Дипломная работа: Розвиток самооцінки в підлітковому віці
До кінця підліткового періоду самооцінка може стати значним регулятором поведінки індивіда. Змінюється, порівняно з молодшим шкільним віком, значущість різних якостей особистості. У молодших підлітків ще зберігається орієнтація на якості, які проявляються в навчальній діяльності, але основним критерієм оцінки себе та іншого стають морально-психологічн особливості особистості, що проявляються у взаєминах з іншими.
Основним критерієм оцінки себе стають морально-психологічні аспекти взаємовідносин. Зміст і характер уявлення про себе безпосередньо залежать від міри включеності школяра в різні види діяльності та від досвіду спілкування з ровесниками і дорослими.
Виділяють такі стадії розвитку самооцінки підлітка: стадія 10 - 11 років (підлітки підкреслюють свої недоліки, вони глибоко переживають невміння оцінити себе, переважає критичне ставлення до себе); стадія 12 - 13 років (актуалізується потреба в самоповазі, загальному позитивному ставленні до себе як до особистості); стадія 14 - 15 років (виникає „оперативна самооцінка", яка визначає ставлення підлітка до себе в теперішній час, підліток зіставляє сво властивості з нормами).[14;38]
Фаза ндивідуалізації в підлітковому віці характеризується уточненням і розвитком знань про самого себе - активним формуванням образу "Я". Провідним центральним психічним новотвором підлітка стає почуття дорослості й самосвідомість, потреба усвідомити себе як особистість. У підлітка виника нтерес до свого внутрішнього життя, якостям власної особистості, потреба в самооцінці, зіставленні себе з іншими людьми. [21] Потреба самосвідомост виникає із практичної діяльності, визначається зростаючими вимогами дорослих колективів й потребою оцінити свої можливості, для того щоб знайти своє місце в колективі. [49]
Спочатку в основ самосвідомості підлітка як і раніше лежать судження про нього інших - дорослих (учителів і батьків), колективу, товаришів. Молодший підліток немов дивиться на себе очима оточуючих. Підростаючи, дитина починає більш критично ставиться до оцінок дорослих, для неї стають важливими й оцінки її однолітків, і власні знання про ідеал; крім цього, починає позначатися тенденція самостійно аналізувати й оцінювати власну особистість. [31, 47] Але оскільки підліток ще не має достатнього вміння правильно аналізувати власні особистісні прояви, то на цій основ можливі конфлікти, породжувані протиріччям між рівнем домагань підлітка, його думкою про себе і його реальним положенням в колективі, відношенням до нього з боку дорослих і товаришів. Установлено, що в дітей, негативно сприйнятих однолітками, складається більш низька самооцінка, і навпаки. [21]
Таким чином, тільки в підлітковому віці починає розвиватися справжня самооцінка - оцінка людиною самого себе з переважною опорою на критерії свого внутрішнього світу, обумовлені власним "Я". Це не означає, що оцінка оточуючих тепер не значимою: вона просто в нормі перестає відігравати домінуючу роль. [2]
І.С. Кін так описував розвиток самосвідомості й образу "Я": "Дитина росте, міняється, набирається сил до перехідного віку, проте це не викликає в неї тяги до інтроспекції. Якщо це відбувається тепер, то насамперед тому, що фізичне дозрівання є одночасно соціальним симптомом, знаком дорослішання, змужніння, на яке звертають увагу й за яким пильно стежать інші, дорослі й однолітки. Суперечливості положення підлітка, зміна його соціальних ролей і рівня домагань - ось що в першу чергу актуалізує питання: "Хто Я?" " [24]
У цей період відбувається перехід від зовнішнього керування до самоврядування. Проте, у підлітків ми спостерігаємо лише зародження цього процесу, повний розвиток якого припадає вже на юнацький, ранній і дорослий періоди життя. У підлітковому віц людина переглядає багато цінностей, в основному орієнтуючись у своїх смаках зразках на референтну групу. [9]
У цілому для молодшого підліткового віку (особливо яскраво це проявляється в 12-літніх) характерні негативні оцінки себе (за науковим даними так оцінює себе приблизно третя частина дітей цього віку). Але вже до 13 років спостерігається позитивна динаміка в самосприйнятті. До юнацького віку людина має більш диференційовану оцінку власної поведінки в різних ситуаціях, з'являється розгорнута система самооцінок і в основному складається " Я-образ" - відносно стійка система знань про себе. [4]
Вже сформована здатність дітей до узагальнення дає можливість підліткові робити узагальнення в досить складній області - діяльності по засвоєнню норм людських взаємин. Тому провідною діяльністю підлітка є інтимно - особистісне спілкування в різних сферах діяльності. Це дає йому можливість виявити себе й самоствердитися. Саме тому підлітки активізують інтимно - особистісне й стихійно - групове спілкування як у школі, так і поза нею. З безлічі сфер спілкування підлітком виділяється референтна група однолітків, з вимогами якої він рахується й на думку якої орієнтується в значимих для себе ситуаціях. [49]
Підліток яскраво проявляє себе у мотиваційно-потребовій сфері - сфері спілкування, емоційних контактів. У цьому віці надзвичайно розвинене почуття аффіліації, тобто прагнення приналежності до груп собі подібних. [22] Гостро переживається будь-яке порушення в сфері взаємин з товаришами. Дійсна або мнима втрата звичного положення нерідко сприймається парубком як трагедія. Самооцінка свого місця в соціумі грає якщо не вирішальну, то одну з головних ролей у формуванн особистості, визначаючи в значній мірі соціальну адаптацію й дезадаптацію особистості, будучи регулятором поведінки й діяльності. [47]
Якщо самооцінка підлітка не знаходить опори в соціумі й потреба в самоповазі залишається нереалізованою, то розвивається різке відчуття особистісного дискомфорту. Одним з розповсюджених шляхів рішення цієї проблеми є перехід підлітка в групу, у якій характеристика його особистості оточуючими адекватна самеооцінці або навіть перевершує її. Описаний шлях зняття протиріччя між оцінкою й самооцінкою ноді може приводити до негативних наслідків, залежно від виду неформально групи, у яку включається підліток. [50]
У силу своїх вікових особливостей підлітки набагато частіше інших вікових груп можуть стати дезадаптованими в результаті внутрішньої або зовнішньої (іноді комплексної) дезгармонізац взаємодії особистості із самою собою або оточенням, що проявляється у внутрішньому дискомфорті, порушеннях взаємин, поведінці й діяльності. Самі по собі вікові особливості не тягнуть дезадаптацію, але якщо з'являються провокуючі фактори, вона, як правило, виникає й потім її дуже важко перебороти. [23]
Самооцінка підлітка найчастіше нестабільна й не диференційована. Згідно з літературними даними, на підлітковий вік доводиться самий суперечливий, конфліктний етап розвитку самооцінки. У різні вікові періоди підлітки оцінюють себе по-різному. Самооцінка молодших підлітків суперечлива, недостатньо цілісна, тому й у їхній поведінц може виникнути чимало невмотивованих учинків. Різниця в темпах розвитку вплива на психіку й самосвідомість. Порівнюючи розвиток рано (акселеранти) і пізно (ретарданти) хлопчиків, що дозрівають, підлітків, можна дійти висновку, що перші мають ряд переваг перед другими. Хлопчики-акселеранти впевненіше почувають себе з однолітками й мають більше сприятливий образ "Я". Ранній фізичний розвиток, даючи переваги в рості, фізичній силі й т.п., сприя підвищенню престижу в однолітків і рівня домагань. [46, 51]
1.3. Роль самооцінки у самовихованні підлітків та вплив на неї батьків і однолітків.
Високий рівень розвитку самосвідомості старшого школяра, у свою чергу, приводить до самовиховання.
Потреба в самовизначенні спонукає старшого школяра систематизувати й узагальнювати сво знання про себе.
Юнаки й дівчини намагаються, прагнуть глибше розібратися у своєму характері й своїх почуттях, у своїх діях і вчинках, правильно оцінювати свої особливості. Однак самовиховання старших школярів стикається з більшими труднощами, тому що цьому віку властив серйозні протиріччя. Найбільш типові з них:
1. Прагнення проявляти вольові зусилля в самовихованні й у той же час не завжди позитивне відношення до конкретних прийомів самовиховання, що рекомендують дорослі;
2. Чуйність, сприйнятливість до моральної оцінки своєї особистості з боку колективу й прагнення показати байдужість до цієї оцінки, діяти по-своєму («Подумаєш, дають поради, я й сам знаю, як жити»);
3. Прагнення до деалу й принциповість у більших, відповідальних справах і безпринципність у малому, незначному;
4. Бажання формувати стійкість, витримку, самовладання й у той же час прояв дитячо безпосередності, імпульсивності в поводженні, мові, тенденції до перебільшення власного горя, незначної неприємності.[6;82]
Роль самооцінки в самовихованні може бути як позитивною, так і негативною. Адекватна самооцінка дозволяє правильно вибрати юнакові ті особисті якості, які варто розвивати в собі, виховувати. Він правильно буде оцінювати свої розумові й фізичні здатності, не занижуючи їх і в той же час не завищуючи. Неадекватна занижена самооцінка теж буде давати позитивний результат, тому що старший школяр буде з більшою строгістю ставитися до себе, з більшою наполегливістю домагатися поліпшення своїх особистих якостей, шукати своє місце в житті. А от неадекватна завищена самооцінка буде давати зовсім протилежний результат у порівнянні з адекватною й неадекватною заниженою самооцінкою.
Завищена самооцінка виявляється в перебільшенні своїх розумових здатностей і не тільки. Старшокласник готовий вірити, що в будь-якій розумовій роботі він буде на висоті положення. Те ж буде й з успіхами в спорті, з визнанням його навколишніми, хоча насправді це буде всього якимось одиничним випадком. Все це приведе до відсутності прагнення щодо самосприйняття. Юнак буде вважати, що в нього немає недоліків, а якщо і є, то вони незначні в порівнянні з достоїнствами.[24;32]
Вплив на формування самооцінки у підлітків також мають взаємини з батьками й вчителями. З факторів соціалізації, розглянутих окремо, найважливіший впливовим була й залишається батьківська родина як первинний осередок суспільства, вплив якої дитина випробовує раніше всього, коли він найбільш сприйнятливий. Сімейні умови, включаючи соціальні умови, рід занять, матеріальний рівень, стосунки батьків, значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, цілеспрямованого виховання, що дають йому батьки, на дитину впливає вся внутрішня атмосфера, причому ефект цього впливу накопичується з віком, переломлюючись в структурі особистості.
Немає практично жодного соціального й психологічного аспекту поведінки підлітків і юнаків, що не залежав би від їхніх сімейних умов у сьогоденні або в минулому. Але міняється характер цієї залежності. Так, якщо в минулому шкільна успішність дитини й тривалість його навчання залежала головним чином від матеріального рівня родини, те тепер цей фактор менш впливовий. Зате величезну роль відіграє рівень стосунків між батьками.[17;34]
Так само сильно впливає на долю підлітків і юнаків склад родини й характер взаємин між членами. Несприятливі сімейні умови характерні для переважної більшості так званих важких підлітків.
Значний вплив на особистість підлітка робить його стиль взаємин з батьками, що лише почасти обумовлений їхнім соціальним станом.
До старших класів автономія в поведінці, як правило, уже досить велика: старшокласник самостійно розподіляє свій час, вибирає друзів, способи дозвілля й т.д. Ступінь дентифікації з батьками замолоду менший, ніж у дитинстві. Гарні батьки, проте залишаються для старшокласників важливим еталоном поведінки. Однак батьківський приклад уже не сприймається так абсолютно й некритично, як у дитинстві. У старшокласників є й інші авторитети, крім батьків. Чим старше дитина, тим мовірніше, що ідеали вона знаходить не тільки в ближньому оточенні, але й у більше широкому колі осіб: суспільно-політичні діячі, герої книг, кіно й т.д. Зате всі недоліки й протиріччя в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й болісно. Особливо це стосується розбіжності слова й справи. Сам старшокласники відзначають, що вони зауважують істотні розбіжності тим часом, чому їх учать батьки, близькі родичі й учителі, і тим, як вони надходять у повсякденному житті. Це не тільки підриває авторитет дорослих, але практичним уроком пристосованості й лицемірства. [16;128]
На рівні з родиною можна поставити й школу, тому що в цьому віці має велике значення оточення юнака поза родиною.
Навчання - провідна діяльність старшокласника. Але мотиви навчання з віком міняються. Для старшокласника навчання, придбання знань стає тепер насамперед засобом підготовки до майбутньої діяльності. Але далеко не в усіх. Старшокласники визначають школу більш функціонально, як «навчальний заклад, де дають знання й виховують з нас культурних людей».
Коло інтересів спілкування старшокласників усе більше виходить за межі школи, роблячи тільки частиною, але істотною частиною, його навколишнього світу. У середніх класах школярів, головні інтереси яких зосереджені поза школою, порівняно не багато, і такі факти сприймаються як тривожний сигнал. У дев'ятих, десятих класах це вже статистично нормальне явище. Шкільне життя розглядається як тимчасова, що має обмежену цінність. Хоча старшокласники ще належать школі, референтн групи, з якими він подумки співвідносить свою поведінку , все частіше перебувають поза нею.
Значно більш складними і диференційованими стають у юнацькому віці відношення до вчителів. Як і батьки, учитель має у свідомості дитини трохи «іпостасей», що відповідають виконуваним учителем функціям:
· заміна батьків;
· влада, що розпоряджається покараннями й заохоченнями;
· авторитетне джерело знань у певній області
· старший товариш і друг.
У принципі старшокласник готовий задовольнитися більш-менш спеціалізованими відносинами інтелектуального порядку. Вчитель, що відмінно знає й викладає свій предмет, користується повагою, навіть якщо в нього нема емоційної близькості з учнями. Разом з тим старшокласникові дуже хочеться зустріти в особі вчителя справжнього друга, причому рівень його вимог до тако дружби завжди високий.
Батьки й учителі, старше покоління, більш дорослі досвідчені люди відіграють основну роль у розвитку дитини, якими були батьки в дитинстві в дитини, їхнє відношення до нього, таким людина стане й у юнацтві, з тим він і ввійде в життя. Якими були в нього вчителі таким же вчителем буде він для своїх дітей. Дорослі впливають на формування особистості дитини, на становлення його самооцінки й визначення його особистісного «Я». [15;63]
Але це одна сторона , за допомогою якої формується самооцінка. Інша - це оточення однолітків підлітка, що у цьому віці відіграє особливу роль. Бажання мати друзів вірних і відданих незмінно відкриває список найважливіших життєвих цінностей 15-літніх, часто випереджаючи серед таких навіть любов.
В основі підлітково тяги до дружби - жагуча потреба в розумінні іншого, себе іншим і саморозкриття. Ця потреба, тісно пов'язана з ростом самосвідомості, з'являється вже в підлітків, які жадібно шукають реального або хоча б уявного співрозмовника.
Друг виявляється диною людиною, від якого дев'ятикласник чекає більше високих оцінок, чим його власна самооцінка. Це можна вважати непрямою вказівкою на те, що однієї із ключових функцій підліткової дружби є підтримка самоповаги особистості, що ма вплив на подальший розвиток підліткової самооцінки. [18;56]
Розділ ΙΙ. Емпіричне дослідження
2.1. Загальна характеристика методик визначення самооцінки особистості.
Існує ряд методик, використовуваних для визначення рівня самооцінки. Всі вони, незважаючи на згадану розмаїтність, можуть бути легко й чітко класифіковані.
"Чисте" визначення самооцінки має на увазі всього два варіанти: або пряме перерахування випробуваним своїх якостей (методика М. Куна), або вибір із запропонованого списку тих рис, які відповідають йому найбільше з їхнім одночасним ранжируванням по значимості й характерності для себе - методика Будассі С.А. або Фанталової Е. Б. (як підваріант - виставляння собі оцінки по кожній якості, методика Дембо-Рубінштейна). [19]
Метод Будасс заснований на знанні про те, що статистичною нормою є закономірна розбіжність реальної й ідеальної «Я-Концепції». Я може бути джерелом як серйозних внутрішньоособистісних конфліктів, так і саморозвитку особистості - багато чого визначається мірою цієї неузгодженості, а також його внутрішньоособистісною інтерпретацією. Коли випробуваному пропонується проранжирувати відібрані їм або інструктором 20 якостей спочатку "в ідеалі", а потім "у відповідності зі своїми якостями", по суті він надає собі ідеальну й реальну «Я-Концепції», різниця між якими й відповідає рівню самооцінки. [12, 30]
