Контрольная работа: Національні меншини на Рівненщині
Тлінн останки їх прийняла наша спільна земля в урочищах Сосонки, Цегльня, Палестина, в кар'єрах сіл Видумки, Янової долини, на галявині Святої Діброви.
На теперішній час євреїв на Рівненщині, як і у всій Україні, і взагалі в світі, стає дедалі менше, тому що всі вони повертаються на свою історичну батьківщину Ізраїль
2. Російська національна меншина
Розселення росіян на території сучасної України розпочинається в кінці ХV ст. з освоєння південних степів. Волинь, як віддалена від Московської держави територія, не стає у цей час об'єктом потужної міграції російського населення. Проте, внаслідок економічного розвитку на Волині створюються умови для тимчасових міграцій, завдяки торговому обміну. Як відомо, торгівля в середні роки була досить копіткою і тривалою працею, одним із показників міграційних процесів. Для торговців у розвинутих містах (зокрема і волинських) існували спеціальні гостинні двори, де іноземні гості могли перебувати досить тривалий час. Для російських купців, що торгували в Україні, через прикордонні ярмарки і Київ пролягали шляхи углиб українських землях до Луцька і Бару.
Як зазначають дослідники, російська торгівля у Подніпров'ї поєднувалася з політикою збирання руських земель Московською державою. Безперечно що і Волинь, як давнє руське князівство, була у «об'єднавчих» планах Росії. В зв'язку з цим торгівельн зв'язки Росії з Волинським регіоном набували політичного значення, а створення тут колоній росіян забезпечувало формування реального ґрунту для реалізац політичних задумів.
Крім торговців, тут немало було росіян-ремісників. (Їх вважають першими осілими росіянами на Волині.) Також на Волині у ХVІ ст. розгорнули свою діяльність російські культурні діячі, втікачі-емігранти. Серед них відомі представники реформаційних течій Феодосій Косой, Ігнатій, Артемій та православні Іван Федоров, Андрій Курбський. Останні зробили значний внесок у розвиток українсько культури.
Под визвольної війни українського народу значно спустошили Волинь, привели до занепаду міст, різкого зменшення чисельності населення, зокрема внаслідок втеч переселень. Андрусівське перемир'я 1667 р., розчленувало українськ землі на Правобережжя і Лівобережжя. Так як Волинь відійшла до Польщі то протягом ХVІ ст. вона була втягнута у міжрегіональну торгівлю, що стала складовою частиною взаємовідносин між розрізненими частинами України.
Але все ж бажання Росії включити «ісконно руські землі» до свого складу, було реалізоване у зв'язку з поділом Речі Посполитої, в кінці ХVІІІ ст.
Під час вступу російських військ на Волинь чисельні представники польської шляхти залишили свої помістя і втекли, що дало можливість для жалування земельних володінь власне російським дворянам. Останні, як це було усюди переселяли у свої володіння також селян з Росії.
У ІІ половині ХІХ ст. розселення росіян на Волині визначилося також поглибленням економічних зв'язків, будуванням залізниці, розвитком промисловості, системи освіти і таким іншим.
До кінця ХІХ ст., не рахуючи російських військових (16.427 чол.), загальна чисельність російськомовного населення у Волинській губернії досягла 104..889 осіб, 3,5% загальної кількості населення. (У Дубенському -4,25%, Острозькому -2,46%, Рівненському – 3,15%.). Із загальної кількості росіян 44,351 чол. Мешкали в губернському та повітових центрах, де розташовувались адміністративн установи, промислові, соціальні заклади.
Особливо нтенсивно проводилася у містах, в першу чергу через навчальні заклади, русифікаторська політика, тому саме у населених пунктах міського типу, під час перепису населення 1897 р. значна частина мешканців визнала рідною російську мову.
У сільській місцевості губернії мешкало 2,2% росіян.
Соціальна структура етнічної групи була досить строкатою, відбиваючи історичні традиц життєдіяльності росіян, державне відношення до національних проблем. За даними першим Всеросійським переписом населення до стану спадкових та особових дворян у Волинській губернії належало 14,25% росіян. Відносно багаточисельно були представлені серед них також почесні громадяни та купці, духівництво, міщани.
Майже четверта частина росіян була залучена до адміністративної, громадської служби, освітньої справи, працювала на пошті. Помітна частка мешканців Волин російської національності займалася будівельними роботами, залізничною службою, торгівлею. Однак, основну частину росіян, як і решти населення краю, складало селянство (50%). Чисельність російських землевласників на Волині була немалою, згідно з офіційними даними на 1880 рік складало на 100 маєтків на 100 дес. землі. Чисельність російських землевласників була другою після польських, в хньому розпорядженні переважно були середні і дрібні землеволодіння. Пізніше відсоток російського землеволодіння відносно швидко почав зменшуватися, але загалом серед великих землевласників залишалося багато російських поміщиків.
Значну частину дворян та чиновників російської національності складали вихідці з інших губерній Російської Імперії, що свідчило про продовження процесів внутрішньо мміграції на Волинь цих категорій населення. Серед тимчасових мешканців краю були відомі діячі російської культури – композитор Ігор Странівський, письменник Андрій Бєлий.
Наступний період історичного розвитку Волині (1914–1921 рр.) характеризувався значним зменшенням чисельності російської меншини. Названа тенденція пояснюється військовими діями та супроводжуючими їх процесами. Слід врахувати також той факт, що перепис 1897 р. носив певною мірою суб'єктивний характер: чисельність росіян за його результатами була значно перебільшена за рахунок українців та інших національностей, що жили у містах і розмовляли російською мовою.
У Радянській Україні в 20-х рр. росіяни були найчисельнішою національною меншиною. При проведенні перепису населення в 1926 р. вперше бралася до уваги національна приналежність громадян. За переписом в Україні нараховувалося 2,677 тис. (9,2% населення республіки) росіян. З проведенням у Радянській Україні політики українізації, що вела за собою переведення діловодства в окружних, районних та сільських органах влади на українську мову, гостро постало питання про виділення національних адміністративно-територіальних одиниць, російських зокрема.
На підставі перепису 1926 р. була розширена мережа шкіл для національних меншин. У Волинській окрузі за його даними діяло 10 російських національних шкіл соціалістичного виховання (українських-354). На території Зх. Волині, що перебувала під Польщею (згідно Ризького мирного договору), також був проведений перепис населення у 1921 р. Цей перепис був недосконалим, оскільки проводився не за національним, а за релігійним показником. Основну частину населення Волині у 1921 р. складали православні. Їх нараховувалось 1,238,353 чол. Серед них Росіян-9450. Напевно, багато хто з росіян опинився в графі православних поляків (таких нараховувалось 62,425 чол.)
Наступний перепис населення у Польській державі проведений у 1931 р. на відміну від попереднього він враховував рідну мову і релігію опитуваних. За умовно порівняльними показниками національної приналежності (за переписом 1921) рідної мови (за переписом 1931) власне російське населення на Волині за вказаний період збільшився на 150,43% і налічувало 23,637 чол. Таке зростання пояснювалося також приїздом у воєводство після 1921 р. значної кількості репатріантів та білої еміграції з Радянського Союзу.
Значна частина російського населення у цей період проживала в містах Волині (близько 13,5 тис. росіян). Польським урядом систематично розпалювалася ворожнеча між російськими та українськими партіями і суспільно-політичними організаціями. Хоча сам факт існування російських партій і організацій у Польщі (зокрема Російського Національного об'єднання) слід оцінювати позитивно.
Наймасовіший міграційний рух росіян на Волинь припадає на післявоєнні роки. Йому сприяли як природні так і демографічні процеси, так і кадрова політика з радянських органів влади.
Про зростання російської етнічної групи засвідчив перепис населення 1959 р., 37, 1 тис. осіб російської національності. Їх збільшення у Волинській області прослідковується в наступні десятиріччя. За переписом 1979 р. чисельність росіян в області досягла 43,767 чол.
Внаслідок активної російської колонізації впродовж віків, росіяни стали найбільшою національністю серед національних меншин України, це дозволяло їм активно втручатися в етнічні процеси в Україні і оскільки таке втручання підтримувалось державою протягом ХІХ-ХХ ст. (особливо), відбувалися негативні процеси асиміляц не тільки інших національних меншин України, а й самої української національності. Цей парадокс, з одного боку ставить російську меншину в Україні на одному рівн з державною нацією, і вище над іншими національностями, а з другого – виникла досить негативне, та упереджене ставлення українців, та інших народів до росіян. В сучасних умовах росіяни на Волині, як і в цілому в Україні, на відміну від нших національних меншин, не піддаватися дискримінації. Про це свідчить снування на Волині російських шкіл, в яких учаться і українці. Взагал російська культура, в осередках російських національних меншин, має всі реальн умови для свого існування і розвитку.
3. Німецькі колонії
На волинських землях вперше німецькі поселення згадуються за часів Галицько-Волинського князівства. Як правило, це були ремісники, яких запрошували для обслуговування знаті. А починаючи з кінця ХVІІІ – та початку ХІХ ст., князь Чарторийський одним з перших на Волині направив німецьких колоністів до свого маєтку у Корець. Саме тоді почали з» являтися німецькі села-колонії. Першим таким селом був Міхельсдорфа (1782) неподалік від Холма. Деякі жителі села пізніше стали жити в нових селах заснованих ними в 1822 р. – Карлсвальд та Антонієндорф біля Острога. Але ще раніше, в 1809 р. на карті Рівненщини того часу з» являється колонія Етвантоль-Корито в районі Малина Дубенського повіту. В1811 р. була заснована колонія Софіївка поблизу Висоцька Рівненського повіту; в 1817 р. колонія Городище, в 3 км. від Рівного.
Взагал міграції німецьких селян на схід – це історія багатьох століть. В історичних джерелах існує навіть умовна періодизація цього явища. Перший стан німецького розселення на польських та українських землях відноситься до ХІІІ ст., коли значн простори України та Польщі були спустошені жахливими набігами ординців і велика кількість колоністів направилась на пусті незаселені землі. Друга велика міграція в ці ж землі почалася в ХVІІ ст. В 1762–1763 рр. Катерина ІІ видала укази, в яких поселенці з Німеччини, та інших країн Європи закликалися пересилятися в деякі місцевості Пд. Та Пд-Сх. Росії. Перший указ не знайшов відгуку, тому що не обіцяв ніяких пільг. У другому – від 22.07. 1763 р. – про них йшлося вже докладно.
Селяни та інші прошарки населення західноєвропейських країн відгукнулися на заклики російського уряду. В середині ХVІІІ ст. однією з причин чому було те що у Німеччині продовжувалися гоніння на численні й різноманітні тоді релігійн секти. Багато з них сподівалися знайти притулок в Росії, для вільного влаштування свого життя на засадах їх віровчення. Їх переселення мали ще одну причину – тяжкі економічні умови, які виникли в численних німецьких державах в наслідок феодальних війн, і викликаних ними неврожаїв та голоду.
Переселенц селилися на вказаних місцях під керівництвом особливих урядових агентів (переважно в необжитих степах України, які швидко перетворилися на культурні землеробськ райони, і певною мірою захищали їх від вторгнення загарбників).Взагалі перш емігранти оселялися в районі Вісли, а вже звідти багато з них вирушили в Східну Україну, а деякі залишились в Західній.
Інтенсивний приплив німецьких колоністів до краю починається після селянської реформи російського уряду 1861 р. Якщо у ХVІІ ст. німці переселялись сюди через важке положення в своїй країні, в пошуках кращої долі, то у ХVІІІ ст. їх ставало більше тому що з» явилася більша можливість купувати земельні ділянки, брати їх в оренду, оселятися на чиншових землях. Місцеві селяни хоч були звільнені від кріпацької залежності, не мали достатньо коштів, щоб сплатити поміщику необхідн викупні платежі та фактично залишалися залежними від землевласника. Сільське господарство в зв'язку з цим продовжувало бути дуже примітивним і не давало місцевим феодалам колишнього прибутку. Зрозуміло, все це дуже приваблювало німців господарів, які могли легко купити, орендувати так необхідну їм землю та влаштуватися на новому місці. (В Рівненському повіті в 1862 р. нараховувалося 388 німців-колоністів, то в 1886 р. їх уже було 802). Так звані волинськ німці селилися тут окремими колоніями, які отримували особливі назви. На Рівненщині в ці роки з» являються такі села, як Фрідріхсдорф, Генрієтта, Ховинберг, Марієндорф, Вальд-Коловерт та ін.
губерніях ноземним підданим заборонялось придбання права власності на нерухоме майно поза міськими поселеннями. У випадку непідкорення статтям цього закону перед багатьма волинськими німцями, які стали власниками земельних наділів і залишались у австрійському чи прусському підданстві, постала загроза конфіскації землі. Тому більшість з них була змушена офіційно стати громадянами Росії. Відтепер на них в повній мірі поширювались всі права і обов'язки, передбачені російським законодавством.
Слід зауважити, що деякі локальні поселення німецьких ремісників були на Рівненщини ще в кінці ХVІІІ ст. Так, польський історик Т. Стецькі
в книзі «Z boru і stepu» (Краків 1888 р.) посилається на план Рівного, зроблений архітектором в 1785 р., за яким у місті вже тоді була вулиця Німецька, що проходила вздовж берега ріки. Висаджена тополями, вона починалася від моста та закінчувалася біля млина. На цій вулиці, за Т. Стецьким, жили німецькі ткачі суконники. (Важко уявити в сучасному Рівному, що вулиця Німецька це частина вулиці С. Петлюри від Соборної до І. Мазепи, аж до перехрестя вулиці Т. Шевченка).
Крім того, німецькі ремісники в ІІ пол. ХVІІІ ст. також жили в Корці і працювали на заснованій князем Чарторийським фарфоровій фабриці. В 1783 р. в центр Корця спеціально для німців-управителів, які служили при дворі та на фабриці, для німців-ремісників князь побудував лютеранську церкву. Її прихожанами також були і німецькі ткачі з Рівного. Але в 1820 р. церква згоріла і приход перемістився до Житомира.
Велика кількість німців переселялася на Волинь з Польщі під час польської революції 1863–1864 рр. Царський уряд одразу ж після цієї події забороняє особам польської національност купувати земельні маєтки в 9-ти західних губерніях, у тому числі – Волинській. Німецькі колоністи не попадали під ці обмеження, якщо були в змозі прибувши сюди з Польщі, довести своє непольське походження.
Права безперешкодної купівлі землі на Волині німцям надавалися нарівні з місцевим населенням. Але особливості природних умов, географічного положення краю, нестача капіталу та зв'язку з цим невелика кількість покупців значно полегшували способи їх розселення тут.
У «Матеріалах для дослідження Волинської губернії» 1869 р. відзначається, що німц переселенці були, як правило, небагатими людьми та скуповували на Волині далеко не кращі, а навіть гірші, але дешеві земельні ділянки і розраховували не на капітал, вкладений в купівлю, а тільки на своє мистецьке вміння господарювати на землі.
У 1868 р. в Волинській губернії у власності колоністів було 20 тис. десятин землі, крім того багато з них жили на чиншових землях, а ще більше користувались землею на правах оренди і в зв'язку з цим були дуже залежними від землевласника. Договір на оренду землі часто не поновлювався поміщиком десятирічні, а то й двадцятирічні зусилля волинських німців по налагоджуванню свого земельного господарства зводились на нівець.
Дуже цікавим є документ, датований 19.04.1811 р. (Він вважається одним з найстаріших документів в історії німецьких поселень на Волині). Це контракт між 33 колоністами Софіївкі та власником земель навкруг Висоцька поміщиком Вацлавом Борейком, за яким він надає певні привілеї німецьким колоністам, що тут оселилися навічно звільняючи їх від праці на користь поміщика і сплати оброку, призову до рекрутів. Німецькі колоністи могли без мита займатися будь-якими ремеслами та вільно торгувати продуктами своєї праці. Їм надавалася абсолютна свобода релігії та можливість будувати свої церкви та школи. В свою чергу німці зобов'язувалися виконувати існуючі закони і сплачувати в державну казну щорічний необхідний податок.
