Курсовая работа: Облік витрат, виходу продукції (робіт, послуг) і визначення собівартості
- за способами перенесення вартості на продукцію;
- за ступенем впливу об'єму виробництва на рівень витрат;
- за носіями;
- за календарними періодами.
За складом витрати підрозділяються на одноелементні і комплексні.
Одноелементними називаються витрати, що складаються з одного елемента, матеріали, заробітна платня, амортизація і ін. Ці витрати незалежно від їх місця виникнення і цільового призначення не діляться на різні компоненти.
Облік по видах витрат класифікує і оціню ресурси, використані в процесі виробництва і реалізації продукції. По даній ознаці витрати класифікують за статтями калькуляції і економічних елементах.
Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, регламентується відповідними нормативними актами, перш за все Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати". Цим же документом встановлений єдиний для всіх підприємств перелік економічно однорідних елементів витрат:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні потреби;
- амортизація основних фундацій;
- інші прямі витрати.
Групування витрат по економічних елементах об'єктом фінансового обліку і показує, що саме витрачено на виробництво продукції, який співвідношення окремих елементів в загальній сумі витрат.
Для числення собівартості окремих видів продукції виробничі підприємства використовують угрупування витрат по статтях калькуляції. Номенклатуру статі кожне підприємство може встановлювати для себе самостійно з урахуванням своїх специфічних потреб. Їх зразковий перелік встановлений галузевими інструкціями по обліку і калькуляції собівартост продукції. В самому загальному вигляді номенклатура статі калькуляції вигляда таким чином:
1. Сировина і матеріали.
2. Купувальні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств організацій.
3. Паливо і енергія на технологічні потреби.
4. Поворотні відходи (віднімаються).
5. Основна заробітна платня.
6. Додаткова заробітна платня.
7. Відрахування на соціальне страхування.
8. Витрати, пов'язані з підготовкою освоєнням виробництва продукції.
9. Відшкодування зносу спеціальних нструментів і пристроїв цільового призначення, інші спеціальні витрати.
10. Загально-виробничі витрати.
11. Адміністративні витрати.
12. втрати унаслідок технічно неминучого браку.
13. Попутна продукція (віднімається).
14. Інші виробничі витрати.
15. Комерційні витрати.
Підсумок першої чотирнадцяти статі утворю виробничу собівартість, а підсумок всієї п'ятнадцяти статі - повну собівартість продукції.
Завершальним етапом є групування і облік за носіями витрат, тобто продукції, роботам, послугам з метою визначення їх собівартості.
Найпростіший спосіб розрахунку собівартост продукції - розподіл сумарних витрат на об'єм випуску. Проте застосовувати цей спосіб можна тільки за умови, що підприємство проводить один вид продукції не утворюючи при цьому запасів напівфабрикатів або готової продукції. Складніший спосіб - калькуляція собівартості по статтях витрат. Прямі витрати безпосередньо включають в собівартість продукції а непрямі розподіляють за допомогою спеціальних баз і коефіцієнтів розподілу.
За способами перенесення вартості на продукцію витрати діляться на прямі і непрямі (непрямі).
Прямі витрати пов'язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути, на підставі даних первинних документів, прямо безпосередньо віднесені на її собівартість. Це витрати сировини і основних матеріалів, заробітна платня робітників і ін.
Непрямі витрати пов'язані з випуском декількох видів продукції, наприклад, витрати по управлінню і обслуговуванню виробництва. Вони включаються в собівартість конкретних виробів за допомогою спеціальних розрахунків розподілу. Вибір бази розподілу обумовлюється особливостями організації і технології виробництва і встановлюється галузевими інструкціями по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції.
В цих умовах важливе значення має угрупування витрат по відношенню до об'єму виробництва. По даній ознаці витрати підрозділяються на постійні і змінні.
Постійні витрати не залежать від об'єму виробництва, тобто не змінюються при зміні об'єму виробництва. Проте постійн витрати, розраховані на одиницю продукції, змінюються при зміні об'єму виробництва. До них можна віднести орендну платню, амортизацію і ін.
Змінні витрати залежать від об'єму і змінюються прямо пропорційно зміні об'єму виробництва. Змінні витрати, розраховані на одиницю продукції, є постійною величиною. До них відносяться витрати сировини матеріалів витрати на оплату праці виробничих робітників і ін.
2.3. Постановка обліку витрат виходу продукції
На підприємствах для обліку витрат на виробництво продукції застосовують рахунок 23 "Виробництво". Він призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукц (робіт, послуг).
По дебету рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові і інші прямі витрати, а так само виробничі невигідні витрати і втрати від браку продукції (робіт, послуг), по кредиту - суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (в дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт і послуг (в дебет рахунку 90). По кредиту субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, по виконанню некапітальних робіт в кореспонденції з дебетом рахунків 11 "Інш необоротні матеріальні активи" 22 "Малоцінні і швидкозношуван предмети" і субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість виготовлених на допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пари, транспортних і ремонтних послуг і ін).
Аналітичний облік по рахунку 23 "Виробництво" ведеться по видах виробництв, по статтях витрат і видах або групах продукції, що виробляється.
Облік витрат на промислових виробництвах ведуть по такій номенклатурі:
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- витрати на сировину і матеріали (без зворотних відходів);
- витрати на роботи і послуги;
- витрати на утримання основних коштів;
- витрати на управління і організацію виробництва;
- інші витрати.
В статті "витрати на оплату праці" по дебету субрахунку 233. І кредиту рахунку 66 відображають:
- основну зарплату, нараховану працівникам, які обслуговують технологічний процес цього промислового виробництва;
- додаткову зарплату (оплату чергових додаткових відпусток, компенсацій за невикористану відпустку, пільгового годинника підлітків, оплату за виконання державних і суспільних доручень, винагороду за вислугу років і т.п.).
В статті "відрахування на соціальн заходи" враховують внески у встановлених розмірах від основної і додатково заробітної платні органам соціального страхування і до Пенсійного фонду. Дебетують субрахунок 233, кредитують рахунок 65.
В статті "сировина і матеріали" враховують витрати на сировину і матеріали, які служать основою виготовлення продукції або необхідним її компонентом.
В статті "роботи і послуги" враховують вартість робіт і послуг, виповнених допоміжними виробництвами, ншими підприємствами і організаціями, для виробничих потреб промислових виробництв. Тут же відображають витрати на вироблення енергії для виробничих потреб промислових виробництв: енергії власних електростанцій, компресорного устаткування для виробництва холоду, котельних, не сполучених з центральною котельною; енергії, отриманої від інших підприємств. Дебетують субрахунок 233 кредитують рахунки 23, 63, 68 і ін.
В статті "витрати на утримання основних коштів" відображають суми відповідних нарахувань по основних засобах промислових виробництв. Дебетують субрахунок 233, кредитують рахунок 13. В цій же статті відображають вартість палива витраченого на роботу машин, механізмів нших основних фундацій промислових виробництв; вартість будматеріалів, використаних на ремонт будівель і споруд господарським способом, вартість запчастин; використаних для заміни спрацьованих частин машини і інших об’єктів при проведенні ремонту основних засобів промислових виробництв за межами підприємства. Дебетують субрахунок 233, кредитують рахунок 20. В затратах відображають також суми амортизаційних відрахувань по основних засобам, нематеріальних активам і іншим необоротним активам, які використовуються в промислових виробництвах.
На статтю "інші витрати" відносять платежі страховок по основних засобам промислових виробництв, дебетуючи субрахунок 233 і кредитуючи рахунок 65. На цій же статті відображають витрати на відрядження дебет рахунку 233, кредит рахунку 372 а також втрати від браку, списані по забракованій продукції, вартість сировини і матеріалів, зіпсованих під час наладки устаткування або зверху встановленої норми.
В статті "витрати на організацію виробництва і управління" враховують цехові витрати, а також загально-виробничі витрати у встановленому порядку. Заздалегідь ці витрати накопичують по статтям - витрат на рахунку 91 а потім розподіляють і відносять на цю статтю комплексно: дебет субрахунку 233 і кредит рахунку 91.
На кредиті субрахунку 233 відображають вихід продукції промислових виробництв в кореспонденції з дебетом рахунків:
26 "готова продукція" - на вартість готової продукції, призначеної для реалізації;
201 "сировина і матеріали" - на вартість продукції, оприбутковуваної як сировина і матеріали тільки для власного виробництва;
205 "будівельні матеріали" - на вартість продукції, оприбутковуваної як будівельні матеріали. В кінці року по встановленій методиці визначають фактичну собівартість проведеній продукц планову собівартість коректують до фактичного рівня.
При використовуванні підприємством журнально-ордерної форми обліку для узагальнення витрат використовується журнал-ордер № 10, що складається з трьох розділів. В першому розділ наводяться дані про витрати на виробництво, в другому показується розрахунок витрат на виробництво по економічних елементах, третій розділ відобража транспортно-заготовчі витрати.
2.4. Основні методи обліку витрат на виробництво і калькуляц собівартості продукції
Під методом обліку витрат на виробництво калькуляції собівартості продукції розуміється сукупність прийомів по збору, угрупуванню в бухгалтерському обліку інформації про виробничі витрати числення фактичної собівартості продукції, для контролю за витратами підприємств.
Існує наступна класифікація основних методів обліку витрат:
- по відношенню до технологічного процесу - нормативний, стандартний, показаний, попередільний методи обліку;
- по об'єктах калькуляції - облік по деталях, вузлах, виробах, процесах, переділах, виробництвах, замовленнях;
- за способом збору інформації, що забезпечу контроль за витратами, - метод попереднього контролю і нормативний метод.
Числення собівартості одиниці окремих видів продукції називається калькуляцією. На практиці застосовують фактичну, нормативну і планову (прогнозну) калькуляції.
При використовуванні обліку за фактичною собівартістю величина фактичних витрат звітного періоду визначається по формулі:
(2.1)
Зф = 18340 * 0,34 = 6235,6
де Зф - фактичні витрати;
- фактична кількість
використаних ресурсів;
- фактична ціна використаних
ресурсів.
Облік за нормативною собівартістю в порівнянн з обліком за фактичною собівартістю дозволяє оцінити не тільки якими були витрати, але і якими вони повинні були бути.
Під нормативними розуміють поточні (діючі) норми витрат з поправками на зміну технології і т.п. При використовуванн нормативів тільки по кількості застосовується наступна формула:
(2.2)
З = 0,34 * (-660) = - 224,4
де 
- відхилення фактичних витрат від
нормативу, викликане зміною кількості використаних ресурсів.
При використовуванні нормативів тільки за ціною використаних ресурсів застосовується наступна формула:
(2.3)
де
- відхилення фактичних витрат від
нормативу, викликане зміною цін.
Облік за нормативною собівартістю в цілому, в порівнянні з обліком за
фактичною собівартістю, більш ефективно вирішує задачу управління витратами. Основні достоїнства цього методу полягають в наступному:
- можливість контролю над витратами центрів відповідальності шляхом розробки бюджетів;
- можливість контролю витрат шляхом зіставлення фактичних значень з нормативними;
- можливість оперативного вживання заходів в ході виробничого процесу, а не тільки в кінці звітного періоду і ін.
До недоліків цього методу можна віднести збільшення трудомісткості обліково-обчислювальних робіт і необхідність організації обліку як в межах норм витрат, так і по відхиленню від них.
В практичній діяльності як планові норми витрат можна використовувати ідеальні стандарти і прогнозні.
Ідеальні стандарти показують, якою повинн бути витрати підприємства в оптимальних умовах (тобто за відсутності втрат, браку, збитків і т.п.). Це мета, на яку повинна орієнтуватися вся політика управління витратами.
Прогнозні стандарти встановлюються з урахуванням реальних умов функціонування підприємств: якості вживаних ресурсів, відсотка відходів, браку і т.д.
Стандарти
встановлюються на всі види витрат. Формула розрахунку витрат аналогічна
формулі, що використовується в обліку за нормативною собівартістю:
(2.4)
де 
- індекс планового значення
відповідних величин.
Облік за плановою (прогнозної) собівартістю зберігає всі позитивні риси обліку нормативної собівартості, але в порівнянні з ним володіє додатковими перевагами:
- забезпечує більш глибоку обґрунтованість планових величин;
- забезпечує збільшення точності прогнозів;
- підвищує ефективність контролю.
По відношенню до виробничого процесу управлінський облік витрат можна організувати в розрізі наступних методів: попередільний (попроцесний) і позаказный.
Попередільний (попроцесний) метод управлінського обліку витрат застосовується у виробництвах, де готовий продукт виходить в результаті послідовної обробки висхідного матеріалу на окремих технологічно переривчастих стадіях, фазах або переділах.
Єство попередільного методу полягає в тому, що облік витрат ведеться по переділах (процесам), а усередині них - по статтях калькуляції і видах продукції. При цьому методі прямі витрати враховуються по кожному переділу, а непрямі - по цеху виробництву, підприємству в цілому з подальшим розподілом між собівартістю продукції переділів згідно прийнятим базам розподілу.
Позамовний метод управлінського обліку можна застосовувати в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, а також дослідно-експериментальних виробництвах і на ремонтних роботах.
Єство позамовного методу полягає в тому, що облік витрат і калькуляція собівартості продукції здійснюється по замовленнях на виготовлення одного виробу або невеликої партії однакових виробів. Основи позамовного методу можна побачити на прикладі ЧП "Газель".
Прямі витрати враховуються в розрізі цехів замовлень на підставі первинних документів. Первинна документація по обліку таких витрат оформляється на кожне замовлення окремо. Непрямі витрати включаються в собівартість замовлень шляхом розподілу пропорційно прийнятої на підприємстві базі розподілу.
Таблиця 2.1. Основи позамовного методу обліку ПП "Газель"
| № оп | Зміст господарської операції | Кореспондуючі рахунки | Сума, гри. | |
| Дт | Кт | |||
| 1 | Відпущено у виробництво матеріали для виконання замовлення | 23 | 201 | 18340 |
| 2 | Відпущено матеріали на загальновиробничі потреби | 91 | 201 | 750 |
| 3 | Нараховано заробітну плату та проведено відрахування на соціальні заходи від заробітної плати: - робітників за виготовлення замовлення - майстрів цеху | 23 91 | 66,65 66, 65 | 11040 |
| 4 | Віднесено на замовлення суму загальновиробничих витрат | 23 | 91 | 5583 |
| 5 | Передано на склад готову продукцію замовлення | 26 | 23 | 71584,35 |
| 6 | Списано собівартість реалізованої продукції | 90 | 26 | 71584,35 |
| 7 | Нараховано орендну плату | 91 | 685 | 2500 |
| 8 | Відображено суму загальновиробничих витрат, що не були включені до собівартості замовлення | 90 | 91 | 500 |
При методі управлінського обліку витрат за повною собівартістю в собівартість продукції включаються всі витрати підприємства незалежно від їх розподілу на постійні і змінні, прямі і непрямі. Витрати, як неможливо безпосередньо віднести на продукцію, розподіляють спочатку по центрах відповідальності, де вони виникли, а потім переносять на собівартість продукц пропорційно вибраній базі.
