Курсовая работа: Конструктивна функція конфлікту в управлінні
Природне зіткнення значущих матеріальних і духовних інтересів людей в процесі їх життєдіяльності. Люди повинні постійно спілкуватись, вирішувати численні проблеми; в процесі взаємодії інтереси людей час від часу можуть зіткатися; це зіткнення нтересів, яке практично не залежить від їх волі та бажання, і створю об'єктивну основу можливих конфліктних ситуацій.
Слабка розробленість правових та інших нормативних процедур розв'язання соціальних суперечностей, що виникають у процесі взаємодії людей. Наприклад, в нашому суспільстві ще не розроблені ефективні, стандартні, всім відомі неконфліктн способи захисту підлеглих від свавілля начальників. Звісно, вони можуть оскаржити невірні, з їх погляду, дії начальника. Але процедура такого оскарження є малоефективною. Тому підлеглі реально користуються цією можливістю у крайніх випадках. У більшості передконфілктних ситуацій вони або поступаються, або йдуть на конфлікт.
Нестача значущих для нормальної життєдіяльності людей матеріальних і духовних благ. Те, що ми живемо у суспільстві різноманітних дефіцитів, помітно впливає на життя людей, кількість і характер конфліктів між ними. Сьогодні головним дефіцитом стали гроші. Якщо в організації з'являється можливість одержати роботу для декількох співробітників, за яку добре платять, то виникають природні конфлікти між тими, хто одержить цю роботу, та іншими робітниками. Розподіл житла, премій, зарубіжних відряджень, інших матеріальних і духовних ресурсів є об'єктивно конфліктним процесом.
Спосіб життя багатьох українців. Це об'єктивна причина частини міжособистісних конфліктів, пов'язаних з матеріальнопобутовою невлаштованістю, нестачею фінансових коштів для задоволення елементарних потреб сім'ї, діяльністю, в якій людина не завжди може реалізувати свої здібності і яка обмежує її творчість саморозвиток. Очевидно, що бідна, невлаштована людина є більш конфліктною порівняно з людиною, в якої перелічені проблеми j успішно вирішені.
Достатньо стійкі стереотипи міжособистісних і міжгрупових стосунків громадян, що сприяють виникненню конфліктів. Ці стереотипи сформувалися за останнє сторіччя, а можливо, і за більш тривалий час. Радянська людина з моменту свого народження виховувалась у дусі класової боротьби, нещадної нетерпимості до своїх класових супротивників і всіх, хто не поділяв відповідну інтерпретацію комуністично деології. Практично безперервна боротьба не тільки із зовнішніми ворогами, а й з різними внутрішніми «шкідливими елементами» не могла не позначитися на характері міжособистісних стосунків людей в цілому. Ми недостатньо терпимі до нших, легко уражаємо почуття власної гідності та інші інтереси оточуючих. Оскільки ми самі принижені та ображені державою, то легко і не вагаючись йдемо на протидію. Добрі взаємостосунки з оточуючими мали для радянської людини меншу самостійну значущість, ніж це необхідно для мінімізації конфліктних засобів розв'язання виникаючих суперечностей. Все це тією чи іншою мірою характерно для сучасних українців. Об'єктивно такі стереотипи міжособистісних стосунків сприяють більш частому виникненню конфліктів.
Крім названих, існує ще ціла група об'єктивних причин, вплів яких на конфліктність людини поки ще не вивчений. До них можна віднести помітні відхилення від екологічних нормативів у навколишньому середовищі людей, відхилення в характеристиках електромагнітного поля, викликані активністю Сонця або технічними устроями тощо.
Друга група об'єктивних причин конфліктів має організаційно-управлінський характер. Цим причинам елемент суб'єктивізму властивий більше порівняно з об'єктивними причинами; вони пов'язані із створенням і функціонуванням організацій, колективів, груп.
Структурно-організаційн причини конфліктів полягають у невідповідності структури організації вимогам діяльності, якою вона займається. Невідповідність структури організац поставленим завданням виникає з двох причин: по-перше, припускаються помилки при проектуванні структури організації. Важко точно прогнозувати всі завдання, які вирішуватиме організація, і важко створити структуру, яка б детально відображала вимоги майбутньої діяльності; по-друге, завдання і діяльність організації безперервно змінюються, тому виникає її невідповідність діяльності. Чим менш гнучко керівництво організації пристосовує її структуру до вимог діяльності, тим більше в організації виникає конфліктів.
Функціонально-організаційн причини конфліктів викликані не-оптимальністю функціональних зв'язків організації з зовнішнім середовищем, між структурними елементами організації, між окремими робітниками. Зовнішні функціональні зв'язки організації повинн максимально відповідати поставленим завданням і забезпечувати їх виконання. Будь-яка організація є елементом системи більш високого порядку. Ефективна робота організації неможлива без налагоджених функціональних зв'язків із зовнішнім середовищем. Порушення цих зв'язків веде до конфліктів. Функціональн зв'язки між структурними підрозділами організації мають відповідати вимогам діяльності та об'єктивним законам функціонування самої організації. Цим же вимогам повинні відповідати функціональні взаємозв'язки між окремими робітниками колективу.
Особистісно-функціональн причини конфліктів пов'язані з неповною відповідністю робітника за професійними, моральними та іншими якостями вимогам посади. Будь-яка робота вимагає певних професійних знань і досвіду, іноді досить значущих. Істотні вимоги до особистих якостей робітника висувають діяльність і необхідність взаємодії з оточуючими. Якщо людина не відповідає цим вимогам, то можливі конфлікти між нею та керівниками, підлеглими, товаришами по службі. Вони будуть викликані тим, що помилки, яких припускається цей робітник, стосуються інтересів усіх, хто з ним взаємодіє.
Ситуативно-управлінськ причини конфліктів обумовлені помилками, яких припускаються керівники та підлеглі у процесі вирішення управлінських та інших завдань. Прийняття хибного управлінського рішення об'єктивно створює можливість конфліктів між авторами рішення та його виконавцями. Невиконання робітниками завдань керівництва також викликає небезпеку виникнення конфлікту з цього приводу.
До соціально-психологічних причин конфліктів належать ті, що обумовлен безпосередньою взаємодією людей, фактом їх включення до соціальних груп. Чітк межі між чотирма групами причин конфліктів поки що не визначені. Не існу чіткого розмежування між соціально-психологічними та організаційно-управлінськими причинами, з одного боку, а також між соціально-психологічними та особистісними — з іншого. Але вивчення конфліктів дозволило виявити декілька типових причин, що мають соціально-психологічний характер.
Однією з таких причин є можливі значні втрати та викривлення інформації в процес міжособистісної та міжгрупової комунікації. Людина в принципі не може в процес спілкування передати всю інформацію, яка міститься в її психіці, без істотних змін.
Значна частина інформації існує взагалі на рівні підсвідомості і словами не описується. Частина інформації не може бути передана через обмеженість словникового запасу конкретної людини, нестачу часу. Деяку інформацію просто невигідно повідомляти або вона не засвоюється внаслідок неуважності співрозмовника. Невірне розуміння одним одного може бути основною причиною конфліктів або ускладнювати розв'язання соціальних суперечностей, що виникли за інших причин.
Другою типовою соціально-психологічною причиною міжособистісних конфліктів є незбалансована рольова взаємодія двох людей. В ситуації міжособистісного спілкування людина або обидва партнери можуть грати не ті ролі, на які очікує партнер по взаємодії. Теоретичною основою аналізу цієї причини міжособистісних конфліктів стала теорія американського психолога Е. Берна.
Кожна людина в процесі взаємодії з оточуючими грає більше десятка типових ролей керівника, підлеглого, товариша по роботі, батька, чоловіка, сина, брата, пасажира, покупця тощо. Ці ролі людина грає не завжди однаково успішно. І найбільш небезпечними в плані виникнення конфлікту є роль старшого за психологічним статусом партнера по взаємодії, роль рівного партнера та роль молодшого.
Однією з типових соціально-психологічних причин міжособистісних конфліктів є також нерозуміння при обговоренні проблеми того, що незбіжність позицій часто може бути викликана не дійсними розбіжностями у поглядах на одне і те ж, а підходом до проблеми зрізних позицій. Як ілюстрація в цьому випадку може бути використана відома притча про слона та п'ятьох сліпців, які помацали різні частини тіла тварини дійшли різних висновків про те, на що схожий слон. Перемогла точка зору сліпця, який виявився найбільш високим, встиг помаціти вухо і стверджував, що слон схожий на аркуш пергаменту. Причина розбіжностей в цьому разі не в тому, що нші сліпці були неправі, а в тому, що кожний з них оцінював тільки частину слона і не розумів, що його правда становить тільки частину загальної правди.
Типовою соціально-психологічною причиною конфліктів між людьми є вибір ними різних засобів оцінки результатів діяльності та особистості один одного. В основ оцінки лежить порівняння. Існують п'ять основних способів оцінки. Це порівняння з можливим ідеальним станом справ; вимогами до даної діяльності з боку нормативних документів; ступенем досягнення мети діяльності; результатами, яких досягни інші люди, котрі виконували аналогічну роботу; станом справ на початку діяльності. Оцінюючи інших, людина за основу оцінки бере те, що їм не вдалось зробити у порівнянні з ідеалом, нормою, метою діяльності та іншими людьми, як виконали таку ж роботу відмінно. Свої ж результати робітник оцінює у порівнянн з іншими людьми, які виконували таку роботу гірше. Отже, одна і та ж робота залежно від способів оцінки може бути оцінена не тільки по-різному, а й протилежним чином. Це призводить до конфліктів.
Існу ще низка соціально-психологічних причин міжособистісних і міжгрупових конфліктів: внутрішньогруповий фаворитизм, тобто перевага членів своєї групи перед представниками інших груп; притаманний людині конкурентний характер взаємодії з іншими людьми та групами; обмежені здібності людини до децентралізації, тобто до зміни власної позиції в результаті співвіднесення з позиціями інших людей; бажання одержати від людей більше, ніж віддавати їм; прагнення до влади; психологічна несумісність людей; інші причини.
І, нарешті, особистісні причини конфліктів пов'язані перш за все з ндивідуально-психологічними особливостями учасників конфліктів, обумовлен специфікою психічних процесів, які виникають при взаємодії людей між собою та з оточуючим середовищем.
Під час соціальної взаємодії у людини існує певний діапазон варіантів очікувано поведінки, діяльності з боку іншої людини, яка є партнером по взаємодії. Характер такої поведінки залежить від , індивідуально-психологічних особливостей людини, її психічного стану, ставлення до конкретного партнера, особливостей актуальної ситуації взаємодії. Якщо реальна поведінка партнера бажаною або допустимою, то взаємодія продовжується безконфліктно. Небажана поведінка може привести до створення передконфліктної ситуації, а недопустима до конфлікту. Тобто однією з головних причин особистісних конфліктів є суб'єктивна оцінка поведінки партнера як недопустимої.
Як відомо, конфліктна ситуація — це складна для людини ситуація соціально взаємодії. До конфлікту приводить саме непідготовленість людини до ефективних дій у таких ситуаціях. Людина може мати уявлення щодо засобів безконфліктного виходу із перед-конфліктних ситуацій, але не мати навичок їх використання на практиці. Крім того, вона може не мати достатньої психологічної стійкості до негативного впливу на психіку стресових чинників соціальної взаємодії.
Причиною конфліктів також може виступати погано розвинута у людини здібність до емпатії, тобто до розуміння емоційного стану іншої людини, до співчуття. Оцінка поведінки людини, котра не розуміє емоцій та почуттів партнера по взаємодії, як небажаної чи недопустимої може викликати конфліктну реакцію.
Неадекватний рівень домагань також сприяє виникненню міжособистісних і внутрішньоособистісних конфліктів. Завищена самооцінка, як правило, викликає негативну реакцію з боку оточуючих. Занижена оцінка має своїми наслідками підвищену тривожність, невпевненість у своїх силах, тенденцію уникати відповідальності тощо.
Однією з найбільш частих особистісних причин конфліктів є різні акцентуації характеру. Вони виявляються у надмірному прояві окремих рис характеру або їх поєднанні у конкретної людини і являють собою крайні варіанти норми, що межують з психопатіями.
Назван причини виникнення конфліктів зустрічаються найчастіше, але вони не вичерпують переліку всіх причин, що призводять до виникнення та загострення конфліктів як на соціальному, так і на особистісному рівні.
Важливими складовими конфлікту є прагнення сторін, стратегія та тактика їх поведінки, а також сприйняття конфліктної ситуації.
Динаміку конфлікту, тобто його зародження, розвиток і завершення, в узагальненій форм наведено на рис 1, який можна розглядати як наочну форму особливостей динаміки. Ці особливості потребують пояснення. Зупинимося на найголовніших із них.
По-перше, динаміка конфлікту в своїй основі є динамікою інтересів конфліктуючих сторін. Розвиток інтересів може бути поділений на два періоди. Перший — виділення диференціації інтересів, що мають протиборчий характер, а також загострення цих нтересів. Кульминацією цього є вища точка ескалації конфлікту. Потім починається процес інтеграції інтересів і дій, спрямованих на його подолання.
Рис. 1 Динаміка конфлікту
Ця нтеграція с змістом другого періоду руху інтересів. Особливо слід ураховувати те, що така інтеграція повинна мати місце навіть в тому разі, коли конфлікт завершується перемогою однієї із сторін. Це випливає з того, що перемогою необхідно скористатися, інакше виграш конфлікту не мав би ніякого розумного обґрунтування. Але щоб таке використання відбулося, об'єктивно необхідним порозуміння з стороною, яка зазнала поразки, тобто необхідна якась інтеграція нтересів. Коли конфлікт завершується не перемогою однієї із сторін, а прагненням до раціонального його розв'язання за умови врахування взаємних нтересів, то період інтеграції виступає, так би мовити, у своєї чистій формі.
По-друге, динаміка конфлікту, крім його відкритої фази, завжди , передбачає фази латентні, тобто приховані. Найбільш протяжною є латентна передконфліктна фаза. Це пояснюється в першу чергу тим, що виникнення об'єктивної проблемної ситуац як передумови конфлікту завжди займає значний проміжок часу. Протяжність латентної передконфліктної фази іноді веде до недооцінки конфлікту, що назріває, оскільки люди звикають до існування об'єктивної проблемної ситуації. Така недооцінка є надзвичайно небезпечною, оскільки чим довше ігноруватиметься назріла проблема, тим гострішою буде фаза відкритого конфлікту, особливо етап його ескалації. Не менш і небезпечною може бути латентна післяконфліктна фаза; особливо це стосується тих випадків, коли конфлікт завершується перемогою однієї із сторін. Нехтування інтересами переможених насправді означає не завершення конфлікту, а назрівання його в новій формі з новими вимогами наслідками. Яскравим прикладом цьому є Версальський договір, яким завершилася Перша світова війна і який поставив Німеччину у політично принизливе економічно нерівноправне становище. Наслідком цього стала ідея реваншу, що була однією з головних передумов підготовки і розв’язання Другої світової війни.
По-третє, фази і етапи розвитку конфлікту відображують логіку його розвитку, в основ якої лежить рух інтересів, і тому є об'єктивно неминучими. Але при цьому слід мати на увазі такі обставини. Перш за все протяжність кожної фази і етапу залежить від характеру і конкретних обставин конфлікту. Далі, може здатися, що снування деяких етапів не є обов'язковим. Наприклад, при завершенні конфлікту шляхом перемоги однієї із сторін нібито не існує етапу формування збалансованих протидій перед завершенням конфлікту. Насправді ж це не так. Вирішувати проблему збалансованих Протидій все одно доведеться, але це буде здійснюватися на етапі часткової нормалізації відносин, тобто відбуватиметься певна нтеграція проблем двох етапів.
По-четверте, динаміка конфлікту одночасно є й динамікою зростання, а потім зниження напруження відносин сторін у процесі конфлікту. Кожний етап пов'язаний з відносно більшим чи меншим рівнем напруження. Внаслідок цього на практиц ставлення до конфліктної проблеми іноді визначається лише рівнем напруження в зовнішньому прояві. Це глибока помилка. Оскільки конфлікт — це динамічна система, то стосовно кожного етапу її динаміки слід виходити не із рівня усвідомленого напруження на цьому етапі, а із того, наскільки проблеми, зафіксовані на ньому, можуть в подальшому сприяти зростанню конфлікту (це стосується етапів латентної передконфліктної фази) або підштовхнути повернення до конфлікту, що здавався вже розв'язаним (а це стосується етапів латентно після-конфліктної фази). Цей принцип слід особливо враховувати в міжособистісних конфліктах, наприклад, сімейних, де надзвичайно велику роль відіграють психологічні чинники.
