Курсовая работа: Дидактичні ігри та їх місце в системі навчальних занять
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Використання на уроках дидактичних ігор та дидактичного матеріалу робить процес навчання цікавим, створює у дітей бадьорий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігров дії, за допомогою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують посилюють інтерес до навчального предмета. Отже дидактична гра на уроц засіб навчання.
Сам термін “дидактична гра” підкреслю педагогічну спрямованість та багатогранність застосування.
Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовних, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі, має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.
А.С. Макаренко писав: “... Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає... В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки. Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в гр немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, у грі гарній, правильній”.
Мета дидактичних ігор – формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями і навичками учень зможе лише тоді, коли він сам виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зуміє зацікавити учнів.
Видатний російський олігофрекопедагог психолог О.М. Грабов писав: “Ступінь відсталості дитини характеризується тими грами, на які вона здатна”. В процесі гри дитина пізнає все, що недоступне їй у навколишній діяльності. В захопленні, не помічає, що вчиться – запам’ятовує, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять.
Жан Ітар, Едуард Сеген, Марія Монтесарі, О.М.Грабов широко використовували дидактичні ігри в навчанні дітей з особливими потребами і створили цілу систему ігор, за допомогою яких розвивалась увага, спостережливість, кмітливість, пам’ять, мовлення дітей. Ряд цікавих математичних ігор розробила Н.К.Кузьміна – Сиромятникова, М.П.Пирова. Вони рекомендують дидактичні ігри, дидактичний матеріал тісно пов’язувати з повсякденним життям.
Тому дидактичні ігри розробляються таким чином, щоб їх зміст передбачав формування не лише елементарних географічних уявлень, а й корегування та розвиток пізнавальних процесів.
Олігофрени розробили блоки дидактичних гор, які містять окремі серії, а кожна серія містить три дидактичні гри, спрямовані на формування аналізу, синтезу, класифікації, порівняння, узагальнення. У кожній серії ігри розташовані в послідовності, яка забезпечу поступове ускладнення навчальних завдань, що розв’язуються під час ігрово діяльності. Кількість серій навчальних ігор відповідає кількості понять, як формуються. Ігри використовуються у певній послідовності залежно від ступеня складності. Відповідно до теорії поетапного формування розумових дій П.Гальперіна, виділяють чотири етапи засвоєння розумової дії:
- попереднє ознайомлення з дією, умовою виконання;
- формування дії в матеріальному вигляді з розгортанням усіх операцій;
- формування дії у зовнішньому мовленні;
- формування дії у внутрішньому мовленні, перехід його в глибокі згорнуті процеси мислення.
Ця теорія й обумовлює певну послідовність розумової діяльності дітей: якщо відома істотна ознака поняття, то учень може виділити властивості предмета й зіставити з нею, а відтак зробити висновок про те, чи належить цей предмет до даного поняття чи ні. Спочатку зіставлення ознак відбувається під керівництвом учителя. Далі дитина зіставля такі ознаки в зовнішньому мовленні, яке є основою для внутрішнього мовлення.
Під час кожної навчальної гри, поступово засвоюючи послідовність розумових дій, які відображаються у зовнішньому, а потім у внутрішньому мовленні, дитина опановує засоби підведення будь-якого предмета під поняття, що вивчається. Розгорнуте судження за схемою дій, як виконуються, поступово згортається у план розумової дії. Все це допомага розв’язувати нові завдання самостійно.
Кожна дидактична гра багаторівнева містить окремі завдання, спрямовані на засвоєння певного матеріалу. Водночас гри мають передбачити по елементне засвоєння знань. Від гри до гри ці елементи складаються у певну систему, яка поступово і послідовно готує учнів до засвоєння наступних тем.
Важливо, що під час проведення дидактичних ігор кожне нове завдання окреслювалося тоді, коли дитина підготовлена до його сприйняття. Якщо спочатку учень зацікавиться лише граю, що дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі.
Гра дає змогу легко привернути увагу тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих складних математичних завдань, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.
Ті знання і навички, які дитина одержу під час гри, можуть бути легко перенесені в побут, життя, самостійно використані в любій обстановці. А це відіграє особливе значення, тому що дитин з важко оперувати набутими знаннями в зміненій обстановці.
Дидактичні ігри добираються відповідно до програми. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом, утворення будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв’язанню поставленою завдання.
У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз, синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв’язній й зрозумілій формі, використовуючи математичну термінологію.
Добираючи гру необхідно обов’язково поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вчитель повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено певне завдання, учитель надає йому ігрового задуму, накреслює ігрові дії. Власне гровий задум, який спонукає учнів до гри, і є основою ігрової ситуації. Через гровий задум виникає інтерес до гри. А коли з'являється особиста зацікавленість, виникає й активність.
Ігри важливо проводити систематично цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних правил ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх в міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок розвитку пам'яті.
Діти швидко стомлюються на уроці, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність, тому гра має ввійти в практику вчитель як один з найефективніших методів у розвитку географічних уявлень. Процес створення гри містить ряд етапів:
а) вибір теми гри;
б) визначення мети й завдання гри;
в) підготовка і проведення гри (повідомлення теми гир, підготовка (унаочнення) дидактичного матеріалу,
г) проведення гри, підбиття підсумків).
Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:
а) ігри мають відповідати навчальній програмі;
б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, про те й не дуже складними;
в) відповідність гри віковим особливостями учнів;
г) різноманітність ігор;
д) залучення до ігор усього класу.
Щоб дидактична гра на уроці проходила ефективно і давала бажані наслідки, необхідно нею керувати і дотримуватись даних вимог.
Дослідження показали, що на формування геогрфічних уявлень проходить набагато краще на основі різноманітного дидактичного матеріалу.
Особливо цінним є те, що дидактичним матеріалом служать предмети навколишнього середовища.
У результаті використання наочного матеріалу дитина повинна прийти до певних узагальнень, до усвідомлення необхідних знань завдяки абстрактному мисленню. Після досягнення навчально мети цей матеріал або зовсім не використовують, або подають у нових ситуаціях, розглядають з іншого боку, щоб сформувати нові складніші за змістом абстрактн поняття та уявлення про предмет пізнання. О.К Грагова пише: “Цей дидактичний матеріал може бути щоденними іграшками. Втративши обов’язковість уроку, вони виграють в очах дитини. Дитина разом із другом може довго гратися, возитися з ними, добираючи їх по тій вимозі, яка задавалася під час гри”. В процесі ц діяльності дитина набуває чуттєвого досвіду, послідовно формуються її розумов дії, а відтак і початкові географічні поняття.
Методика навчання включа використання різного дидактичного матеріалу і демонстраційного, роздавального. Щоб забезпечити дійовий вплив на розвиток дітей, учитель дотримується міри і часу застосування дидактичного матеріалу, враховує його особливості. Використовується наочний дидактичний матеріал у певній послідовності, що допомагає цілеспрямовану поступовому формуванню поняття. Особливого значення набуває засвоєння дій з роздавальними матеріалом.
Застосування демонстраційного дидактичного матеріалу і пояснення вчителя при цьому поліпшують наочно-образне словесно-логічне запам’ятовування. Використання привабливого, красиво оформленого матеріалу збуджує емоційну пам'ять. Таким чином дидактичний матеріал активізує різні види пам'яті, а це сприяє їх розвиткові.
Добираючи дидактичний матеріал до ігор, вчитель повинен довести дітям потребу в певній діяльності, життєву необхідність у ній. Кожна дитина має зрозуміти, для чого треба виконати дане завдання. Така робота сприяє формуванню пізнавального ставлення до своїх дій і свідомому засвоєнню знань і умінь.
Майже всі ігри вимагають наявност дидактичного матеріалу. Ячні восьмих класів при проведенні дидактичної гри перевагу надають ігровій дії. Вони із задоволенням виконують дії з яскравим дидактичним матеріалом, рухами, переміщенням.
Найбільш цінним дидактичними іграми ті, котрі вимагають від учнів самостійності. Для дитини характерним є невір’я в свої сили, знання. І щоб сформувати впевненість, самостійність потрібно добирати дидактичні ігри, які б розвивали географічні уявлення і формували особистість. Позитивні емоції, бажання повторювати і закріплювати новий матеріал викликає гра “Вчитель і учень”, де в ролі вчителя виступає учень. Кожний учень, прагне побувати “вчителем”. Виконання невеликого завдання активізує учнів на виконання важкого. Учням, які успішно засвоюють нові знання , потрібно давати складніші завдання. В.О.Сухомлинський писав, що без гри не має і не може бути повноцінного розумового розвитку, порівнював гру з величезним світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишнє, з іскрою, яка запалює вогник допитливості. Отже, стараймося, щоб гра не була епізодом, а проходила б крізь усе життя дитини. Бо гра – це є творчість, гра – це є праця, а праця – шлях дітей до пізнання світу.
1.3 Роль грових елементів у засвоєнні географічних знань
Розвиток людини – це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.
Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: а) асиміляція і дисиміляція; б) збудження і гальмування; в)емоційна сфера (задоволення і незадоволення); г) рівень розвитку особистості і її ідеал; д)потреби особистості і моральний обовязок; е)домагання особистост можливості.
До закономірностей розвитку особистості належать: а)розвиток особистості ма наслідувальний характер; б)особистість людини розвивається під впливом середовища; в) людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони психіки; г)людина розвивається в діяльності; д) зміна особистості вимага ставлення до неї.
Восьмикласники попадають у групу підліткового віку. В цей період проходить бурхливий ріст розвиток всього організму. Статеве дозрівання не є визначальним для особистост підлітка, але вносить нові переживання і думки в їхнє життя. Сприймання перебуває в стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність і зростає якість пам’яті. Для підлітка характерна розкиданість нтересів. Важливе місце в його житті відіграють різні форми спілкування, велике прагнення до дружного спілкування. Особливість підліткового переіоду вимагає певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Під кінець підліткового періоду перед учнями реально вимальовується завдання вибору професії.
Анатомо-фізіологічн властивості восьмикласників.
Перехід від дитинства до підліткового віку у дівчаток наступає на рік-півтора раніше ніж у хлопчиків. Зміни, що наступають в організмі дитини, зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Оскільки людський організм діє як єдина система, статеве дозрівання позначається на розвитку і функціях всього організму. Активізується діяльність не тільки статевих, а й інших залоз внутрішньої секреції, а також центральної нервової системи. Нервова система стає чутливішою до подразнень, особливо до тих, що виникають в самому організмі, внаслідок цього підвищується збудливість підлітка, з’являються нов своєрідні прагнення, яких раніше не було.
Так зміни сприймаються підлітком легше, якщо він до нього підготовлений – велика роль у цьому батьків, вчителів – необхідно розгледіти у дитини хвилювання оточити потрібною увагою.
У підлітковому віці прискорюється ріст організму. Міцнішає м’язові-скелетна система, зростає фізична сила, що позначається на поведінці й діяльност підлітка. Відчуваючи приплив сили, вони активно включаються в трудову діяльність, прагнуть продемонструвати її, часто переоцінюючи. Підлітки здатн до тривалішого напруження.
Продовжується окостеніння хребта, грудної клітини, тазу, але за несприятливих умов (неправильна поза сидіння тощо) можливі їх викривлення що в свою чергу веде до порушення дихання і кровообігу, нормального припливу крові до мозку. А це в свою чергу може позначитися на розумовій діяльності.
В цьому віці помітна невідповідність розвитку серця, судинної системи (артерій) маси тіла. Мускулатура серця, його об’єм збільшується вдвічі, а діаметр судин залишається вузьким. Маса тіла у цей час збільшується у 1,5 рази. Важлива правильна організація праці та відпочинку, занять фізичною культурою.
Леген ще недостатньо розвинені, тому дихання часте але неглибоке.
Головний мозок наближається за вагою до мозку дорослого. Розвиваються специфічно людськ ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім’яні), відбувається внутрішньоклітинне вдосконалення кори головного мозку. Досконалішими стають гальмівні процеси, особливо диференційоване гальмування, яке є фізіологічною основою утворення точних знань, умінь і навичок.
Психічні та соціальні властивості восьмикласників.
Знати самооцінку людини дуже важливо для встановлення відносин з нею, для нормального спілкування, в яке люди, як соціальні істоти, обов’язокво вступають. В працях психологів зображено вплив самооцінки на пізнавальну діяльність школяра (сприйняття, уява, рішення інтелектуальних задач) і місце самооцінки в систем міжособистих стосунків, визначені методи формування адекватної самооцінки, а в випадку її деформації –зміна шляхом виховних впливів на особистість.
Особливо важливо враховувати самооцінку дитини. Як і все в дитині, вона ще тільки формується і саме тому в більшій мірі, ніж у дорослого, піддається зміні. Підвищити самооцінку можливо або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі, і восьмикласники повинні достатньо чітко розуміти, що розбіжності між домаганнями і реальною поведінкою людини призводить до викривлення самооцінки і, як наслідок, неадекватній, що загрожує емоційними зривами, поведінці. Само по собі дослідження самооцінки виявляється дуже корисним для організації навчального процесу, і для самоусвідомлення учнів.
Відомо, що у процесі навчання учні закріплюють знання, розвивається їхнє мислення, з однієї сторони, і, з іншої,- у них формуються певні особистісні якості. Коли кажуть про розвиток мислення, то мають на увазі формування у школяра методів розумової діяльності: вміння аналізувати, узагальнюавти, порівнювати і т.п. Коли кажуть про формування особистості, то мають на увазі її інтереси, ідеали, організованість, відповідальність і інші якості. Між тим, саме практичне навчання свідчить про те, що вирішення учбових задач залежить не тільки від розумових можливостей дитини, а й від її особистих якостей, як перерахованих, так і багатьох інших.
