Дипломная работа: Вдосконалення організації технічного обслуговування виробництва (на прикладі ПП "Ларіс")
Крім того, деякі види робіт здійснюються черговим ремонтним персоналом.
Комплексні бригади ремонтників закріплюються за визначеним учасником, цехом для виконання всіх ремонтних робіт.
Капітальний ремонт може проводитися окремими бригадами. Для скорочення пристроїв обладнання в ремонті всі основні ремонтн роботи виконуються в обідні перерви і вихідні дні для чого ремонтному персоналу встановлюють графік роботи, який відрізняється від основних робочих графіків.
Ці способи використовуються при ремонтних роботах без зупинки виробництва.
При капітальному ремонті може здійснюватися модернізація обладнання. Вона заключається в тому, що в конструкцію машин вносяться зміни з метою підвищення ефективності обладнання. Також при модернізації проводять заміну приладів, пристосувань, нових конструкцій.
Управління ремонтним господарством здійснюється головним механізмом, який підпорядковується головному інженеру. Головний механік керує роботою РМЦ і ВГМ, а також керує ремонтними службами і координу роботу по технічному обслуговуванню і ремонтом обладнання на підприємстві.
ВГМ на великих підприємствах складається з підрозділів бюро планово-попереджувальних робіт БППР, конструкторсько-технологічне бюро КТБ, планово-виробниче бюро ПВБ, групи кранового обладнання.
БППР організовує роботу по матеріальній організаційній підготовці обладнання, планує всі види ремонтних профілактичних робіт, організовує правильну роботу по експлуатації обладнання, керує роботою мастильного господарства, створює парк запчастин, веде облік зберігання обладнання, розробляє міроприємства по механізації ремонтних робіт, створює графіки ремонтів.
КТБ – здійснює всю технічну підготовку системи ППТ всі види ремонтних робіт, включаючи модернізацію. Воно складається з груп - конструкторської, технологічної, паспортизації обладнання, технологічного архіву ВГМ.
ПВБ планує, регулює, аналізує і контролює виробничу, екологічну діяльність всіх ланок ремонтного господарства, оформляє замовлення встановлює ліміти на матеріали, складає звіти.
Група кранового обладнання слідкує за експлуатацією станом всіх піднімально-транспортних механізмів і підкранових шляхів, плану контролює виконання графіків ремонту піднімально-транспортного обладнання.
Ремонтне господарство в цеху очолює механік. Майстри бригади, які безпосередньо керують роботами по нагляду, ремонту обладнання підпорядковуються механіку цеху, а майстрам - чергові слюсарі.
Процеси ремонтів на підприємствах відчутно відстають, як по своїй технологічній, так і по організаційній підготовці. За рахунок низького рівня продуктивності праці в ремонтних майстернях знижується рівень продуктивності праці в цілому по підприємстві.
Це тому, що на підприємстві завжди увага приділяється випуску продукції, а ремонт обладнання не брався до уваги.
Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:
Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід
Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад
Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.
На деяких підприємствах отримала розповсюдження нспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.
4. Введення АСУ дозволяє планувати ремонтні роботи, контролювати їх виконання, розподіляти трудозатрати по видах ремонту аналізувати їх, раціонально використовувати ресурси.
3.2 Покращення системи технічного обслуговування на виробництві із застосуванням комп’ютерних технологій
Одним з напрямків підвищення ефективності виробництва стало широке застосування інформаційних технологій, яке у 80-х роках минулого століття. Важливим етапом розвитку на цьому шляху стала поява концепції гнучко виробничої системи (ГВС).
Відповідно до ГОСТ 26228-90, гнучка виробнича система трактується як «сукупність технологічного обладнання, яке управляється засобами обчислювальної техніки, що володіє властивістю автоматизованого переналагодження при зміні програми виробництва виробів. Принциповою особливістю ГВС була наявність нового компоненту - комп'ютерної системи управління, що забезпечує можливість ув'язування окремих виробничих процесів, функцій і задач до єдиної системи.
Від впровадження ГВС очікувалося: зменшення розмірів підприємств, збільшення коефіцієнту використання устаткування і зниження накладних витрат, значне зменшення обсягу незавершеного виробництва, скорочення витрат на робочу силу в результаті організації «безлюдного» виробництва, прискорення змінюваності моделей продукції, що випускається, відповідно до вимог ринку, скорочення термінів постачань продукції і підвищення її якості.
Подальший розвиток робіт у даному напрямку наприкінц 80-х - початку 90-х років призвів до появи поняття комп'ютеризованого нтегрованого виробництва (КІВ). Концепція КІВ мала на увазі новий підхід до організації і управління виробництвом, новизна якого полягала не тільки в застосуванні комп'ютерних технологій для автоматизації технологічних процесів операцій, але й в створенні інтегрованої інформаційної системи підприємства.
Інформаційна інтеграція процесів досягалася шляхом використання загальних баз даних, що дозволяють більш ефективно вирішувати питання розробки і проектування виробів, підготовки виробництва, планування управління виробництвом, вирішення задач матеріально-технічного забезпечення, охоплюючи всі процеси підприємства. Але у практиці ГВС є значна кількість випадки неефективної, збиткової їхньої роботи. Заміна людини автоматом для виконання виробничих задач на першому етапі, як правило, призводить до збільшення загальних витрат, тобто збитковості експлуатації засобів – автоматизації. У цьому і складається «парадокс автоматизації». На етапах впровадження й освоєння ГВС це варто приймати як виробничу неминучість, що пояснюється зміною типу трудової діяльності людини в ерготехнічній системі, несвоєчасною підготовкою виробництва і його організацією.
При дослідженні загальної проблеми ефективност сучасного виробництва пильної уваги настійно вимагає проблема відставання рівня технічного обслуговування. Особливе значення цієї проблеми визначається не тільки відволіканням на обслуговування великої кількості матеріальних, трудових фінансових ресурсів, але і впливу рівня їхнього використання на ефективність виробництва в цілому.
Найбільш актуальним стає процес технічного обслуговування в сучасному машинобудівному виробництві. Більш того, поняття, принципи, організація - підходи до технічного обслуговування концептуально змінюються.
Сучасному виробництву необхідний принципово новий підхід до технічного обслуговування. Однією з причин недостатньої ефективност експлуатації ГВС, перш за все, є недостатня надійність внаслідок конструктивних експлуатаційних факторів.
Витрачаються великі кошти на підтримку обладнання в робочому стані. Ці витрати на третину перевищують обсяг капітальних інвестицій на технічне переозброєння і заміну фізично зношеного і морально застарілого обладнання і досягають в цілому 8-12% собівартості виготовленої продукції.
Витрати на капітальний ремонт істотно залежать від його періодичності. Так, на протязі другого міжремонтного циклу у порівнянні з першим, витрати на капітальний ремонт зростають у середньому на 8-14%, третього на 16-24%, четвертого на 30-36% [31, 152]. Основним фактором, що впливає на скорочення обсягу витрат на ремонтообслуговання техніки є прискорене відновлення парку застарілої техніки. Але в складних сучасних умовах заміна застарілого обладнання новим, більш сучасним, складна і, для більшост підприємств, нездійсненна задача.
Ми вважаємо, що не менш актуальним є утримання діючого обладнання в працездатному стані. Технічне обслуговування і ремонт є засобом для підтримки постійної працездатності засобів праці протягом усього періоду хньої експлуатації. Тому, технічне обслуговування і ремонт являють собою комплекс робіт з попередження раптового виходу з працездатного стану обладнання відшкодування їх часткового фізичного зносу шляхом систематичного проведення профілактичних операцій, відновлення чи заміни зношених окремих конструктивних елементів. Причому наголос потрібно робити на технічному обслуговуванні - на системі профілактичних засобів, а не на здійсненні ремонту.
Необхідне застосування сучасних автоматизованих систем діагностики, інтегрованних у систему управління підприємством. Тобто, необхідним стає залучання новітніх інформаційних технологій у процес здійснення технічного обслуговування – цього вимагає й час.
У концепції КІВ роль інтегрованої автоматизовано системи управління (ІАСУ) стала ще більш значною. На ІАСУ покладені не тільки функції автоматизації процесів проектування і виробництва виробів, але і зовсім нові задачі, пов'язані із забезпеченням інформаційної інтеграції процесів. Ця нтеграція повинна була здійснюватися за рахунок спільного використання одн тієї ж інформації (в електронному вигляді) для розв'язання різних задач.
Практика показала, що з усіх задач ІАСУ найбільш схильними до типізації, виявилися задачі автоматизації проектування підготовки виробництва, задачі автоматизації рівня управління підприємством (АСУП) і деякі інші. Задачі технічного обслуговування обладнання до цього складу не потрапили.
Наприкінці 80-х - початку 90-х років, на ринку з'явилися самостійні програмно-технічні рішення, придатні для використання на підприємствах з різним рівнем автоматизації, у тому числі і поза КІП в його класичному розумінні. Виникли нові стійкі поняття: CAD/CAM/CAE і MRP (MRP II).
Перше поняття - CAD (Computer Aided Design)/ CAM (Computer Aided Manufacturing) /CAE (Computer Aided Engineering) - позначало комплекс програмних засобів комп'ютерного проектування, підготовки виробництва й інженерних розрахунків. Друге - MRP (Materials Requirement Planning - планування потреб у матеріалах), а пізніше MRP II (Manufacturing Resource Planning - управління виробничими ресурсами) - стало загальноприйнятим позначенням комплексу задач управління фінансово-господарською діяльністю підприємства: планування виробництва, матеріально-технічного постачання, управління фінансовими ресурсами і інших [22, 63].
З'явилися перші стандарти і специфікації, що визначають функціональні вимоги до цих систем. У цей же час було запропоновано концепцію ERP (Enterprise Resource Planning – управління ресурсами підприємства). Сьогодні терміни MRP II і ERP практично цілком витиснули термін АСУП і інтегрованих інформаційних систем, призначених для управління виробничо-господарською діяльністю підприємства [13, 30].
Відповідно до [ISO /ІЕС 2382-24:1995] системи класу MRP повинні виконувати наступні функції: управління фінансовими ресурсами (Financial Management); управління персоналом (Human Resources); управління портфеля замовлень (Customer Orders); управління запасами (Inventory Management); управління складами (Warehouse Management); управління закупівлями (Purchasing); управління продажами (Sales); управління сервісним обслуговуванням (Service); прогнозування обсягу реалізації і продажів (Forecasting); об'ємного планування (Master Production Scheduling); розрахунку потреб у матеріалах (Materials Requirement Planning); оперативно-виробничого планування (Finite Scheduling); оперативного управління виробництвом (Production Activity Control); управління технічним обслуговуванням обладнання (Equipment Maintenance); розрахунку собівартості продукції і витрат (Cost Accounting); управління транспортуванням готової продукції (Transportation) [24, 63].
Аналіз розвитку інформаційних технологій у виробничих задачах показує, що одним з напрямків руху є все більш повне охоплення стадій життєвого циклу продукції. Гнучкі виробничі системи вирішували задачі, що стосуються винятково виробництва виробів. У комп'ютеризованому інтегрованому виробництві коло задач значно розширилося і включило до себе розробку, проектування і виготовлення, матеріально-технічне забезпечення та інші задач підприємства, у тому числі й технічне обслуговування.
До середини 90-х років з'явилося усвідомлення необхідності створення інтегрованої інформаційної системи, що підтримує весь життєвий цикл виробу. По визначенню, приведеному в стандарті ISO 9004-1, життєвий цикл продукції – це сукупність процесів, виконуваних від моменту виявлення потреб суспільства у визначеній продукції, до моменту задоволення цих потреб і утилізації продукції.
Експлуатація обладнання, його технічне обслуговування стадією життєвого циклу виробу, інформація про яку є актуальною й для суб'єктів життєвого циклу. Тому рівню здійснення технічного обслуговування повинна приділятися значна увага.
Вимоги, які встановлені у сучасних міжнародних стандартах, враховують індивідуальні властивості обладнання за їхніми динамічним, жорсткістними, віброакустичними властивостями. Це забезпечить більш гнучку систему технічного діагностування та обслуговування, яка спрямована на збільшення безпеки експлуатації і ефективності виробництва.
Рис. 3.4. Можливості системи моніторингу
Сучасні системи моніторингу, як складові системи технічного обслуговування – це універсальні вимірювальні пристрої на базі багатоканальних мультизадачних аналізаторів, дозволяють (Рис. 3.4):
- визначити дефекти зборки і монтажу;
- оцінити якість ремонту;
- прогнозувати безаварійний строк експлуатації обладнання (до кількох місяців);
- скоротити витрати на ремонт і запасні частини не менш, ніж на 30%;
- отримати додатковий прибуток за рахунок зниження простоїв обладнання.
Для збільшення стабільності якості систем діагностування необхідні інтелектуальні системи управління сучасним машинобудівним обладнанням. До них належать системи діагностики і управління верстатом на основі математичної моделі штучних нейронних мереж [25, 53]. Застосування інтелектуальних алгоритмів на основі штучних нейронних мереж дозволяє значно поліпшити якість розпізнавання стану технологічного обладнання, що дозволить значно збільшити стабільність якості продукції, яка виготовляється.
Впровадження інформаційних технологій у процес технічного обслуговування є одним з шляхів підвищення ефективності, інтелектуалізац виробництва – головною фондоутворюючої галузі економіки нашої країни.
На деяких підприємствах отримала розповсюдження нспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.
Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:
1. Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний зарубіжний досвід.
2. Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.
3. Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.
Вся робота по скороченню втрат та по економії палива та електроенергії повинна бути обґрунтована глибокому та всебічному аналіз стану енергетики. Технології та організації виробництва на підприємстві. План організаційно-технічних заходів необхідно засновувати на цілком виразному уявленні про розміри та джерела втрат енергії та палива.
Організація складського господарства складається у виборі і обґрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розміри, обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності від функцій, які вони
Напрямки вдосконалення складського господарства:
- поглиблення спеціалізації та кооперації;
- використання нових форм автоматизації та механізац складських приміщень, широке використання комп’ютеризованих інформаційних систем обліку й обробки інформації та різної документації.
Пропонуються такі пропозиції при дослідженні дано теми:
1. Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід.
2. Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.
3. Спеціалізація ремонтного господарства на рівн галузі, регіону, підприємства.
На деяких підприємствах отримала розповсюдження нспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.
4. Введення АСУ дозволяє планувати ремонтні роботи, контролювати їх виконання, розподіляти трудозатрати по видах ремонту аналізувати їх, раціонально використовувати ресурси.
ВИСНОВКИ
Дослідження питань вдосконалення організац технічного обслуговування виробництва, які здійснено в даній дипломній робот дозволило зробити наступні висновки:
1. Дослідження СТОіРО різного рівня централізації показало, що вона не стала регламентованою, але постійно пристосовується до змін кон'юнктури, переорієнтовується відповідно до вимог користувачів обладнання. Одним з найважливіших напрямків підвищення ефективності СТОіРО є подальший розвиток діяльності спеціалізованих ремонтних підприємств фірмового сервісу, що підтверджується вітчизняним і закордонним досвідом.
2. Для об'єктивної оцінки чинників, що впливають на ефективність СТОіРО запропонована методика, яка побудована на основі регресивного аналізу і дозволяє проранжирувати вплив незалежних факторів на витрати по СТОіРО.
3. На основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду в області використання СТОіРО виділено так групи господарчих суб'єктів, які повинні бути на нашому ринку послуг: організації, які входять до системи виготовлення виробничого обладнання (тобто самостійно здійснюючі фірмовий сервіс); спеціалізовані ремонтні підприємства, що діють за територіальною ознакою; підприємства, для яких ремонтне виробництво не є профільним, але пов'язане з основним напрямком діяльності (лізингов фірми; організації, що працюють на повторному ринку обладнання та ін.).
4. При оплаті за контрактом ціна повинна враховувати різноманітні експлуатаційні та ремонтні особливост обслуговування машин. Розроблені в дисертації методичні рекомендації по встановленню контрактної ціни передбачають обґрунтування верхньої й нижньо межі як з точки зору споживача, так і з точки зору виконавця ремонтних послуг.
5. Розроблена методика розрахунку графіка ремонтних робіт, яка дозволяє визначати оптимальну чисельність ремонтного персоналу для проведення робіт по СТОіРО при різних рівнях централізації.
ПП «Ларіс» на протязі останніх років досить активно працює на ринку виробів з нержавіючої сталі. З кожним роком його об’єми виробництва та продажу продукції зростають. Це свідчить про якість та доступність продукції підприємства навіть населенню з не досить високими прибутками.
Продукцію підприємства знають не тільки в межах області, ПП «Ларіс» активно працює над створення дилерської мережі по всій території України.
З кожним роком зростає кількість продукції, що виготовляється і реалізується підприємством, а заразом і зростають прибутки ПП «Ларіс»
Спостерігається стабільна тенденція до зниження ліквідності активів ПП «Ларіс», значна їх частина не відповідає встановленим нормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, що пов’язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.
Обсяг продукції збільшився на 69,3%, що свідчить про збільшення обороту продукції, запровадженні системі знижок, що дозволяють користуватися послугами саме цього підприємства; урізноманітненні товарів, що знаходяться на реалізації.
Чистий дохід від реалізації на протязі 2007-2009 рр. збільшився на 73,1%. Даний показник свідчить, що підприємство на протяз аналізованого періоду примножило свій чистий дохід за рахунок збільшення обсягу реалізованої продукції, а не за рахунок безпідставного підняття цін.
Не змінилась кількість працівників на протяз 2007-2009 рр.
Зменшився фонд оплати праці на 27,6%, що свідчить про зменшення заробітних плат.
Зросла продуктивність праці на 69,2%, що свідчить про впровадження новітніх методик удосконалення організації праці та комп’ютеризацію процесу праці.
Середньорічна заробітна плата зменшилась на 26,3%, як наслідок зменшення фонду оплати праці на підприємстві.
Підприємство є фінансово нестійким та значно залежить від короткострокових позичальників.
На ПП «Ларіс» всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.
Визначення обсягів і видів ремонтних робіт на ПП «Ларіс» у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється в залежності від фактичної потреби в них після об`єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.
На деяких підприємствах отримала розповсюдження нспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.
Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:
4. Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний зарубіжний досвід.
5. Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.
6. Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.
Вся робота по скороченню втрат та по економії палива та електроенергії повинна бути обґрунтована глибокому та всебічному аналіз стану енергетики. Технології та організації виробництва на підприємстві. План організаційно-технічних заходів необхідно засновувати на цілком виразному уявленн про розміри та джерела втрат енергії та палива.
Організація складського господарства складається у виборі і обґрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розміри, обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності від функцій, які вони
Напрямки вдосконалення складського господарства:
- поглиблення спеціалізації та кооперації;
- використання нових форм автоматизації та механізац складських приміщень, широке використання комп’ютеризованих інформаційних систем обліку й обробки інформації та різної документації.
Технічне обслуговування на підприємстві має будуватися за принципом системності, доцільності, економічності.
Впровадження інформаційних технологій у процес технічного обслуговування є одним з шляхів підвищення ефективності, нтелектуалізації виробництва - головною фондоутворюючої галузі економіки нашо країни.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. 31.
2. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. 20.
3. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49.
4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29.
5. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісно конкуренції у підприємницькій діяльності» // Голос України. – 1992. – № 78.
6. Закон України «Про систему оподаткування» // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 23.
7. Внутрішньогосподарська соціальна інфраструктура підприємства // Економіка України. – 1994. – № 3.
8. Воспроизводство стоимости научно-технического потенциала // Вопросы экономики. 1993. – № 3.
9. До питання про ефективність сучасного господарювання // Економіка України. 1993. – № 9.
10. Інвестиційні процеси в Україні в умовах перехідної економіки // Фінанси України. – 1998. – № 5.
11. Іноземні інвестиції в економіку України: реальність, перспективи // Голос України. – 1994.
12. Іноземні інвестиції: їх види, шляхи залучення // Діловий вісник. – 1994. 3–4.
13. Концепція переходу України до ринкової економіки // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 48.
14. Основні положення про склад витрат виробництва (обігу) і формування фінансових резервів на підприємствах України // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 151.
15. Повышение инвестиционной стратегии и регулярные стратегии структурных преобразований // Экономист. – 1994.
16. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок формування та розміщення державного контракту і державного замовлення у 1994 році” // Урядовий кур’єр. 1993. – № 167.
17. Про єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями та посадами // Урядовий кур’єр. – 1992. – № 20.
18. Стратегия фирмы // Вопросы экономики. – 1990. – № 5.
19. Трудові відносини і права людини // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 8.
20. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» // Урядовий кур’єр. – 1994. – № 31 – 32.
21. Управление предприятием государственной и смешанной форм собственности // Вопросы экономики. – 1993. – № 10.
22. Як роздержавлювати та приватизувати суспільну власність // Економіка України. 1992. – № 2.
23. Адамов В.Е., Ильенкова С.Д. Экономика и статистика фирм. / В.Е. Адамов, С. Д. Иленкова. – Москва: Финансы и статистика, 2007 – 240 с.
24. Акимова Н.В. Производительность труда в промышленности: проблемы измерения и стимулирования. / Н.В. Акимова. – К.: Наукова думка, 2001. – 100 с.
25. Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы: Учебно-методическое пособие. / М.М. Алексеева. – М.: Финансы и статистика, 2008. – 248 с.
26. Антонец А.В., Белов Н.А. и др. Организация, планирование и управление деятельностью промышленного предприятия. / А.В. Антонец, Н.А. Белов. – К.: Высшая шк., 2002. – 472 с.
27. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? – М.: Финансы и статистика, 2005. – 383 с.
28. Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент. / І.А. Бланк. – К.: МП ”Ітем” ЛТД “Юнайтед Лондон Трейд Лімітед”, 2005. – 448 с.
29. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. / И.А. Бланк. – Киев: МП ИТЕМ” ЛТД, СП «АДЕФ - Украина», 2006. – 534 с.
30. Богуслаев В.А., Омельченко В.И. Комплексная система подготовки и организации производства на серийном предприятии. / В.А. Богуслаев, В.И. Омельченко. Днепропетровск: Січ, 2003. – 356 с.
31. Боумен, Клифф. Основы стратегического менеджмента: Пер. с англ. под ред. Зайцева А.Г., Соколовой М.И. / Клифф Боумен. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007. 175 с.
32. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. / Є.Ф. Брігхем. – Київ: Молодь, 2007.– С. 571–573.
33. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Учебник. / А.В. Бусыгин. – М.: Дело, 2009. 640 с.
34. Волков О.И. Экономика предприятия: Учебник. / О.И. Волков. – М.: ИНФРА, 2008. 416 с.
35. Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы. / Й. Ворст, П. Ревентлоу. – М.: Высшая школа, 2004. – 180 с.
36. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. / О. Гаврилишин. – К.: Наукова думка, 2002. – 128 с.
37. Герасимчук В.Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. / В.Г. Герасимчук. – К.: Вища школа, 2005. – 267 с.
38. Горфінкель В.Я. Економіка підприємства. / В.Я. Горфінкель – М., 2006. – 367 с.
39. Градова А.П. Экономическая стратегия фирмы: Учебное пособие. / А.П. Градова. М.: Специальная литература, 2009. – 589 с.
40. Гризунов В.П. Экономика предприятия и предпринимательство. / В.П. Гризунов. М., 2004. – 380 с.
41. Жиляев И.Б. Мое малое предприятие: основы успешного предпринимательства. / И.Б. Жиляев. – К.: Венчур, 2005. – 134 с.
42. Иванов Г.П. Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоровлению. / Г.П. Иванов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 2005.
43. Иванов И.И. Проблемы создания организационного механизма ресурсосбережений. / И.И. Иванов. – К.: Наук. думка, 2001. – 254 с.
44. Ильенкова С.Д., Гохберг Л.М. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов. / С.Д. Ильенкова, Л.М. Гохберг. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007. – 327 с.
45. Козленко Н.Н. Рынок и предприятие. / Н.Н. Козленко. – М.: Агропромиздат, 2002. 64 с.
46. Конкорев В.П. Оргструктуры управления и маркетинг на предприятиях. / В.П. Конкорев. – Барнаул, 2000. – 140 с.
47. Котлер Ф., Армстронг И. и др. Основы маркетинга: Пер. с англ. – 2-е изд. / Ф. Котлер, И. Армстронг. – К., М., СПб.: Издат. дом “Вильянс”, 2008. – 105 с.
48. Крылова Г.Д. Зарубежный опыт управлением качеством. / Г.Д. Крылова. – М.: Изд-во стандартов, 2002.
49. Ландина Т.В. Организационно-экономические механизмы адаптации предприятия к условиям рынка. / Т.В. Ландина. – К.: Наук. думка, 2004.
50. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. / А.А. Пересада. – Київ: Ліра, 2008. – 338 с.
51. Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва. / Й.М. Петрович. – Львів: Оксарт, 2006. – 416 с.
52. Пилипенко А.Я. Господарське право. / А.Я. Пилипенко. – К.: Вентурі, 2006. – 782 с.
53. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. / С.Ф. Покропивний. – У 2 т.– К.: Хвиля-Прес, 2005.– 280 с.
54. Пруссова Л.Г. Основы рыночной экономики. / Л.Г. Пруссова. – К.: РПО Полиграфкнига”, 2003. – 304 с.
55. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. / С.Ф. Покропивний. – К.: КНЕУ, 2000. 528 с.
56. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. / С.Ф. Покропивний, В.М. Колот. – К.: КНЕУ, 2008. 352 с.
57. Ревуцкий Л.Д. Потенциал и стоимость предприятия. / Л.Д. Ревуцкий. – М.: Перспектива, 2007. – 124 с.
58. Самуельсон П. Економіка. / П. Самуельсон. – Львів: Світ, 2003. – 495 с.
59. Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник. / Е.С. Стоянова. – М.: Перспектива, 2006. – 194 с.
60. Суторміна В., Федосов В., Андрущенко В. Держава, податки, бізнес. / В. Суторміна, В. Федосов, В. Андрущенко. – К.: Либідь, 2002. – 328 с.
