Курсовая работа: Національні системи змі та захист національно державної ідентичності
ü Теоретико-концептуальна, на якій формулюються основні засади, цілі, принципи та ідеали окремої групи людей (прошарку, нації, громадян держави).
ü Програмно-політична, на якій соціально-філософські засади ідеології, перетворюються на політичні програми, вимоги, і навіть, лозунги, формуючи нормативну основу подальшої діяльності.
ü Поведінкова ступінь, що на практиц показником поширення у громадській свідомості ідеологічних положень, цілей та деалів.
Позитивного результату оволодіння масовою політично свідомістю можна досягти тільки у випадку, коли основні засади ідеології відповідають буденним поглядам та уявленням населення про стиль життя, якому віддають превагу у суспільстві.[9;196]
Важливо зазначити, що ефективність здійснення ідеологічної діяльності залежить від рівня політичної та соціальної стабільності у країні. Особливо яскраво вплив відчувається у період державного дисонансу, розвитку, втрати рівноваги у будь-якій сфері життя країни. У цей час ідеологія відіграє роль каталізатору народних мас у боротьбі за загарбання та використання влади.[2;303]
Ідеї можуть заміняти силовий вплив. Зрозуміло, що заохочування до дій через переконання краще ніж примушення до них силою. Не мається на увазі, що це найкращій шлях здійснення державної політики, адже усе має свої крайнощі. Тим не менш у звичайних умовах дуже привабливо виглядає ідея того, що громадяни згідно з особистим бажанням будуть виконувати те, для чого в інших умовах потрібне було б застосування сили.[3;158-159]
Джеймс Дональд (James Donald) зауважує у словах, які він кладе до вуст колоніального адміністратора, що переказує історію про джерела англійських досліджень техніки управління колоніальної Індії у 1838 році: “Туземцы должны или держаться в подчинении ощущением нашей силы, или подчиняться нам по собственной воле из убеждения, потому что мы более мудрые, более справедливые, более человечные и больше желаем улучшить их положение, чем любой другой правитель, который у них мог бы быть”.
У демократичному суспільстві політична ідеологія здійснює свої функції на етапі входження громадян у політичне життя. В сучасних умовах розвитку цивілізації її позиц послаблюються, звужується сфера ідеологічної війни, зменшується її вплив на політичну діяльність та взагалі на міжнародні відносини. Формуються загальнолюдські інтереси та цінності, що вимагають світоглядного плюралівзму та демократизації відносин як між державами, так і між державою та її народом. Цим характеризується процес деідеологізації свідомості людини, який не відмовляється від ідеології взагалі, але відмовляється від застосування деологічних стереотипів, нетерпимості й монополізму, вимагаючи у свою чергу надання різним ідеологіям цивілізаційного змісту й плюралізму.[1;317] В.І. Ленін вважав, що «государство сильно сознательностью масс. Оно сильно тога, когда массы все знают, обо всем могут судить и идут на все сознательно».
На сучасному етап основним завданням політичної ідеології – є об’єднання громадян та спрямування х дій на досягнення єдиної мети та суспільний розвиток на основі їх знання політичної дійсності, зростання їх політичної культури та активності. Тому у контексті інтеграційних процесів, що набирають все більшої сили, все більш уваги приділяється питанню застосування державою національної ідеології, як засобу консолідації зусиль народу та посилення його самоідентифікації.
3. Національна деологія як підґрунтя національної-державної ідентичності
«Народ доти моральний, доброчесний і сильний,
доки він зайнятий утіленням своїх великих цілей»
Гегель Г.В.Ф.
У формуванн політичного життя будь-якого суспільства величезну роль відіграє такий суб’єкт політики, як нація - (від лат. "народ") – історичне, динамічне співтовариство громадян, що організоване на політичній чи етнічній основі та, як правило, має власну територію, спільні інтереси, прагненням бути єдиним цілим, національну культуру та мову, усвідомлення спільного минулого, сьогодення та майбутнього, власну самобутність та спільну назву.
Національна ідея - своєрідний дороговказник для кожної нації. Вона є віддзеркаленням політичних вимог громадян країни, мета яких досягти підвищення свого соціального статусу шляхом національної приналежності, що базуються на тому чи іншому розумінн походження та природи національної групи.[10]
Країни, що перебувають у процесі пошуку свого етнонаціонального виміру потребують доцільного використання політичних засобів та механізмів забезпечення консолідац народної думки та діяльності на засадах національної ідеї та інтересів. Одним з найефективніших методів вирішення цього питання є використання національно деології. Саме цим, наприклад, пояснюється ії бум в кінці ХІХ - першо половини ХХ століть у Західній Європі, закономірним продовженням якого у наш час є процес євроінтеграції та діяльність такої міжнародної організації як Європейська Співдружність. Ще одним яскравим прикладом є активізація національної ідеології у політичному житті країн колишньої СРСР у зв’язку із здобуттям ними незалежності, у контексті якої постає необхідність вибору шляхів майбутнього розвитку, вирішення питання самовизначення націй на світовій арен та пошук його оптимальних форм.[2;303]
Основні ціл національної ідеології поділяються на:
ü зовнішні – розширення геополітичного простору існування окремої нації, розширення міжнаціональних контактів і т.д.
ü внутрішні – захист власно території, національного суверенітету, культури від зовнішньої експансії і т.і.
Важливо зазначити, що національна ідеологія не обов’язково є джерелом міжнародної ворожнечі, а згодом і конфліктів. А у разі розумного використання може стати не тільки ефективним засобом захисту національних інтересів, непов’язаного з посиленням напруги між країнами, але й важливим консолідаційним стимулом, так як наприклад це відбувається у країнах Східної Європи.[2;304]
Вона сприя формуванню і координуванню відносин між державою та нацією за певними принципами, впливає на здійснення соціально-економічних, політичних та інших державних програм спрямованих на розвиток суспільства, на активізацію політичної активності громадянина, є стимулом для зростання національно самосвідомості, поглиблення почуття національної гордості, корегує соціальну поведінку та вибір людини. Завдяки цьому, вона стає засобом згуртування єдино нації, чинником налагодження стосунків між різними етнічними, національними, соціальними групами людей та державою. [1;195]
Франко зазначав, що "Усякий ідеал – це синтез бажань, потреб та змагань… Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати серця широких кіл людей. Вести тих людей до найбільших зусиль. До найтяжчих жертв. Додавати їм сили у найстрашніших муках терпіннях…". Підкреслюючи своїми словами необхідність практично політичної діяльності у справі реалізації національної ідеї, тому ідеологія виступає своєрідним каталізатором політичного руху країни.[11;39]
Національна деологія є одною з найголовніших засад формування національної свідомост громадянина держави, складання та укріплення у свідомості народу сво національно-державної ідентичності.
4. Національно-державна дентичність
«Якщо нема перспектив для розвитку національного
організму, зникають спонуки до нього належати і,
тим більше, для нього працювати.»
Ісаєвич Я.
Потреба визначення особистості своєї приналежності до тієї чи інших групи людей вирішальною причиною формування націй на протязі усього світового історичного розвитку. Існують два концепції визначення поняття "нація": перший політично-правовий підхід, і другий – соціокультурний. У межах цих підходів основними теоріями походження та природи національної групи є:
ü Політична теорія, відповідно до якої нація – це, насамперед, політична спільнота, що об’єднує громадян держави незалежно від їх етнічного чи соціального походження, культурних чи нших особливостей. Представниками цієї теорії є Г.Гроций, Г.Сетон-Уотсен, М.Вебер.
ü Історико-економічна теорія. Засновник Карл Каутський, який виділяє чотири основні ознаки нації: спільна територія, мова, економіка та традиції. Згодом ця теорія стала базою для складання марксистської теорії природи національної групи.
ü Культурологічна теорія (К.Реннер, Й.Г.Гердер, Дж.Бренд) - нація як культурна спільнота, що, об’єднується єдиними мисленням; втілення національної ідеї із спільними культурними та етичними нормами, цінностями, символами.
ü Психологічна теорія, представниками якої є Е.Ренан, Р.Емерсо та інші, визначає націю як єдину спільноту людей з єдиною історичною долею, характером та менталітетом.
ü Ісламська теорія – нація як народ, якому було даровано благословення Бога.
ü Дж. Даллас та Е.Сміт вважали нацією велику політизовану етнічну групу, характеристикою якої є спільна культура та спільне походження. Це уявлення про походження національної групи складає етнічну теорії.[12;111]
Ідентичність окремого індивіда до нації, а окремої нації до світової співдружност важливим елементом функціонування усієї міжнародної системи. Національна дентичність – це усвідомлення групи людей або окремим індивідом своєї належност до певного етносу, який характеризується спільністю історичної долі, характеру, менталітету, психології, культури. Національні звичаї та традиції, що компонентом буденної свідомості, виступають засобом об’єднання, інтеграц національної спільноти, пробудження національної свідомості.[2;303]
Зростанню значення ідентичності сприяють соціально-економічні та політичні зміну у суспільстві. Могутнім стимулом для становлення національної ідентичності народу здобуття політичної автономії. Звісно, національна єдність не визначається лише спільною територією, мовою, релігією чи державним суверенітетом, але й заперечувати безумовну важливість цих фактів не можливо. На думку М.Бердяєва державність не є ознакою єдиної нації, але прагнення досягти своєї державност та удосконалити її – природній інстинкт будь-яка нація.[13;96-97]
Можливо уявити собі державу, як усього лише зручний набір механізмів, що служать для забезпечення потреб громадянина. У цій теорії держави не потрібне ідеологічне підґрунтя. Держава є лише установою, ключову роль у якій мають ефективність, ясність та зрозумілість. Така проста модель задовольняє тих, хто бажає мінімізувати функції держави, тих, хто вважає, що воно існує лише для оборони та захисту правопорядку. Однак ця теорія ніяк не пояснює стосунки між державою та дентичністю. Вона не враховує того, що держава може існувати як фантазія для громадянина, що вона може бути часткою нас самих.
Держави безперервно зростають, набувають розвитку, досягають свого піку, але зрештою помирають. Імперії виникають та припиняють своє існування, повн національно-державної ідентичності у період свого розквіту і спустошенні та розгубленні у мить падіння та зникнення. У кожний з цих моментів атрибути дентичності є невід’ємними.[14;72-73]
Неможливо гнорувати необхідність та неминучість ролі держави у формуванні образів національно-державної ідентичності. Держава (частіше - нація, яку вона намагається включити у себе) стає, серед іншого, тим, що одними філософами та соціологами називається “imaginaire sociale” (“уявне суспільство”), а іншими набором історій, винаходів та мрій. Такі визначення держави не применшують важливість її існування та легітимності. Вони акцентують увагу на складност функціонування держави та на постійній потребі у розповсюдженні системи ідеалів та соціальних настроїв. Образи ідентичності слугують також джерелом патріотизму. [15;22-23]
Визначення національної ідентичності надає суспільству такі поняття, як: приналежність до суспільства та вирізнення з нього, що таке норма та хто є «чужинцем». Ц визначення закріплюють та живлять інші процеси , пов’язанні з суспільством, а також такі цілі, як підвищення корисності праці, виховання молоді, збереження та охорона звичаїв народу. У тоталітарному суспільстві цей зв’язок є явним: тоталітаризм держави знаходить вираз у його монополії на змістовні образи, знаки, мистецтво, зміст ЗМІ. У сучасних демократичних державних устроях питання національно-державної ідентичності постають значно складніше: вони не так пов’язані з очевидними засобами самовизначення, але у більшій своїй кількост стосуються питань конфліктів, суперництва, історії, волі та насилля.[16;24]
Найважливішими факторами становлення національно-державної ідентичності кожного народу є:
ü утворення незалежної держави
ü визначення форм та способів свого соціально-економічного розвитку
ü обрання характеру державно-політичного устрою
ü змога формувати народн рішення на основі національних історичних умов, менталітету та самобутньо культури
ü формування основ та механізмів внутрішньої та зовнішньої політики на вільних засадах без іноземного втручання
ü визнання з боку інших народів та міжнародного співтовариства.[33;341-342]
Уперше вчен відзначили різке зростання етнічних протиріч на початку 60-х років ХХст. Прикладами цього процесу є боротьба негритянського населення за здобуття рівних прав з білим у США, трохи пізніше - питання франкомовного населення Квебеку у Канаді, і у 90-х роках розпад Радянського Союзу, Чехословаччини та Югославії, утворення більш як двадцяти незалежних держав. Цей процес "вибуху етнічності" триває й досі, про що свідчить подальше загострення етнічних конфліктів та їх вихід на міжнародну арену.[1;185] У період кінця ХХ - початку ХІХ століть особливо гостро постали питання політики пов’язанні з етнонаціональною сферою сучасного життя. Тому останнім часом відмічається поглиблення процесу політизації етнічності, що характеризується посилення впливу етнонаціональної спільноти на політичну діяльність та зростанням її рол у суспільно-політичній сфері.[17]
Національно-державна дентичність формує такі символічні форми, як прапор, архітектура, витвори мистецтва, власна історія. Суспільні школи, університети, церква та організації, що розповсюджують інформацію, також є її скарбницями. Для захисту та підтримки національно-державної ідентичності формуються спеціальні соціальн нститути. Однією з найважливіших функцій держави є підтримка цих символів та зміцнення ідей, що стоять за ними. Безпосередній обов’язок уряду перед своїми громадянами - сприяти посиленню та збагаченню національної ідентичності, тим більше, що , як вже було зазначено, це входить до спектру його інтересів. У цій сфері уряд спирається на діяльність ЗМІ, що всією своєю сутністю відповідають визначеній меті.[18]
Для підтримки суверенітету народу потрібен постійно діючий механізм формування, виявлення та висловлення його волі. Тому національна політика держави повинна ґрунтуватися на ідеології державотворення у поєднанні з розвитком та поглибленням національної ідеї. Але здійснення цієї політики не можливе без існування механізмів узгодження політики держава та діяльності кожного окремого громадянина. Одним з таких механізмів і є національні системи ЗМІ.[17]
В уяві про суспільство, що створює націю, знаходиться мрія про збирання спогадів, що захищеними, організація держави навколо спільної ідеї, її реалізація у веденн державної політики, плекання мови та життя з допомогою здійснення законно влади.
ІІ. Роль ЗМІ у політичній діяльності держави.
1. Поняття та сутність ЗМІ
ЗМІ – система установ та закладів, створених з метою публічного, оперативного розповсюдження інформації про події та явища у світ, країні чи регіоні необмеженого кола осіб, суб’єктів, та зорієнтованих на виконання певних суспільних задач.
Для визначення сутності засобів масової інформації потрібно розуміти, що мається на увазі під цим поняттям.
Тож, засобами масової інформації є: телебачення, газети, радіо, журнали та Інтернет. Згідно з міжнародних стандартом, друкованими засобами масової інформації є періодичн друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звуко-, відеозапис тощо.[19;45]
Необхідність усебічної передачі соціальної інформації, яка формує масову свідомість, стала однією з головних причин, що викликали виникнення ЗМІ. Інші засоби не в змоз здійснювати оперативно, регулярно та у великому масштабі впливати на думку людей. Основною метою діяльності ЗМІ є вплив на суспільну думку. Успіх у вирішенн цього питання пов'язаний з діалектичним поєднанням вже існуючих поглядів та формуючого впливу на них.[20;8]
