Курсовая работа: Інтеграційні процеси країн Західної Європи: стан розвитку і проблеми
Ще одне довгострокове питання для ЄС - складність відносин між національною і європейською бюрократією, яка аж ніяк не обмежується наслідками відмінностей в культурних традиціях і, відповідно, моделях управління. Основна проблема полягає в іншому — в неузгодженості дій ключових рівнів загальноєвропейської системи управління. Створюється враження, що окрем національні бюрократії вже багато в чому зняли з себе відповідальність за розвиток своїх країн, а європейська ще не прийняла цю «естафетну паличку». Однак це — не самостійний чинник, але лише приватний вияв четвертої, проблеми Євросоюзу, який досить серйозно підриває його конкурентоздатність — відносно низька якість управління.
Ця слабкість багато в чому викликана історичними причинами. В Європі, яка протягом всієї своєї історії страждала від руйнівних війн, сили держави, що найбільш повно виражають сили суспільства, традиційно спрямовували передусім на підтримку миру і «балансу сил».
Інший недолік європейського управління — його ідеологізація. Небезпеку ідеологізац управління, не можна недооцінювати. Вона веде до довготривалої неадекватност нищівних провалів при розв'язанні різноманітних проблем. Яскравим прикладом тому служить провал Європейської конституції на референдумах у Франц Голландії, що шокувала європейську еліту, яка звикла сприймати підтримку будівництва «загальноєвропейського будинку» як деякий консенсус, що самозрозумілим. Тим більше, що і у Франції, і в Нідерландах переважна більшість «представників народу» - як з правлячих, так і опозиційних партій — виступали за ратифікацію.
Налагоджена машина європейської бюрократії досі не може повірити в те, що стався системний збій, який може підірвати саму основу її існування. Події, що сталися після цього: відмова цілого ряду країн, насамперед Великої Британії, від процедури ратифікації і найповніший розлад на самміті ЄС, причому тепер вже не тільки з питань подальшого будівництва загальноєвропейського будинку, але щодо найболючішої проблеми, бюджетно-фінансової, говорять про те, що Європа зіткнулася з системною кризою інтеграційного процесу, викликаною, зокрема, деологізацією європейського управління, оскільки керівники просто не були готові до такої реакції людей. Була зроблена ставка на поспішне розширення Європейського союзу, внаслідок чого ЄС перетворився на екстенсивну систему. А на побутовому, обивательському рівні процес розширення обернувся для них напливом дешевої робочої сили зі Сходу, з одного боку, і переміщенням виробництв на Схід, з іншого.
Проект нової конституції визначив ЄС як «союз європейських держав», які, зберігаючи свою національну самобутність, тісно співробітничають на вропейському рівні і здійснюють ряд схожих повноважень на федеральному рівні. Також проектом передбачається передача керівним органам ЄС багатьох повноважень національних урядів, зокрема, питання оподаткування, соціального забезпечення зовнішньої політики. До того ж держави-члени ЄС з багатьох питань втрачають право накладення вето на прийняті більшістю голосів рішення. Зокрема, прийняття законопроектів зумовлюється згодою половини країн, в яких повинно проживати не менш двох третин населення ЄС. Країни-члени ЄС зберігають право вето тільки з найбільш важливих питань, включаючи зовнішню і оборонну політику і податков законопроекти. Це обмеження свободи дій в рамках ЄС стало доволі гострим суперечливим моментом при обговореннях на саммітах Союзу, але воно є неминучим наслідком еволюції ЄС в напрямі від певної політичної конфедерації до єдино держави з власним єдиним центром управління.
Конституція ЄС чітко позначила існування двох Європ: благополучно «старої» і наївної «нової».
Найбільш цікавими є функції і місце Європейської комісії в оновленому ЄС-25, — виконавчому органі та своєрідному наднаціональному уряді. Вона і зараз головна — розпоряджається фінансами, визначає основні напрями розвитку всіх галузей народного господарства, темпи приватизації, допустиму цифру дефіциту державних бюджетів учасників ЄС і багато чого іншого. Комісія — настільки важливий орган, що той же вивільнений «наднаціональний» міністр закордонних справ буде в ній лише одним із заступників голови. І увійдуть відтепер в Єврокомісію згідно з Конституцією ЄС всі ті ж п'ятнадцять «старих» демократій. А «новим», наприклад, Польщі з Латвією, шлях туди закритий.
Друга Європа в особі новачків поки може лише мріяти про те, що колись буде жити, як Франція, Німеччина або Британія. Цю «другу» Європу сповна використовують для того, щоб процвітала «перша». Або хоча б для того, щоб у «першій» не почалися економічні кризи і соціальний катаклізм. Якщо дивитися глибше, Конституція В. Ж. д'Естена розділила континент навіть на три Європи. До останньої відносяться держави, що межують з ЄС, в тому числі тепер і Україна. Положення їх не набагато гірше, ніж у десятки новачків, але є ще час озирнутися, виробити свою лінію поведінки, систему взаємовідносин з Євросоюзом, що розширяється, та визначити, нарешті, національні пріоритети.
Становлення нового формату ЄС - безпрецедентний сюжет в складній
європейській історії, історичний виклик самому союзу і в економічному, в політичному значенні. Масштаб цього виклику вказує на те, що в найближчій перспективі ЄС в основному сконцентрується на своїх внутрішніх проблемах. Це цілком очевидно, як і те, що така ситуація не стимулює особливої уваги, терплячого відношення і тим більше прийняття на себе частини відповідальності за розвиток сусідніх держав або, користуючись лексикою європейських експертів, за спільний розвиток ново периферійної зони Європейського Союзу. Хоч останнє було б цілком логічним, враховуючи природне прагнення ЄС стати одним з ключових суб'єктів глобальних міжнародних відносин.
Отже, офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання Європейський Союз.
Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн —ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:
1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951р., а набула чинності в 1952р.);
2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);
3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).
Сучасний ЄС є найбільшим у світі інтеграційним угрупованням. Це угрупування пройшло всі існуючі на цей час стадії зближення господарських політичних систем: від зони вільної торгівлі до економічного та валютного союзу. Нині Європейський Союз складається з 27 держав.
Однією з проблем діалектичного характеру для Європи, сьогодні, внутрішня неоднорідність, висока не тільки економічна, але і культурна диференціація, що має своїм природним наслідком співіснування різних, по-різному функціонуючих і далеко не завжди повністю сумісних одна з одною моделей не тільки державного, але і комерційного управління, що є, з одного боку, чинником, що знижує її конкурентоздатність порівняно з однорідними суспільствами, а з іншого — розквіт європейської цивілізації багато в чому пояснюється саме різноманітністю її культур, оскільки воно дає могутній імпульс до змагання, яке сприяє контактам і взаємному збагаченню.
РОЗДІЛ ІІІ. Україна на шляху до ЄС.
3.1 Наслідки для України від розширення ЄС.
Наша держава нині має досить протяжний кордон по суходолу з країнами ЄС (Польща, Словаччина, Угорщина). Зі вступом у 2007 р. до Євросоюзу Румун західні кордони України з ЄС становлять 1152км, що істотно змінює геоекономічне положення України. Цікаво, що після розширення ЄС у травні 2004 р. українська мова стала третьою після турецької (розмовляють близько 3 млн. осіб) та російської (близько 2 млн.) мовою національних меншин в ЄС (нею спілкуються близько 1,5 млн. жителів Центральної і Східної Європи та численних українських діаспор у інших країнах).
Розширення Європейського Союзу — знаменна подія і для України. Проте для досягнення нашої мети — вступу до Європейського Союзу — слід звернути увагу на досвід — як негативний, так і позитивний, — наших попередників. Поряд з новими можливостями, що відкриваються для України внаслідок розширення ЄС, цей процес несе із собою також низку серйозних не завжди позитивних наслідків.
У цілому формування на кордонах України могутнього інтеграційного об'єднання з єдиними торговельними правилами, тарифами, адміністративними нормами та процедурами вигідно Україні, оскільки спрощує ведення бізнесу з вропейськими компаніями та поліпшує умови торгівлі й інвестування. Розширення стане важливим чинником прискорення економічного розвитку нових членів ЄС, а це означає появу нових бізнесових можливостей для України.
Загалом в економічному вимірі після розширення ЄС для України очікуватимуться такі позитивні зміни:
- ЄС стане найбільш значним ринком збуту українських товарів та джерелом зростання і розширення українського імпорту. Загальне зниження середньозваженого тарифу в результаті розширення ЄС матиме позитивну роль для українських експортерів;
- ЄС максимально сприятиме інтеграції українських енергетичних, транспортних та телекомунікаційних мереж у європейську інфраструктуру;
- в Україні активніше запроваджуватимуться європейські норми і стандарти в усіх сферах життєдіяльності суспільства;
- Україна виграє (передусім малі та середні підприємства) від єдино системи торгових правил, єдиного митного тарифу та єдиної системи адміністративних процедур у розширеному ЄС;
- Україна отримає вигоду від приєднання нових держав — членів ЄС до Генеральної системи преференцій та відповідного додаткового зменшення митних тарифів;
- можливим є перенесення в Україну ряду виробництв з нових держав-членів;
- очікується позитивний вплив на розвиток прикордонних регіонів України, надходження до них іноземних інвестицій та розбудова транспортно нфраструктури.
Проте є і значні негативних наслідків.
Наслідки розширення ЄС для окремих сфер співробітництва пов'язані з ризиками скорочення доступу українських товарів та послуг на ринки нових держав членів ЄС.
Основними чинниками, які призводять до небажаних наслідків для України в торговельно-економічній сфері, є такі:
- денонсація угод про вільну торгівлю між Україною та країнами Балтії, що може призвести до погіршення конкурентних позицій України на відповідних ринках;
- поширення на нові держави — члени ЄС європейських угод щодо лібералізації торгівлі з окремими країнами та групами країн, а також митних преференцій для країн, які розвиваються, що може спричинити відносне погіршення конкурентних позицій України на ринках деяких товарів середньо технологічності;
- приєднання нових держав — членів ЄС до системи нетарифних обмежень щодо українського експорту, зокрема запровадження квот на імпорт з України продукц чорної металургії;
- часткова втрата українськими експортерами традиційних ринків збуту в нових державах — членах ЄС унаслідок поширення на експорт до цих країн антидемпінгових заходів, які застосовує ЄС до України;
- обмеження можливостей українського експорту внаслідок запровадження новими державами — членами ЄС європейських норм та правил технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного регулювання, а також правил захисту прав споживачів;
- відносне збільшення конкурентоспроможності продукції агропромислового сектору нових держав-членів ЄС порівняно з українською за рахунок отримання субсидій з бюджету ЄС;
- ускладнення ділових обмінів, прикордонної торгівлі та регулювання трудової міграції на двосторонньому рівні з новими державами—членами, зростання вартості здійснення комерційних угод у зв'язку із запровадженням візового режиму.
Втрата традиційних ринків збуту, передусім металургійної та хімічно продукції, у нових державах-членах унаслідок поширення на них антидемпінгових заходів ЄС щодо України оцінюється на рівні 36,5 — 50 млн. дол. США. Крім того, досі не врегульоване з ЄС питання умов торгівлі деякими сталеливарними виробами. Зволікання з укладенням відповідної угоди може призвести до втрати частки ринку сталеливарних виробів у нових членах ЄС загальною вартістю від 173 до 260 млн. дол. США.
Можлива втрата ринків сільськогосподарської продукції в нових державах членах ЄС у результаті запровадження ними європейських стандартів та норм технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного контролю оцінюється на рівні 60 млн. дол. США.
У підсумку загальний ефект для України від скасування угод про вільну торгівлю, поширення на український експорт до нових країн-членів антидемпінгових заходів та кількісних обмежень, а також від можливої втрати ринків сільськогосподарської продукції оцінюється на рівні 300—400 млн. дол. США, а з урахуванням позитивних перспектив орієнтовні щорічні втрати.
Позиції українських виробників продукції з високим рівнем додано вартості в коротко- і середньостроковій перспективі істотно не зміняться внаслідок незначних обсягів такого експорту до нових держав-членів ЄС. У довгостроковій перспективі вони залежатимуть від того, чи зможе Україна досягти вропейських технічних стандартів та європейського рівня якості.
Позиції української продукції агропромислового сектору на розширеному ринку ЄС залежатимуть від двох чинників: по-перше, від того, наскільки ц товари відповідатимуть стандартам Євросоюзу; по-друге — від змін, яких зазна спільна сільськогосподарська політика ЄС.
У цьому контексті Україна має чітко визначити пріоритетні напрями наближення до європейських стандартів та технічних вимог, що застосовуються як у промисловості, так і в сільському господарстві. Адже гармонізації потребують понад 8000 норм і стандартів, а гармонізовано лише близько 1500. [38, 2]
Загалом абсолютна більшість проблем для українських експортерів у зв'язку з розширенням ЄС є наслідком відставання України від його нових членів за глибиною ринкове орієнтованих соціально-економічних перетворень, економічної та технологічної модернізації, що зумовлює недостатню конкурентоспроможність вітчизняних товарів.
Розширення ЄС суттєво вплине і на транспортну галузь. Слід готуватися до того, що зміна вимог до правил митного оформлення вантажів та технічного стану транспортних засобів у нових державах — членах ЄС може спричинити усунення окремих українських перевізників з ринку транспортних послуг ЄС.
Унаслідок уведення візового режиму тимчасово скоротяться обсяги пасажирських перевезень та ускладниться організація регулярного транспортного сполучення між Україною та новими державами — членами ЄС. Необхідність узгодження нових технологічних схем пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та укладення відповідних угод, а також не конкурентоспроможність на розширеному ринку ЄС товарів сусідніх з Україною країн можуть призвести до зменшення обсягів експортних і транзитних вантажів.
Досить чутливою сферою у зв'язку з розширенням ЄС є національне та транскордонне співробітництво. Це пов'язано насамперед з ускладненням ділових обмінів, прикордонної торгівлі та проблемами регулювання трудової міграції.
Отже, розширення Європейського Союзу ставить перед Україною два виклики. Перший із них — це необхідність прискорення економічних реформ у цілому та реструктуризації виробництва зокрема. Адже можливість скористатися позитивними ефектами розширення значною мірою визначати меться рівнем та динамікою розвитку української економіки, її здатністю швидко адаптуватись до змін на міжнародних ринках. Саме на реалізацію цього завдання спрямована Програма діяльност Кабінету Міністрів України «Послідовність. Ефективність. Відповідальність», яка нещодавно була схвалена Верховною Радою. Другий виклик полягає в нагальній потребі пошуку нової моделі співробітництва з розширеним Євросоюзом, включаючи спільні дії по мінімізації небажаних наслідків розширення.
Ця модель має передбачати як відповідні внутрішні заходи, так і зустрічн кроки з боку ЄС. Її реалізації може сприяти низка інструментів, які пропону Україні ініціатива ЄС «Ширша Європа — сусідство», та виконання домовленостей, досягнутих на Ялтинському (2003 р.) та попередніх самітах Україна — ЄС.
Наразі, Україна та Європейський Союз перебувають на важливому етап визначення та закладення підґрунтя подальшої співпраці на найближче майбутнє. Мається на увазі план дій, над яким активно працюють експерти України та ЄС. Змістовне наповнення та належна імплементація останнього сприятиме поступовій нтеграції України до внутрішнього ринку ЄС з перспективою поширення на не «чотирьох свобод» (вільного руху капіталів, товарів, послуг і робочої сили, що снують в ЄС) і її участі у відповідних програмах Євросоюзу. А головний результат виконання цього плану Україна бачить у переході до якісно нових договірних відносин з ЄС. Це і буде, на думку фахівців Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, найкращою відповіддю на виклики розширення ЄС.
