Дипломная работа: Механізм забезпечення кредитування банками України та шляхи удосконалення на прикладі ЗАТ КБ "ПриватБанк"
(1.7)
де ПЧ – чистий прибуток;
ОР – обсяг реалізації продукції (без ПДВ і АС).
Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника, який визначається за даними бухгалтерського обліку банку: співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та процентами по ній з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):
(1.8)
де Нсм – середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців;
Ск – сума кредиту та проценти по ньому; n – кількість місяців дії кредитної угоди;
Зм – щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);
Зі – податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім суми зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).
Наведені в табл. 3.1 економічні показники діяльності потенційного позичальника та їх рекомендовані значення є мінімально необхідними для аналізу кредитоспроможності. Дану методику використовує ЗАТ КБ «ПриватБанк» у своїй практиці. Показники, що характеризують рівень фінансово-економічної діяльност позичальника та коефіцієнт фінансового ліверіджу не мають певних стандартів. їх використовують у динаміці та для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств відповідної галузі господарювання клієнта банку. Необхідним та важливим, доповненням процедури визначення фінансового стану позичальника є другий етап оцінки кредитоспроможності — аналіз якісних показників діяльності, підприємства, основні елементи якого такі: аналіз історії позичальника та його ринкова позиція та ефективність менеджменту.
Таблиця 1.1
Показники оцінки кредитоспроможності позичальника банку, порядок х розрахунку та орієнтовні значення
| Показник | Порядок розрахунку | Орієнтовне значення |
| І | 2 | 3 |
| Показники ліквідності | ||
| Коефіцієнт миттєво ліквідності (платоспроможності) | КП = Високоліквідн активи / Поточні зобов'язання | 0,2 |
| Коефіцієнт поточно ліквідності | Клп = Ліквідні активи / Поточн зобов'язання | 0,75 |
| Коефіцієнт загально ліквідності (коефіцієнт покриття.) | Кал = Оборотн активи / Поточні зобов'язання | 2,00 |
| Показники фінансово стійкості | ||
| Коефіцієнт автономії | Ка = Власний капітал /Активи | >0,5 |
| Коефіцієнт незалежності | Кн = Залучені кошти / Власний капітал | <0,5 |
| Коефіцієнт забезпечення власними коштами | КЗ = Власний оборотний капітал / Оборотні активи | >0,5 |
| Коефіцієнт маневреност власних коштів | Кмвк = (Власний капітал - Необоротні активи) / Власний капітал | >0,5 |
| Коефіцієнт фінансового ліверіджу | Кфл = Зобов'язання / Власний капітал | Зменшення |
| Показники фінансово-економічної діяльності | ||
| Коефіцієнт довгострокового запозичення коштів | КДЗК =Довгостроков зобов'язання / (Власний капітал. + Довгострокові зобов'язання) | Зменшення |
| Рентабельність активів | Ра = Чистий прибуток / Середня вартість активів | Збільшення |
| Рентабельність продажу | Рп =. Чистий прибуток / Чистий дохід | Збільшення |
| Коефіцієнт оборотност активів | Коа = Чистий дохід / Середня вартість активів | Збільшення |
| Коефіцієнт оборотност матеріальних запасів | Комз = Чистий дохід / Середня вартість ТМЗ | Збільшення |
| Коефіцієнт оборотност дебіторської заборгованості | Кодз = Чистий дохід /Середня сума дебіторської заборгованості | Збільшення |
| Коефіцієнт валового прибутку | Квп = Валовий прибуток / Чистий дохід | Збільшення |
| Показник аналізу грошових потоків клієнта | ||
| Показник аналізу грошових потоків клієнта |
|
> 1,5 |
Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);
Ск — сума кредиту та процентів за ним;
n — кількість місяців дії кредитної угоди;
Зм — щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника;
Зі — податкові платежі та суми інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунка позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди..
Аналіз історії позичальника дає можливість дійти висновку щодо наступної тенденції розвитку на підставі вивчення характеру попередніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованост позичальником у минулому; дуже важливим моментом є період існування підприємства (практика показує, що найбільш критичними є перші 3-5 років активної діяльності).
Ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від структурних циклічних змін в економіці та відповідній галузі, яка включає ознайомлення з такими елементами:
- місцезнаходження підприємства дає можливість з'ясувати його ефективність з погляду відповідності виду діяльності та характеру господарських операцій (віддаленість від постачальників, наявність кваліфікованих трудових ресурсів, доступність для покупців тощо);
- вид діяльності підприємства дає можливість врахувати фактори, унікальні для цього сегмента ринку. До уваги беруться капіталомісткість галузі, ефективний розмір підприємства в галузі тощо;
- метод операцій — визначається належність підприємства групи функціонування: виробництво, оптова торгівля; роздрібна торгівля;
- юридична форма підприємства показує, якою частиною майна підприємство буде відповідати перед кредиторами у разі його ліквідації та якою буде процедура ліквідації;
- наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;
- макроекономічна ситуація в економіці та стан розвитку галуз позичальника — враховується пріоритетність галузі для банку, стадія зрілост галузі, чутливість галузі до змін макроекономічних умов, рівень банкрутства в галузі, середній життєвий цикл підприємств у галузі.
Ефективність менеджменту позичальника, з урахуванням;
наявності у менеджерів негативного досвіду керівництва іншими підприємствами;
- рівня компетентності менеджерів у ключових сферах управління: виробництві, фінансах, збуті;
- частоти зміни керівництва, її причин та наслідків;
- наявності ретельно підготовленого перспективного бізнес-плану;
- наявності позитивних аудиторських висновків.
Після проведення дослідження підприємства, яке подало заяву на отримання кредиту, розробляється його комплексна характеристика за всіма параметрами.
Клієнтів можна згрупувати за комплексною характеристикою їх фінансово-господарського стану. Така класифікація має велике значення для підвищення ефективності роботи банку, оскільки дає змогу узагальнити та уніфікувати детальну інформацію про клієнта в концентрованому вигляді — за показником рейтингу.
За характеристикою кредитоспроможності клієнти банку поділяються на п'ять груп.
Перша група — підприємства з високими показниками ліквідності, платоспроможності й рентабельності власного та залученого капіталу. У них міцний поточний і минулий фінансовий стан, блискуча кредитна та ділова репутація; їм властиві пунктуальність і порядність у розрахунках; вони мають стабільний приплив готівки та надійні джерела погашення позички. Такий клієнт може претендувати на вигідніші умови кредитування, оскільки ризик, який бере банк щодо цього кредиту, нижчий за середній рівень.
Друга група — підприємства й фірми з досить високими показниками ліквідності, платоспроможності й рентабельності. До цієї групи часто потрапляють міцні та фінансово стабільні підприємства, але недавно створені, тобто ті, які ще не мають сильної ділової репутації чи просто маловідомі.
Третя група — підприємства з досить доброю діловою репутацією, але залежні від зовнішніх джерел фінансування та економічної ситуації. За сприятливої ситуації їх рейтинг наближається до другої групи, але фінансово-економічний стан не такий стабільний, як у підприємств першої та другої груп.
Четверта група — підприємства, які мали фінансові та економічн труднощі в минулому, або ті, про які немає жодних відгуків. Доходи таких підприємств невеликі, рентабельність і платоспроможність не досягають необхідного рівня, приплив готівки слабкий, джерела погашення позички ненадійні й можуть значною мірою залежати від зовнішніх факторів.
П'ята група — підприємства з несприятливою кредитною репутацією. Для них характерні недостатній приплив готівки, низькі показники рентабельності, ліквідності й платоспроможності. Приплив коштів для оплати зобов'язань здійснюється за рахунок активів (тобто існує ситуація «проїдання власного капіталу»). Таким підприємствам надзвичайно важко отримати кредит: банк вимагатиме, щоб сума застави значно перевищувала обсяг наданого кредиту.
Класифікація клієнтів за комплексною оцінкою кредитоспроможност важливий момент підготовки кредитних угод і надання кредитів. Проте потрапивши до певної категорії (групи), підприємство не залишається там назавжди, бо з плином часу можливі як позитивні, так і негативні зміни його фінансово-господарського стану. Тому важливо не лише віднести певного позичальника до окремої групи, а й здійснювати постійний контроль і перевірку відповідності оцінки підприємства банком фактичному стану справ цього підприємства.
1.3 Механізм забезпечення банківського кредитування
Зобов'язання стосовно неустойки має здійснюватися в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Це правило необхідно пам'ятати, так як недотримання письмової форми спричиняє недійсність угоди про неустойку. В залежності від підстав встановлення неустойки вона може бути договірною або законною. Розмір законної неустойки може бути збільшено за згодою сторін, якщо законом це не заборонено. Неустойка може виступати у виді конкретної суми; процента від вартості обов'язку – штраф; сум, що періодично стягуються, як нараховані на кожний день прострочення – пеня. Пеня може обчислюватися в конкретній сумі і в процентах до вартості зобов'язання.
В залежності від співвідношення неустойки з відшкодуванням збитків розрізняють 4 види неустойки:
- виклична, коли припускається стягнення тільки неустойки, але не збитків;
- штрафна, коли збитки можуть бути стягнені у повній сумі поверх неустойки;
- альтернативна, коли за вибором кредитора можуть бути стягнені або неустойка, або збитки;
- залікова, коли збитки відшкодовуються в розмірі, не покритому нею, тобто сума неустойки зараховується на користь відшкодування збитків.
По суті неустойка є грошовим зобов'язанням боржника перед кредитором (ст. 151 ЦК України) за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірних зобов'язань (статті 4, 440 ЦК України). Тому необхідною умовою для стягнення неустойки є факт цивільно – правового зобов'язання. Наявність договору (ст. 160 ЦК України) є обов'язковою умовою в тих випадках, коли вимога про стягнення неустойки ґрунтується лише на договорі. Якщо один той самий вид неустойки передбачений і договором, і законом, то стягується неустойка більшого розміру. Неустойка, яка передбачена лише законом, підляга стягненню з боржника у всіх випадках наявності зобов'язання, незалежно від підстав його виникнення, за умови дотримання всіх інших умов обґрунтованост стягнення.
При використанні банком застави, як форми забезпечення кредиту, необхідною умовою є – договір про заставу.
Договір про заставу є юридичним документом, який складається окремо від того зобов'язання, яке забезпечується заставою. Договір про заставу повинен здійснюватися в письмовій формі. В ньому необхідно відобразити умови, які передбачають вид і форму застави, існування забезпеченої заставою вимоги, розмір і строк виконання, склад і вартість заставленого майна, права обов'язки заставодавця і заставодержателя, порядок звернення стягнення на майно боржника у випадку невиконання ним забезпеченого заставою зобов'язання, припинення права застави, порядок вирішення спорів. В договорі про заставу повинні бути також вказані найменування і місцезнаходження обох сторін, опис місцезнаходження майна, що закладається. Договір про заставу вважається недійсним, якщо не дотримуються вищеперелічені умови.
Для деяких видів договорів встановлено обов'язкове нотаріальне засвідчення. В цьому випадку і договір про заставу також підлягає нотаріальному засвідченню. Однак, якщо одна із сторін наполягає, нотаріально може засвідчуватися будь-який укладений ними договір, а, відповідно, договір про заставу, який забезпечує виконання основного договору.
Для деяких видів майна, які передаються у заставу, встановлена обов'язкова державна реєстрація застави. Це означає, що після того, як договір про заставу вже підписаний, а в необхідних випадках нотаріально засвідчений, необхідно у відповідному державному органі заставу зареєструвати. Якщо застава майна підлягає державній реєстрації, то договір про заставу вважається укладеним з моменту його реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію застави, зобов'язаний видати заставодавцю і заставодержателю свідоцтва про реєстрацію.
До видів майна, по яких при передачі у заставу потрібна реєстрація, відносяться: земля, підприємства, автотранспорт, маломірні річков суда, житлові будинки та ін.
Іпотека реєструється в Книзі запису застави за місцем знаходження підприємства або іншого об'єкту. Перехід права власності або повного господарського відання на предмет іпотеки від заставодавця до іншої особи підлягає реєстрац в тій же Книзі запису застави, в якій зареєстрована іпотека.
За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення (включаючи проценти, збитки, спричинені простроченням виконання, неустойку, а також витрати по утриманню заставленого майна і витрати судові, пов'язані із здійсненням забезпеченої заставою вимоги). Право звернення стягнення на предмет застави кредитор-заставодержатель здобуває, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Підставою для звернення стягнення на заставлене майно є рішення суду, арбітражу або Третейського суду. Заставодержатель (кредитор) повинен довести, що зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином. У тому випадку, якщо рішення суду прийнято на користь банку (заставодержателя), йому видається виконавчий документ, на підставі якого заставлене майно реалізується, і із виручки задовольняються вимоги кредитора. Якщо сума, яка виручена від реалізації заставленого майна, перевищує суму вимог кредитора, то різниця повертається заставодавцю, а якщо вирученої від продажу предмету застави суми недостатньо для повного задоволення вимог кредитора, то він має право отримати суму, якої не вистачає, від іншого майна боржника, на яке може бути звернене стягнення.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
