Курсовая работа: Психодіагностика в роботі соматичних лікувальних закладів
Процес психокорекції часто ототожнюють з психотерапією. На думку Р. Немова, існує суттєва різниця між поняттями “психотерапія” та психокорекція”. Психотерапія – це система медико-психологічних засобів, що застосовуються лікарем для лікування різноманітних захворювань, а психокорекція сукупність психологічних прийомів, що використовуються психологом для виправлення недоліків психології або поведінки психічно здорової людини [7, с. 213].
“Терапія” в перекладі з грецької означає “мистецтво піклування”. Хоча у процесі психотерапії є компонент корекційного впливу на психіку, однак психокорекція – це не стільки “одужання від хвороби”, скільки розкриття внутрішнього потенціалу суб’єкта, латентних можливостей та ресурсів його психіки. Психокорекція розрахована на психічно здорових людей, здатних до прогресивних самозмін. Психотерапія передбачає комплексний лікувальний вплив на суб’єкта при багатьох психічних, нервових та психосоматичних розладах, тоді як в цілому і психокорекція, і психотерапія спрямовані на оптимізацію психічного, емоційного стану суб’єкта.
Говорячи про різницю між психокорекційним процесом психотерапією, А. Осипова виділяє специфічні риси психокорекції. Вона (психокорекція) зорієнтована: на клінічно здорову особистість, яка має у повсякденному житті певні психологічні труднощі, а також на людей, що бажають змінити своє життя чи ставлять за мету розвиток особистості; акцент робиться на здорових сторонах особистості незалежно від ступеня їх порушення; психокорекційний вплив спрямований на сьогодення та майбуття клієнтів; у психокорекц акцентується ціннісний вклад психолога, хоча усувається нав’язування певних цінностей клієнтові; психокорекційні впливи спрямовані на зміну поведінки та розвиток особистості клієнта [8, с. 7].
На думку академіка Т. Яценко, психокорекційний вплив націлений на певним чином сформовану психіку, яка, можливо, має деструктивн особливості, але при цьому не мислиться підхід до людини як носія деструкцій [ 18, с. 21].
Існує точка зору, що психокорекція покликана вирішувати задання психопрофілактики з метою запобігання психічним деструкціям у кризових ситуаціях, полегшенню гострих психотравматичних реакцій.
Глибинна психокорекція тісно пов’язана з поняттям психічного здоров’я. З одного боку, результатом психокорекції може бути поліпшення психічного благополуччя суб’єкта. З іншого – глибинний психокорекційний процес передбачає наявність психічного здоров’я у його учасників, тому глибинна психокорекція не спрямована спеціально на формування психічного здоров’я.
Поняття психічного здоров’я вітчизняні та зарубіжн дослідники визначають досить відносно. Основними критеріями прийнято вважати відповідність суб’єктивних образів, що виникають у людини, об’єктам дійсності, що відображаються; адекватність реакцій характеру, інтенсивності діючих збудників значенню життєвих подій; спроможність управляти власною поведінкою, визначати розумні життєві цілі, підтримувати необхідну для їх досягнення активність; готовність до взаємодії з іншими людьми; адаптивність у мікросоціальних стосунках” [13, с. 37].
Психічне здоров’я розглядається у більшості джерел як стан психологічного благополуччя, що виключає хворобливі психічні явища, співвідноситься з переживанням внутрішнього психологічного комфорту, передбача гармонізацію внутрішніх суперечностей і конфліктів. У ході психокорекц з’ясовується, що поняття психічного здоров’я є досить відносним. Ця відносність виражається через фактор викривлення об’єктивної реальності: чим більше суб’єкт викривлює інформацію, сприйняття іншого і самого себе, тим більш виражений ступінь його психічного нездоров’я. Однак певні психічні прояви можна віднести на рахунок акцентуацій, які можуть бути об’єктом впливу як психотерапії, так психокорекції. Психокорекція допомагає пом’якшувати такі акцентуації, надаючи тим самим полегшення на рівні самовідчуттів суб’єкта.
До проявів психічного неблагополуччя можна віднести наявність особистісної проблематики, наслідком чого є інфантильність, яка породжу затримку у розвитку особистості, що може бути інтелектуально досить розвиненою. Тому можна говорити, що глибинна психокорекція не лише спрямована на психічно здорову людину, а й посуває суб’єкта у бік психічного здоров’я шляхом виявлення глибинних детермінант його особистісної проблематики, суперечливості психіки, які відіграють деструктивну роль у функціонуванні суб’єкта. Зокрема, підлягають психокорекції такі особистісні дисфункції: дисгармонічність внутрішнього світу суб’єкта; агресивність як наслідок заблокованості можливостей вираження любові, теплоти до інших людей; тривога та страх перед оточуючою дійсністю як наслідок актуалізації комплексу меншовартості; егоцентризм, концентрація на власних проблемах та інтересах власного “Я”; пасивність, блокування власного творчого потенціалу та здатності до самореалізації; нездатність до адекватно саморефлексії та відображення інших людей. Вони викликані, передусім, особистісною проблемою, “яку суб’єкт сам не може розв’язати внаслідок неусвідомлюваності її передумов, казуальних аспектів, пов’язаних із внутрішньою, стабілізованою суперечністю” [18, с. 21].
Особистісна проблема може бути притаманна будь-якому суб’єктові, хоча ступінь вираженості внутрішніх суперечностей залежить від ндивідуальної історії життя. Невідкоректовані внутрішні проблеми примушують заглиблюватися в себе, наслідком чого може бути тенденція “до психологічно мпотенції”, тобто неможливість налагодити стосунки з людьми загалом (що неприпустимим для психолога-практика) та стосунки інтимного порядку з особами протилежної статі. Поведінкою людини за таких умов керують хворобливі точки Я”, які спонукають її рухатися між двома полярностями – плюс – мінус, любов ненависть, активність – пасивність тощо.
Згідно з психодинамічною теорією, важливий цілісний підхід до психокорекції, яка є процесуальною та спрямована на виявлення глибинних передумов особистісної проблеми, оскільки психіка – усистематизоване, динамічне утворення з свідомим і несвідомим аспектами, які перебувають у тісному взаємозв’язку. Вони схожі, тотожні – лиш різноспрямовані, що відображено у Моделі внутрішньої динаміки психіки”, створеної академіком АПН України Т. Яценко.
Свідоме та несвідоме кожного суб’єкта співіснують, уживаються за рахунок суб’єктивної зінтегрованості психіки. Таку зінтегрованість забезпечують психологічні захисти, покликані приховати почуття меншовартост зреалізувати тенденцію “до сили”. Психокорекційний процес, маючи сво закономірності, завжди неповторний, спрямований на вивчення індивідуального досвіду суб’єкта, особливості психіки якого дають змогу, на думку Т. Яценко, відстежувати базові захисти суб’єкта, що в певній мірі можуть гальмувати весь хід психокорекційної роботи. Якщо наявна проблематика, то зінтегрованість психіки забезпечується ілюзорними способами. Захисну систему обслуговують умовн цінності, які є емотивними, носять індивідуально-неповторний характер маскують несвідомий зміст, викривлюючи реальний результат взаємодії з іншими людьми. Останні задаються ідеалізованим “Я”, що виражається в очікуваннях суб’єкта та орієнтується на ідеал “Я” (наприклад, жадання, щоб оточення ставилося як до “ідеалу”). У цьому може полягати суперечність, відступ від реальності, що зашкоджує суб’єктові об’єктивно сприймати оточуючий світ, реалізовувати власні цілі й потреби, налагоджувати оптимальні стосунки з соціумом, на основі чого і може суб’єктивно інтегруватися його психіка, набуваючи ознак ходіння хибним колом.
Сутність глибинної психокорекції – пізнання функційних особливостей несвідомої сфери, цілісних проявів психіки у єдності свідомого та несвідомого аспектів. У результаті психокорекції відступи від реальност переосмислюються, але якщо таке переосмислення не набуває ознак системності, то небезпека повернутися до звичного способу сприйняття дійсності. Тому психокорекційна праця – надзвичайно важка, адже існує прихована від свідомост тенденція захисної системи: до страждань, до самопокарання, що викликається почуттям провини, яке спершу виникає в сім’ї під впливом едіпової залежності. Інфантильні глибиннопсихологічні цінності обумовлюють психологічну слабкість суб’єкта, що є епіфеноменом тенденції “до сили”, яка на когнітивному рівні може мати просоціальне забарвлення. Тому важливо виявляти й усвідомлювати нфантильні витоки деструктивних тенденцій, які завжди є неусвідомлюваними, та переорієнтовувати їх у продуктивне русло. У процесі особистісної корекц призма сприймання суб’єкта оптимізується і це є ознакою його психічного здоров’я.
Глибинна психокорекція може ефективно здійснюватися за допомогою групової психокорекції за методом АСПН. Така психокорекція ма очевидні переваги групового процесу, адже психіка людини формується у взаємовідносинах з іншими людьми і спрямовується на пізнання витоків особистісної проблематики. Вона починається з пізнання, а потім переходить на поведінковий рівень. Це глибинний процес, наслідком якого є конструктивні зміни у психіці особистості, адже усвідомлення несвідомих механізмів призводить до втрати їх енергетичної сили, імперативної властивості управляти поведінкою, настроєм, самопочуттям суб’єкта тощо.
Успішна психокорекція можлива за умов поєднання зусиль психолога та протагоніста у пошуку першопричин труднощів у спілкуванн взаєминах між людьми. Успіх, цілісність групової психокорекції залежить і від характерологічних параметрів суб’єкта – таких, як сила волі, психологічна сміливість, наполегливість, послідовність, працелюбність. Без цих якостей просвітлення” у результаті психокорекційного впливу недостатньо, оскільки суб’єкт набуває не лише нових знань відносно самого себе, а й формує здатність до аутопсихокорекції, довготривалої роботи над собою поза груповим процесом, яка, безумовно, потребує напруження душевних сил. Глибинна психокорекція передумовою самореалізації і передбачає сильний рушійний мотив для особистісного зростання. Для психолога-практика такий мотив може полягати у оптимізації власного внутрішнього психологічного стану, реалізації у професійній діяльності, набутті самоідентичності та самототожності.
Отже, глибинно-психологічна корекція дозволяє виявити функційні особливості несвідомої сфери, взаємозв’язки між свідомим несвідомим, допомагає усвідомити динамічні характеристики механізмів, зумовлених базовими психологічними захистами, що керують поведінкою суб’єкта основою його особистісної проблематики. У результаті такого усвідомлення та наступної наполегливої праці у напрямку самокорекції у суб’єкта швидко наста полегшення на рівні самовідчуттів, відбувається звільнення від внутрішньо напруги, зниження тривоги, що в подальшому призводить до конструктивних новозмін в “Я”, що може бути свідченням його психологічного благополуччя. Таке благополуччя дає можливість об’єктивно сприймати дійсність, ефективно вирішувати життєві та професійні цілі. Відкоректованість передбачає розуміння власних захисних тенденцій, усвідомлення відступів від реальності та хворобливих точок “Я”.
Позитивна динаміка особистісних змін, наслідком яко енергійний життєвий тонус – це найперший показник ефективної особистісно корекції майбутнього психолога-практика, його професійного зростання. Глибинна психокорекція – необхідна передумова професійного становлення психолога-практика, оскільки сприяє набуттю ним професійної позиції, допомага у напруженій ситуації незмінно зберігати спокій; допомагає наближатися до того, до чого прагне суб’єкт; запобігає розходженню його намірів з бажаннями; сприя набуттю професійної мудрості та соціально-перцептивного інтелекту, що життєвою нивою” саме практичної психології. Тому оволодіння навичками глибинно-психологічного аналізу можливе лише шляхом власної особистісно корекції фахівця-психолога, яка дозволяє набувати специфічні рефлексивн знання, здобуваючи глибинно-психологічну грамотність у галузі практично психології, що сприяє підвищенню професіоналізму.
Психокорекцією називається цілеспрямоване виправлення недоліків у психології або поводженні людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Психокорекції піддаються, як правило, недоліки, що не мають органічної основи і не представляють собою такі стійкі якості, що формуються досить рано і потім практично не змінюються.
Основна відмінність психокорекції від впливів, спрямованих на психологічний розвиток людини, полягає в тім, що психокорекція має справу з уже сформованими якостями особистості або видами поводження і спрямована на їхню переробку, у той час як основна задача психологічного розвитку полягає в тому, щоб при відсутності або недостатньому розвитку сформувати в людини потрібн психологічні якості.
Відмінність психокорекції від психотерапії полягає в тім, що психотерапія має справу з хворобами психіки людини і займається їх лікуванням. Багато аномалій у психіці і поводженні людей, що виявляються в захворюваннях, схожі на ті, з якими має справа психолог, що займається психокорекцією. У ряд випадків - тих, котрі відносяться до прикордонного стану між нормою патологією, - психокорекцію і психотерапію важко розрізнити як по застосовуваних методах, так і за результатами такого впливу. Людей, що звертаються за допомогою до психотерапевта, звичайно називають пацієнтами, а тих, хто потребує тільки в психокорекційної допомоги, іменують клієнтами. Клієнт - це нормальний фізично і психічно здорова людина, у якого в житт виникли проблеми психологічного або поведінкового характеру, і який не здатний самостійно їх дозволити [25, с.75].
Психокорекційні впливи можуть бути наступних основних видів: переконання, уселяння, наслідування, підкріплення. Переконання - це спосіб психокорекційного впливу, розрахований на свідомість і вольове виправлення людиною недоліків у своїй психології і поводженні. Переконання допомагає людин зрозуміти причини виниклих у нього утруднень, підкріплює бажання позбудеться від недоліків.
Переконання, у свою чергу, може мати ряд різновидів. Перший - допомогти людині усвідомити власні недоліки з розрахунком на те, що він сам знайде в собі сили позбутися від них. Другий вид переконання, крім тако допомоги, припускає вказівка способів, за допомогою яких він міг би позбутися від недоліків. Така, наприклад, допомога під час психологічного консультування. Третій вид переконуючого психокорекційного впливу полягає в тім, що із самого початку психолог допомагає своєму клієнтові. При цьому сам клієнт добровільно й усвідомлено бере участь у процесі разом із психологом. Так відбувається, наприклад, у клієнтоорієнтованій психотерапії К. Роджерса [20, с. 160].
Уселяння - це процедура психологічного впливу на клієнта, що не припускає з його боку усвідомлення всього того, що відбувається. Клієнт може смутно розуміти, що на нього виявляється психологічний вплив, але до кінця не усвідомлювати, що насправді відбувається. До вселяння звертаються, наприклад, тоді, коли клієнт хоче змінитися, а сам неусвідомлено цьому пручається.
При вселянні людині може бути притомним, у напівсвідомості й у несвідомому стані. При несвідомому уселянні використовують, наприклад, технікові гіпнозу або відволікають увага клієнта.
Методика наслідування полягає в тому, що психолог нічого не пояснює і не вселяє клієнтові, а просто демонструє йому потрібні зразки поводження, пропонуючи них повторити. Таке нерідко відбувається при використанні групових методів психокорекції, коли учасники вирішують проблеми поведінкового і міжособистісного, характеру. Ведучої групи в цьому випадку показує, як треба поводитися в тих або інших ситуаціях.
Нарешті, підкріплення - це процедура, вироблена в біхевіористичній орієнтованої психотерапії, що будується на основі теорії соціального научення. У даному випадку для досягнення необхідного психокоррекционного результату застосовуються різноманітні стимули, заохочення і покарання, за допомогою яких підкріплюються потрібні і руйнуються непотрібні поведінкові реакції.
Психокорекція на практиці може застосовуватися в двох формах: ндивідуальної або груповий. У першому випадку психолог працює з клієнтом один на один при відсутності сторонніх осіб. В другому випадку він працює відразу з групою клієнтів, що у психокорекційному процесі взаємодіють не тільки з ним, але й один з одним.
У загальному плані можна говорити про дві клінічні передумови широкого й ефективного застосування психотерапії. По-перше, це пряме використання її лікувальної дії при великому колі захворювань, у етіопатогенез яких психічному факторові належать визначальна (неврози) або досить істотна роль (інші граничні стани, психосоматичні розладу й ін.). По-друге, лікувально-профілактичне значення з обліком психосоціальних реакцій на соматичні хвороби, їх наслідки, впливу специфічних соматичних розладів на психологічне функціонування індивіда, його поведінку й ін.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
