Курсовая работа: Психологічні особливості спілкування підлітків
Курсовая работа: Психологічні особливості спілкування підлітків
Міністерство освіти та науки України
Бердянський державний педагогічний університет
Кафедра психології
Курсова робота
Психологічн особливості спілкування підлітків
студентки 3 курсу
факультету фізико-математичного
група № 32
Гаргай Лілії Володимирівни
Науковий керівник
Старинська Олена Віталієвна
Бердянськ, 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика спілкування
1.1 Поняття спілкування та його структура
1.2 Види та функції спілкування
1.3 Труднощі спілкування
Розділ 2. Сприймання й розуміння в процес спілкування
2.1 Суть, зміст та значення сприймання
2.2 Вікно Джохарі як інформація про властивості особистості
2.3 Механізми міжособистісного сприймання
2.4 Поняття розуміння та його рівні
Розділ 3. Дослідження специфіки спілкування в підлітковому віці
3.1 Загальна характеристика підліткового віку
3.2 Спілкування підлітків з ровесниками
3.3 Спілкування підлітків з дорослими
3.4 Вивчення референтного кола спілкування підлітків та особливостей самоконтролю у підлітків в процесі спілкування
Висновки
Список використаних джерел
Додаток 1
Додаток 2
Додаток 3
Додаток 4
Додаток 5
Додаток 6
Додаток 7
Проблеми молоді завжди привертали увагу психологів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищення рівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючого покоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і устремлінь.
Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в нтелектуальній та емоційних сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими.
В останній час в зв’язку з розвитком практики соціального навчання, соціально-психологічного тренінгу, підготовки особистості до різних видів діяльності, кількість питань , важливих для галуз спілкування, значно зросла.
Пояснюється це, в першу чергу, тим, що психологи-практики зіткнулись з фундаментальною помилкою – недооцінкою рол соціально-перцептивних явищ, оціночних відношень в організації повсякденного спілкування.
Іншою обставиною, що діє на актуалізацію вивчення особливостей спілкування, є логіка розвитку самої психології. Тут проявляється переорієнтація в бік дослідження взаємодії особистості та групи, взаємовпливу особистості та спілкування, спілкування та спільної діяльності. В результаті посилилася цікавість до тих аспектів спілкування, які справляють безпосередній вплив на групові процеси, спільну діяльність. Принципового значення набула проблема індивідуальності в процесі пізнання соціальної дійсності, розвитку її соціально-перцептивної сфери. Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін нформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного. Спілкування історично склалося в процес спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносно самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру в цілому, буду образ світу і свого «Я». В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість. Експерименти з позбавленням людини можливост спілкуватись, випадки виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливо свідчать: спілкування – необхідна умова повноцінного психічного розвитку ндивіда, нормального життя. Щодо трактування суті спілкування і комунікативно компетентності у сучасній психології існують різні підходи до розуміння компетентності у спілкуванні. Слід зазначити, що у більшості випадків психологи (як вітчизняні так і зарубіжні) дотримуються неоднозначних підходів до розуміння і вирішення даної проблеми. Назвемо основні з цих підходів:
діяльнісний підхід (Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, М. І. Лісіна, Б. Ф. Ломов, С. Л. Рубінштейн, О. О. Смірнова та ін.);
задачний підхід (Г. С. Костюк, Н. В. Кузьміна, Л. А. Петровська та ін.);
комунікативна компетентність як готовність (установка) до діяльності (Ю. П. Азаров, М. О. Коць, Н. В. Кузьміна, Л. А. Петровська, Д. М. Узнадзе та ін.);
особистісний підхід – комунікативна компетентність як комплекс особистісних якостей (Г. Айзенк, П. П. Горностай, В. Л. Злівков, Р. Кеттел, М. В. Молоканов, Г. Оллпорт, Л. А. Петровська та ін.);
розуміння комунікативної компетентност через стан – «Я» (Е. Берн, П. М. Єршов, М. В. Молоканов, Л. А. Петровська та н.);
комунікативна компетентність як здібност особистості, як уміння – компонент здібностей (В. В. Гаркуша, М. М. Забродський, Л. А. Петровська, К. К. Платонов та ін.);
діалогічний підхід (М. М. Бахтін, Л. С. Виготський, С. М. Дмітрієва, А. Ф. Копйов, О. М. Матюшкін та ін.).
Актуальність даної роботи полягає в тому, що вивчення специфіки й особливостей спілкування підлітків дуже важливе в сучасному суспільстві. І це зрозуміло, адже спілкування в підлітковому віц потерпає значний якісний перелом в порівнянні зі спілкуванням молодших школярів. На першому місці – спілкування з однолітками. Спілкуючись з друзями, підлітки активно освоюють норми , цілі, засоби соціальної поведінки, оцінюють себе та інших, активно, самостійно займаються самовихованням.
Об’єктом дослідження є психологічні прояви характерних особливостей підлітка в сфері спілкування.
Предмет дослідження – особливост спілкування у підлітковому віці.
Мета дослідження – розкрити специфіку, мотиви, характер виявлення та можливості психологічного прогнозу спілкування підлітків.
Гіпотеза дослідження – центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами, передусім з однокласниками. Це прагнення - є провідним мотивом поведінки у цьому віці й визначається критеріями власної оцінки та оцінки з боку однолітків.
У відповідності з поставленою метою та гіпотезою визначено наступні завдання дослідження:
проаналізувати поняття спілкування як психологічну категорію;
розкрити особливості спілкування з однолітками;
виявити особливості самоконтролю підлітків в процесі різних видів спілкування
При написанні даної роботи були використан методи аналізу, анкетування, порівняння та математичні методи дослідження.
Науково-практичне значення дослідження полягає в тому, щоб підвищити інтерес до цієї теми, а також, щоб знаходити способи вирішення конфліктних ситуацій в спілкуванні підлітків.
Робота складається з трьох розділів: два теоретичних та один практичний. В теоретичних розділах висвітлюються основн поняття з обраної теми, в практичному – робиться перевірка поставлено гіпотези. Також існують додатки, що ілюструють проведене дослідження.
Розділ 1. Загальна характеристика спілкування
1.1 Поняття спілкування та його структура
Спілкування – це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.
Техніка спілкування – встановлення психічних контактів, використання різноманітних прийомів психічного впливу на партнера по спілкуванню, вибір засобів спілкування в залежності від форми спілкування.
Динаміку процесу спілкування можна подати в такий спосіб: а) передавач, відправник; б) одержувач, приймач, адресат; в) канал зв’язку; г) код, декодер.
До структури спілкування належать:
комунікативно-інформаційний компонент, що означає приймання (реципієнт) і передавання (комунікатор, кореспондент) повідомлень і майбутній зворотній зв'язок, в основі якого – психологічний контакт;
пізнавальний (перцептивний) компонент, що рунтується на процесі сприйняття й розуміння людьми один одного;
інтерактивний (конативний) компонент, пов'язаний з процесом впливу, поведінкою.
В вітчизняній соціальній психолог проблема структури спілкування займає важливе місце. Зазвичай виокремлюють три рівні аналізу цього явища:
1.Макрорівень: спілкування індивіда з ншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. На цьому рівні процес спілкування вивчається в інтервалах часу у співвідношенні з довжиною людського життя, з акцентом на аналіз психічного розвитку індивіда. Спілкування тут виступає як складна мережа взаємозв’язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, яка розвивається.
2.Мезорівень: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємозв’язку, в яких опиняються люди в процесі поточної життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя. Головний акцент у вивченн спілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування – «з приводу чого» і «з якою метою». Навколо цього стрижня теми, предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються використовувані засоби (невербальні і вербальні) і фази, або етапи спілкування, в результаті яких здійснюється обмін уявленнями, ідеями, переживаннями.
3.Мікрорівень: тут головний акцент робиться на аналізі елементарних одиниць спілкування. Елементарна одиниця спілкування містить не лише дію одного із партнерів, але і пов’язану з нею дію або протидію ншого (наприклад, «запитання - відповідь», «спонукання до дії - дія», «повідомлення інформації – відношення до неї» і т.п.).
Виокремлюють такі види спілкування:
міжособистісне;
між особистістю і групою;
групове і між групове;
масове;
довірливе і конфліктне;
інтимне і криміногенне;
ділове і особисте;
пряме й опосередковане;
терапевтичне й ненасильницьке.
Безумовно, спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні засоби спілкування (усне письмове мовлення) і невербальні (немовні) засоби спілкування.
Коли спілкуються за допомогою невербальних засобів, дуже важливими є жести рук, особливості ходи, голосу, а також вираз обличчя (міміка), очей (мікроміміка), поза, рух усього тіла загалом (пантоміміка), дистанція тощо. Причому вираз обличчя іноді краще, ніж слова, говорить про ставлення до співрозмовника. Відомі гримаси, які виражають відданість, доброзичливість, лестощі, презирство, страх, заздрість, ненависть тощо.
У міжособистісному спілкуванні звичайно застосовують письмове й усне мовлення.
Переваги письмового мовлення стають визначальними там, де необхідні точність і відповідальність за кожне слово. Щоб уміло користуватися письмовим мовленням, потрібно збагачувати свій словниковий запас, вимогливо ставитися до стилю.
Невербальні засоби спілкування потрібні, зокрема, для того, щоб регулювати плин процесу спілкування, створювати психологічний контакт між партнерами; виявляти емоції, відображати оцінку ситуації. Як правило, вони не можуть самостійно передавати пряме значення слів, за винятком деяких жестів. Невербальні засоби точно скоординовані між собою словесними текстами. Неузгодженість окремих невербальних засобів істотно ускладнює міжособистісне спілкування. Невербальні засоби спілкування, на відміну від мови, людина, яка говорить, а також та, яка слухає,усвідомлює не повною мірою. Ніхто не може всі свої невербальні засоби цілковито контролювати.
Невербальні засоби спілкування поділяють на три групи:
Візуальні:
кінестика (рух рук, ніг, голови, тулуба);
напрям погляду і візуальний контакт;
вираз очей;
вираз обличчя;
поза (зокрема, локалізація, зміна поз щодо словесного тексту);
шкірні реакції (почервоніння, піт);
дистанція (відстань до співрозмовника, кут повороту до нього; особистий простір);
допоміжні засоби спілкування, зокрема особливості статури (статеві, вікові) і засобів зміни зовнішності (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета та ін.).
Акустичні (звукові):
пов’язані з мовою (інтонація, звук, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи і їхня локалізація в тексті);
не пов’язані з мовою(сміх, плач, кашель, подих, скрегіт зубів, «шморгання» носом тощо).
Тактильні (пов’язані з дотиком):
фізичний вплив (вести сліпого за руку, контактний танець та ін.);
такевика (потиск руки, плескання по плечу).
У межах комунікативного аспекту спілкування психологічна взаємодія партнерів концентрується навколо проблеми контакту. Цю проблему не потрібно обмежувати вміннями і навичками комунікативної поведінки й використання засобів спілкування. Головне в успіху контактів – у сприйнятт партнерами один одного.
Психологічний контакт починається з конкретно-почуттєвого сприйняття зовнішнього вигляду партнерів за допомогою органів відчуттів. У цей момент домінують психічні відносини, пронизан емоційною реакцією один на одного як на психофізичну даність. Реакц прийняття-неприйття виявляються в міміці, жестах, позі, погляді, інтонації, що свідчать про те, подобаємося ми один одному чи ні.
На стадії виникнення контакту значну роль відіграє зовнішня привабливість людини, завдяки якій вона здобуває особливий, вищий комунікативний потенціал. На цьому шляху їй необхідно продемонструвати нші, настільки ж вагомі для гідності своєї особистості властивості. Це можуть бути привабливі психологічні властивості (розум, доброта, чуйність тощо), ділові якості, соціальний статус, який виявляється в різних формах невербально вербальної поведінки. У них виявляються всі грані людської привабливості, як визначають чарівність особистості.
Чарівність – це щось більше, ніж фізична привабливість. Людина може бути красивою, але холодною, нечарівною. Чарівність в очах, які іскряться, у сяйливій усмішці, у м’яких жестах і лагідній нтонації, у гуморі і водночас – у виправданих очікуваннях партнера.
Зворотний зв'язок як процес взаємоспрямованих відповідних дій слугує підтриманню контакту. Однак його наявність не завжди засвідчує міцність і психологічну глибину спілкування. Зокрема, у реальному спілкуванні зворотний зв'язок є суто зовнішнім, демонстраційним.
Партнер підтакує своєму співрозмовникові, не заглиблюючись у те, що йому говорять. Той, хто говорить, починає виявляти агресивність та інші порушення комунікативної поведінки. Психологічна спільність партнерів зміцнює їхні контакти й зумовлює розвиток взаємозв’язку.
У межах інформаційного аспекту спілкування розширюється коло психологічних проблем, пов’язаних з передаванням сприйняттям повідомлень. Інформаційні потоки в каналах комунікації є живою силою людського спілкування й суспільного прогресу.
Інформація кодується в каналах зв’язку у вигляді знаків та їхніх комплексів (повідомлень, слів, жестів тощо), за якими закріплено цілком конкретні значення. Системи знаків утворюють природні й умовні мови, за допомогою яких відбувається процес спілкування. Знання мов розширює інформаційні можливості людини. Кількість мов може бути необмеженою залежно від практичних потреб і технічних можливостей.
За цілями повідомлення інформацію поділяють на інформаційну, регуляторну й емоційну. Якщо передають лише відомості про об’єкт, то інформація має інформаційне призначення. Якщо ж спілкування розраховане на спонукання партнера до дії, то інформація набуває регуляторного навантаження. Емоційну інформацію адресовано до почуттів і переживань реципієнтів.
Інформаційна неупередженість повідомлень потребу чіткої логіки, лаконічності, лексичної виваженості з погляду змістово дентичності, якнайбільшої однозначності в розумінні повідомлення партнерами. Спонукальний ефект регуляторної інформації більшою мірою пов'язаний з мотиваційною зацікавленістю учасників спілкування в тому чи іншому повідомленні. Емоційності інформація набуває в основному завдяки експресивному аранжуванню повідомлення. У цьому велику роль відіграють виразні рухи й нтонація учасників спілкування.
