Курсовая работа: Діяльність першого професійного театру Полтави
Перший український драматург в своїх п’єсах органічно вводить в дію ліричні і побутові пісні, танці. В композиції "Наталки-Полтавки" значну роль відіграє пісня. В ній драматург розкриває внутрішній світ його персонажів. За свідченням Срезневського, Іван Петрович поставив за мету "дати привабливе змалювання малоросійської жінки, іяка є центральною фігурою в цих творах".**
... То було вікомовного 1819 року. Саме в ті часи в Україні правив генерал-губернатор князь М. Г. Рєпнін-Волклнський, людина гуманна та до того ще й протектор освітньої справи в нашому краю.*** Цей магнат, до речі, був одружений з онукою гетьмана Кирила Розумовського. Він взяв під свою опіку ті молоді культурні сили, які щойно розбрунились для пишного цвіту. І саме він настановив славного творця "Енеїди" директором нового вільного театру Полтави Котляревський розпочав важку роботу: запросив до Полтави драматичну трупу Штейна, закликал на вигідні гастролі вже відомого тоді артиста Щепкіна та за одним заходом написав п`єсу українською мовою "Москаль-Чарівник", а вже через пів-року полтавчани побачили на сцені і свою невмерущу "Наталку".
* Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві.- Полтава.- 1995 -с. 139
** Срезневський В. И.П.Котляревский. Из русского биографического словаря.
*** Лазорський М. Світлотіні.- Мельборн. - 1973 -с. 303
У присмерку осінньої днини того року на Колонійский вулиці міста, недалеко від палацу магната Абази, юрбились групи молоді, хто йшов пішки, хто їхав берлиною - всі до старого білого будинку, освітленого великими ліхтарями. У вестибюлі було трохи гамірно, чути було притишений дівочий сміх та влучні дотепи паничів.* Всі прийшли до театру. Всі чекали дзвоника, щоб нарешті вступити до зали. Ставили новину, що звалася "Наталка – Полтавка" і писана, як промовляла афіша (див.додаток) , самим директором театру, паном Котляревським.
Доля усміхнулась Івану Петровичу і як авторові, і як директорові полтавського театру - вже під час перших вистав п`єси склався чудовий акторский ансамбль. Основний склад виконавців становили актори харківської трупи.
У ролях виступали добре відомі тоді в Україні артисти: П.Барсов (Петро) , якого називали "полтавським Тамбуріні" за чудовий голос, І.Угаров (возний Тетерваковський) , особливо вдатний до характерних образів "старого віку піддячих", Т.Пряженковська (Терпелиха), яка користувалась гарячою прихильністю глядячів за майстерність сценічного перевтілення. Яскравою зіркою спалахнув на полтавській сцені талант видатного актора М. С. Щепкіна, для якого власне була написана роль виборного Макогоненка. Роль головної героїні виконувала чудова співачка і танцюристка Катерина Нальотова. Весь час вона була в театр Котляревського на головних ролях, і як артистку її знали далеко за межами Полтави. Щепкін шанобливо до неї ставився і згадував, що "вона мала прекрасний голос і була знаменитою артисткою".* Довгий час театрали та просто зацікавлені історіею мистецтва на Полтавщині нічого не знали про цей великий талант, про актрису Нальотову.Але знайшовши деякі факти за допомогою музею Котляревського, я присвятила культурному, театральному і, на жаль, трагічному життю актриси своє подальше дослідження.
Отже, перша справжня українська п`єса...
Очевидці передають, яке велике враження справила на
всіх та вистава. Слухали пісні, затаївши подих, деяки навіть плакали. Адже вс
глядачі вперше бачили сцену, вперше бачили й артистів, багато було тієї думки,
що то все "насправді" і гнівались, коли їм перечили.** Це не тільки
в Полтаві, але "і в багатьох містах Великоросії, і в обох столицях",
як зазначає біограф Котляревського О.В.Терещенко.***
* Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві.- Полтава.-1995 -с.139
** Лазорський М.Світлотіні.- Мельборн.- 1973 -с. 303
*** Терещенко О.В. И.П.Котляревский. //Основа. - 1861 -Полтава-с.167
Безперечно, це був великий успіх. І для Котляревського, і для театру, і для трупи Штейна. До Полтави почали тягнутися люди.Але й трупа не стояла на місці. Полтавський театр усім складом виїхав на гастролі в Харків. Там велику допомогу трупі надав писменник Григорій Федорович Квітка, який ще з 1812 року брав активну участь в организац театру Харкова. "Попечение ваше о театре Полтавском во время бытности его в Харькове были для него полезны, ибо сборы превзошли ожидания."* В другому листі до Квітки Рєпнін звертаеться з проханням прийняти полтавську трупу під безпосереднє його розпорядження.
Якщо зобразити діяльність театру Котляревського на графіку, то 1819 рік був би найвищою крапкою, його розквітом. Саме в цьому році Котляревський повідомив всієй Малоросії, вигукнув на всю Україну про красу мови нашої, та до того ж висміяв старі порядки, виборних, та освітив свій рідний полтавський театр. Крім того саме тод "він виробив у собі цілком спроможність до оригінальної творчості, що находить матеріал в народному житті і поезії".**
Спостерігаємо за діяльністю театра Котляревського далі, адже міцний, як здавалося, театральний світ почав руйнуватися . . .
Нажаль, успішна діяльність театру продовжувалась недовго. Ще в першій главі я приводила листування Котляревського з Рєпніним, де вже тоді директор закладу, відомий письменник та драматург, передбачав занепад його "дитища". Як розповідає Бучневич: "Сначала дела полтавской труппы шли недурно, но потом оказалось, что все-таки в таком городе, как Полтава трудно существовать театру: доходов не хватало, и все нужные расходы, хотя актеры получали незначительное содержание, но на содержание всей труппы с балетом требовались десятки тысяч."*** Це було в 1818 році. Але ж 1819 рік дещо підвищив надію Котляревського на дальніше існування театру. На вистави "Москаля-Чарівника" та "Наталки- Полтавки" довгий час збиралися товпи людей.
* Павловский И. Заботы кн.Н.Г.Репнина о полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. - 1905 - К.
** Дашкевич М. Отзыв о сочинении Петрова "Очерки истории украинской литературы Х1Х столетия". -"Отчет о двадцать девятом присуждении наград графа Уварова". - Спб. - 1888 - с.83
*** ДАПО-Бучневич В.Е. Записки о Полтаве и её паматниках. - Полтава. - 1902 г.
Та, незважаючи на весь цей успіх, популярність серед гладачів, дні існування театру були завбачені. Цьому спияли тяжкі матеріальні умови артистів, які одержували досить мізерну зарплату.*
Катастрофа полтавського театру розпочалась в кінці 1821 року.
Під час репетицій Пряженковська підійшла до режисера Барсова і сказала, що при такій платні вона грати не буде. Її підтримали всі артисти. Останнім спектаклем був бенефіс Щепкіна...
Коли вистави припинилися, почали поширюватися чутки в місті, що ніби це все наслідок інтриг Щепкіна.** Не можна сказати напевне, від кого саме пішли ці чутки, але що вони тяжко вплинули на актора та його родину - це правда. Щепкін не міг не попередити ц катастрофи, ні запобігти їй : він не менше інших артистів потерпів від неї. Отже, що можна сказати в цьому випадку, то це те, що він вже тоді почав придумувати засоби, як вийти з цього важкого становища, і написав листа в Тулу до колишнього утримувача театру І. Ф. Штейна, з пропозицією прийняти його в трупу Тульського театру, нга що негайно одержав позитивну відповідь.** Штейн запропонував йому 5 тисяч крб. в рік і бенефіс.
Після сказаного вище про артистів директор театру І. Котляревський не бажав нікого навіть бачити з них: до того він був ображений і невдоволений всім, що сталося між акторами. Треба гадати, що Іван Петрович був чи не єдиною особою. яка бажала постійного снування театру в Полтаві, - і коли побачив, що бажання його нездійснені, він мимоволі обрушив свій гнів на артистів і, в першу чергу, на головного винуватця Щепкіна, по інтригам якого, як вважав він, і стався розпад трупи...
Було оголошено про припинення спектаклів. В 1821 роц
трупа розвалилась, актори роз’їхались. Здавалось - кінець театрального мистецтва
на Полтавщині
* Ротач А.О. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки.- Полтава. - 1958 -c. 63
** Щепкін А. С. З краткаго очерка жизни М. С. Щепкіна и артистической его деятельности на сценическом поприще. - К. -78 с.
...
Як вже говорилось раніше, на папірі хозяювала театром міська Рада, хоч головним в цьому мистецтв вважався князь Рєпнін. Це саме від нього йшли фінансові та керівні команди. Він запрошував, розміщав, турбувався. Разом з Котляревським, звичайно. Але коли трупа розпалась, та не стало жодного актора, Рєпнін забув про колись відомий на всю Малоросію театр.
"Вновь сформированная труппа Штейна, после того,ежегодно из Харькова наезжала в Полтаву, и последний её приезд был в год кончины князя Репнина в 1845 году. Штейн умер в 1930-х годах, и его заменил Л.Ю.Молотковский."* Збереглися афіши виступів трупи Штейна та Молотківського в Полтаві за 1832 рік. Пропоную подивитись їх в додатку.
Погане хозяювання місько Ради та рілкі випадкові ремонти привели до того, що в 1847 році той самий триповерховий будинок, критий дранкою, перший професійний театр України, став непридатний і потребував термінового капітального ремонту. На все це потрібна була сума в 3000 крб.** Де було взятися тим грошам? Рєпнін помер, Котляревського вже не було... Але ось в 1848 році, при обстежуванні стану старого театру все та ж міська Рада поставила питання за будівлю нового.***
В 1852 році будівля вже остаточно була продана з торгів підполковникуЛебедєву, який розмістив там пекарню та їдальню для проходячих мимо війскових частин.**
Ось так і закінчив сво життя наш полтавський театр. Але не дивлячись на його такий сумний кінець, мистейтво, колись народжене Лобановим-Ростовським, Котляревським та Рєпніним, продовжувало існувати, як існує і зараз…
* ДАПО - Бучневич В. Є. Записки о Полтаве и её памятниках. - Полтава. - 1802 р.
** Павловский И. Ф. Заботы кн. Н. Г. Репнина о полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала"Киевская старина". - Киев. - 1905 г.
*** Особистий архів автора. Розмова із Сторохою Є. В.
Глава 3. Участь акторів полтавського театру в суспільно - політичному житті міста.
Ще раніше в робот зустрічались згадки про зв’язок нашого міста з декабристами. Вивчаючи це питання поглиблиніше, я натрапила на копію архівного документу, що зберігається в Москві, а саме то були “Свідчення відставного підполковника М. І. Муравйова - Апостола про діяльність декабристів у Полтаві.” Копію, знайдену мною в Державному Архіві Полтави, пропоную до розгляду.
“Взошел я в тайное общество в 1817 году в Петербурге, намерение оного не имело ничего противозаконного до 1819 года. С тех же пор было оное ввести представительное правление, чего достигнуть полагали возмущением вооруженной силы. В сие время я был назначен адъютантом к князю Репнину и отправился к оному в Полтаву. Директор концелярии князя Репнина Новиков был принят также в общество в Москве, а в Полтаве составил он ложу, которая служила рассадником тайного общества. Он в оную принимал дворянство малороссийское, из числа коих способнейших помещал в общество, называемое “Союз Благоденствия”. Значущие члены оного были Лукашевич, помещик переяславского уезда, живущий в Боришполе, он имел об обществе сведения и может насчет Малороссии дать все желаемые подробности. Еще членами ложи были Тарновский, бывший губернским судьею, Алексеев, Семен Михайлович Кочубей и многие другие, коих имена не упомню. Общество сие имело сношение с Северною директориею и, полагаю, с Тургеневым.”*
Сам декабрист відмічає, що Новіков організував ложу, в якій потім був І. П. Котляревський. Як на мою думку, цей факт є найважнішим показником зв’язку театру з політичним життям країни.
* ДАПО - фр. - 8811, оп. 1, спр. 4.
Певно, в ХІХ столітті існувало ще таке правило: якщо хочеш бути повноправною світською людиною, бери участь у благодійності. Звичайно, це дуже сміливе припущення з мого боку, але можна пригадати панів, багатих і задоволених життям, які влаштовували благодійні обіди,
наносили візити в дітячі будинки і таке інше. Всі ці їх шляхетні вчинки реєстрували газети, журнали того часу. І ось я знайшла документ, в якому значилися “Імена особ, заменивших визиты в Новый год, января 1 дня 1852 року, пожертвованием в пользу Александринскаго детскаго приюта в Полтаве”.* Серед 36 призвіщ було і ім’я інженера - полковника Петровского, який в цьому ж 1852 році запропонував свої послуги в будівництві полтавського театру. А сам Петровський був директором Харківської трупи, про яку я розповідала раніше. Були там і підполковник Лебедєв з дружиною. Так, так, це той самий, що купив минуле приміщення театру Котляревського. Був і генерал - майор Врангель, який пізніше опубліковав щоденники першої Наталки - Єкатерини Нальотової.
Благодійність благодійністю, а бунтівниками полтавц залишались завжди. Певний цьому доказ - архівна справа №35:
* Неофициальная часть Полтавских Губернских ведомостей.- Полтава. - 1852 г. - № 1
“З донесення полтавського поліцмейстера прокурору окружного суду про маніфестацію в театрі з приводу відлучення Л. М. Толстого від церкви.
Не пізніше 8 лютого 1902 року
Секретно
Его високородию г-ну прокурору Полтавcкого окружного суда.
5 февраля в здании для просветительных целей труппою русских драматических артистов под управлением Перевского представлена была пьеса писателя графа Л. Н. Толстого ”Власть тьмы” и перед началом второго акта, когда занавесь была поднята, на верхнем ярусе (галерее), а также и в среднем ярусе публика начала аплодировать сильно и кричать “Браво”, и в этот момент из верхнего яруса именно галереи, были брошены в зрительный зал разноцветные небольшие листочки бумаги с гектографированной надписью “Да здравствует отлученный от церкви Л.Н. Толстой, борец за свободу!” и портретом Толстого, а другие на полулистах белой бумаги, тоже гектографированные, антиправительственного содержания. Кто именно бросил не известно, так как во время бросания их было особенно темно в зрительном зале, так что трудно было и вблизи распознать знакомого человека, и такая темнота продолжалась более 5-ти минут, освещение было только на сцене, и то тускло. Произведенным по сему делу дознанием обнаружено, что в то время в театре находились лица, состоявшие под надзором полиции... всего сорок душ, большая часть которых находилась именно на верхнем ярусе (галерее), откуда и были брошены листки, как надо полагать, означенными поднадзорными лицами. Произведенное по сему делу дознание передано Начальнику Полтавского губернского жандармского управления. Об этом имею честь уведомить ваше высокородие и присовокупить, что 6-го сего февраля, утром, на улицах г.Полтавы найдены были расклеенными на заборах и столбах совершенно такие же листки и такого же содержания, какие были разбросаны в театре 5-го февраля.
Дознание в сем последнем случае с целью выяснения виновных производится, и по окончании таковое будет препровождено тому же начальнику жандармского управления. Означенные листки прилагаются.”*
Як бачите, суспільн події Росії - України завжди перегукувались. І це помітно навіть в невеликих містечках нашої країни. Театр в данному випадку - як ланцюжок, що зв`язує дв країни. Отже, знову і знову переконуємось, що роль театру дуже важлива. Адже він не тільки збагачував духовну палітру глядачів того часу, але й відтворював важливі події.
Глава 4. Біографічна сторінка життя деяких відомих акторів
Полтавського театру Котляревського.
4.1. Викуп актора - кріпака Щепкіна з неволі за допомогою
полтавського театру.
Щепкін переніс на російську сцену справжню
малоросійську народність,з усім гумором і
комізмом. До нього ми бачили у театр лише
грубі фарси, карикатуру на співучу,поетичну
Малоросію,Малоросію,яка дала нам Гоголя!
Щепкін тому міг це робити,що його дитин -
ство і молодість минули на Україні,зріднили-
ся з ії звичаями і мовою.
О. Аксаков *
Думки Аксакова підтримуеться зараз багато людей. Щепкін належить до того ряду особистостей, які перші донесли українську мову в життя, зробили ії на рівні з іншими мовами, а може даже й вище. В тому ряду з Михайлом Семеновичем Щепкіним можна побачити незрівняного Івана Петровича Котляревського з його “Енеїдою Наталкою-Полтавкою”, Тараса Григоровіча Шевченко з невмерущим “Кобзарем”, Григорія Квітку-Основ`яненка, директора Харківського театру, автора комед Сватання на Гончарівці”... У двох з цих чоловіків-мовоносців доля починаеться однаково: талановиті кріпаки, зустрічаючись з великими майстрами культури, вражають їх своїм талантом. Це - Т.Шевченко і М.Щепкін. Я хочу розповісти про останнього. Звичайно, я не буду розмальовувати,користуючись епітетами, все життя актора, я доторкнусь лише до тої сторінки його постійного щоденника, яку він сам назвав “В Полтаве”.**
