Дипломная работа: Особливості прояву агресивної і конфліктної поведінки в підлітковому віці

Стосовно офіційного керівництва в деякій опозиції, що виражається в їхній підкресленій незалежності від учителів. Вони претендують на неформальну, але більш авторитетну владу, спираючи на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що за свій успіх вони можуть використовувати привабливий для всіх підлітків принцип справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі з метою і засобами, компан підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилкове визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабністю і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під видом морального принципу "виживають сильні, слабкі вимирають".

Великі матеріали, добуті Л.М. Семенюк на основі аналізу документації шкіл, бесід із учителями, батьками, сусідами про інтереси, відносини кожного конкретного підлітка з однолітками, дорослими, його особливостях, поглядах, різних сторонах поводження, у процесі тестування, анкетування, обстеження дітей за допомогою опитувальників, творів і спостережень, дозволили їй виділити чотири групи:

Підлітки з стійким комплексом аномальних, аморальних, примітивних потреб, що мають деформацію цінностей і відносин, що прагнуть до споживчого проводження часу. Їм властиві егоїзм, байдужість до переживань інших, нелагідність, відсутність авторитетів, цинізм, озлобленість, брутальність, запальність, зухвалість, драчливість. У їхньому поводженні переважає фізична агресивність.

Підлітки з деформованими потребами і цінностями, що володіють більш-менш широким колом нтересів, що відрізняються загостреним індивідуалізмом, що бажають зайняти привілейоване положення за рахунок утиску слабких і молодших. Прагнення до застосування фізичної сили виявляється в них ситуативно і лише проти тих, хто слабкіше.

Підлітки, у яких конфлікт між деформованими і позитивними потребами, що відрізняються однобічністю інтересів, пристосовництвом, удаванням, облудністю. У їхньому поводженні переважають непряма і вербальна агресія.

Підлітки, що відрізняються слабко деформованими потребами при відсутності визначених нтересів і дуже обмеженим колом спілкування, що відрізняються безвільністю, помисливість, боягузтвом і мстивістю. Для них характерно запобігливе поводження перед старшими і більш сильними товаришами. У їхньому поводженні переважають вербальна агресивність і негативізм.

Сучасний підліток живе у світі, складному по своєму змісті і тенденціям соціалізації. Це зв'язано, по-перше, з темпом і ритмом техніко-технологічних перетворень, що пред'являють до зростаючого людям нові вимоги. По-друге, з насиченим характером нформації, що створює масу "шумів", що глибинно впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткої життєвої позиції. По-третє, з екологічними й економічними кризами, що вразили наше суспільство, що викликає у дітей почуття безнадійності і роздратування. При цьому у молодих людей розвивається почуття протесту, часто неусвідомленого, і разом з тим росте їхня ндивідуалізація, що при втраті загально-соціальної зацікавленості веде до егоїзму. Підлітки більше інших вікових груп страждають від нестабільност соціальної, економічної і моральної обстановки в країні, утративши сьогодн необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, - старі зруйновані, нові не створені.

Особистість підлітка формується не сама по собі, а в навколишній його середовищі. Особливо важлива роль малих груп, у яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Насамперед, це стосується родини. Різні автори виділяють різні типи неблагополучних родин, де з'являються діти з відхиленнями в поведінці. Ці класифікації не суперечать, а доповнюють, іноді повторюючи один одного.

Алексєєва Л.С. розрізняє наступні види неблагополучних родин:

1) конфліктна: 2) аморальна: 3) педагогічно некомпетентна: 4) асоціальна. Бочкарева Г.П. виділя родини:

1) з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, неповажні стосовно своїх дітей: 2) у який відсутні емоційні контакти між членами, байдужність до потреб дитини при зовнішньої благополучності відносин. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно значимі відносини поза родиною: 3) з нездоровою моральною атмосферою, де дитині прищеплюються соціально небажані потреби й інтереси, вона утягує в аморальний спосіб життя.

Баерунас З.В. виділяє варіанти виховних ситуацій, що сприяють появі поводження, що відхиляється:

1) відсутність свідомого виховного процесу на дитину: 2) високий рівень придушення і навіть насильства у вихованні, що вичерпує себе, як правило, до підліткового віку: 3) перебільшення з егоїстичних розумінь самостійності дитини: 4) хаотичність у вихованні через незгоду батьків.

Личко А.Е. виділя 4 неблагополучні ситуації в родині:

1) гіперопіка різних ступенів: від бажання бути співучасником усіх проявів внутрішнього життя дітей (його думок, почуттів, поводження) до сімейної тиранії: 2) гіперопіка, що нерідко переходить у бездоглядність: 3) ситуація, що створює "кумира" родини - постійна увага до будь-якого спонукання дитини і непомірна похвала за дуже скромні успіхи: 4) ситуація: у родині - з'явилося багато родин, де батьки приділяють багато уваги собі і мало дітям.

Інтенсивний розвиток самосвідомості і самокритичності приводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє протиріччя не тільки в навколишньому світі, але власного представлення про себе.

На першій стад підліткового періоду (у 10 - 11 років) дитини характеризує дуже критичне відношення до себе. Близько 34% хлопчиків і 26% дівчинок (за даними Фельдштейна Д.И.) дають собі цілком негативні характеристики, відрізняючи перевагу негативних рис і форм поводження, у тому числі брутальності, жорстокості, агресивності. При цьому в дітей цього віку переважає фізична агресивність менш за все виражена агресивність непряма. Вербальна агресія і негативізм знаходяться на одній ступіні розвитку.

Ситуативно, негативне відношення до себе зберігається і на другій стадії підліткового віку (у 12-13 років), обусловлюючи, значною мірою, оцінками навколишніх, як дорослих, так і однолітків. У цьому віці найбільш вираженим стає негативізм, відзначається ріст фізичної і вербальної агресії, тоді як агресивність непряма, хоч і дає зрушення в порівнянні з молодшим підлітковим віком, усе-таки менш виражена.

На третій стад підліткового віку (у 14-15 років) спостерігається зіставлення підлітком своїх особистісних особливостей, форм поводження з визначеними нормами, прийнятими в референтних групах. При цьому на перший план у них виходить вербальна агресивність, що на 20% перевищує показники 12-13 років і майже на 30% у 10-11 років. Агресивність фізична і непряма підвищуються несуттєво, також як і рівень негативізму.

Стихійно складаються компанії однолітків поєднують підлітків, загальних за рівнем розвитку, інтересам. Група закріплює і навіть культивує девиантные цінност способи поводження, впливає на особистісний розвиток підлітків, стаючи регулятором їхнього поводження. Почуття, що втрачається підлітками, дистанції, відчуття припустимого і неприпустимого приводить до непередбачених подій. Існують особливі групи, для яких характерна установка на негайне задоволення бажань, на пасивний захист від труднощів, прагнення перекладати відповідальність на інших. Підлітків у цих групах відрізняє зневажливе відношення до навчання, погана успішність, бравада невиконанням обов'язків: всіляко уникаючи виконувати які-небудь обов'язки і доручення по будинку, готувати домашнє завдання, а те відвідувати заняття, подібні підлітки виявляються перед обличчям велико кількості "зайвого часу". Але для цих підлітків характерно саме невміння змістовне проводити дозвілля. У гнітючого більшості таких підлітків відсутн які-небудь індивідуальні захоплення, вони не займаються в секціях і кружках. Вони не відвідують виставки і театри, украй мало читають, а зміст прочитаних книг звичайно не виходить за рамки пригодницько-детективного жанру. Беззмістовно проведений час штовхає підлітків на пошук нових "гострих відчуттів". Алкоголізація і наркотизація найтіснішим образом вплітаються в структуру девіантного способу життя підлітків. Часто підлітки розпиванням спиртного як би відзначають свої "заслуги": удалі пригоди, хуліганські вчинки, бійки, дрібні крадіжки. Пояснюючи свої погані вчинки, підлітки мають неправильне представлення про моральність, справедливість, сміливість, хоробрості.

На всьому протяз підліткового періоду спостерігається чітко виражена динаміка агресивності:

Прояву різних форм агресивності в підлітків 10-15 років.

Вікові групи	Форма агресії, %
	Фізична	Непряма	Вербальна	Негативізм
10-11 років.	49%	32%	44%	45%
12-13 років.	56%	48%	51%	64%
14-15 років.	61%	51%	72%	65%

Аналіз приведених даних свідчить про те, що 10-11 літніх дітей переважають фізичні форми агресивності. Особливо швидкими темпами з віком росте негативізм. В міру дорослішання в підлітків усе сильніше виявляється вербальна агресія.

1.2 Теоретичне дослідження особливостей розвитку особистості підлітка в працях вітчизняних і закордонних психологів

До XVII-XVIII в. підлітковий вік не виділявся в життєвому циклі людини в особливий період. Етап дитинства закінчувався разом з половим дозріванням, після якого більшість молодих людей відразу вступали в дорослий світ. Внаслідок акселерації полове дозрівання відбувається в сучасних умовах декількома роками раніш чим у минулому, у те час як психологічне і соціальне дорослішання відстрочився, виріс проміжний період між дитинством і дорослістю. Займаючись проблемами дитинства, французький історик культури П. Арье вважає, що на цю зміну вплинули наступн соціальні явища: створення масових шкіл, ріст числа середніх і вищих навчальних закладів і обов'язкова військова повинність. Таким чином, виділення підліткового віку як проміжного періоду життя людини від полового дозрівання до тієї пори, що соціально характеризується як дорослість-продукт часу. Сьогодні в психології існує безліч теорій підліткового віку, але яке б ні було визначення цього періоду розвитку, ніхто в наш час не сумнівається в його реальності, хоча три сторіччя назад він ледь вимальовувався.

Наприкінці XIX в. був оформлений юридичний статус підлітка, прийнявши дитяче трудове законодавство і спеціальні закони про права молоді, ввівши обов'язкове утворення й установивши границі підліткового віку між досягненням полово зрілості і віком, що закон визначає як обов'язковий для трудової діяльност правової відповідальності.

Професійний нтерес психологів до різних видів і рівнів змін особистості неповнолітніх і їх характерологічних особливостей дуже високий і стійкий багато років. Про це свідчить спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі поведінки, що відхиляється.

Родоначальник цього напрямку - американський психолог Стенлі Хол (1884-1923) - головним законом психології розвитку вважав біогенетичний "закон рекапітуляції", згідно якого індивідуальний розвиток - онтогенез - повторює головні стадії філогенезу. Він вважав, що підлітковий період - це період "бури і натиску", внутрішніх і зовнішніх конфліктів, у ход яких у людини з'являється "почуття індивідуальності". Хол звів воєдино великий фактичний матеріал, що сприяло подальшій розробці психолог підлітка. Але його теорія відразу ж зазнала критики з боку психологів що вказували, що зовнішня подібність дитячої гри з поводженням тваринних чи первісних людей не означає психологічної тотожності їхнього поводження.

Інший варіант біогенетичної концепції представлений німецькою "конституціональною психологією". Э Кречмер (1888-1964) родоначальник типології особистості на основі деяких біологічних факторів (тип статури і т.п.), припустив, що між фізичним типом людини й особливостями його розвитку повинен існувати взаємозв’язок. Кречмер вважав, що всіх людей можна розташувати по осі, на одному полюсі якого стоїть циклоїдний (легкозбуджуваний, безпосередній, украй хитливий по настрої), а на іншому - шизоїдний (замкнутий, неконтактний, емоційно скований) типи. Антипод біогенетичної теорії - концепція персонологічної (особистісної) орієнтації, відповідно до якої внутрішній світ ндивіда принципово не зводиться яким би те не було природним чи соціальним детермінантом. Яскравіше всього ця орієнтація виражена в німецькій "розуміючій психології" 1920-1930 -х років.

На думку німецького філософа і психолога Едуарда Шпрангера (1882-1963), автора впливово книги "Психологія юнацького віку" (1924), головна задача психології - пізнання внутрішнього світу особистості, тісно зв'язаного з культурою й сторією.

Юнацький вік, що тягнеться у дівчинок з 13 до 19, а в хлопчиків з 14 до 22 років, - насамперед стадія духовного розвитку, хоча воно і зв'язано з комплексом психофізіологічних процесів. Головні новотвори цього віку, по Шпрангеру, - відкриття "Я", розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальност властивостей; поява життєвого плану, установки на свідому побудову власного життя; поступове вростання в різні сфери життя. Процес цей йде зсередини зовні: від відкриття "Я" до практичного включення в різні види життєдіяльності. Шпрангер поділяє юність на двох фаз. Головна проблема 14-17-літніх - криза, зв'язана з прагненням до звільнення від дитячих відносин залежності; у 17-21-літніх на перший план виступає "криза відірваності", почуття самотності і т.д. Шпрангер докладно описує історичні умови і соціальний стан юнацтва його моральний розвиток, формування правосвідомості політичну активність, вибір професії, становлення світогляду.

Теорія Шпрангера була конкретизована і розвита Шарлоттою Бюллер (1893-1982), що приділила особливу увагу розмежуванню біологічного і культурного дозрівання, що не збігаються ні по термінах, ні по змісту. Зв'язуючи біологічне і культурне дозрівання з особливостями протікання психічних процесів, Бюллер (1933) виділя двох фаз перехідного віку: негативну і позитивну.

Негативна фаза починається ще в допубертатний період. Її характерні риси - занепокоєння, тривога, дратівливість, диспропорція у фізичному і психічному розвитку, агресивність і т.д.

Позитивна фаза настає поступово і виражається в тім, що підліток починає відчувати близькість з природою, по-новому сприймати мистецтво, у нього з'являється новий світ цінностей, потреба в інтимній людській близькості, він випробує почуття любові, мріє і т.д.

У пізнанн внутрішнього світу особистості Бюлер надає вирішального значення біографічному методу, особливо вивченню щоденників. Зібравши понад 100 юнацькі щоденники, вона знайшла дивну стійкість їхньої тематики (інтерес до власної особистості, почуття самітності, проблема часу, пошук ідеалу, спрага любові і т.п.), незважаючи на розходження між поколіннями.

Важливий внесок у розуміння юнацької психології вніс представник гештальтпсихології Курт Левіт (1890-1947). Він виходив з того, що людське поводження є функція, з одного боку, особистості, з іншого боку - навколишньої її середовища.

Перехідної вік (12-15 років) характеризується, по Піаже, тим, що в підлітка дозріває здатність абстрагувати розумові операції від об'єктів, над якими ці операції виробляються. Ускладнення розумових дій впливає на всі інші сторони життя, включаючи емоції.

Самим впливовим представником неофрейдизма в психології розвитку взагалі підліткового юнацького віку був відомий американський психолог Ерік Еріксон (1902-1982). Розвиток людини, по Еріксону, складається з трьох взаємозалежних, хоча автономних процесів: соматичного розвитку, досліджуваного біологією, розвиток свідомого "Я", досліджуваного психологією, і соціального розвитку, досліджуваного суспільними науками. Основний закон розвитку - "епігенетичний принцип", відповідно до якого, на кожнім новому етап розвитку виникають нові явища і властивості, яких не було на попередніх стадіях процесу. Перехід до нової фази розвитку протікає у формі "нормативно кризи", що зовні нагадує патологічні явища, але насправді виража нормальних труднощів росту. Перехід у нову фазу розвитку можливий тільки на основі дозволу основного протиріччя, властивого попередньої фазі. Якщо протиріччя не зруйноване, це неминуче позначиться пізніше.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9