 балів. Згодом Таня стала застосовувати новий для неї засіб самоствердження у класі – застосовувати фізичну силу і різкість у спілкуванні з ровесниками, але це тільки погіршило її становище.
Що ж виходить? Таня неправильно оцінила своє становище у класі, вважаючи, що всі від неї відвернулися, та ще й вважала себе класною «зіркою».
Крім того, слід відзначити, що суб’єктивна значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками значно контрасту з явним недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо учителями. Для підлітків переживання щодо спілкування із ровесниками виявляються найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування з учителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають через них. Це є серйозною проблемою сучасної виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, як оточують підлітка, бачити його справжні переживання.
Більшість дорослих, які оточують підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку схематично можна подати так: якщо у 5 класі домінуючим мотивом у спілкуванні з ровесниками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив посісти певне місце у колективі ровесників (приклад із Танею).
