Дипломная работа: Формування правильності усного мовлення у майбутніх учителів початкових класів
2. Щоб убезпечити себе від можливих похибок, звернемо ще раз увагу на те, що:
а) дієслово гордувати вимагає орудного відмінка: «Гордувати своїм походженням», «Гордувати відмінними оцінками»;
б) дієслово ігнорувати потребує знахідного відмінка: «Ігнорувати указівку», «Ігнорувати наказ»;
в) дієслово нехтувати має при собі іменник в орудному відмінку: «Нехтувати застереженнями», «Нехтувати сімейною прихильністю»;
г) дієслово додержувати керує іменником у родовому (не знахідному)відмінку: «Додержувати тиші», «Додержувати порядку».
3. Форми керованих слів бувають різними залежно від того, які частини мови ними керують. Так, при активних дієприкметниках командуючий, керуючий, завідуючий уживаються іменники в орудному відмінку: «Завідуючий кафедрою», «Керуючий відділом», «Командуючий фронтом». Якщо ж керуючим словом виступає віддієслівний іменник, то, як і належить менникам, він вимагає від залежного слова родового відмінка: «Керівник відділу», «Завідувач кафедри», «Командувач армії».
4. Відомо, що речення з дієприслівниковим зворотом становлять приналежність книжних стилів мови. Вони не чужі також усному мовленню. Це й зрозуміло, адже конструкц з цим зворотом урізноманітнюють виклад, роблять його динамічним.
Однак, як виявляється, не всяку будову речень з дієприслівниковим зворотом можна визнати досконалою. Ось випадково почуте висловлювання: «Вийшовши в поле, перед мною відкрився казковий краєвид» треба: «Вийшовши в поле, я побачив казковий краєвид». Дієприслівниковий зворот – це другорядний член речення, але не звичайний, що передається одним словом, а поширений, виражений дієприслівником з залежними від нього словами. У реченні: «Учень розповідає казку, не користуючись книгою» виділена група слів становить дієприслівниковий зворот, який виконує функцію другорядного члена – обставини способу дії.
Основу дієприслівникового звороту становить дієприслівник. Як форма дієслова, він ма здатність керувати словами, завдяки цьому й створюється зворот. Разом з цим дієприслівник, як дієслівна форма, вказує на додаткову дію до основної, вираженої особовою формою дієслова. Ця додаткова дія, як і основна, виконується одним і тим же діячем. Схематично будову речення з дієприслівниковим зворотом можна уявити так: є діяч (він виражений іменником чи займенником), який виконує дію (вона передається особовою формою дієслова), а ця основна дія супроводжується додатковою дією (дієприслівником), яку здійснює той же самий діяч. За цією схемою конструюємо речення: «Учень (діяч) розповідає (основна дія) казку, не користуючись (додаткова дія) книгою». Не випадково ж у таких конструкціях дієприслівник легко перетворюється в особову форму і стає однорідним членом: «Учень розповідає казку і не користується книгою». Діяч – один, дії – дві. Обидві виражені особовими формами. А в реченні з дієприслівниковим воротом те ж саме: діяч один і дві дії, тільки одна основна, а друга – допоміжна.
5. Слабке знання норм синтаксичної будови речень з однорідними членами дає себе знати в тому, що в один ряд ставляться дієприслівниковий зворот й іменник, чого не можна припускати, як у прикладі: «Було помічено, що діти роблять менше орфографічних помилок, пишучи диктанти і при списуванні». Може бути кілька варіантів виправлення синтаксично помилки. Пропонуємо два: «Було помічено, що діти роблять менше орфографічних помилок при написанні диктантів і при списуванні», «Було помічено, що діти роблять менше орфографічних помилок, коли пишуть диктанти і коли списують».
6. Недотримання синтаксичних вимог літературної мови спостерігається також у будові простих речень зі складеними сполучниками.
Як відомо, складений сполучник не тільки..., але й (варіант не лише..., а й) бере участь у конструюванні зіставних відношень між однорідними членами речення, як-от: «Основами культури мовлення мають володіти не тільки керівники установ, а й рядові службовці». У ньому однорідними є слова керівники установ урядов службовці. Вони поєднані сполучником не тільки..., а й.
Саме пpо цю особливість розглядуваного сполучника забули у такому реченні: «Ці вправи сприяють не лише запам'ятовуванню графічного зображення букв, а й розвивають рухомість мовленнєвого апарату». Граматична неправильність такої побудови полягає у тому, що компоненти складеного сполучника не лише..., а й поєднують граматично не зіставлювані одиниці, а саме: «не лише запам'ятовуванню..., а й розвивають». У цьому поєднанні перше слово є додатком, вираженим іменником, а друге – присудком, переданим дієсловом. Для усунення неправильної будови пропонуються два варіанти виправлення. Перший – «Ці вправи не лише сприяють запам'ятовуванню графічного зображення букв, а й розвивають рухомість мовленнєвого апарату». Другий — «Ці вправи сприяють не лише запам'ятовуванню графічного зображення букв, а й розвитку рухомості мовленнєвого апарату».
Норми стилістичні – регулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу (наприклад, розрізняти, а не диференціювати – у розмовному стилі; море глибиною..., а не глибоченне море у науковому стилі; у зв'язку з тим, що..., а не бо... – в офіційно-діловому стилі).
Оскільки стилістиці ні в школі, ні в педвузі десятиліттями не приділяли належної уваги, то мовленнєва практика вчителя не відзначається стилістичною грамотністю. В усякому разі письмове мовлення та усні виступи багатьох вчителів свідчать про загалом невисокий рівень їхніх стилістичних умінь і навичок. До недоліків стилю відносимо не будь-який невдалий вираз чи мовленнєву неправильність, що суперечать гарному залагодженому стилеві, а, як того вимагає сучасне розуміння функціональної стилістики, насамперед те, що веде до порушення стильово дності тексту, коли в ньому вживаються слова і фразеологізми, властив переважно іншому стилеві (або стилям). Як стверджують учені-методисти, основн недоліки стилю пов'язані також із невиправданим повторенням тих самих слів зворотів, яке створює звукову одноманітність мовлення, а передачею одного того ж по-різному, що спричиняється до невиправданої розтягнутості тексту, нарешті, із словесною пишномовністю, яка призводить до удаваної красивост мовлення.
Так, у реченні «Столяр передав школярам свій чудовий досвід» емоційне слово «чудовий» не відповідне суто інформативному змістові речення. Слово «крокувати» не годиться, скажімо, для речення «Цією вулицею я щоранку крокую до школи» (треба іду). У реченні «Дівчина охоплена поривом до праці» (треба хоче, прагне) невдало застосовано елемент публіцистичного стилю у тексті розмовного характеру. Елемент наукового стилю порушує стильову єдність у реченні «Його здібност на повну потужність виявилися на уроках малювання» (треба повністю або повною мірою).
Щоб опанувати ці норми замало вивчених граматичних і правописних правил – необхідн постійна робота з різноманітними за стилями (стильовими жанрами) текстами, живе мовне спілкування в різних ситуаціях, потрібна постійна увага до змін, як відбуваються в удосконаленні норм і правил сучасної літературної мови.
2.2 Основні типи помилок у майбутніх учителів початкових класів як наслідок порушення правильності мовлення
Вивчення правильності мовлення у майбутніх учителів початкових класів проводилося з студентами 1-го і 2-го курсів факультету ПВПК. Результати проведеного дослідження вивчалися шляхом підрахунку і виявленням основних помилок на орфоепічному, акцентуаційному, морфологічному, лексичному та синтаксичному рівні.
Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити рівень сформованих умінь і навичок з правильності мовлення і запропонувати шляхи і способи підвищення мовно саморегуляції у фаховій підготовці майбутніх учителів початкових класів.
Дослідження проводилося в 2 етапи:
I. етап підготовчий – збір даних для отримання необхідної інформації про рівень культури мовлення студентів 11-ої і 21-ої груп та розробка завдань для перевірки рівня правильності мовлення майбутніх учителів початкових класів.
II. етап – власне експериментальний, який поляга у виявленні рівня сформованості правильності мовлення у студентів 1-го і 2-го курсу.
На основі результатів спостереження, проведених анкетувань серед майбутніх учителів початкових класів було з'ясовано, що на формування правильност мовлення не звертається особливої уваги, а всю роботу спрямовують на вдосконалення ділового мовлення загалом.
Гіпотеза рунтується на припущені, що ефективність формування вмінь і навичок правильності мовлення значно підвищиться, якщо використовувати в навчальному процесі студентів науково та методично обґрунтовані, спеціально розроблен вправи і завдання.
У процесі дослідження була розроблена анкета із вправами, які дозволяють виявити рівень правильності мовлення у студентів.
До анкети входили такі завдання:
1. Запишіть транскрипцію слів, зверніть увагу на особливості вимови, звуків звукосполучень.
Береза, полумисок, ніж, вогкий, вокзал, сміється, із джерела, не поріжся.
2. Поставте наголос у словах.
Але, визвольний, випадок, новий, одинадцять, олень, дочка, гуртожиток, феномен, черговий, зв'язний, добуток, псевдонім.
3. Утворіть словосполучення, поєднуючи такі слова:
Відчинити, відкрити (книга, вікно, школа, зошит); любий, будь-який, кожен (матуся, учень, студент, син); музичний, музикальний (слух, училище, здібності, інструмент); зустрічатися, траплятися, бути (товариш, помилки, книга, правила).
4. Провідміняти такі слова:
Біль, листопад (місяць), гривня, тюль, путь, ім'я.
5. Із поданими словами складіть текст у якому були б різні типи речень (простих складних).
Весна, квіти, вітер, сонце, трава, дерево, листок, птахи, небо, теплий, ласкавий, ніжний, голубий, зелений, настати, світити, розцвітати, розпускати, прилітають, гніздяться.
Контингентом обстеження вибрано студентів 11-ої і 21-ої групи. У цих групах на і курс кількість студентів і стан успішності був практично однаковим.
Результати виконаних завдань подано у таблиці (у відсотках).
| № групи | Повністю справилися з завданнями | Справилися із більшістю завдань | Майже не справилися з завданнями |
| 11 | 20 | 50 | 30 |
| 21 | 25 | 55 | 20 |
З таблиці видно, що результати виконаних завдань різні і на І і на II курсі.
| № групи | Орфоепічна правильність | Акцентуаційна правильність | Лексична правильність | Морфологічна правильність | Синтаксична правильність |
| 11 | 14 | 10 | 17 | 15 | 14 |
| 21 | 16 | 12 | 20 | 16 | 16 |
На орфоепічному рівні були виявлені такі помилки: неправильна вимова звуків звукосполучень. На акцентуаційному рівні: неправильне наголошування слів. На лексичному рівні: вживання слів у невластивому для них значенні. На морфологічному рівні: неправильне відмінювання слів. На синтаксичному рівні: невміння будувати прості та складні речення різних типів.
На основі цього ми пропонуємо нові підходи у формуванні правильності мовлення, що х подано у наступному параграфі, які рекомендовані як завдання для самостійно роботи студентів, окрім навчального матеріалу за програмою підготовки вчителів початкових класів.
Також доцільно було б у професійній підготовці майбутніх учителів початкових класів ввести спецкурс «Основи культури мовлення і стилістики».
2.3 Практичні аспекти формування правильності мовлення у майбутніх учителів початкових класів
Найбільш мислителі світу з найдавніших часів пов'язують життя мови з духовним життям людини і цілого народу. Літературна мова є найвищим продуктом розвитку нації. Мова є першоосновою духовної культури, носієм її національної самобутності. Тому кожний з нас повинен дбайливо ставитися до мови, прагнути найефективніше використовувати її необмежені виражальні можливості, постійно дбати про піднесення культури усного і писемного мовлення.
Для нас поняття правильності мови має теоретичний і практичний аспекти. Теоретичний аспект передбачає ознайомлення з нормами правильності мовлення, а практичний власне мовну майстерність – володіння нормами правильності мови, вміння користуватися її виражальними засобами в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення.
Незаперечним той факт, що носій високої загальної культури ніколи не дозволить соб засмічувати мовлення, псувати мову, якою він користується, порушувати внутрішні закони. Скалічена мова ніколи не підносила людину, а навпаки, принижувала її, примітизувала її мислення, заважала їй інтелектуально зростати. Отже, справедливо говорять, що правильність рідної мови – важливий показник загальної культури людини [25, 3].
Відомо, що правильне літературне мовлення сприяє кращому й глибшому засвоєнню думки, повнішому донесенню до учнів роздумів і почуттів. Навпаки, неправильна вимова, орфографічні й граматичні помилки, не в тому значенні вжите слово, незграбн синтаксичні конструкції викликають невдоволення, а то й обурення слухачів. Різного роду помилки можуть спотворювати суть висловленої думки. А це стоїть на перешкоді спілкування людей в колективі.
Засвоєння норм правильності мови – тривалий процес. Починається він з опанування літературної мови в сім'ї, потім – школа, навколишнє оточення.
А. Токарська та І. Кочан виділяють такі види правильності мовлення:
Орфоепічна правильність – це правильна вимова звуків, звукосполучень, слів. Літературній вимові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому.
Практичну допомогу в засвоєнні орфоепічної правильності можуть надати словники, зокрема орфоепічний словник, укладений М. Погрібним. Цей словник нараховує понад 40 тисяч слів сучасної української літературної мови, поданих у різних формах, може слугувати як довідник з норм вимови та наголошування.
Користуючись орфоепічними словниками та довідниками, слід пам'ятати, що для запису усного мовлення використовують спеціальну систему літер та позначок, які фіксують особливості вимови кожного звука. Такий запис називається фонетичною транскрипцією. Як відомо, повної відповідності між звуками та літерами нема (наприклад, букви є, ї, ю, я можуть позначати як два звуки, так і один звук), тому виникає потреба у такому письмовому відтворенні, коли кожному звуков відповідний тільки за ним закріплений знак. Такі можливості і надає фонетична транскрипція.
Вправа 1. Зверніть увагу, як вимова звука може змінити значення слова:
[л 'ід]–[л 'іт], [т 'ід –[пл 'іт], [л 'із]–[л 'іс], [гриб – [грип], [ве зти']–[ве сти'], [гу 'л 'і –[ґу 'л 'і], [ґра 'ти] – [гра 'ти], [га 'дка]–[ха 'тка], [г 'іст'] –[к 'іст'].
Вправа 2. Яка особливість вимови нижчеподаних слів? Зверніть увагу на вимову [ и ], [ і ] та приголосних біля них. Розкрийте значення слів,
Привід – привид, рив – рів, білити – біліти, вити – віти, відтинок –відтінок, збіднити — збідніти, наймит — найміть, позов — позив.
Вправа 3. Прочитайте подані слова, дотримуючись правил вимови голосного [ о ]. Як фактори впливають на вимову звука?
