Курсовая работа: Особливості використання механотерапевтичних апаратів у реабілітації

Основним критерієм при оцінц ефективності механотерапії в комплексному відбудовному лікуванні в даний час кількісна характеристика. Цей показник безсумнівно важливий, але він не завжди може служити абсолютним орієнтиром для об'єктивних висновків у відношенні реактивності цілісного організму, його адаптаційних і потенційних можливостей. Тому вивчення ефективності механотерапії у взаємозв'язку з даними міотонометрії, кутометрії, кистьової динамометрії, частоти серцевих скорочень, термометрії шкіри і капіляроскопії є нагальною потребою. Ми думаємо, що думка вітчизняних і закордонних учених про те, що різна рухова активність людини координується нервовою системою, цілком може бути основою й у відношенні оцінки ефективності механотерапії.

Як видно з результатів наших досліджень безпосереднього впливу процедур механотерапії і даних інших авторів [Ансеров Н.И., 1935; Балуашвілі А.А., 1949; Кураченков А. И., 1958; Березкина К.В., 1963; Захарова Л. С. і ін., 1972; Абдуллаєв И. М., 1972, і ін.], функціональний стан суглобів пов'язаний не тільки з їх анатомо-морфологічними особливостями, але і зі станом кістякової мускулатури, серцево-судинно системи. Тому клініко-фізіологічне обґрунтування ефективності механотерап повинна бути заснована на вивченні функціонального стану нервово-м'язового апарата, серцево-судинної системи.

По характері реакцій цих систем можна орієнтовно судити про стан рухового аналізатора як показника нтеграції цілісного мозку, якщо врахувати, що цей аналізатор являє собою комплекс аналізаторів, динамічно зв'язаних між собою. Звідси виплива фізіологічна робоча гіпотеза, по якій механотерапія може бути зв'язана з визначеною інтеграцією функціонуючої нервової системи, як у центральних відділах, так і на периферії. Експерименти з перехресним зшиванням нервових стовбурів показали, що різнорідні нерви, зв'язані з невластивими ним периферичними органами, зрештою "спрацьовуються" і вступають в адекватні відносини. Таким чином, рухова зона кори аж ніяк не є, на думку П. К. Анохіна (1968), що вирішує фактором у регуляції і відновленні придбаної рухової навички, а спинномозкові центри не є специфічними і можуть у межах дуже обмеженого часу змінити функцію на діаметрально протилежну. Крім того, спостереження за скороченнями поперечних смугастих м'язів у період вростання в них волокон блукаючого нерва свідчать про те, що весь процес відновлення кінцевої пластинки у відповідних м'язах протікає під домінуючим впливом периферичного органа. Звідси випливає висновок великої теоретичної і практичної важливості: при аналізі ефективності механотерапії необхідно поєднувати і центральний, периферичний фактори нервової діяльності в єдиний комплекс. Важливим аспектом проблеми механотерапії й ефективності її застосування є питання про вегетативне забезпечення вправ на механотерапевтичних апаратах.

В даний час рефлекторна взаємодія локомоторної і вісцеральної систем являє собою одну з найбільш актуальних проблем фізіології, а теорія моторно-вісцеральних рефлексів [Могендович М. Р., 1947-1979], що пояснює закономірності цієї взаємодії, ста усе більш розповсюдженою.

Моторно-вісцеральні рефлекси за останні десятиліття стають об'єктами систематичних спостережень різних наукових колективів. Матеріали, накопичені у фізіологічних лабораторіях Л.Б. Губмана, И.А. Дмитрієва, И.Б. Темкина, Б.М. Дацковского, Б.В. Сермеєва й ін., підтверджуючи основні положення теорії моторно-вісцеральних рефлексів про домінуючу роль моторного аналізатора в регуляції, вегетативних функцій, дозволяють з теоретичної точки зору освітити велике число актуальних питань м'язової діяльності. Безсумнівно, що загальні закономірності моторно-вісцерально регуляції мають істотне значення й у досліджуваній нами проблемі і повинн враховуватися при оцінці впливу на організм різних по інтенсивності процедур механотерапії.

Розвиток і відновлення рухів у людини тісно зв'язане з кінезофілією - вродженою потребою до рухів, по М.Р. Могендовичу. Загальновідомо, що кінезофілія як могутнє джерело енергії, спадково закладеної в мозку, виявляється в сфері як вищої нервової діяльност (поводження, психіка), так і нижчої нервової діяльності (міжсистемне узгодження роботи органів). Якщо виходити з представлень про біологічну цінність кінезофілії, то стає зрозумілим походження гіпокінезичного синдрому в хворих з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата як результату дефіциту пропріоцепції. Однак значення м'язової діяльності і занять фізичними вправами далеко не зводиться до компенсації "дефіциту" рухів.

М'язова діяльність, регулюючи функціонування різних систем організму, є засобом спрямованого впливу [Темкин И.Б., 1956; Сермеєв Б.В., 1964-1971, і ін.]. У цьому зв'язку для розробки теорії спрямованої дії механотерапії на хворих з різними формами патолог опорно-рухового апарата важливо було вивчити механізм курсового впливу процедур механотерапії на різні системи організму.

Клінічні спостереження основані на вивченні 108 хворих з 122 ушкодженнями і захворюваннями суглобів кінцівок, що одержували лікування в клініках м. Павлодара (Казахстан) і в інших лікувальних установах з 1966 по 1978 р. (табл. 1).

У кабінет механотерап більшість хворих з пошкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарата (90 з 108) надійшли через 2,5 - 3 міс. і пізніше після травми і захворювання. Причому 77 з 126 працювали на виробництві.

Таблиця 1

Розподіл хворих по термінах надходження після травми опорно-рухового апарата в кабінет механотерапії

Таблиця 2

Розподіл хворих за віком статтю

Більшість хворих з ушкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарата були найбільш працездатного віку (табл. 2).

Таблиця 3

Розподіл хворих у залежност від характеру ушкодження і виду суглоба

Більшість (79) хворих одержували лікування з приводу ушкодження кіст і суглобів верхньої кінцівки, 18 хворих - із приводу травм колінного суглоба і 11 хворих - із приводу ушкоджень гомілковостопного (табл. 3, 4).

Таблиця 4

Об`єм рухів суглобів хворих при надходженні в кабінет механотерапії

У 11 хворих виявлен коливальні рухи в ураженому суглобі, у 21 хворого руху були в межах 5-10°, тільки в 66 хворі рухи були в межах 11-30°. Ці дані свідчать про вазі травм у хворих, що спостерігалися нами.

При оцінці безпосередніх віддалених результатів, комплексного лікування травм і захворювань опорно-рухового апарата ми враховували різну локалізацію ушкоджень, що да правильне уявлення про результати лікування. Остаточний результат функціонального лікування ми враховували через 6 мес після травми (або захворювання).

Наслідки відновного лікування ми розділили на три групи. У першу групу з гарними результатами ми відносили повне або майже повне відновлення функції суглобів кінцівок; у другу групу із задовільними результатами значне поліпшення функцій; у третю групу з поганими наслідками комплексного лікування відносили випадки, коли відновлення функц уражених суглобів не наставало.

Аналізуючи функціональн результати відбудовного лікування хворих з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата, ми установили, що в хворих усіх віків, що займаються по розробленій нами методиці механотерапії, відзначені кращі в порівнянні з, що займаються по методиках інших авторів, безпосередні і віддалені функціональн результати. У хворих старше 50 років віддалені функціональні результати значно гірше, ніж найближчі результати функціонального лікування. У хворих молодого віку відновлення функції опорно-рухового апарата краще, ніж у хворих старше 50 років.

Великий інтерес у зв'язку з розглянутим питанням представляють дані по відновленню функції суглобів у хворих з різними формами патології опорно-рухового апарата в результаті комплексної курортно терапії, отримані И.Б. Тьомкіним (1955-1977) і приведені в табл. 5 і 6.

Більш ефективно комплексне курортне лікування при застосуванні лікувальної фізичної культури в сполученн з механотерапією (51,9% від повного відновлення функції суглобів), чим без не (відповідно показник повного відновлення функції суглобів склав лише 28,5%)- Крім того, результати лікування, що приводяться И.Б. Тьомкіним, указують на найбільш раціональну побудову курсу процедур комплексного відбудовного лікування: спочатку проводиться сеанс лікувальної гімнастики, потім - процедури механотерапії і масаж.

Середня тривалість відбудовного лікування в хворих віком від 20 до 55-60 років, що займалися по розробленій методиці механотерапії, склала в середньому 23 дня, що трохи менше термінів відбудовного лікування в хворих із травмами, що займалися по методиках лікувальної фізичної культури (із включенням елементів механотерапії) інших авторів [Каптелин А.Ф., 1968; Волков М.В. та ін., 1972, 1973; Оганесян О.В., 1975, і ін.]. Так, З.С. Миронова (1962) оцінює віддалені результати операцій колінного суглоба в 78,6% випадків як гарні, у 17% - як задовільні й у 4,4% випадків - як незадовільні. Автор приводить таблицю термінів повернення загальної (і спортивної) працездатності після різних травм колінного суглоба (у середньому через l,5 мес).

А.Ф. Каптелин (1968) уже до кінця 2-го місяця відбудовного лікування після перелому променевої кісти відзначав у хворих задовільне відновлення функції верхньої кінцівки. Простежений результат лікування 102 хворих з переломом променевої кісти в типовому місці. У віці від 20 до 40 років було 10 хворих, від 40 до 60 років - 72 хворих, від 60 до 80 років - 20 хворих. Вид і тривалість іммобілізац верхньої кінцівки визначалися характером перелому і положенням уламків. Середня тривалість фіксації була 2-6 тиж. У процесі відбудовного лікування хворі застосовували фізичні вправи у воді, лікувальну гімнастику, масаж, механо- і трудотерапію. З 102 хворих гарний функціональний результат лікування відзначений у 69, задовільний - у 29 і незадовільний - у 4; відновний період після перелому кісти в типовому місці тривав до 10 днів у 3 хворих, до 20 днів - у 30 хворих, до 30 днів - у 35 хворих, до 40 днів - у 16 хворих і 40 днів і більш - у 18 хворих. У більшості хворих досягнуть задовільний функціональний результат при середній тривалості відбудовного лікування 3-4 тиж. При збереженні обмеження рухливост в колінному суглобі в пізній термін з моменту перелому (3-4 мес і більш) А. Ф. Каптелин припускає проведення курсу механотерапії на маятниковому апараті з тривалістю процедури до 20 хв. До кінця 3-й тижня такого лікування більшість хворих мали цілком задовільну амплітуду рухів, що перевищує 100°, а 38 хворих (73) відновили нормальну амплітуду рухів у колінному суглобі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5