Контрольная работа: Корпоративні звичаї. Ділові відносини. Ділова етика

Таблиця 1. Порівняння моделей бізнесу

Моральн проблеми ділового життя багаточисленні і вирішити їх, виходячи із позицій тільки одного направлення, навряд чи можливо.

На відміну від традиційнної культури, коли панувала одна етична система, в сучасному суспільстві рівноправно співіснують різноманітні етичні системи, що передбачають різну етичну оцінку одних і тих же явищ в сфері бізнесу.

Відповідальність в менеджменті

Менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність: юридичну соціальну.

Юридична відповідальність - додержання конкретних законів і норм регулювання, як визначають, що може, а чого не може робити організація. Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної модел бізнесу.

Соціальна відповідальність - певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми. Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії.

Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці минулого - на початок 20 ст., але й досі стосовно цієї проблеми не вщухають дискусії. Дуже часто при цьому згадують ім’я Е.Карнегі. Ендрю Карнегі - провідний бізнесмен у виробництв сталі, видав у 1990 році “Євангеліє процвітання”, де виклав доктрину капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові організац повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував понад 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Ще одним прибічником соціальної відповідальності ділових організацій став Роберт Вуд - президент торговельної фірми “Сірс Рьобак енд К”, який у звіті за 1936 рік нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов’язання організації.

Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого.

Слід врахувати наявність аргументів за і проти соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

- сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;

- зміна потреб і очікувань широкої громадськості;

- залучення додаткових ресурсів для надання допомоги у розв’язанні соціальних проблем;

- моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

- порушення принципу максимізації прибутку;

- додаткові витрати на соціальну відповідальність;

 - недостатня звітність широкій громадськості;

- недостатня кваліфікація у розв’язанні соціальних проблем.

Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:

1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2. Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності.

Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвиткові компаній, і навпаки, уникнення соціальної відповідальності звужує можливості успіху організацій. Це дало змогу сформулювати “залізний закон відповідальності”, згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу.

Реалізація товариством власних акцій

Реалізація товариством придбаних власних акцій здійснюється шляхом їх перепродажу або розповсюдження серед працівників товариства.

Реалізація товариством придбаних власних акцій здійснюється на підставі рішення уповноваженого органу управління товариства (загальних зборів акціонерів або іншого органу управління товариства, до компетенції якого статутом товариства або загальними зборами віднесено питання реалізації власних акцій).

У рішенні вповноваженого органу управління про реалізацію власних акцій повинно бути визначено спосіб, порядок та умови реалізації товариством придбаних власних акцій.

Якщо товариство має намір перепродати, розповсюдити придбані власні акції серед працівників товариства, у тому числі керівника та/або членів виконавчого органу, умови перепродажу, розповсюдження придбаних товариством власних акцій серед працівників товариства, у тому числі керівника та/або членів виконавчого органу, повинні бути визначені відповідним рішенням загальних зборів акціонерів або наглядової (спостережної ради) товариства, якщо інше не передбачено установчими документами товариства.

Придбання товариством власних акцій

Товариство має право придбати в акціонерів оплачені ними акції для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання.

Придбання товариством власних акцій здійснюється у такому порядку:

прийняття уповноваженим органом управління товариства (загальними зборами акціонерів або іншим органом управління товариства, до компетенції якого статутом товариства або загальними зборами віднесено питання придбання акцій) рішення про

придбання (викуп) власних акцій; повідомлення товариством акціонерів стосовно рішення про придбання (викуп) власних акцій у порядку, установленому пунктом цієї глави; прийняття товариством від акціонерів заяв про продаж акцій; укладання договорів купівлі-продажу акцій, що викупаються товариством, та їх виконання.

У рішенні про придбання (викуп) власних акцій повинна бути визначена мета придбання акцій, тип та категорія акцій, їх кількість, ціна придбання, строк оплати та строк придбання, а також порядок та строк прийняття товариством заяв акціонерів про продаж акцій.

Не пізніше ніж за 30 днів до початку строку, протягом якого буде здійснюватися придбання власних акцій, товариство зобов'язане повідомити про це акціонерів.

Повідомлення акціонерів здійснюється шляхом надання їм персонального письмового повідомлення, а також шляхом загального повідомлення, якщо це передбачено статутом товариства.

Персональне та загальне повідомлення повинно містити відомості, зазначені в пункті 2.3 цієї глави.

Кожний акціонер товариства, якщо вповноваженим органом товариства прийнято рішення про придбання (викуп) власних акцій, має право продати зазначені акції, а товариство повинно придбати їх.

Акціонер, який має намір продати товариству належні йому акції, повинен протягом строку, установленого рішенням про придбання (викуп) акцій, надати товариству письмову заяву про продаж акцій із зазначенням свого прізвища, ім'я та по батькові (найменування), місця проживання (місцезнаходження), кількості, типу та категорії акцій, запропонованих до продажу.

Строк, протягом якого здійснюється прийняття товариством заяв акціонерів про продаж акцій, установлюється в рішенні про придбання (викуп) власних акцій.

Акціонер, який надав товариству письмову заяву про продаж акцій, має право відкликати свою заяву протягом строку, установленого рішенням про придбання (викуп) власних акцій для прийняття товариством заяв акціонерів про продаж акцій. У цьому разі заява акціонера про продаж акцій товариству не розглядається.

Якщо загальна кількість акцій, заявлених акціонерами до продажу, перевищує кількість акцій, яку має намір придбати товариство, товариство може здійснити придбання цілого числа акцій у кожного акціонера пропорційно його частці в загальному обсязі заявлених пропозицій або прийняти рішення про придбання акцій у всіх акціонерів, які надали заяви про продаж акцій.

Розрахунки за придбані товариством акції здійснюються на підставі договорів купівлі-продажу акцій, які укладаються за підсумками прийняття заяв від акціонерів про продаж акцій.

Придбання акцій здійснюється товариством тільки за рахунок сум, що перевищують розмір статутного капіталу, зокрема: додатково вкладеного капіталу, іншого додаткового капіталу або нерозподіленого прибутку.

Строк оплати акцій визначається в рішенні про придбання (викуп) власних акцій, але не може бути більше року з дати прийняття цього рішення.

На сучасному етапі ринкова економіка є складним механізмом взаємодії різноманітних виробничих, фінансових, комерційних, інформаційних структур які становлять дине ціле економічного механізму суспільства. Одною із складових цього механізму є підприємницькі структури, як суб'єкти господарської діяльності. Підприємницька структура, як відкрита система, залежить від зовнішньогосередовища та вимушена пристосовуватися до нього, щоб вижити і зберегти комерційну стійкість. Найважливішим чинником, що забезпечує успіх функціонування підприємницької структури, організаційно-правова форма. Вибір організаційно-правової форми господарювання підприємницької структури повинен ґрунтуватися на аналізі багатьох супутніх виробництву чинниках. По-перше, ця форма повина забезпечувати доступність задля майбутніх учасників, та як наслідок додаткову можливість залучення фінансових коштів. По-друге, у випадку яких-небудь невдач вона повинна враховувати можливу відповідальність перед кредиторами. Отже,ще на стадії реєстрації підприємства з новим статусом необхідно чітко визначити мету його створення, основні виробничі завдання з урахуванням переваг і недоліків вибраної організаційно-правової форми господарювання. Організаційно-правова форма господарювання це сукупність методів організації виробництва, обміну результатами виробництва виробництва та праці, формування та експлуатації капіталу з метою розширеного відтворення залежно від форм власності. Змінення організаційно-правової форми господарювання повинно привести підприємницьку структуру до фінансового оздоровлення,збільшення об'ємів випуску конкурентно спроможної продукції підвищення ефективності виробництва .Як свідчить аналіз економічної літератури, існують різні класифікац організаційно правових форм господарювання та їх впливу на ефективність функціонування підприємницьких структур. Так, Власова В.М.,Руденко А.І., Пашкус Ю.В., Мисько О.Н., Грабовий П.Г. та інші класифікують організаційно-правов форми щгдриємницьких структур, як суб'єктів господарювання, за формами власност . Самоукін А.І.,Шишов А.Л. розглядають організаційно правові форми підприємницьких структур за двома ознаками: якісній ( форма власності) кількісній (чисельність працівників, річний оборот капіталу). Соболь С.Н., Е.Нікбах, А.Гропеллі, Р.Хойєр, П.Енгстлер характеризують види підприємницьких структур за трьома основними формами організації (одноособове володіння, партнерство, корпорація), які найбільш поширенні у світовій практиц підприємництва . Семенов В.М., Баєв І.А., Терехова С.А. класифікують організаційно-правов форми підприємницьких структур за двома ознаками: об'єднання осіб та об'єднання капіталів . Хизрич Р., Питере M. класифікують форми підприємницьких структур за юридичними атрибутами різних форм власності,. Петрович Й.М., Будіщева А.Н. та інш класифікують організаційно правові форми за правовими, фінансово економічними, організаційно-управлінськими ознаками .Скворцов Н.Н., Осипов Ю.М. запропонували алгоритми створення нової підприємницької структури, одним з етапів яких визначення організаційно-правової форми. Яковлев В.M., Ойхман Є.Г.,Попов Є.В. запропонували систему ефективного взаємодіяння різних форм підприємництва ( малі, середні, крупні) . Хоскинг А., розглядаючи теоретичні підходи злиття та поглинання зі зміною виду підприємницької структури, відзначає, що це повинно сприяти підвищенню ефективності діяльності . Кисельов А.П., Осипов Ю.М. вважають, що ефективність діяльності підприємницької структури залежить від організаційно-правової форми господарювання . Однак існуючи методичні підходи до створення та реорганізації підприємницьких структур не приділяють належно уваги обґрунтуванню вибору їх організаційно правової форми господарювання. Вивчення теорії з цього питання, нормативної бази та статистичної інформац дає можливість стверджувати, що вибір форми господарювання - справа дуже відповідальна, бо конкретна організаційно-правова форма господарювання профілю ефективність функціонування підприємницької структури. Необхідність вибору припустимої форми здійснюється за умови вміння орієнтуватися в існуючих організаційно-правових формах господарювання та їх особливостях. Особливостями організаційно-правової форми господарювання є атрибути - елементи просторових взаємозв'язків організаційно правових форм. До них належать: кількість власників, форми управління, розподіл відповідальності, передача власності,можливість брати участь у розподілі прибутку та збитків, статутний фонд, резервний фонд, можливість залучення додаткових коштів, особливост оподаткування, сплата при реєстрації. Здійснений якісний аналіз чинно законодавчої бази дозволив виділити п'ять етапів процесу формування підприємницької структури: на першому етапі визначаються сфера та види діяльності, на другому категорія підприємницької діяльності, на третьому - форма власності, на четвертому тип і вид підприємницької структури, на п'ятому - потенційна організаційно-правова форма господарювання. Однак проблема полягає не у вибор будь якої припустимої форми, а у виборі найефективнішої з них. Оскільки економічна сутність підприємництва полягає в отриманні максимального прибутку при певному ризику, то був здіснений аналіз найбільш поширених фінансово-економічних показників ефективності діяльності підприємницьких структур з погляду прибутковості та ризику. У результаті аналізу було встановлено, що показники, які характеризують прибутковість та рівень ризику, можна звести у кілька груп:

1) показники рентабельності, які характеризують доходність чи прибутковість, котріобчислені у відсотках до витрат фінансових коштів чи майна, та рівень ефективності доходності діяльності підприємницької структури;

2) показники ліквідності, які характеризують абсолютну чи відносну здатність погашення зовнішніх зобов'язань платоспроможність ) чи короткострокових зобов'язань (ліквідність) за рахунок власних активів і рівень ефективност фінансового управління діяльності підприємства;

3) показники ділової активності, які характеризують інтенсивність використання всіх ресурсів та їх видів: основних, нематеріальних та оборотних активів, та ступінь стійкості економічного розвитку чи росту підприємницької структури;

Страницы: 1, 2, 3