Курсовая работа: Економічна ефективність виробництва кормів та шляхи збільшення їх виробництва і зниження собівартості
Курсовая работа: Економічна ефективність виробництва кормів та шляхи збільшення їх виробництва і зниження собівартості
Кабінет Міністрів України
Національний аграрний університет
Курсова робота
на тему:
«Економічна ефективність виробництва кормів та шляхи збільшення їх виробництва і зниження собівартості»
Виконав:
студент 3 курсу 2 групи
економічного факультету
відділення «Економіка
підприємства»
Сидоренко В. М.
Науковий керівник:
Авраменко Т. П.
Коритний О. Д.
Київ 2007
План
Вступ
Розділ 1. Наукові та методологічні основи економічно ефективності виробництва кормів
1.1. Стан кормової бази та її значення для розвитку тваринництва
1.2. Методика визначення економічної ефективності виробництва кормів та їх використання
Розділ 2. Стан виробництва та використання кормів у СТОВ м. «Гагаріна»
2.1. Природноекономічн умови виробництва кормів
2.2. Аналіз стану кормової бази
2.3. Економічна оцінка кормових культур та ефективність вирощування кормів
2.4. Шляхи збільшення виробництва кормів і зниження їх собівартості
Розділ 3. Оцінка фінансового стану підприємства
3.1. Сутність значення фінансового стану підприємства
3.2. Оцінка майнового стану підприємства
3.3. Оцінка ліквідності підприємства
3.4. Оцінка платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства
3.5. Оцінка ділової активності підприємства
3.6. Оцінка рентабельності або прибутковост підприємства
Висновки та пропозиції
Список літератури
Вступ
Протягом останніх років тривало становлення ринкової системи господарювання. Активніше здійснювалися економічні реформи, виявлено нові аспекти реформування форм власності і структурної перебудови економіки України.
Економіст сільськогосподарського виробництва повинен бути здібним організатором вихователем, бачити перспективу розвитку господарства, сприяти впровадженню в практику наукових досягнень, передової техніки, прогресивних технологій і форм організації праці, орендних відносин і оренди, правильно оцінювати виробничий та економічний потенціал, стратегію подальшого розвитку, фінансовий стан як свого підприємства так і підприємств-партнерів.
Неодмінною умовою соціально-економічного прогресу суспільства є дальше зміцнення підвищення ефективності агропромислового комплексу, повне задоволення потреб населення в сільськогосподарській продукції.
В зв’язку з цим виникає негайна проблема розвитку рослинництва й тваринництва. Найважливішою умовою прискореного розвитку тваринництва є забезпечення тварин кормами. Від цього безпосередньо залежать можливості збільшення поголів'я худоби і підвищення його продуктивності, що в свою чергу визначає темпи зростання й рівень виробництва продукції тваринництва.
Кормовиробництво як галузь аграрного виробництва має забезпечувати тваринництво достатньою кількістю якісних, збалансованих за вмістом поживних речовин кормів. Основн напрями розвитку цієї галузі – інтенсифікація польового і лучного кормовиробництва на основі прогресивних технологій вирощування кормових культур, заготівлі та зберігання кормів, поліпшення їх структури і якості.
Кормовиробництво має бути інтенсивним, тобто вирощувати кормові культури і заготовляти корми треба при мінімальних затратах енергетичних і трудових ресурсів, максимальному виході продукції за одиницю часу і на одиницю площі. Отже, інтенсивні енерго- ресурсозберігаючі технології є основою вирощування кормових культур, заготівл кормів і зберігання їх.
Останнім часом особливу увагу у будь-якій галузі привертає екологічно чисте виробництво. Це необхідна об'єктивна й закономірна вимога до будь-якого виробництва, зумовлена впливом так званого антропогенного фактора у біогеоценозі внаслідок не завжди обачного і кваліфікованого ставлення до природи, зокрема на агроландшафтах – полях і луках.
Велике значення в сучасному кормовиробництві мають довгострокові агрометеорологічн прогнози, що дають змогу приймати правильні рішення з добору видів і сортів культур, структури посівних площ, раціонально використовувати проміжн культури, планувати технології заготівлі кормів.
Важливою умовою подальшого прогресу галузі кормовиробництва є збільшення частки кормів, джерелами яких є луки і пасовища, тобто завдяки лучному кормовиробництву.
Мета курсово роботи визначення економічної ефективності виробництва кормів та фінансового стану підприємства та шляхів їх покращення.
Об'єкт курсово роботи господарська діяльність сільськогосподарського підприємства СТОВ ім. «Гагаріна», яке розташоване у с. Дмитренки Богуславського району Київсько області.
Розділ 1. Наукові та методологічні основи економічно ефективності виробництва кормів
1.1 Стан кормової бази та її значення для розвитку тваринництва
Для збільшення виробництва м'яса, молока та іншої продукції тваринництва потрібно підвищити продуктивність тварин, побудувати нові та реконструювати існуюч приміщення, мати досвідчені кадри і здійснити ряд інших заходів. Однак найважливішою умовою в справі піднесення тваринництва є міцна кормова база. Це поняття багатозначне. Воно включає обсяг кормових ресурсів, їх видовий склад, систему виробництва кормів та їх використання.
Під кормовою базою розуміють обсяг, видовий склад та якість кормових ресурсів систему виробництва і використання кормів у тваринництві. Кормова база поєдну в собі агрономічні, зоотехнічні та економічні заходи.
Основн вимоги до кормової бази такі:
· повне безперебійне забезпечення тварин різноманітними повноцінними та дешевими кормами протягом року:
· забезпечення в раціонах оптимального співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, амінокислот тощо, високої перетравності й засвоюваності кормів;
· раціональне використання всіх сільськогосподарських угідь, а також відходів й побічно продукції рослинництва і тваринництва;
· виробництво максимальної кількості кормів з одиниці площі при найменших затратах прац коштів.
Ус корми, що їх використовують у тваринництві, поділяють на такі основні групи:
· рослинні, які підрозділяють на зелені, грубі, соковиті, відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага), концентровані (комбікорми, зерно фуражне, висівки, макуха, шроти, відходи хлібозаводів, пивоварних заводів, кухонні відходи);
· тваринного походження – молоко і відходи" маслоробної та сироварної промисловост (молочні відвійки, сироватка), відходи м'ясокомбінатів та рибної промисловості;
· мінеральн кісткове борошно, кухонна сіль, крейда та інші, які виробляються підприємствами хімічної промисловості і використовуються як добавки до кормів для збалансування їх мінерального складу;
· вітамінні.
Вироблен корми або згодовують тваринам у цьому ж господарстві, або продають за його межі. Сільськогосподарські підприємства продають державі й іншим господарствам фуражне зерно, картоплю, сіно тощо. У такому випадку корми є джерелом грошових надходжень для господарств, які їх реалізують. Однак більшість з них вирощують заготовляють корми для внутрішньогосподарських потреб. За таких умов корми сировиною для тваринницьких галузей.
Організація кормової бази включає певну систему виробництва і використання кормів, що характеризується відповідною структурою посівних площ кормових культур, технологією виробництва, заготівлі, зберігання і приготування кормів.
Кількість окремих видів кормів облічують у вагових одиницях і в перерахунку на поживн речовини, а кормів усіх видів, разом узятих у перерахунку на кормові одиниці та перетравний протеїн. За одиницю поживності й одиницю потреби в кормах умовно приймається поживність і продуктивна дія 1 кг вівса – вівсяна кормова одиниця. Норми годівлі та поживність кормів часто оцінюють в одиницях обмінної енергії (ОЕ) джоулях (1 Дж = 0,2388 кал).
Співвідношення всіх видів кормів за їх загальною поживністю характеризує структуру кормово бази господарства. Головне завдання вдосконалення і зміцнення кормової бази – це забезпечення раціонально годівлі сільськогосподарських тварин збалансованими за всіма поживними речовинами кормами. При цьому в раціонах тварин забезпечується оптимальне співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів.
Співвідношення окремих видів кормів за їх поживністю визначає структуру раціону годівлі худоби птиці. Повноцінність і збалансованість кормових раціонів – найважливіша умова підвищення ефективності годівлі та продуктивності сільськогосподарських тварин.
Відповідно до біологічних особливостей окремих видів худоби і птиці кормові раціони значно відрізняються за співвідношенням у них різних видів кормів. У раціонах годівл свиней і птиці найбільшу питому вагу займають концентровані корми. У підприємствах України в галузі птахівництва на концентровані корми припадає 97 % усіх затрат кормів, а у свинарстві – понад 80 %.
У кормових раціонах скотарства концентровані корми становлять у від 25 до 27 %. У раціонах годівлі великої рогатої худоби 19–20 % кормів припадає на силос, 18 % на сіно, сінаж і солому, до 30 % – на зелені корми сіяних трав, природних лук пасовищ.
Дослідження свідчать, що коливання в продуктивності тварин на 50–80 % зумовлені факторами зовнішнього середовища, з яких найбільший вплив має годівля. Недостатня, неякісна годівля негативно впливає на потенціал продуктивності та якість тваринницької продукції.
Рівень годівлі тварин позначається на їх продуктивності, відтворній здатності, формуванні і розвитку найбільш цінних господарських властивостей. При недостатньому рівні годівлі не лише різко знижується продуктивність худоби, а й підвищується яловість маточного поголів'я, скорочується вихід молодняку, народжується слабке потомство.
Рівень годівлі тварин безпосередньо визначає економічні показники виробництва тваринницької продукції, зокрема її собівартість. Чим вищі надої молока, середньодобові прирости живої маси худоби, тим дешевше виробництво продукції.
Узгоджене збільшення поголів'я і поліпшення кормової бази має вирішальне значення для дальшого нарощування виробництва продукції. Разом з тим дослідні дан практика багатьох підприємств підтверджують доцільність використання додатково кількості кормів для підвищення продуктивності худоби, а не збільшення поголів'я. При цьому кінцевий результат виробництва тваринницької продукції з розрахунку на 1 ц к.од. майже у два рази більший.
Нин ж, коли спостерігається значне скорочення поголів'я сільськогосподарських тварин, відновлення їх кількості повинне відбуватися на фоні випереджаючого збільшення виробництва кормів.
Велике значення для зміцнення кормової бази і годівлі тварин за збалансованими за всіма поживними речовинами раціонами має науково обґрунтоване визначення потреби в кормах. її обчислюють виходячи з норм годівлі різних вікових статевих груп тварин залежно від їхньої продуктивності та обсягу виробництва продукції.
Нин застосовують деталізовані норми годівлі, які передбачають контроль годівл тварин за багатьма показниками. Такі норми годівлі для великої рогатої худоби визначають за 24 показниками, свиней – 27, овець – 18, коней – 29, птиці – 46. Кожному виду тварин відповідає певний тип годівлі, тобто співвідношення різних видів кормів у раціоні.
З економічно точки зору корми є важливою статтею витрат у тваринництві. Так, за даними НІД кормів УААН, у 2005 році серед усіх матеріальних затрат, що увійшли в собівартість продукції сільськогосподарського виробництва в цілому, корми складали 3491,6 млн. грн., або 28,9%; в собівартості продукції тваринництва 71,7%. Отже, від забезпечення кормами та їх якості залежить рівень продуктивності тваринництва та конкурентоспроможність продукції на ринку. Однак, останніми роками спостерігається значне зниження якості кормів, що потребує нового підходу та суттєвих змін у формуванні кормової бази.
Кормовиробництво найбільш відстала галузь сільського господарства в Україні. Площ сільськогосподарських угідь, відведені для виробництва кормів, використовуються неефективно. З них мало заготовлюється сіна, сінажу, силосу та інших кормів.
Джерелами надходження кормів є природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), посіви зернофуражних та кормових культур, відходи зернових, технічних, овочевих культур і картоплі, побічні продукти переробної промисловості.
Структура кормових ресурсів характеризує джерела їх надходження, а також до певної міри свідчить про якість кормів. У Степу і Лісостепу в структурі кормовиробництва вища питома вага концентрованих і соковитих кормів, нижча – грубих і зелених. На Поліссі і в Карпатах більша частка зелених та грубих кормів. У підприємствах Степу на силос припадає 70 % усіх соковитих кормів, Полісся – 47 %, на сіно сінаж – відповідно 37 та 61 %. Характерно, що в зонах Полісся і Карпат, краще забезпечених природними кормовими угіддями, підніжні корми в загальній груп зелених кормів займають понад третину їх загальної кількості. У цілому в цих зонах з природних кормових угідь одержують понад 20 % усіх кормів.
Однак, останніми роками спостерігається значне зниження якості кормів, що потребу нового підходу та суттєвих змін у формуванні кормової бази.
1.2 Методика визначення економічної ефективності виробництва кормів та їх використання
Для зміцнення кормової бази господарств необхідно, перш за все, виявити найбільш економічно вигідні кормові культури відповідно до конкретних природноекономічних умов. Це передбачає проведення економічної оцінки кормових культур, окремих видів кормів та раціонів. Від цього вибору залежать рівень використання землі, собівартість і рентабельність тваринницької продукції.
У кожному господарстві вирощують і переробляють на корми багато сільськогосподарських культур, які значно відрізняються за врожайністю собівартістю продукції.
У другій половині 50-х років більшість економістів-аграріїв дійшли висновку, що економічну оцінку кормових культур доцільно провадити за такими показниками:
· вихід поживних речовин (ц к. од., кг п. п.) з 1 га посіву культури або групи споріднених культур;
Для розрахунку необхідно знайти кількість центнерів з одного гектара, а потім отримане число помножити на вміст к. од. і п. п. в цій культурі.
· собівартість 1 ц к. од. і п. п. (грн.);
Необхідно виробничу собівартість культури поділити на валовий збір кормових одиниць перетравного протеїну (збір кормових одиниць і перетравного протеїну з одного гектара помножити на посівну площу).
· затрати праці на 1 ц к. од. і п. п. (люд.-год.).
Потрібно затрати праці поділити на валовий збір кормових одиниць і перетравного протеїну.
Важливим показником економічної оцінки кормових культур є їх урожайність, оскільки одержання максимальної кількості кормів з одиниці площі дає змогу виробляти корми на відносно меншій площі, а це скорочує витрати на обробіток, догляд і т. н.
Кормов культури значно різняться за вмістом у них кормових одиниць і перетравного протеїну. Одні культури забезпечують великий вихід кормових одиниць з гектара, але їх корми бідні на білок, інші – навпаки, а у раціонах тварин необхідно мати певне співвідношення кормових одиниць і перетравного протеїну, що забезпечу найбільш ефективне використання кормів. Тому для сукупної оцінки кормових культур кілька років тому запропоновано ще кілька нових показників економічно оцінки кормових культур, а саме:
