Курсовая работа: Національний банк України
Політика ліцензування повинна передбачати низку критеріїв, які застосовуються під час розгляду заявок на видачу банківської ліцензії. Основні критерії такі:
1) мінімальний розмір статутного капіталу. Цей критерій має найбільше значення під час розгляду заявок на видачу ліцензій;
2) фінансовий стан засновників банку та їхня репутація;
3) перспективи діяльності нового банку, що визначаються на підставі висновків незалежного аудиту;
4) професійна придатність керівництва тощо.
У разі змін обсягу капіталу банку, його фінансового стану та інших умов Національний банк України може переглянути перелік пунктів ліцензії на здійснення банківських операцій за встановленою процедурою. Чим конкретнішими будуть критерії ліцензування, тим легше буде органам нагляду визначити, можлива чи ні видача ліцензії. НБУ видає новоствореним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій за умови, що вони мають:
1) професійно придатних перших керівних осіб банку (голову правління та головного бухгалтера), кандидатури яких погоджені з Національним банком України;
2) підрозділ, який виконуватиме відповідні банківські операції, підрозділ внутрішнього аудиту, укомплектовані професійно придатними, кваліфікованими кадрами;
3) відповідн внутрішні документи банку, що регламентують здійснення банком діяльності, яка ліцензується НБУ;
4) необхідне банківське обладнання, комп'ютерну техніку. Програмні продукти та засоби зв'язку, що відповідають вимогам НБУ;
5) приміщення банку, що відповідає вимогам, установленим НБУ, або укладену угоду на оренду приміщення на строк не менше п'яти років, чи свідоцтво на право власності на приміщення.
У разі прийняття рішення про відкликання ліцензії на всі види банківських операцій Правління Національного банку України зобов'язує засновників, акціонерів (учасників) банку вирішити в двотижневий термін питання щодо форм подальшого функціонування банку або припинення його діяльності через реорганізацію чи ліквідацію. Якщо зазначені вимоги не виконані, Правління НБУ на підставі пропозиції комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків приймає рішення про ліквідацію банку. Рішення правління НБУ про відкликання ліцензії повідомляється всім банкам України, а також оповіщається у центральній пресі.
Відповідно до закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування банківської системи НБУ встановлює для всіх комерційних банків обов'язкові економічні нормативи:
1) Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1). Основним його призначенням є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків та забезпечення захисту вкладів й стабільної діяльності банків. Мінімальний розмір регулятивного капіталу для банків які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових):
На 1 січня 2005 року – не менше ніж 6000000 євро,
На 1 січня 2006 року – не менше ніж 7000000 євро,
На 1 січня 2007 року – не менше ніж 8000000 євро.
Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу.
2) Норматив адекватност регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2). Відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника, тим більша частка ризику, що приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що приймають на себе кредитори(вкладники) банку. Норматив встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів (вкладників) банку.(Нормативне значення Н2діючих банків має бути, починаючи з 01.03.2004 – не меншим, ніж 10 відсотків.
3) Норматив адекватності основного капіталу (Н3). Встановлюється з метою визначення спроможност банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків. Розраховується, як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку. Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.
4) Норматив миттєвої ліквідності (Н4). Встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Визначається, як співвідношення суми у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками. Має бути не менше ніж 20 відсотків.
5) Норматив поточної ліквідності (Н5). Встановлюється для визначення збалансованост строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку. Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 відсотків.
6) Норматив короткострокової ліквідності (Н6). Встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язаня за рахунок ліквідних активів. Визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань (включаються ліквідні активи та зобов'язання строком погашення до одного року). Норматив Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.
7) Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7). Встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Визначається співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н7тне має перевищувати 25 відсотків.
8) Норматив великих кредитних ризиків (Н8). Встановлюється з метою обмеження концентрац кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів вважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань наданих банком становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх кредитних ризиків, наданих банком, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком, до регулятивного капіталу банку. Якщо один контрагент банку входить одночасно до кількох груп пов'язаних контрагентів, то при розрахунку нормативу великих кредитних ризиків (Н8) сума наданого кредиту контрагента, що входить до складу кількох груп, враховується один раз. Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку, а якщо перевищує, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищується.
9) Норматив максимального розміру кредиту, гарантій та поручительств, наданих одному нсайдеру (Н9).Встановлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може привести до прямого і непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з нсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможност контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно. Норматив визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.
10) Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих нсайдерам (Н10). Встановлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо нсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх нсайдерів перед банком 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.
11) Норматив нвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11). Встановлення для обмеження ризику, пов'язаними з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток)окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.
12) Норматив загально суми інвестування (Н12). Встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладення (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив характеризу використання капіталу банку для придбання акцій будь-якої юридичної особи. Визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н12 не ма перевищувати 60 відсотків.
13) Норматив ризику загальної відкритою (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13). Встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н13 не має перевищувати 60 відсотків. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої (не більше 30%) та короткої (не більше 5%) відкритої валютної позиції банку.
Контроль за дотриманням банками встановлених економічних нормативів здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду НБУ на постійній основі.
Безвиїзний нагляд — це дистанційний моніторинг дiяльностi окремих банкiв i банкiвської системи в цiлому, а також застосування наглядовими органами певних заходiв з метою реагування на проблеми i недолiки, виявленi в дiяльностi банкiв. У бiльшостi країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналiзi періодично звiтностi (балансовий звiт, звiт про прибутки (збитки), звіт про дотримання економічних нормативів та iншi форми) та щорічних фінансових звiтiв, що подаються банківському нагляду на регулярній основі.
Постійний контроль за звiтнiстю, що здійснюється органами банківського нагляду, застосовується як система раннього застереження, яка дозволяє виявляти проблеми у дiяльностi комерційних банків на початкових стадіях, що дає змогу обмежити надмiрнi ризики комерційних банків та попередити їх банкрутство. При цьому ефективність безвиїзного нагляду значно залежить від достовiрностi звiтностi, отриманої від банків, а також дотримання ними певних стандартів обліку та звiтностi i високого рівня комп'ютеризації банківської дiяльностi. Дан звiтностi комерційних банків аналізуються i зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються рiзноманiтнi стандартні показники. Такі звіти дають змогу виявляти, чи дотримуються банками економiчнi нормативи, досліджувати тенденц в дiяльностi банків за певний період, проводити порівняльний аналіз за групами банків.
На основі даних звiтностi органи безвиїзного нагляду можуть визначити стан активів комерційного банку, що дає можливість визначити кредитний ризик чи ризик несплати за кредитом зі сторони позичальника. В окремих країнах органи безвиїзного банківського нагляду можуть здiйснювати монiторинг великих кредитів, кредитів, що надані інсайдерам, моніторинг позичальників, що несвоєчасно повертають банкiвськi позички, тощо. Саме якістю активів значною мірою визначається фінансовий стан комерційного банку, його дохід.
Аналіз фінансового стану комерційного банку на основі вивчення його перiодично звiтностi дозволяє зробити висновок також i про внутрiшньобанкiвську систему управління i контролю, про ступінь компетентності керівних органів банку.
На основі різних аспектів дiяльностi комерційного банку органи безвиїзного банківського нагляду роблять загальний висновок про фінансовий стан банку, формулюють рекомендації чи рішення про необхідність здійснення відповідних заходів щодо покращення фінансового стану комерційного банку.
У процес безвиїзного банківського нагляду дається лише попередня рейтингова оцінка дiяльностi банку, а кінцевий рейтинг після закінчення виїзного інспектування комерційного банку. Ступінь достовірності фінансової інформації, що надасться органам нагляду, формування комплексної та точної уяви про стан фінансово діяльності кредитної установи, професійний рівень його керівництва органи банківського нагляду можуть отримати лише шляхом iнспекцiйних перевірок комерційних банків на місцях.
У зв’язку з трудомісткістю проведення таких перевірок органи нагляду здійснюють їх періодично (розрізняють планові, регулярні та позапланові інспекційн перевірки) і встановлюють певний характер проведення інспектування банків залежно від цілей та масштабів перевірки (розрізняють комплексні, обмежені та спеціальні перевірки). Частота проведення інспекційних перевірок комерційних банків та Їх обсяг залежать від ступеня довіри органів нагляду до кредитних установ, їх ролі у кредитно-фiнансовiй системі, наявності у них проблем. Як правило, частіше перевірки здійснюються у великих комерційних банках, а також у банках, фінансовий стан яких є ненадійним.
Інспекційн перевірки банків на місцях проводяться квалiфiкованими спецiалiстами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у дiяльностi того чи іншого банку, i визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дає змогу органам банкiвсъкого нагляду перевіряти такі аспекти дiяльностi банкiв:
1) достовірність звітності;
2) дотримання законів і нормативних актів;
3) надійність управління банком;
4) стійкість фінансового стану банку.
Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та нспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про НБУ», Національний банк має такі повноваження у сфері валютного регулювання:
1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;
2) видача i відкликання лiцензiй, здійснення контролю за дiяльнiстю банків та інших установ, як отримали лiцензiю Нацiоналъного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту.
Валютне регулювання — це сукупність нормативних документів, встановлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, спрямованих на регулювання потоків капіталу в крану i з країни, а також валютних операцій, що здійснюються в межах України, з метою підтримання стабільності курсу національної грошово одиниці, стабільного рівня валютних резервів i збалансування міжнародних платежів. Таким чином, валютне регулювання — це регламентація державою міжнародних розрахунків i порядку проведення валютних операцій. Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцно основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операцiї обміну валюти. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень i валютного контролю. Валютні обмеження зазвичай передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій резидентів та нерезидентів крани, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю. Валютне регулювання спрямоване перш за все на органiзацiю міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями i є, таким чином, формою державного впливу на зовнiшньоекономiчні відносини країни. Наявність валютного регулювання i контролю з боку держави є не просто світовою практикою, а об'єктивною економічною необхiднiстю.
Основними завданнями валютного регулювання та контролю є:
1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованост національних грошей;
