Курсовая работа: Інтеграційні процеси країн Західної Європи: стан розвитку і проблеми
Курсовая работа: Інтеграційні процеси країн Західної Європи: стан розвитку і проблеми
Вступ
Найважливішою рисою сучасності є зростання взаємозалежності економіки різних країн, зростання міжнародного руху товарів та факторів виробництва, розвиток інтеграційних процесів на макро- і мікрорівнях, інтенсивний перехід розвинутих країн від замкнених національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу. Один з важливих напрямів політико-економічного розвитку світової економіки в теперішні часи — поступове зростання їх взаємозалежності, тому «Інтеграційні процеси країн Західної Європи: стан розвитку проблеми» - це тама, яка зараз дуже актуальна в Україні і світі. Адже, правильний вибір шляху міжнародного розвитку впливає на економіку країни соціальний розвиток.
Метою курсово роботи є дослідження розвитку інтеграційних процесів країн Західної Європи та можливості вступу України до Євросоюзу.
Для дослідження поставленої мети вирішуються наступні завдання:
1. Вивчення теоретичних засад передумов появи та можливості розвитку до вищих форм економічної інтеграції країн;
2. Вивчення економічних наслідків інтеграції країн;
3. Розгляд умов, що спричинили появу ЄС;
4. Аналіз сучасних процесів в Євросоюзі;
5. Дослідження стратегій, які проводить Україна для вступу в ЄС;
6. Вивчення чинників, що гальмують вступ України до ЄС.
Предметом дослідження є діяльність країн, які вступили чи планують вступити до ЄС.
Об’єктом дослідження є процес інтеграції в розвинених країнах Європи та правильного вибору розвитку для України.
Методи дослідження: метод спостереження, порівняння, аналізу та узагальнення нформації.
Розділ І. Теоретичні засади інтеграційних процесів у країнах світу
1.1 Сутність та цілі міжнародної економічної інтеграції
Один з важливих напрямів політико-економічного розвитку світово економіки в післявоєнний період — поступове зростання їх взаємозалежності. І на сьогоднішній день зростання взаємозалежності економіки різних країн, зростання міжнародного руху товарів та факторів виробництва, розвиток інтеграційних процесів на макро- і мікрорівнях, інтенсивний перехід розвинутих країн від замкнених національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу – це найважливіша риса в економіках розвинутих країн..
Процес міжнародної економічної інтеграції зумовлений розвитком поглибленням міжнародного поділу праці: від простого обміну товарами — до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами та послугами, до нтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв, до тісної і науково-технічної кооперації, до спільного ведення виробництва й управління.
В результаті національні економіки "проникають" одна в одну. Очевидною стає інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються багато різних видів діяльності — науково-технічна, інвестиційна, фінансово-комерційна та ін. Економічна взаємозалежність країн і народів ста відчутною реальністю.
Поступово складаються й стають особливо тісними всебічні світогосподарськ регіональні зв'язки, що охоплюють багато країн. Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов впливів, сприяла більш активному їх включенню в міжнародний поділ рац кооперацію, у процес широкого міжнародного спілкування та співробітництва. Динамічний розвиток світових продуктивних сил, все ширше впровадження результатів науково-технічного прогресу відкрили для цивілізованих країн можливість переходу від екстенсивного до інтенсивного відтворювання, до формування нового технологічного підґрунтя. У результаті відбулося переростання продуктивними силами національно-державних поділів, їхній вихід за межі територіальних кордонів.
Цей процес торкнувся всіх найважливіших елементів матеріальної й нематеріально сфери, не тільки товарів, а й капіталу, послуг, робочої сили, науково-технічного обміну, всіх стадій процесу суспільного відтворювання.
Якісно новим закономірним етапом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація й переплетення капіталів, проведення узгодженої міжнародної економічної політики.
Поняття "міжнародна економічна інтеграція" можна визначити як об'єктивний, усвідомлений і направлений процес зближення, зрощення і взаємод національних господарських систем, що містить потенціал саморегулювання саморозвитку, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці.
Міжнародна економічна інтеграція набуває форми міжнародних угод узгоджень, що регулюються міждержавними (або наддержавними) органами. Метою нтеграції є нарощування обсягу товарів і послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах.
Сьогодні інтеграційні об'єднання носять регіональний характер розрізняються за глибиною процесів, що відбуваються у межах угруповання.
До передумов міжнародної економічної інтеграції можна віднести:
• належність (близькість) рівнів економічного розвитку й ступеня ринково зрілості країн, що інтегруються. Найбільш активно інтеграційні процеси проходять між державами, що знаходяться на приблизно однаковому рівн економічного розвитку;
• географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшост випадків спільних кордонів і економічних зв'язків, що історично склалися. Більшість нтеграційних об'єднань світу створювалися з декількох сусідніх країн, були розташовані близько одна до одної, мали єдині транспортні комунікації. Пізніше до них приєднувалися й інші сусідні країни;
• наявність спільних економічних та інших проблем, що поставали перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. Економічна інтеграція повинна вирішити конкретн економічні проблеми, які реально стоять перед країнами, що інтегруються;
• демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні перетворення (прискорення темпів економічного зростання, зростання зайнятості, зниження інфляції, підвищення рівня добробуту та ін.). Ці фактори психологічно впливають на інші країни, що уважно слідкують за якісними змінами у країнах — членах інтеграційного угруповання;
• появу "ефекту доміно". Після створення інтеграційного об'єднання країни, що залишилися поза його межами, зустрічаються з певними труднощами, пов’язаними з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять до угруповання, одна на одну. Все це може призвести до скорочення торгівлі країн, що не є членами об'єднання. Деякі з цих країн не хочуть залишитись поза межами інтеграційних процесів. Вони дуже швидко підписують двосторонні угоди про торгівлю та інші економічні стосунки з країнами— членами нтеграційного об'єднання.
Головною метою інтеграції є зарощування обсягів та поширення асортименту товарів та послуг на основі і в результаті забезпечення ефективност господарської діяльності.
Більшість інтеграційних об'єднань, що виникають та розвиваються у сучасній світовій економіці, мають виконати ряд завдань, головними з яких є:
• Використання переваг економіки масштабу. Досягти цього можна завдяки розширенню розмірів ринку, зменшенню трансакційних витрат та використанню інших переваг на основі теорії економіки масштабу.
• Вирішення завдань торгової політики. Регіональні угруповання дають змогу створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємно торгівлі, мають можливість зміцнити переговорні позиції країн в рамках багатосторонніх торгових переговорів у СОТ.
• Сприяння структурній перебудові економіки. Досягається завдяки використанню країнами, що будують ринкову економіку або здійснюють глибок економічні реформи, досвіду провідних розвинених країн, що є членами об'єднання. Більш розвинені країни, що підключають своїх сусідів до процесів нтеграції, також зацікавлені у прискоренні їх ринкових реформ та створенні там повноцінних і ємкісних ринків.
• Підтримка молодих галузей виробництва. Інтеграційне об'єднання дуже часто розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників за рахунок виходу на більш широкий регіональний ринок;
• Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Важливою метою більшості інтеграційних угруповань є зміцнення взаєморозуміння співробітництва країн, що беруть участь у політичній, соціальній, військовій, культурній та інших позаекономічних областях; забезпеченні економічної й політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки;
• Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні. Мета такого регулювання — усунення національних перепон на шляху взаємних обмінів і взаємодії національних економік, забезпечення сприятливих умов господарюючим суб'єктам, розкріпачення конкуренції.
Визначальним моментом інтеграції є прямі міжнародні економічн (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя, що розвиваються вглиб та вшир, забезпечують поступове зрощування національних господарств на базисному рівні. За цим повинно відбутися взаємне пристосування державних економічних, соціальних та нших систем, певне зрощування управлінських структур. [2, 89]
Міжнародна економічна інтеграція стає можливою і необхідною завдяки
таким сприятливим факторам розвитку, як: поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток виробничих сил під впливом науково-технічного прогресу, розвиток міжнародної торгівлі, бурхливий розвиток транспортних та комунікаційних можливостей, тісне переплетення національних економік на мікро рівні, тенденція розвитку процесів глобалізації у світовій економіці, створення та діяльність міжнародних організацій в усіх сферах людського життя. Слід визначити і фактори, що не сприяють або унеможливлюють інтеграційні процеси. До них можна віднести ідеологічні розбіжності традиційні конфлікти між країнами, світові релігії.
1.2. Форми міжнародної економічної інтеграції
Процеси міжнародної економічної інтеграції активізувались у другій половин XX ст. в різних регіонах земної кулі. На мікрорівні цей процес іде шляхом взаємод відтворювальних суб'єктів (підприємства, фірми), що сприяє взаємопроникненню зрощуванню національних економік. На макрорівні економічна інтеграція базується на розвитку міжнародної торгівлі товарами, послугами і зростанн міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили і технології), як набирають форми міждержавних угод, погоджених з національними стратегіями економічного політичного розвитку.
Інтеграційні об'єднання розрізняються за глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості.
До основних теоретично обґрунтованих і практично апробованих форм міжнародної економічної інтеграції відносяться:
1) зона вільної торгівлі;
2) митний союз;
3) спільний ринок;
4) економічний союз;
5) економічний і валютний союз.
Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.
Зона вільно торгівлі виника тоді, коли група країн скасовує обмеження на взаємну торгівлю, але, разом з цим, кожна країна-учасниця зберігає свою власну систему тарифів і квот на торгівлю з третіми країнами. Іншими словами, це зона, в межах яко підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльност розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов'язкових рішень, що стосуються
питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою використання країнами — учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.
Розрізняють повну та промислову зони вільної торгівлі. Промислова зона вільної торгівл репрезентує незначну ступінь економічної інтеграції і охоплює торгівлю лише промисловими товарами. Прикладом промислової зони вільної торгівл Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).
Прикладом зони вільної торгівлі може бути: ЄАВТ — Європейська Асоціація вільної торгівлі, утворена в 1960 році. З 1 січня 1995 року після вступу трьох з семи країн-членів ЄАВТ у ЄС в її складі залишаються чотири країни: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія і Швейцарія. Всі вони надають перевагу практиці укладання двосторонніх економічних договорів та угод з будь-якими державами світу й їх угрупуваннями, в тому числі і з Європейським Союзом (ЄС). [1, 123]
Митний союз - це інтеграційне об'єднання, утворюється тоді, коли країни-учасниці усувають будь-які обмеження на взаємну торгівлю, а також вводять спільну систему тарифів і квот по відношенню до третіх країн. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.
Митний союз, зберігаючи національні митні органи, передбачає єдність митної території, однаковий торговий режим у ставленні до третіх країн, включаючи загальні митн тарифи, єдині заходи нетарифного регулювання, уніфіковану систему прямих непрямих податків та однотипність методів управління народним господарством. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами — учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють.
Угоди такого типу діяли в Європейському Економічному Співтоваристві у 1968 році. Прикладами митних союзів є Бенілюкс (з 1948 р.), митний союз Білорусі та Російської Федерації, Андська група, КАРИКОМ — Співтовариство та спільний ринок країн Карибського басейну.
Спільний ринок - це митний союз з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів: капіталу і робочої сили. Створення єдиного спільного ринку вимагає гармонізації та уніфікації значної кількост законодавчих правил та норм у багатьох сферах діяльності, що потребу формування наднаціональних органів управління і контролю. Така координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах (один-два рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць.
Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням дійсно єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.
Такий етап розвитку пройшов Європейський Союз, Карибський спільний ринок (КАРІКОМ, 1973 р.).
Економічній союз - складна форма міждержавної економічної інтеграції, що потребує проведення єдиної економічно валютно-фінансової політики, створення системи регулювання соціально-політичних процесів, координацію національних податкових, антиінфляційних, валютних та інших заходів.
На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу Європейський союз (1993 р.). Союз арабського Магрибу (1989 р.).
Економічний валютний союз - найвища сходинка економічної інтеграції, передбачає проведення диної валютної політики, введення єдиної валюти, створення нового інституту - Єдиного Центрального банку, який разом з Центральними банками країн-учасниць створить єдину систему Центральних банків країн, що входять до економічного валютного союзу. Варто підкреслити: якщо зона вільної торгівлі, митний союз чи спільний ринок здебільшого виникають внаслідок ліквідації обмежень, то створення економічного союзу та економічного і валютного союзу потребує згоди всіх країн-членів на передачу економічного суверенітету до нових наднаціональних установ.
Коротко охарактеризувати форми міжнародної економічної інтеграції можна за допомогою таблиці. [4, 47]
