Дипломная работа: Теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій молодших школярів
Ус колискові пісні виконуються у повільному або помірному темпі, при основному нюансі піано. Співають неопереним, фальцетного тембру звуком. Висотне положення наспіву може змінюватися: одну пісню жінка співає в низькому регістрі, іншу – в високому; сьогодні вона співає у м’якій грудній манері, а завтра – у фальцетній. Така особливість не властива «дорослим жанрам». При колисці ж манера співу залежить від втоми матері, настрою або й виконуваної у цей час роботи. Наприклад, заколисуючи дитину і співаючи їй колискової, жінка в колисковій селянській родині одночасно ще й пряла або вишивала(ст.12-13).
Трудові пісні. Трудовими піснями вважаються пісні, що виконуються під час роботи з метою організації трудового ритму або задля полегшення процесу праці. Ці дуже давн за походженням пісні (їх ще називали власне трудовими) збереглися в невеликій кількості у російському фольклорі. На Україні вони зникли ще до того часу, як розпочався систематичний запис фольклору.
Під рубрикою «трудових» розглядаються також, приурочені до певного виду робіт. Так пісні виконуються не під час праці, а перед роботою чи після неї, або в перепочинку. Їх називають умовно-трудовими. Невелика кількість умовно-трудових пісень зустрічається у фольклорі і зараз.
Одна з характерних ознак трудових (і певною мірою умовно-трудових пісень) та, що вони, крім основної ритміко-організуючої, виконують також комунікативну і сигнальну функції. Їх комунікативна спрямованість полягає у придатності тексту і мелодики для потреб спілкування, для передачі якоїсь інформації. Наявна в трудових піснях сигнальність покликана привернути увагу чи спонукати до певної реакції. Збереглося не так багато комунікативних і сигнальних пісень (в Карпатах), проте вони становлять надзвичайно яскраву і цінну сторінку фольклору.
Трудов співи назвати «піснями» у власному розуміння цього слова можна лиш до певно міри. Серед співу, що лунів під час роботи, переважали не так завершен мелодії, як сигнали – команди. Вони мають форму коротких поспівок, за мелодичним контуром близьких до вигуків чи звертально-мовних конструкцій.
Трудов пісні, мабуть, найменше відповідають поняттю «мистецтво» і є найбільш утилітарними з усіх жанрів фольклору. Вони виникли на зорі людства, ще в палеоліті. Ритміко-інтонаційний фонд трудових операцій накопичувався протягом сотень тисяч років. В міру прискорення розвитку виробництва, виникнення все нових і нових форм колективної праці, відбувалося накопичення, відбір та «омузикалення» ритмів та інтонацій, що супроводили різні трудові операції.
Крім подібних чисто функціональних команд-наспівів є й інший – пісенний тип. В них розвинена мелодика, а сигнально-командна сторона виражається не так яскраво. Здебільшого це трудові пісні вторинного значення і походження. Вони не створюються спеціально під час праці, а беруться з різних жанрів, переважно ліричних, і співають в ритмі праці.
Умовно-трудові пісні. Якщо найголовніша особливість трудових пісень – це їх невіддільність від ритмів і характеру трудових рухів, то умовно – трудові пісні виконуються з ншою метою: вони впливають на настрій, створюють певний психологічний клімат у гурті працюючих.
Умовно-трудов пісні є двох видів: ті, що містять хоч мінімальні морфологічні ознаки жанру трудових співів, і ті, що цих ознак позбавлення. В останньому випадку це звичайні ліричні пісні (як, наприклад сучасна, що співається «на буряках» - «Удень я працюю, буряк обробляю»).
В розряд умовно-трудових ліричні пісні потрапляють виключно тому, що в їх текст згадується певна робота. Приурочені до сезону і виду праці, вони зберігають пізнавальне значення з огляду на зміст текстів. Що ж до ритмомелодики, то вона або обрядова, або лірична (ст.19).
Танки. Танки (інакше хороводи, кара годи) – це, в основному, дівочі рухливі ігри, що складаються з різного роду фігур та перестроювань у нешвидкому темпі. Супроводжуються співом мають здебільшого обрядове призначення, виконуються навесні (веснянки, гаївка, постові) та влітку (на Трійцю, Купала, у жнива).
Остаточно класифікації танків ще немає В інтересах найбільш узагальненої класифікац танки зручніше поділити на групи не за конкретними рухами чи змістом, а за головними прикметами утворюваних фігур: кругові, лінійні та ключові.
В танках досить помітно збереглися імітативні принципи створення фігур та рухів, які були властиві для первісного суспільства. Наприклад, гра «Мак». Дівчата утворюють коло, а одна чи дві всередині кола розігрують пантоміму. Коло рухається (фігури та пози урізноманітнюються, але так, щоб зберегти вид кола), дівчата співають текст про мак, а ті, що в центрі, показують, як він «росте», як «полють», «жнуть» тощо. Або «Зайчик». Так само утворюється коло, а одна, що всередині, показує усе, про що співають інші. Або «Ой як, як миленькому постіль слати». Дівчина, що перебуває в центрі кола, показує, як вона стелить постіль для милого – лагідно, з любов’ю. Потім дівчата співають «як нелюбому постіль слати» - і дівчина в колі показує свою відразу до нелюба.
Назван танки належать до кругових. В них головну зовнішню фігуру становить коло, в центрі якого відбувається пантомімічна сценка. В інших варіантах можуть бути лови, біганина. Загалом кругових хороводів багато і усі вони різні – як за змістом, так і, відповідно, за рухами.
Важливо відзначити: круговий танок повторюється доти, доки є бажаючі ставати в центр кола. Отже, танок з тими ж рухами і співом міг повторюватися по 5-10 разів. Сенс повторень у тому, що кожна нова дівчина («зайчик», «черчик» тощо) обігра зміст по-своєму, з властивою їй пластикою, мімікою(ст.33-36).
Танці. На відміну від танків-хороводів, танці не пов’язані так жорстоко з обрядами і в переважній більшості належать до колективних розваг. В більшості танців (гопак, коломийка, полька, краков’як, метелиця, козачок) – швидкий темп та відпрацьовані й відібрані протягом тривалого часу різноманітні ритмічні рухи. На відміну від танків, де хода може не співпадати з ритмікою співу, у танцях відповідність танцювальних рухів ніг та ритміки мелодії є обов’язковою. У традиційному побут танці звичайно виконуються під інструментальну музику. При цьому часто (хоча в принципі це й необов’язково) супроводжуються співом жартівливих куплетів. Танц розрізняються не так за ритмомелодикою (не завжди можна чітко сказати, що певна мелодія – дійсно гопак, а не козак), як за танцювальними рухами. Саме рисунок танцю і рухи ніг є підставою для виділення гопаків, козачків, коломийок, кадрилей та ін.
Різновидів танців надзвичайно багато, особливо якщо брати до уваги їх регіональні відміни. Загалом можна виділити три найбільші групи: (за рухами, фігурами, регіонами).
1.Коломийки, частівки та пісні з пританцівками. При усій їх несхожості (в тому числі і в побутуванні: коломийки – захід України, частівки – схід) спільне те, що ц танці значно більше пов’язані із звичками співу і рухової імпровізації, ніж танці козачково-гопакової групи.
2.Побутов танці порівняно недавнього походження (гопак, козачок, метелиця), вони часто супроводжуються співом жартівливих куплетів. Скоріш усього, їх фігури та танцювальні рухи остаточно склалися у 27 – 28 ст., а деякі – й пізніше.
3.Танці, запозичені з фольклору інших народів – іноді їх називають напливовими або міграційними.
Тепер дамо коротку характеристику танців трьох названих груп.
1.Коломийка танцюється в західних областях України по-різному – залежно від регіону. Це може бути круговий або парний танець. Цікавий прийом «хрещик», коли дівчата хлопці почергово роблять крок назустріч, потім назад, знову назустріч, міняючись при цьому місцями. Виконується переважно в рухливому темпі. На відміну від коломийки, «Верховина» має повільний вступ, але далі переходить у власне коломийку.
«Гуцулку», також танець західних регіонів, поєднує в собі коломийку та козачок (за ритмікою – друга частина).
Частівки та пісні з вільними пританцівками поширені у Східній Україні. Для їх виконання показові імпровізовані рухи. За характером музичної ритміки вони наближаються до мелодії козачково-гопакової групи – можливо, саме цим можна пояснити поширення частівки на Сході і відсутності на Заході України (бо коломийка становить окрему ритмоструктурну групу мелодій).
2.Гопак вірогідно виник в чоловічому середовищі – серед козаків та чумаків, в розвагах на ярмарках та в корчмах. Колись це був танець, що вимагав сили, енергії та винахідливості. Не випадково й зараз саме для гопака показові присядки, стрибки, кружляння, на які здатні лише молоді та вправні. Нерідко учасники танцю наче змагаються між собою Зараз гопак танцюється разом і чоловіками й жінками, хоча ще півтора-два століття тому він був виключно чоловічим танцем.
Метелиця швидкий танець, серед рухів якого – кружляння, часта зміна фігур – можливо, назва втілює враження від зимової завірюхи. Буває, танцюючі утворюють коло, тоді в центрі може витанцьовувати пара (чи більше), які переважно вдаються до гопакових рухів. Отже, в цих двох танцях спостерігається часткове переплітання фігур та рухів.
Козачок (або козак) на відміну від гопаків виконується за виробленою послідовністю фігур – тобто, для нього мало показова імпровізація. Характерні серед рухів присядки, голубці, колупалочки, доріжки та ін. Темп дуже швидкий, мелод уквітчуються швидкими дрібними нотами. Важливе значення має жіноча партія, тому танець виглядає як спілкування в руках мужчин і жінок.
3.Серед міграційних, напливових танців за ритмікою виділяється дві групи: дводольн (польки, краков’яки, чардаші) та тридольні (вальси та мазурки).
Полька чеський танок, що виконується парами по колу, як правило, складається із двох танцювальних фігур – змінного кроку та кружлянь. Поширений в народному побуті.
Краков’як танець польського походження, як і полька, виконується парами. Як правило, пари йдуть одна за одною, рухаючись по два такти вперед-назад, вживаються притупи. Так само належить до популярних.
Вальс поширений в усьому світі. В народі виконується парами з великим часом кружлянь. Часто мелодія вальсу використовується в кадрилях.
Кадриль досить різноманітний та танцювальні фігури танець. Дуже часто музика кадрилей складається з відомих українських народних пісень, з популярних мелодій. Серед складових кадрилі – мелодії гопаків, польок, вальсів, козачків та пісень. Нерідко фігури кадрилей залежать від змісту пісні. Можна сказати й так, що кадриль - - це своєрідне «попурі» - і за мелодикою, і за танцювальними фігурами. Як правило, в кадрилі кількість фігур з кількістю використовуваних мелодій: кожна мелодія супроводиться власним хореографічним рисунком.
Календарні пісні.
Пісні зимового календаря. В українському фольклорі існує два види новорічних пісень – колядки та щедрівки. Назва щедрівка походить від щедрого вечора – як здавна називали вечір під Новий рік. Колядка, як припускають, - видозміна латинського calendae (так у стародавньому римі називалися перші дні місяця) або kalandai – від назви нового року у Візантії. Цей вплив позначився також на назвах новорічних свят у нших народів: у болгар колене, у румун колінда, у абхазців коланда. Але самі пісн колядки і щедрівки – як вище було показано, набагато давніші за ці назви.
Серед усіх слов’янських народів новорічна пісенність найбільше розвинена в українців. Менше пісень в Білорусії, і тільки окремі зразки зафіксовано в Росії (серед них такі своєрідні, як «овсени», «виноградья»)(ст.39-40).
У змісті колядок і щедрівок виразно виділяються дві групи тем: землеробство сім’я. Новорічні обряди здавна наповнювалися турботою про долю майбутнього врожаю. Не тільки співали «В полі, полі плужок ходить», але, наприклад, парубки, що водили «Маланку» у Подністров’ї, вносили з собою до хати плуг або чепіги і робили вигляд, що орють.
Відголоски віри у чудесну силу слова (вербальна магія) знаходяться у структурі пісень: більшість з них двочастинні – складаються із заспіву і приспіву. Саме у приспіві лунають часто формули побажань та звернень на зразок: «Щедрий вечір», «Добрим людям на здоров’я!», «Святий вечір!». А у звертанні «Ой дай Боже!» простежується спадкоємність від язичництва, коли подібне звертання звучало «Ой Даждьбоже!» - тобто, звеличувався язичницький бог сонця, в ім’я якого палали ритуальні вогні в дні весняного рівнодення.
Внаслідок того, що колядки і щедрівки майже завжди звернені до конкретних членів родини, х можна поділити на чотири групи: пісні господареві, господині, парубкові, дівчині.
В колядках господареві основні мотиви – аграрно-господарчі та сімейно-побутові. Йому бажають багатства, здоров’я, його родині – щастя. Господар порівнюється з місяцем, його дружина – з сонцем або зорею, діти – з зіроньками; або дружина з калиною, діти – з квітами, сам господар – з виноградом. Внаслідок переліку складу членів родини виникають постійні порівняння та епітети, часто з варіантами.
За традицією зберігаються художні образи, які колись магічними, а тепер це не більше як поздоровлення, висловлювані в дещо гіперболізованих формах. Насиченість колядок і щедрівок піднесеними образами, метафорами (господар місяць тощо) виникла у часи, коли існувала віра у надприродну силу слова: те, що сказане – так вірили – має збутися. І новорічні пісні зберегли сліди ц «магії» словесних побажань-заговорів. Серед них помітно три лінії: захист людини від дії ворожих сил, забезпечення господарчого та сімейного добробуту, передбачення майбутнього (ворожба, побажання тощо). Усі ці риси змісту направлені на ідеалізацію та поетизацію селянського побуту, сповненого в будн тяжкої праці.
Від нших народних пісень виконання новорічних пісень відрізняється рядом особливостей.
1.Колядки щедрівки співаються конкретному адресатові, а після виконання співаки отримують якусь винагороду. Через це виконання складається з чотирьох послідовних дій, які передбачають не лише спів, але й дотримання певних правил етикету.
Підійшовши під вікно чи до дверей, колядники запитують ім’я того, кого їм належить величати. Гукають усі гуртом або хтось один: «На кого співають?» Або: «Дозвольте колядувать!» чи «Кому колядувать?» тощо. Господарі відповідають, називаючи, як правило, ім’я хлопця чи дівчини, господаря або господині. Тод зачинає один, інші підхоплюють.
Дал до кінця співають гуртом, без сольного заспіву (але буває і з сольним зачином). Доспівавши, усі гуртом вигукують: «Добрий вечір!» або «Добрий день!» (в першосічневих щедрівках). Нерідко до цього додаються ще якісь слова, наприклад: «Сто кіп вівса і колядка уся! Добрий вечір!»
2.Особливістю виконання колядок та щедрівок є й організований характер колядних гуртів. До колядування готуються заздалегідь. В групу від 4-5 до 8-10 осіб (зрідка більше) об’єднуються парубки, або парубки і дівчата з одного кутка села. Заспівувач або староста зветься на Правобережжі березою. В гурт входять міхоноша, на Гуцульщині – також трембітар та скрипаль, іноді ще – два-три танцюристи рядові співаки.
3.Виконання новорічних пісень випливає з вікового і статевого поділу колядних гуртів. Існу п’ять видів об’єднань: дитячі (хлопчики, рідше хлопчики і дівчата) віком 7-12 років, хлопчачі («підпарубчаки» 14-16 років), парубочі гурти, мішані гурти (парубки та дівчата шлюбного віку), а також гурти із сімейних пар.
У різних місцевостях свої традиції. Вказані різновиди гуртів показові для Поділля.
Веснянки.
Святкування приходу весни поширене у різних народів. Напевно, обряди зустріч весни існували ще у первісно-общинному суспільстві, але особливої ваги вони набрали в епоху бронзи, у період інтенсивного розвитку землеробства. Стародавн населення Європи весняним співам і обрядам надавало магічного значення: кличучи весну, вірили, що заговорені формули і ритуальні дії сприяють швидкому пробудженню природи. Якоїсь певної дати зустрічі весни не існує. Кілька тисяч років тому такою датою було весняне рівнодення. Після християнізації східних слов’ян церква пристосувала до рівнодення свято Благовіщення (25 березня за ст.стилем). Цей день у багатьох місцевостях був початком весняних співів, ігор танків молоді, які закінчувалися після Пасхи. Крім орієнтації на церковний календар, в багатьох місцевостях існували свої прикмети, за якими починали «весну гукати». Наприклад, спів веснянок починався 1 березня чи 9 березня, або взагалі у різні числа кожного року. Це залежало від того, коли з’являлися перші проталини у снігу; або – коли річка скресне; або – коли уперше заку зозуля (ст.45-46).
Істотна риса веснянок – їх зв'язок з рухом, з танцем. Велике місце рухи займають і в нших календарно-обрядових дійствах – в русальних, купальських, петровських грах та хороводах. Однак такого розвитку танків, як у веснянках, не зустрічається ніде. На це є своє пояснення: рух в природі, що оживає, переливався у танок.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
