Курсовая работа: Економічні ефекти фінансових методів торгової політики
Розберемося з питанням – що вважають „незначною величиною”? Ті автори, які стверджують, що чистий національний збиток від тарифу складає незначну величину, приходили до цього висновку співставляючи її з валовим національним продуктом. ВНП явля собою вартісний показник дуже великих розмірів, в порівнянні з яким інші, безумовно, виглядають „незначними”. Наприклад, оцінка національного збитку для США розміром в 1% ВНП складає в той же час 10 – 20% всього імпорту.
Щоб зрозуміти, чому точаться дебати навколо торгових бар’єрів необхідно відзначити, що окремим групам вони обходяться більш дорого ніж державі в цілому.
Вихідний аналіз тарифу був би не повним, якби він не дозволяв оцінити розмір тих ресурсів, які завдячуючи йому виключаються із господарської системи, тобто не можуть бути використані яким–небудь іншим чином. Впровадження тарифу вимага знаходження на кордоні митників, які вимагають відповідної зарплати. Однак праця людей, зайнятих на митниці, могла б бути використана і більш продуктивно. Тому частина коштів, що переходять від споживачів державі, являють собою суспільні втрати національних ресурсів.
Багато хто з дослідників вважають, що будь-який захист виробників знижує спонукальн мотиви пошуку технологічних удосконалень, які дозволили б скоротити витрати. Цій точці зору була протиставлена інша, що наводиться в працях Шумпетера та Гелбрейта: великий об’єм валового прибутку, що попадає в розпорядження великих фірм являє собою додаткові фінансові ресурси для здійснення науково-дослідних робіт та прискорення впровадження технологічних інновацій.
Оцінка впливу тарифу залежить в кінцевому рахунку від розміру супроводжуючого його об’єму імпорту. Однак ця остання величина часто виявляється заниженою. Можна назвати декілька причин постійної недооцінки реакції імпортера на зміни цін:
1. загальні статистичні оцінки еластичності імпорту по ціні являються, як правило короткостроковими, котрі нижче довгострокових;
2. загалом ці показники базуються на аналізі великих товарних груп, що приводять до недооцінки цінової чуттєвості імпорту окремих специфічних продуктів, які мають високий коефіцієнт взаємозамінності;
3. процедура встановлення реального рівня імпортних цін часто є некоректною, що знов-таки призводить до заниження ценової та тарифної еластичності імпорту.
4. важкість встановлення реального значення еластичності пов’язана з необхідністю одночасного врахування різних факторів, що знову може потягнути за собою недооцінку впливу тарифів і цін на об’єм мпорту.
На валютний курс тариф може впливати таким чином, що загальний збиток від нього знизиться. Це пов’язано з тим, що по-перше, зв’язок між валютним курсом та тарифом майже не вловимий, а по-друге, проблеми валютної та торгової політики необхідно розмежовувати. Тим паче зв’язок між валютним курсом та тарифом існує.
Можна уявити розмір зменшення національного збитку, викликаного таким зв’язком тарифу та валютного курсу. Оцінка цієї величини, запропонована Джорджіо Басеві, показує, що чистий ефект від тарифу знижується пропорційно участі валютного курсу в тарифному ефекті. Наприклад, якщо 10% - овий тариф знизив ціну ноземної валюти в доларах на 3%, то кінцевий збиток буде дорівнювати 70% від величини чистого збитку, розрахованого загальноприйнятим способом.
2.3 Нетарифні методи торгової політики
Нетарифн бар'єри підрозділяються на три групи:
Міри, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційн збори, імпортні депозити, а також антидемпінгові і компенсаційн мита й ін.;
§ Міри адміністративного характеру, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але приводять до аналогічного результату: митні формальності, технічні і санітарні стандарти і норми, вимоги до упакування і маркірування і т.п. ;
§ Інші міри, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але дія яких найчастіше приводить саме до цього результату.
Квоти і ліцензії.
Під квотами (контингентами) розуміються обмеження у вартісному чи фізичному вираженні, що вводяться на імпорт чи експорт товару у визначений період. У випадку встановлення квоти, рівної 0, має місце ембарго, тобто заборона на мпорт чи експорт. Квота може бути встановлена на рівні вище, ніж можливий мпорт чи експорт. Тоді вона не є обмеженням, а служить лише способом контролю над рухом того чи іншого товару.
Наслідки введення квоти на імпорт і вплив її на добробут країни аналогічні наслідкам введення імпортного мита.
При експорті квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту дано продукції в країні, а також для досягнення політичних цілей (дискримінаційний характер). Імпортні квоти застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, контролю за рухом товарів.
Одн з різновидів квот є угоди про добровільне обмеження експорту, що поширюються на продукцію в основному галузей, що знаходяться в кризовому положенні.
Іншим різновидом квот є так називані тарифні квоти. У межах установлених квот товари мпортуються без стягування мита, а при імпорті понад даний ліміт стягуються високі мита. Наприклад, у США подібними мірами регулюється імпорт молока, риби, картоплі і деяких типів мотоциклів.
Квоти звичайно розподіляються на основі ліцензій, що являють собою в даному випадку дозволу на експорт чи імпорт.
Інші обмеження.
Держава може установлювати валютні обмеження, тобто визначати спосіб використання валюти (примусовий продаж валюти державі і т.п. ), а також зобов'язувати одержувати дозвіл на оплату у валюті. Наслідки ті ж, що і при кількісних обмеженнях. Способом "обходу" є клірингові угоди, зустрічна торгівля.
Можуть застосовуватися й інші нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі, наприклад державна монополія зовнішньої торгівлі, вимога обов'язкового використання вітчизняної сировини, у результаті чого скорочується попит на імпортну сировину, пільгове оподатковування експортерів і ін.
Під експортними субсидіями розуміються допомоги, переважно в грошовій формі, надан державою підприємствам для стимулювання експорту і підвищення конкурентноздатності їхньої продукції на закордонних ринках шляхом надання їм можливості знижувати експортні ціни без скорочення прибутку.
Розділ 3. Світовий досвід напрацювання торгової політики.
3.1 Торгова політика країн з розвинутою ринковою економікою.
Торгова політика США. Як відомо, торгова політика будь-якої країни знаходиться в нерозривному зв'язку з зовнішньоекономічною політикою. Змістовність цього взаємозв'язку визначена значним впливом зовнішньої торгівлі на американську економіку й обумовленістю експорту-імпорту від стану самої економіки.
Відповідно в числі компонентів, що визначають зовнішньоторговельну політику, варто назвати відновлення не інфляційного економічного росту, що має загальногосподарський характер, а не сугубо зовнішньоторговельний. Проте автономність торгово політики обумовлюється тим, що вона доповнює політику посилення стимулів до нвестування, збільшення продуктивності праці й ослаблення інфляції. Така політика економічного відродження мала місце в період правління президента Р.Рейгана. Однак цей період показав, що зовнішньоторговельні проблеми автоматично не вирішуються при поновленні росту економіки, а торговий дефіцит став "гальмом" на шляху її розвитку, "наплив" іноземних товарів на прилавки США підсилив конкуренцію, стримуючи ріст цін і стимулюючи підвищення продуктивності праці. Особливо у важкому положенні виявилися традиційні не наукомісткі галузі, яким не удалося запобігти втраті ринку робочих місць. Така ситуація не могла не призвести до невдоволення громадськості США. Демократична партія США, уперше піднявши це питання, приєднала в кінцевому рахунку для її реалізації впливових республіканців. Даний період характеризується інтенсивним зростанням потоку в законодавство протекціоністських пропозицій. И в 1984 році уряд США в рамках переговорів ГАТТ приймає рішення розвивати міжнародне співробітництво.
У 1985 році без особливого бажання адміністрація Р.Рейгана розробляє спеціальн заходи для зниження дефіциту в зовнішньоторговельному балансі і висува конкретну програму, що включає в себе заходу для:
· створення сприятливих умов для американського експорту шляхом витиснення на зовнішніх ринках нечесної конкуренції;
· значному розширенню субсидування американського експорту;
· спільному з західними партнерами керуванню операціями на валютних ринках з метою зниження курсу долара.
Американський уряд зробив посилений тиск на найбільші західні держави з метою посилення жорсткості в цих державах експансіоністської внутрішньої економічної політики. Одночасно адміністрація Р.Рейгана підготувала проект по захисту інтересів США в міжнародній торгівлі, підсиливши боротьбу з демпінгом, порушенням патентних прав і ін.
Президент відзначав, що якщо коли-небудь американці засумніваються в необхідност сприяння вільній торгівлі, то остання рухне і це зашкодить всім. Це зробило резонанс у правлячих колах, профспілковому русі, оскільки останні вважали це лише теоретичною абстракцією.
Під сумнів ставилась вся зовнішньоекономічна доктрина уряду, оскільки вважалося, що прихильність до вільної торгівлі не відповідає корінним. інтересам країни (Р.Бреннон, П. Самуельсон, П. Кругман). , Тим часом переважна більшість американських економістів заперечує пропаганду прямого протекціонізму.
У результаті значних дискусій зовнішньоторговельна політика США цього періоду придбала наступні особливості:
· прагнення твердо застосовувати розширювальне розуміння терміна справедливої торгівлі;
· модифікування принципів взаємності, висунутих ГАТТ у 30-і роки. Даний принцип - не що інше, як вимога визначеної порівнянност торгових поступок, що надаються державами один одному в процесі багатобічних переговорів;
· неприйняття зовнішньоекономічної політики американського керівництва суспільством обумовили противага такого підходу, як забезпечення рівного рівня митного захисту на двосторонній основі. Цей підхід вимагав обліку окремих категорій товарів.
Торгова концепція, що відрізняється особливою агресивністю, США припускала посилення торгових воєн, використовуючи торгові санкції "для відкривання закритих дверей за кордоном". Підкреслювалося, що ця санкція буде використана як останній засіб. Однак багато економістів допускають, що так шляхи лібералізації торгівлі можуть підсилити конфронтацію в усьому світі, народжуючи зустрічні обмежувальні умови.
Нова концепція адміністрації значною мірою зв'язана з проблемами промислово політики, фіксуючи конкурентні позиції країни. Це визначило основні риси противаги "рейгономіки" - втручання уряду в ринкові процеси (індикативне планування, субсидування, нормування, протекціонізм і т.д.,). Проте, переслідуючи торгову політику, американський уряд використовує ряд цих нструментів. Обґрунтуванням тому служить промислова політика багатьох ноземних держав, коли штучно підтримуються окремі галузі національно промисловості за рахунок створення привілейованих умов, що підвищують їх конкурентноздатність.
Слід зазначити, що уряди іноземних держав суб'єктивно формують порівняльні переваги своїх компаній. Відповідно багато вчених і великих промисловці вимагали умов конкуренції при достатньому рівні рівності. Особливе місце в даній ситуац зіграла Торговельна палата США, яка стверджувала, що треба покладатися на ринки, а не на урядову допомогу.
Торгова політика ЄС. Особливості торгово політики країн Європейського Союзу (ЄС) полягають у специфічних факторах, властивих даному регіону, таких як:
· вузькість власних ринків товарів, капіталів робочої сили;
· обмеженість початкових можливостей розвивати НТП,
· висока значимість зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни і її загальногосподарської стратегії;
Європа на зовнішній ринок вивозить більш 60% своєї продукції, що значно більше США Японії, і її частка в експорті-імпорті світу складає 40%. Крім того, Європа торгує в умовах відсутності бар'єрів між державами, де скасовані кількісн обмеження товарів, мита, стосовно третіх країн уведений єдиний митний тариф, відсутній митний контроль. До того ж усі вимоги до оформлення вантажопотоків дині. Аналогічна практика торкнулася і системи регулювання імпорту. Зокрема , діє єдина система контролю, заборони й обмеження на ввіз товарів також єдині. Відповідно, вимоги контролю якості і безпеки товарів чітко уніфіковані. Безумовно, право на регулювання торгівлі тією чи іншою країною залишається в розпорядженні національної влади.
Маастрихтський договір 1992 року зафіксував принцип доповнюваності, що дозволяє самостійно діяти державам ЄС у випадках, що виходять за межі, передбачені даним договором. Це стосується стягування ПДВ, оскільки її ставки в різних країнах відрізняються при загальній тенденції до зменшення. Непрямі податки, включаючи і ПДВ, стягуються з постачальника в країні-виробнику. Однак слід зазначити, що в Євросоюзу діє єдина система ліцензування імпорту, дозволу на який видаються відомствами національних держав. При цьому ними можуть бути видані ліцензії на ввіз окремих товарів за рівнем якості, а також у порядку спостереження за мпортом з окремих країн світу.
З метою боротьби з демпінгом і з експортними обмеженнями в ЄС можуть бути розподілені по окремих країнах-членах квоти на ввіз ряду товарів. У відношенн засобів виробництва використовуються єдині європейські стандарти, а що стосується споживчих товарів, то тут практикується взаємне визнання національних стандартів. Усе це дозволяє, незважаючи на відсутність повно уніфікації ринку Європи, розглядати зовнішньоторговельний режим як єдине ціле.
Очевидний той факт, що головною метою даного ринку є стимулювання вивозу товарів, що зажадало розробки гнучкого механізму його заохочення, який полягає в пільговому кредитуванні, страхуванні, субсидуванні експорту, податкових пільгах, нформаційному і консультаційному обслуговуванні, підготовці кадрів для всіх галузей, працюють експорт товарів.
Для підтримки дрібних і середніх підприємств були створені спеціальні експортн фонди. Ситуація була така, що стимулювання експорту охоплювало всі стадії руху товарів, аж до після продажного обслуговування. Офіційною підтримкою експортери користалися на будь-якому рівні - від керівників локальних регіонів до послів, міністрів і глав держав. Більш того, значну частину експортних витрат уряду покривали за рахунок бюджету.
Особливу роль у процесі проникнення європейців на інші ринки зіграла кредитна політика (низькі процентні ставки, тривалі терміни надання). Мали місце приклади масштабного відкритого і схованого субсидування зовнішньоторговельних операцій. Це дозволило в результаті "кредитних воєн" і інших елементів зовнішньоекономічної політики зменшити частку американського експорту у світі.
3.2 Торгова політика країн з перехідною економікою.
Одним з факторів, що визначили курс зовнішньоекономічної політики Польщі, є посилення зв'язків з інтеграційними угрупованнями Західної Європи на базі трьох договорів:
§ Європейського договору, що забезпечує Польщі статус асоційованого члена ЄС;
§ договору про вільну торгівлю з країнами Центрально Європи;
§ договору про вільну торгівлю з країнами ЄАВТ.
Рубіж 1995 року зафіксував зняття більшості бар'єрів на шляху просування польських товарів на ринки ЄАВТ і ЄС. З цього моменту Польщею узятий курс на лібералізацію промислового імпорту. Процес повного усунення імпортних бар'єрів завершився до 2000 року. Либералізуючи взаємну торгівлю з ЄАВТ, Польща тим самим послідовно включається в процес формування зони вільної торгівлі, оформлення якої фактично завершилося до 2002 року. У питаннях постачання сільськогосподарських товарів застосовується селективна і часткова лібералізація, що стосується зниження митних тарифів і інших бар'єрів для декількох груп товарів. Даний товарний ринок, варто визнати, не підданий повній лібералізації, він лише допускає часткове усунення торгових бар'єрів.
