Курсовая работа: Національні системи змі та захист національно державної ідентичності
Курсовая работа: Національні системи змі та захист національно державної ідентичності
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
Н.О.Мішина
НАЦІОНАЛЬНІ СИСТЕМИ ЗМІ ТА ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНО ДЕРЖАВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
Курсова робота
Науковий керівник
Доцент, кандидат історичних наук Чарських І.Ю.
Донецьк 2007
Вступ
Чим ми відрізняємось один від одного? Не вже лише кольором шкіри чи волосся? Може характером чи темпераментом?
На протязі всього снування людство постійно ставило собі такі питання. Їх повсякденно ставить перед собою кожна людина, бо рух вперед вимагає чіткого розуміння сво особистості, визначення свого місця в суспільстві. І кожний приходить до думки, що краса життя полягає саме у його різнобарв’ї та різноманітності.
Якщо ж спитаємо, що формує людську індивідуальність, обов’язково поряд з відповідями «сім’я», «друзі», «суспільство» почуємо «рідна країна» та «національна приналежність».Саме відчуття єдності з певною нацією, народом певної держави базовим елементом формування особистості. Це не є дивним, а напроти, досить природнім.
Як і кожна людина, нація, а крізь неї і держава має свою ідентичність, таку, що ніколи не дозволить їх сплутати між собою. Вона впливає як на народ в цілому, так і на окрему людину. Здійснюється це зв’язок більш на духовному рівні ніж на фізичному, формуючи спільні рису характеру, єдину думку, волю та мету. Таким чином стає зрозумілим, що в основі існування певної нації полягає саме ідея – ідея диного народу, єдиної країни, мови, культури і т.д.
Сучасний етап світового розвитку характеризується процесом глобалізації, який поступово заповнює усі сфери життя, та крізь розвиток міжнародного співробітництва спрямовує людство в цілому і окремі країни до взаємодії та набуття спільних рис. Але є й зворотній бік цього процесу. В світі достатньо багато країн, як досить нещодавно здобули свою незалежність, і поряд з «метрами» міжнародно спільноти їх «індивідуальність» виглядає ще несформованою та невпевненою, тому вона може не витримати жорсткого натиску. В цій ситуації логічним є питання: чи не призведе це до втрати світовою співдружністю свого різнобарв’я, до набуття нею сірості та одноманітності ?
Це ні в якому разі не принижує оригінальної культури, традицій чи мови молодих країн. Це лише відзначає те, що потрібен час, щоб народ поступово, від покоління до покоління йшов до розуміння своєї єдності та особливості, свого місця серед інших народів. Цей процес потребує ідейної підтримки та грамотної політики, на сам перед з боку уряду, по захисту національно-держаної ідентичності своєї країни.
Якщо розглядати вивченість цього питання, з перших хвилин стає помітним що закордонні вченні ще давно збагнули необхідність дослідження механізмів формування та захисту національно-державної ідентичності, як засобу консолідації людей, закріплення х духовності, впливу на народну думку, сприяння розвитку країни та підвищення міжнародного статусу.
Коли ж ми поглянемо на становище у нашій країні, подиву не буде краю! Довгий час не проводилось майже жодних досліджень в цьому напрямі, бо після розпаду СРСР панував стереотип того, що спільні ідеї обмежують людську особистість та волю, взагалі можуть слугувати лише пригніченню та використанню народу в цілях панівної верхівки. Тільки нещодавно почали з’являтися перші ластівки – так дослідники як Фартушний А., Андрущенко В.П., Михальченко М.І. та інші. Але Україна – молода держава, що зараз бурхливо розвивається, тому її суспільство гостро потребує стимулів до об’єднання заради досягнення успіхів в економіці, культурі, на міжнародній арені.
Поряд з тим саме в цю мить нашою країною дуже легко маніпулювати оригінальну культуру легко знищити, духовність народу перетворити на бездуховність. Існує загроза духовно експансії збоку більш зрілих та розвинених держав світу. Тому питання захисту національно-державної ідентичності має бути одним з пріоритетних напрямків наукового вивчення для практичного застосування цих досліджень в політичній діяльності уряду.
Як висновки вище сказаного ми можемо зазначити, що держава може захистити свою ідентичність тільки застосовуючи певні ідеологічні засади, а саме національну ідеологію. Виникає питання: як упровадити її у життя? Можливо немає кращого засобу для цієї мету як засоби масової інформації. Саме вони мають змогу впливати на свідомість людини повсякденно у масових масштабах. Діяльність ЗМІ у цій сфер має високу ефективність, її наслідки не змушують довго чекати. За своєю природою ЗМІ здатні швидко формувати та змінювати громадську думку та народн настрої.
Тому об’єктом нашого дослідження стала національно-державна ідентичність, а предмет визначається як роль ЗМІ у захисті національно-державної ідентичності. Метою дослідження теоретичних засад формування національно-державної ідентичності та місце діяльності засобів масової інформації в її захисті. Виконуючи цю роботи ми стави перед собою наступні завдання:
1. визначити ідеологічне підґрунтя формування національно-державної ідентичності;
2. виокремити характерн особливості ЗМІ, що надають змогу їх ефективного використання в справ захищення національно-державної ідентичності;
3. розглянути питання необхідності здійснення захисту національно-державної ідентичності в контекст сучасного процесу глобалізації.
З огляду вивчення цього питання у літературі ми маємо змогу побачити, що виникнення, розвиток національно-державної ідентичності та її вплив на суспільство є аспектом, досить гарно вивченим сучасною наукою. Йому приділяли увагу такі вчені як Пугачов О.П., Соловйов А.І., Бердяєв Н.А., Бенедикт Андерсен, Грушевський М., Курас І. та багато інших.
У свою чергу вплив ЗМІ на формування масової свідомості також вивчається багатьма вченими. Такими як Дэннис Э., Мэррил Д., Власов Ю.М., Доценко Е. Прохоров Е.П., Гринберг Т.Э.
Але є дуже невелика кількість вчених, що звертаються в своїх творах до взаємозв’язку національно-державної ідентичності та ЗМІ. Наприклад як Рогозинський В.В., Ричард Харис, Москаленко А.З., Іванов В.Ф., Губернський Л.В. Тож проблема захисту національно-державної ідентичності та роль засобів масової інформації в цьому процесі є досі не достатньо вивченою. Але поступово приходить розуміння необхідності цього. Причиною тому є загострення міжнародних конфліктів, процес глобалізації, що супроводжується тиском на етнокультурні особливості малих країн та країн, що ще тільки перебувають на шляху до кращих світових стандартів життя.
Якщо розділити джерела за ресурсами, стає зрозумілим , що в своїй роботі ми надали більше уваги друкованим виданням. Розраховані на дію в межах певної території та вплив на певну групу населення, саме вони схильні до використання національно-державної ідентичності в своїх матеріалах, надаючи тим більш повну та стислу інформацію для нашої праці на відміну від Інтернет ресурсів, що за своєю природою розраховані на широке коло людей та дію в міжнародній нформаційній дійсності. Саме тому вони не мають змогу приділяти більш уваги тій, чи іншій країні та подіям, вони є універсальними як для американця так для українця. Що стосується радіотелевізійних ресурсів, то вони також на відміну від печатних видань розраховані на більш широке коло людей, і тому не мають такої яскравої національної приналежності. Найчастіше вони або взагал утримуються від неї, або навпаки подають глядачеві невиправдану, часто протилежну за змістом інформацію. Все це зрозуміло робиться заради підвищення свого рейтингу та прибутків. Найчастіше єдину послідовну політику у галуз захисту національно-державної ідентичності мають державні телерадіо компанії, що не мають потреби підвищувати свої рейтинги, а приваблюють глядачів своєю достовірністю, виваженістю та постійною увагою до питань, що хвилюють громадян країни.
При написанн роботи в якості джерел ми використали документи міжнародного інформаційного права, періодичні видання та твори дослідників стосовно обраної нами теми. Маємо відзначити, що використана література - навчальні посібники та підручники, у більшості своїй розглядала окремі питання національної ідентичност та ролі ЗМІ у політичному житті, і лише деякі твори мали структурований, достатньо глибокий підхід до розуміння взаємодії цих двох аспектів суспільного життя. Таке становище є прикладом реальної ситуації у вітчизняній науці. Тому, з огляду на сучасний розвиток міжнародної спільноти, ця «біла пляма» має бути швидко перетворена на гарно вивчений теоретичний та ефективно застосований практичний матеріал. В іншому разі, це призведе до появи нових невирішених та погіршення старих проблем нашого суспільства.
ЗМІСТ
ВСТУП.
I. Національно-державна дентичність.
1. Поняття «ідеологія» та його сутність.
2. Політична деологія.
3. Національна деологія як основна засада формування національної ідентичності.
4. Національно-державна дентичність.
II. Роль ЗМІ у політичній діяльності держави
1. Поняття та сутність ЗМІ.
2. ЗМІ як засіб здійснення політичної діяльності.
3. Національн системи ЗМІ.
III. Необхідність захисту національно-державної ідентичності та місце ЗМІ в цьому процесі.
1. Важливість захисту національно-державно дентичності в контексті глобалізації.
2. Роль національних систем ЗМІ у захисту національно-державної ідентичності
3. Українська національно-державна ідентичність та національна система ЗМІ як її захисник.
ВИСНОВОК.
I. Національно-державна дентичність
1. Поняття «ідеологія» та його сутність
«Суспільство не спроможне само
організуватися, якщо в людей нема спільних ідей»
Штюдеман Дітмар
У ХІХст. французький вчений Дестю де Трасі (1754-1836) вперше ввів у обіг поняття "ідеологія" у своїй роботі "Елементи ідеології", як визначення напряму філософської науки. Він тлумачив ідеологію, як науку про людське мислення та суспільні ідеї, яка повинна знайти пояснення у світосприйнятті та явищах свідомості через засади етики, моралі, політики. З часів Великої Французької революції ідеологію розглядають як реальну силу, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Це питання активно вивчалося багатьма вченими, серед яких були К. Маркс та Ф. Енгельс, німецький філософ Ф. Ніцше, його співвітчизник філософ та соціолог К. Маннгейм, американські теоретики Л. Саджет та Ф. Уоткис, неомакіавелісти Р. Моска, Р. Міхельс та В. Парето, прихильники концепції "деіделогізації" Р. Арон, С. Ліпсет, німецький політолог У. Матц, Ю. Хабер, Л. Альтуссер та багато інших. Американський вчений Т.Парнас відзначав здатність ідеології згуртовувати людей, а Д.Белл вважав, що ідеологія поєднує різні види емоційної енергії та спрямову х у політику.[1;316]
У підсумку сторичного розвитку та довготривалого вивчення явища ідеології, постійного розширення вченими бачення його сутності, концепцій та механізмів, сформувалось сучасне визначення ідеології, яке є визнаним більшістю учених усього світу: деологія - це окрема систематизована сукупність ідейних поглядів, уявлень, що захищає прагнення, інтереси та цілі тієї чи іншої соціальної групи.
Кожна соціальна група має свою ідеологію, спрямовану на захист саме її інтересів. Тому у кожному суспільстві спостерігається ідеологічний плюралізм, що деколи має свій розвиток у ідеологічній протидії.[2;291]
Ідеологія пануючої соціальної групи або прошарку стає домінантною у суспільстві. Для пануючої верстви вона є методом оволодіння масовою свідомістю населення, спрямування його у суспільному житті. Ідеологія підтримує позитивний імідж здійснювано політики, надає їй зовнішньої відповідності інтересам та прагненням народу в цілому або його окремих частин. Не рідкість, що вона на догоду тому, кого захищає висвітлює явища та процеси упереджено, однобічно, або й взагалі фальсифікує їх.[1;317]
Вона спрямована на формування свідомості, що є сукупністю знань про оточуючий світ – закони, явища, процеси, тенденції соціального життя - і характеризується ступінню проникнення до них, розуміння оточуючого, та прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів тієї чи іншої соціальної чи національної групи, або на баз сформованих цінностей, котрі не опираються на якісь соціально-економічн прошарки населення. Розвиток суспільної свідомості впливає на формування самовизначення людини, що є розумінням свого місця у світі, в систем суспільних відносин, визначенням своїх потреб та інтересів.[3;144-145]
Щоб досягти мети деологічної діяльності потрібно безприпинно працювати над підвищенням рівня соціальної орієнтації населення – розумінням оточуючого становища, аналізу соціальні явища та, згідно з цим, визначення цілей, напряму та характеру діяльності. Соціальна орієнтація є постійно змінною інформаційною моделлю дійсності, діяльність якої безпосередньо залежить від змін у навколишньому світі. Соціалізація починається з «подання» аудиторії фактів сьогочасно дійсності, з формування системи світогляду – призми, крізь яку людини бачить світ, приймає життєво важливі рішення, визначає лінію своєї поведінки. Це сприяє появі ясного уявлення того, що потрібно зробити у певній ситуації, щоб зробити крок уперед задля досягнення суспільних ідеалів.[4;54]
Жодна влада не може існувати без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян у певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. На думку К.Гаджиєва, за допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрями дії.[5;205] О.В.Лазоренко та О.О.Лазоренко вважають, що функцією деології є також духовне відображення реального світу та створення перспективного проекту або начерку політичного простору.[6;40]
Політика та деологія тісно пов’язані між собою, вони є складовою усіх сфер суспільного життя. Політика засновується на певній ідеї, на прагненні з її допомогою керувати, спрямовувати та контролювати діяльність великої кількості людей. Тому політика завжди ґрунтується на ідеології.
2. Політична деологія
«Все, что заставляет верить в силу, увеличивает ее»
Жан Франсуа Рец
Вчені особливо вирізняють політичну ідеологію, що являє собою стрижень ідеологічної культури, політичної свідомості індивідуального та колективно-соціального суб’єктів. Політична ідеологія - це особлива доктрина тієї чи іншої групи осіб, що є базою для визначення їх цілей та інтересів, захищає їх, виправдовує прагнення до влади, та є методом підкорення суспільного мислення окремим ідеям, і тому передбачає ту чи іншу стратегію політичних дій. Особливими ж рисами політичної ідеології, що відрізняють її від інших форм політичної свідомості є:
ü намагання здобути глобальний характер та домінуюче положення.
ü змога встановлювати норми та правила здійснення діяльності та поведінки.[2; 290-293]
Коріння політичної ідеології полягає у потребі суспільства в узгодженні інтересів різних соціальних груп та класів, проведенні колективної діяльності, спільному вирішенні особливо значущих державних питань, впливу на її політику.[7]
Офіційно державною ідеологією стає ідеологія економічно і політично пануючого класу. На державному рівні розробкою політичної ідеології займається специфічний прошарок людей – інтелектуальні представники різноманітних політичних угрупувань, соціальних груп та в цілому народу країни. Практично ж закріплення основних дей, принципів та вимог, як на рівні індивідуальної поведінки людини так і на рівні діяльності інститутів влади, відбувається шляхом впливу на психологічний настрій громадян.[2;29]
Політична деологія має такі функції:
ü легітимація права на владу тієї чи іншої політичної групи.
ü формування та виявлення загально існуючих інтересів населення, висунення відповідних вимог.
ü мобілізація та інтеграція громадян навколо спільних ідей
ü забезпечення системи деологічного управляння та контролю над суспільством.[8;306]
У межах політичної ідеології управління соціальними системами відбувається з допомогою нформації, яка досягає адресата вже обробленою, і керує свідомістю та поведінкою мас. Тому вирізняють три ступені її впливу:
