Дипломная работа: Празька весна та "Ніжна революція" як основні чинники краху комуністичної системи в Чехословаччині

В умовах посттоталітарного правління реальною передумовою для рухів, що поступово переростають у політично значимі явища, не обов'язково мають бути відверті політичні конфронтації між різними політичними силами чи концепціями. Ці рухи, як правило, виникають будь-де, у набагато ширшій "позаполітичній" сфері, де брехня кон­фронтує з правдою, тобто коли вимоги посттоталітарної системи всту­пають у конфлікт із справжньою життєвою необхідністю... Тоді таке протиріччя набирає політичного характеру, не тому що стихійна політична природа цілей вимагає, щоб її почули, а тому, що (врахову­ючи складну систему маніпулювання, на якій тримається пост то-талітарна система від якої також залежить) кожне волевиявлення лю­дини, кожна спроба жити правдою неодмінно стає загрозою для сис­теми і в результаті перетворюється на політично значиме явище. Перетворення політики на ритуал в офіційній сфері, її знецінення через постійне спотворення фактів, прихід до вла­ди псевдоеліти, чиє просування по службі забезпечено такими гарну освіту або демократизацію культури. Інш розходження прита­манні вже ері тоталітарних диктатур: між прихильниками відкритого і закритого суспільств. У першому випадку соціальний устрій грунтував­ся на самоврядуванні й колективних угодах; у другому — порядок було досягнуто через репресію і дисципліну.

Хартія 77 у Чехословаччині символізує спробу подолати ідео­логічну сегрегацію через новий підхід, вкорінений у погляді на права людини як на найважливішу основу вільного суспільства. У своєму установчому документі хартисти оголо­сили, що відповідальність за збереження громадянських прав покладена не тільки на уряди, але й "на кожного особисто". Через те, що вони вірили у розподіл відповідальності, хартис­ти об'єднали себе у відкриту асоціацію, чиї зобов'язання щодо захисту прав людини перевищували будь-які ідеологічні, релігійні або політичні розходження серед сторін, як підписа­лися:

Хартія 77 — вільна, неофіційна і відкрита спілка, в якій співісну­ють різні переконання, релігії і професії. її члени пов'язан бажанням працювати особисто і всі разом для реалізації людських і громадянсь­ких прав у Чехословаччині і всьому світі. Ці права гарантовані заключ­ними узгодженнями Хельсинської конференції 1975 року та іншими міжнародними узгодженнями проти війни, насильства і репресій. Та­ким чином, Хартія 77 заснована на солідарності й дружбі всіх людей, які поділяють викладені ідеї.

Навмисне вільна структура Хартії вказала на антиієрархічну і антиавторитарну орієнтацію групи. Установчі документи напо­лягали, що Хартія не була організацією: "Вона не має жодних статутів, постійних органів або зареєстрованого членства. Ко­жен, хто згоден з її ідеями і працю над їх втіленням, належить до неї".

Хартія ясно давала зрозуміти, що вона не організовувалася як альтернатива існуючій владі, або як політична партія, зацікавлена у владі чи переслідуванні якоїсь власної стратегії. Уникнення політичного характеру було, звичайно, пов'язане з нав'язливими ідеями режиму щодо будь-якої форми критики.

Що стосується навмисне неідеологічного характеру Харт 77, Гавел писав: Можливо, я маю сказати щось більше відносно множинност у Хартії. Це було не легко для кожного — багато людей мали придуши­ти або подолати їхню давню внутрішню відразу — але кожен був у змозі зробити це, тому що всі ми відчували, що це було через загальну при­чину, і тому це прийняло форму, яка була історично досить новою: за­родок справжньої соціально терпимості (а не просто угода між одни­ми, щоб виключити інших, як це мало місце з урядом Національного фронту після Другої світової війни), феномен, який незалежно від того, що станеться з Хартією — буде неможливо стерти з народно пам'яті. Це залишилося б у тій пам'яті як надія на те, що в будь-який час і в будь-якій новій ситуації, тим можна було б скористатися для відповіді54.

Та не зважаючи на це все Уряд і КПЧ не хотіли рахуватися з новими ідеями, та оголосили Хартію-77 контрреволюційною організацією, наказували її переслідувати.

Всупереч цьому, авторитет Хартії-77 в усіх усюдах зростав, особливо в другій половині 80-х років. Якщо спочатку організац Хартії-77 діяли лише у великих містах Чехії, де було по кілька вищих навчальних закладів, то пізніше вони створюються скрізь. Крім інтелігенції, в організаціях співробітничають робітники, селяни, широкі верстви демократичної інтелігенції. Наприкінці 80-х років саме навколо Хартії-77 згрупувалися основні сили опозиції. Форми роботи - це письмова і усна пропаганда людських прав. Активісти Хартії-77 самі видавали видання, в яких публікували основні матеріали із Загальної декларації людських прав ООН. уривки з Гельсінської програми 1975 року та ін. Під виглядом відзначення національних ювілеїв у 1988 році (70-річчя утворення Чехословаччини, 40-річчя лютневих подій 1948 року, 50-річчя Мюнхенської угоди, 20-річчя введення іноземних військ) вони проводили вечори, на яких пропагували свої ідеї. Газета соціалістів в кінці 1988 року зазначала, чим більше уряд переслідував прихильників Хартії-77, тим інтенсивніше вона діяла, зростав її авторитет55.

Вся трагедія полягала в тому, що уряд Чехословаччини, керівництво КПЧ не бачили і не хотіли бачити цієї опозиції, розгортання діяльності. Уже в критичні дні літа і осені 1989 року ЦК КПЧ вважав опозицію «жменькою відщепенців», які не мають ніякої підтримки серед народу. ЦК КПЧ відхилив пропозиції спеціальної комісії, яка вивчала ситуацію в країн пропонувала негайно вжити заходів щодо демократизації внутрішнього життя: дозвіл мітингів, демонстрацій, скасування цензури, діалог з опозицією тощо. Це було великою помилкою, оскільки опозиція набирала дедалі більших сил.

Першою відкритою акцією Хартії-77 були мітинг демонстрація в Празі 15 січня 1989 року з нагоди відзначення річниці загибел Я.Палаха, який в січні 1969 року спалив себе на майдані міста на знак протесту проти введення іноземних військ у Чехословаччину. Крім Хартії-77, мітинг організували активісти Клубу миру. Незалежного об'єднання демократів та інших організацій. Виступаючі на мітингу засудили введення військ в Чехословаччину в серпні 1968 року як акт грубого насилля, що припинило відродження суспільства; засуджували переслідування інакомислячих, порушення демократичних прав; говорили про відставання країни від світового розвитку. Схвалена на мітингу резолюція вимагала прискорення демократизації всіх сфер суспільного життя. Так ж мітинги 15-17 січня 1989 року відбулися майже у всіх великих містах Чехії - Брно, Мала Острава, Пльзень, Мост, Чеське Будійовіце, а також в деяких містах Словаччини. Поліція силою розганяла учасників мітингів. В одних місцях застосовували сльозоточиві гази, в інших - воду, а подекуди і собак. Преса відзначала, що собаки покусали багатьох учасників мітингів.

Виступ у січні 1989 року повинен був стати уроком для КПЧ уряду Чехословаччини. Але замість аналізу причин виступів населення і вжиття заходів щодо поліпшення ситуації в країні уряд поспішив заявити, що в Празі та нших містах мали місце провокації, організовані іноземними розвідниками56. Звичайно, пропаганда проти соціалістичної Чехословаччини, яка проводилася з боку зарубіжних спеціальних і пропагандистських служб, могла мати певний вплив на обставини, але вона не була вирішальною. Внутрішні проблеми в першу чергу викликали і активізували дії опозиції.

Важливі події відбулися в Чехословаччині 21-22 серпня 1989 року. У Празі, з ініціативи керівників Хартії-77, зібрався мітинг протесту проти введення іноземних військ у Чехословаччину. За Прагою мітинги пройшли у всіх великих містах, в економічних і культурних центрах країни.

Виступи в серпні 1989 року були більш масовими, ніж у січні. Вони свідчили про дальше зростання боротьби проти тоталітарного режиму. Але поліція скрізь розганяла мітинги, заарештовувала активістів.

У боротьбу" проти старих порядків активно включилася Словаччина. Крім участі в тих заходах, які очолювала Хартія-77, проводилася велика робота під гаслами рівноправності всіх народів, захисту природи. Ініціаторами руху були публіцисти М.Кусий, М.Шімач, Й.Яблонський, Д.Татурко. Як активісти Хартії-77, вони видавали самвидави, поширювали різну заборонену літературу про право людини, захист природи, як у письмовій, так і в усній пропаганді засуджували введення іноземних військ у Чехословаччину в серпні 1968 року, керівну роль КПЧ; критикували систему тотаіітаризму, схвалюючи «весну відродження» 1968 року і політику О.Дубчека57.

Широкого розмаху набрав рух екологів, їx ідеологами були Я.Чарногурський, Ф.Мікловшко, З.Бутарова, Й.Маркуш, К.Гофман та ін. Найбільшим проявом руху протесту в Словаччині була демонстрація прихильників захисту природи 16 березня 1989 року в Братиславі. На берегах Дунаю зібралися тисячі людей. Тут були не лише студенти братиславських вузів, але й робітники, службовці, представники передмість. Під вечір із запаленими свічками вони пройшли по новому мосту, співаючи словацькі національні пісні Поліція розігнала демонстрантів здійснила арешти, ця подія також була кваліфікована як підступи ноземних розвідок.

Активно діяли в Словаччині групи економістів соціологів, які включилися в обговорення програми «Словаччина в 2010 році». В опублікованих статтях вони гостро критикували становище Словаччини в склад Чехословаччини, говорили відверто про чеський гніт, викривати режим, який прирік країну на відсталість, відірвав її від Європи і світу, відверто заявляли, що в Чехословаччині назрівав соціальний вибух.

Виступи у 1988-1989 роках були репетицією «ніжно революції». Відбувалося об'єднання молоді з робітничим класом, з усім народом. Створювалися і мужніли сили опозиції, а керівництво КПЧ на чолі з М.Якешем залишалося задоволеним своїм становищем. Вони і не помітили, як під підвалини х влади закладалися міни. Нові соціальні рухи, які охопили Чехословаччину в кінці 80-х років, були значним фактором суспільного розвитку, боротьби за суспільний прогрес.

3.3  Передумови, початок та хід “Ніжної революції”

Упродовж 1988 року Радянський Союз тішив себе ілюзор­ними надіями, що соціалізм має майбутнє у Східній Європі, за умови, якщо ліквідувати бюрократичну пухлину і вивільнити енергію мас, приспану за роки сталінізму. Як ревізіоністи 1956 та 1968 років, вони бачили вихід у поверненні до істинно марксистського вчення. Корені, що псували всю систему, та­ким чином, прикривались містичною вірою в те, що можна врятувати цінності соціалістично системи.

Суть нової моделі влади полягає у передачі значно частини функцій місцевим органам, трудовим і територіальним колективам; сприянні плюралізму в громадському житті; демократизації інститутів, включаючи авангардну партію. Необхідно забезпечити надійніші га­рантії проти владно монополії прошарку директорів і професійних політиків — проти бюрократичного апарату13.

Влітку 1989 року Горбачов виступив з промовою на парла­ментській асамблеї Ради Європи у Страсбурзі. Тут він більш ніж будь-коли піддав критиц брежнєвську політику обмежено­го суверенітету. Він визнав, що не існу незмінних соціальних систем, даючи цим зрозуміти, що подібні перетворення можуть також статись у Східній Європі. Заяву Горбачова у Страсбурзі широко коментували як зелене світло для реформаторів Східної Європи у їхньому прагненні створити багатопартійну систему і ринкову економіку. Горбачов так висловився з цього приводу:

Те, що держави Європи належать до різних соціальних систем, є факт. Визнання цього історичного факту і поважання прав кожного народу на вибір соціальної системи є найважливішою передумовою нормального вропейського процесу. Соціальний і політичний поря­док в окремих країнах змінювався у минулому, він може змінитися та­кож у майбутньому. Це виключно справа самого народу. Будь-яке втручання у внутрішні справи, спроби обмежити суверенітет держав як друзів, союзників, чи будь-кого недопустимі58.

Ця страсбурзька заява не пройшла непоміченою серед політичних діячів Східної Європи, як представників влади, так і опозиціонерів. Можливе виправдання для комуністичних урядів у їхній новій спробі придушити опозицію, аби уникну­ти радянської інтервенції, втратило стримуючий ефект.

Упродовж кількох місяців, що передували заяві, у Східній Європі відбулися грандіозні зміни. В Угорщині комуністична влада вирішила продовжувати лінію на багатопартійну систему — рішення, про яке ніхто не міг подумати ще рік тому.

Реформаторські рухи у Східній Європі важко було стрима­ти. Логіка змін всередині авторитарних систем показує: коли влада йде на поступки, опозиція неодмінно висуває нові вимо­ги як відображення зростаючих потреб мас. Якщо уряд не ви­конує вимог, зростає соціальний неспокій, і влада змушена йти на нові поступки. Горбачов не виявляв невдоволення, спос­терігаючи за цими змінами. У квітні 1989 року він зустрівся з угорським лідером комуністів Кароєм Гросом. Після обгово­рення подій 1956 та 1968 років, коли радянські війська приду­шили спроби демократизації відповідно в Угорщині і Чехословаччині, він сказав своєму гостю, що "необхідно забезпечити всі можливі гарантії проти втручання зовнішньої сили у внутрішні справи соціалістичних країн".

Новий підхід Радянського Союзу мав неабиякий резонанс у Східній Європі. Він послабив консервативні сили, переважно у комуністичному керівництві Румунії, Східної Німеччини, Чехословаччини та Болгарії. Прихильники твердого курсу відчу­ли небажання Москви підтримувати їхню неосталінську політику. У липні 1989 року в Будапешті відбулась нарада країн Варшавського Пакту. На ній Горбачов кинув виклик прихиль­никам жорсткої політики у блоц висловився за перетворення альянсу із військово-політичного на політично-військовий. У прийнятому комюніке містилось заперечення універсально соціалістичної моделі. Після наради міністр закордонних справ Угорщини Дюла Хорн заявив, що давно пора модернізувати соціалізм, аби можна було відповісти на виклики сучасного Світу. Висловлюючи позицію реформаторів у блоці, він сказав: "Ми також заявляли у зв'язку з цим, і я вважаю це надзвичай­но важливим, що минули часи для деяких держав чи альянсу, копи можна втручатися у внутрішні справи іншої країни. Як ми зазначали, минув раз і назавжди період так званої брежнєвської доктрини"59. Підсумовуючи, після перших спроб становити нові відносини між країнами блоку, Горбачов за­кликав до толерантного підходу до єдності всередині блоку. Тепер несхожість не лише допускалась, але й заохочувалась.

Не піддаючись на застереження критиків, Горбачов продов­жував активно запроваджувати зміни в структурі блоку. На цьому етапі він намагався допомогти реформаторам з правля­чих комуністичних партій одержати верх та позбутись сталінських Прислужників. Можна здогадатись, що у своїх стратегічних розрахунках Горбачов бачив прихід до влади у всіх країнах Східної Європи ревізіоністських лідерів, котрі приймуть його політичне бачення соціалізму, засноване на закон­ності і повазі до людини. Виступаючи на з'їзді народних депу­татів 23 жовтня 1989 року, міністр закордонних справ СРСР Едуард Шеварднадзе сказав, що у Європі відбуваються "істо­ричні якісні зрушення", і що вони вимагають повної відмови від старих готових рецептів: "У деяких із цих країн на політич­ну арену виходять нові, альтернативні сили. Ніхто їх туди не привів. Вони з'являються там, бо цього хочуть люди"60. Як ска­зав радянський речник Геннадій Герасимов, стало очевидним, що на зміну брежнєвському курсу прийшла нова, перспектив­на доктрина, яка поважає право кожної країни йти "своїм шляхом"

Новий підхід Радянського Союзу до змін у політичній та економічній системі, а також заохочення реформ у країнах-учасницях Варшавського Пакту сприяли відродженню давно забутих ревізіоністських тенденцій у владних структурах цих країн та радикалізації масових соціальних рухів.

У кінці 1989 року в Чехословаччині склалася дуже напружена ситуація. Опозиційні скли консолідувалися на основі програми «Хартія-77». Починаючи від Аша - на Заході і Верхнього Німецького та Собранців - на Сході, по всій країні діяли різні громадсько-політичні організації, як вимагали проведення корінних змін в країні. Розширилися їх програми, по-різному вони уявляли собі методи дій, але була у них спільна вимога - повалення влади КПЧ, підрив її гегемонії, перетворення комуністичної партії з провідної сили в одну з рядових партій"2. Перший спільний виступ готувався на 17 листопада 1989 року, коли країна відзначала 50-річчя трагічних подій 1939 року, дня пам'яті Я.Оплетала, який помер від ран фашистів61.

На хід підготовки загального виступу опозиц Чехословаччини значний вплив мали події в СРСР та в країнах Центрально Південно-Східної Європи. Перебудова і демократизація в СРСР, започаткован М.Горбачовим, друкування радянською пресою матеріалів, що викривали сталінщину, викликали в Чехословаччині великий інтерес. Інформаційна програма «Время», радянські газети «Известия», «Россия» побили всі рекорди популярності. Все, що відбувалося тоді в Радянському Союзі, контрастувало з реаліями тоталітарного режиму М.Якеша і Г.Гусака62.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11