Курсовая работа: Особливості використання механотерапевтичних апаратів у реабілітації
Технологія фізично реабілітації з використанням тренажерів Нп включає більш 235 вправ, забезпечуючи використання більш 675 рухових актів для реабілітації травмованого (хворого). Тренажери нового покоління захищені патентами СРСР, РФ, США, Німеччини, і нагороджені золотими медалями Міжнародного Салону Винаходів "Брюссель-Еврика".
1.2.4 Методика розрахунку алгоритмів фізичного навантаження при використанні тренажерів нового покоління
Сучасна технологія фізично реабілітації використовує алгоритми фізичного навантаження, що включають кількісні параметри, що формують конкретну її фізіологічну спрямованість, забезпечуючи ефективний вплив на організм травмованого (хворого).
Моделі алгоритмів фізичного навантаження силового характеру реалізовані через кількісно-тимчасові формули, розраховані з урахуванням особливостей вправ, виконуваних пацієнтами на тренажерах Нп, і їхнім функціональним станом (В.К. Зайцев, 1998,2001). Загальна кількісно-тимчасова формула алгоритму фізичного навантаження для сеансу фізичної реабілітації з використанням тренажерів Нп і інтервального методу фізичного впливу на організм можна представити у виді (з урахуванням залежност F % Р – час”):
де ALтр - алгоритм фізичного навантаження силового характеру при використанні тренажерів Нп;
Тс - заданий час, з, виконання однієї вправи;
Н - задана кількість циклів (раз) виконання вправи;
T1 - тривалість паузи відпочинку між виконанням вправ;
К - кількість повторень в одній серії;
Т2 - тривалість пауз відпочинку між повтореннями;
М - кількість серій;
Т3 - тривалість пауз відпочинку між виконанням серій.
Використання кількісно-тимчасових формул при моделюванні фізичного навантаження дозволя розрахувати її кількісні параметри з визначенням:
1 - тривалості виконання вправ, тобто "чистий" час виконання вправ (роботи), Та:
2 - часу пауз відпочинку, Тпо, між повторами:
3 - часу пауз відпочинку, Тпс, між серіями:
4 - сумарний час алгоритму, Тмг, при завершенні заняття після впливу даного навантаження:
5 - сумарний час алгоритму, Тмг, при продовженні заняття:
6 - загальний сумарний час, У Талг впливу фізичного навантаження даного алгоритму визначається по формулі:
7 - визначення фізіологічно спрямованості алгоритму фізичного навантаження здійснюється шляхом розрахунку коефіцієнта співвідношення, гс, між сумою часу всіх пауз відпочинку (Тпо + Тпс) "чистим" часом виконання вправ, Та:
Величина співвідношення (Тпо + Тпс)/Та є параметром алгоритму, що задає, фізичного навантаження, на основ якого здійснюються розрахунки впливів фізичного навантаження на організм травмованого (хворого людини) з урахуванням його стану, при розробці як програм фізичної реабілітації, так і програм підготовки спортсменів.
1.2.5 Загальні вимоги до методики застосування фізичних вправ
Перед призначенням занять лікувальною гімнастикою визначаються задачі використання фізичних вправ, підбираються засоби і форми занять для їхнього рішення. В усіх випадках важливо дотримувати принципи сполучення загального і місцевого впливу фізичних вправ, пам'ятаючи, що видужання завжди багато в чому залежить від загального стану організму хворого. Методика застосування фізичних вправ у кожнім конкретному випадку залежить від діагнозу і стадії захворювання, індивідуальних особливостей хворого, рівня його фізичної підготовленості, віку і супутніх захворювань, тобто спирається на принцип індивідуального підходу. Разом з тим у методиці ЛФК необхідно дотримувати й інших загально-педагогічних дидактичних принципів: свідомості й активності, приступності, наглядності, систематичності, регулярності, поступовості збільшення навантажень і від простого до складного. Нерідко хворі і видужуючі мають недостатній досвід фізичної культури, тому варто особливо ретельно дотримувати цих принципів. Інакше ЛФК не тільки не поліпшить плин захворювання і наступну реабілітацію, а викликає небажані ускладнення відверне хворого від використання фізичних вправ.
Найважливішим принципом методики застосування фізичних вправ з метою лікування і реабілітації є їхн дозування, що враховує загальний обсяг і інтенсивність фізичного навантаження. Інтенсивність фізичних вправ може бути малої, помірної, великий і максимально (В.К. Добровольский). До вправ малої інтенсивності відносяться рухи невеликих м'язових груп, виконувані переважно в повільному темпі: руху пальців, дрібних суглобів; фізіологічні зрушення при цьому незначні. До вправ помірно нтенсивності відносяться рухи, виконувані середніми і великими м'язовими групами в повільному і середньому темпі: вправи на гімнастичних снарядах, тренажерах з обваженням, прискоренням, ходьба, біг, ходьба на лижах і т.п. Ці вправи висувають значні вимоги до серцево-судинні, дихальній і нервово-м'язов системам, викликаючи значні фізіологічні зрушення, що відновлюються протягом десятків хвилин. Вправи максимальної інтенсивності характеризуються залученням у роботу великого числа м'язів і швидким темпом рухів: біг на швидкість, значн навантаження на тренажерах, спортивні ігри й ін. При цьому спостерігаються субмаксимальные і максимальні зрушення пульсу, частоти подиху. Відновлення затягується на годинник і дні.
Дозування фізичних вправ залежить від захворювання, його стадії і функціонального стану різних систем організму, насамперед серцево-судинної і дихальної систем.
1.3 Апаратний масаж
Апаратний масаж виконують спеціальними апаратами шляхом безпосереднього контакту зі шкірою або через повітряне чи водне середовище. Основними видами його є вібраційний, вакуумний (пневматичний) гідромасаж.
Вібраційний масаж передає безпосередньо тілу механічну вібрацію, що діє на шкіру, м'язи та інші тканини за допомогою різно форми масажних наконечників (вібратори). Існують апарати для струшування всього тіла (вібраційний стілець, ліжко, велотраб та ін.) і для місцевої вібраційно дії (автомасажер "Тонус", апарат Бабія, "Вібромасаж" тощо).
Вібраційний масаж сприя загальним і локальним змінам у тканинах і функціях організму, поліпшує обмін речовин, діяльність нервово-м'язового апарату; виконує знеболюючу дію, підвищу працездатність і відновлення після фізичних навантажень.
Показаний він при захворюваннях і травмах периферичного відділу нервової системи, деяких хронічних захворюваннях легень, шлунково-кишкового тракту та ін. Тривалість вібраційного масажу від 3 до 15 хв.
Дія вакуумного (пневматичного) масажу відбувається внаслідок ритмічного чергування підвищеного зниженого тиску повітря на поверхню тіла через спеціальний пристрій. За рахунок присмоктуючої дії покращується місцевий кровообіг, прискорюється течія крові, підвищується трофіка тканин. Поєднання ритмів імпульсів тиску на тканини з ритмом скорочення серця стимулює скорочувальну функцію периферичних судин, що застосовується у синокардіальному вакуумному масажі. За допомогою апарату Кулаженка масують ясна, барокамерами Кравченка лікують судинні та інші захворювання кінцівок. Принцип дії останніх засновано на чергуванні різниці барометричних тисків: компресії (до 850 мм ртхт.) і декомпресії (до 500 мм рт.ст.).
При використанні апаратів, які можуть одночасно впливати на організм вібрацією і вакуумом, показання для такого вібраційно-вакуумного масажу розширюються. Він призначається при травмах захворюваннях опорно-рухового апарату для ліквідації болю, розсмоктування крововиливу, усунення випоту у суглобах і набряку тканин, для лікування травм хвороб периферичної та центральної нервової системи.
Гідромасаж чи водний масаж — це комбіноване використання механічної, термічної, хімічної дії води і масажних маніпуляцій руками чи апаратами.
Розрізняють підводний душ-масаж, водоструменевий душ-масаж, підводний вібраційний масаж:
а) підводний душ-масаж проводять у ванні з температурою води 34-37 °С водяним струменем тиском у 2-3 атм. із застосуванням основних прийомів. Виштовхуюча сила води зводить до мінімуму м'язові напруження, а тепло води забезпечує розслаблення м'язів. Він підсилю кровопостачання шкіри і глибинних тканин та гемодинаміку у цілому; активізу обмін речовин і трофічні процеси; сприяє розсмоктуванню крововиливів, набряків та випотів у суглобах; збільшує рухомість у суглобах кінцівок і хребта; допомагає розтягненню контрактур, рубців та спайок. Тривалість процедури не перевищує 10-15 хв. Різновидом цього підводного масажу є вихровий і пневмомасаж під водою;
б) водоструменевий душ-масаж здійснюється струменем води чи декількома струменями одночасно на повітрі. До названого виду гідромасажу належать душ Шарко — масаж водяним струменем тиском від 1,5 до 3 атм на відстані 3—4 м; шотландський душ — поперемінна дія струменів гарячої і холодної води; циркулярний або круговий душ, дощовий голковий душ; каскадний душ — падіння маси води з висоти 2,5 м. Ця група гідропроцедур залежно від температури і сили струменю води, тривалості д заспокійливо чи тонізуюче. Показані вони при функціональних розладах ЦНС та для підняття загального тонусу організму. Тривалість процедури становить 1-3 хв.
До останньої групи гідромасажу можна віднести флюїдопунктуру (гідропунктура) — стимуляція акупунктурних точок струменем води за допомогою спеціального апарату, який пода переривчастий струмінь, води під тиском у 1,86 атм. Тривалість процедури 2 хв. Вважається, що цей метод більш фізіологічний, ніж уколювання голками при акупунктурі, і тому він рекомендується для лікування хронічних травм, захворювань опорно-рухового апарату, відновлення спортивної працездатності, зняття втоми після тренувальних занять;
в) підводний вібраційний масаж здійснюється за допомогою апарату "Волна", що утворює вібраційн хвилі, котрі точно дозуються за тиском та частотою коливань. Він має перевагу перед іншими вібраційними апаратами тому, що коливання води є більш адекватним подразником, ніж механічні вібрації, і водяні хвилі одночасно охоплюють велик ділянки тіла. Тривалість процедури 8-15 хв.
Масаж можна проводити у вод також ручним методом, а лікувальний ефект його буде забезпечуватись сумарною дією масажу і властивостей води, особливо коли до неї додано спеціальн домішки. Масажувати у ванні можна щітками. Це викликає сильну гіперемію шкіри діє на організм загально стимулююче. Тривалість масажу 10-15 хв. У домашніх умовах він проводиться як самомасаж.
Курс лікувального масажу складається від 8-10 до 16-20 процедур, що залежить від характеру захворювання або травми, періоду лікування і виду масажу. У разі необхідності його можна повторювати з перервою між курсами від 10 днів до кількох місяців. Курс масажу поділяють на 3 періоди: ввідний, основний і заключний. Перший складається з 1-3 процедур, які носять щадний характер. Під час ввідного періоду масажист знайомиться і пристосовується до особливостей ділянки, що масажується, з'ясовується реакція організму на окремі прийоми його та на масаж взагалі. В основному періоді інтенсивність масажу зростає і застосовується диференційована методика, що відповідає характеру і клінічному перебігу хвороби або травми; звертається увага на функціональні зміни в організмі і ділянках, що масажуються. У заключному періоді за 2-3 процедури до закінчення курсу нтенсивність масажу знижується, тривалість процедур зменшується, пацієнтів навчають прийомів самомасажу, якщо є показання для цього.
Сама процедура масажу будується за принципами заняття з лікувальної гімнастики. Вона складається з вступної, основної і заключної частин, в яких інтенсивність масажу поступово зростає до основної частини і знижується в заключній. Процедури масажу проводять щоденно або через день. Тривалість їх індивідуальна і залежить окрім загальних і клінічних показників від особливостей ділянки, що масажується, і кількост призначених масажних одиниць. За одну умовну одиницю приймають безпосередній масаж протягом 10 хв.
При проведенні лікувального масажу неодмінною умовою і обов'язковим правилом є масажування повздовжньо по ходу лімфатичних судин до найближчих їх вузлів та максимальне розслаблення м'язів. Для того щоб не протидіяти чи обмежувати просунення лімфи по судинах, слід робити масажні рухи по їх ходу.
Для розслаблення м'язів кінцівки згинають під певним кутом, який називають середнім фізіологічним положенням або положенням фізіологічного спокою. Так, лежачи на спині або сидячи за масажним столиком середнім фізіологічним положенням для рук (рис. 3.16) є відведення плеча від тулуба на 45°, згинання передпліччя в ліктьовому суглобі під кутом 110° та кисті в променево-зап'ястковому суглобі у долоно-тильному напрямку під кутом 9° трохи відведеної у ліктьовому напрямку під кутом 15°, пальці напівзігнуті. Середнім фізіологічним положенням для м'язів нижньої кінцівки є трохи зігнуте (35°) в кульшовому суглобі і відведене на 35° стегно та зігнуте під кутом 145° коліно.
Оптимальним положенням, що забезпечує розслаблення м'язів спини є поза лежачи на животі з витягнутими вздовж тулуба і дещо повернутими усередину руками долонями догори. Розслаблення м'язів грудної клітки і живота досягається у положенні лежачи на спині, ноги зігнуті в колінах і злегка розведені. Масаж тулуба і нижніх кінцівок звичайно проводиться на масажних столах (кушетках) різних конструкцій, масаж рук — на масажних столиках. Для масажу надпліч, шиї і голови застосовують крісла з кронштейнами для опори голови, що забезпечує розслаблення м'язів цих ділянок тіла.
Не менш важливою умовою правильного виконання масажу є не тільки розслаблення м'язів та положення ділянки тіла, що масажується, але зручно вибрана поза масажиста. Це протидіє швидкому стомленню його, підвищуючи якість масажу та ефективність лікування.
ВисновокМеханотерапія — лікування фізичними вправами, виконуваними за допомогою спеціальних апаратів. Показання до застосування механотерапії: контрактури різного походження, артрози, артрити, тугорухливість суглобів після травм, тривалої іммобілізації.
Механотерапію у системі фізичної реабілітації застосовують як самостійний засіб, так і включають у комплекси лікувальної гімнастики та апаратного масажу в основну її частину.
До механотерапевтичних апаратів переважно загальної д відносяться тренажери різних конструкцій. Вони шляхом дозованих фізичних навантажень і цілеспрямованої дії на визначені м'язові групи дозволяють вибірково впливати на опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну і нервову системи, підвищувати фізичну працездатність.
Вправи на тренажерах здобувають усе більше поширення в ЛФК при реабілітації хворих і інвалідів. Застосування тренажерів дозволяє точно дозувати навантаження і розвивати різні фізичні якості: витривалість, силу м'язів і ін.
Розділ 2. Методи та організація дослідження
2.1 Ефективність механотерапії в комплексному лікуванні хворих з ушкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарата
Основна частина даних, що стосуються ефективності застосування механотерапії, почерпнута нами з комплексних праць по відбудовному лікуванню хворих з різними формами патолог опорно-рухового апарата і периферичної нервової системи [Мошков В.Н. і ін., 1944-1972; Добровольский В.К., 1944, 1970; Гандельсман А.Б., 1952; Шехтман С.Р., 1945; Крамаренко В.К- і ін., 1948; Атаєв 3.М., 1960, 1973; Каптелин А.Ф., 1962; Хлопунова С.И., 1973; Волков М.В. і ін., 1975; Тернової К.С. і ін.].
У літературі є небагато робіт, спеціально присвячених дослідженню безпосереднього і курсового впливу механотерапії на організм у нормі і при патології опорно-рухового апарата.
Аналіз вітчизняно зарубіжної літератури показує, що особливості застосування механотерап ефективність при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарата вивчен недостатньо. Обмеженість наявних даних особливо виявляється при з'ясуванн відносної ролі кожного фактора процедури механотерапії (маса вантажу, ритм, тривалість окремої процедури і курс процедур) при різних нозологічних формах патології, а також у залежності від особливостей клінічного плину захворювання або травми в даного хворого. Відсутність даних по фізіологічному обґрунтуванню механотерапії є істотним гальмом у розробці диференційованих методик застосування при різних формах патології.
