Дипломная работа: Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу–Росії та США
В той же час «Газпром» розраховує збільшити експорт газу до Західної Європи протягом 10 років майже на 20%, повідомив в інтерв'ю The Wall Street Journal заступник голови правління газового монополіста Олександр Медвєдєв. «Газпром» поставить до Європи в 2015 році 180 млрд. кубометрів газу проти нинішніх 151 млрд. кубометрів. «Наша частка на ринку зросте до 33%, навіть якщо не будуть підписані нові контракти», - відзначив Медвєдєв. Минулого року компанія забезпечила 27% газу, споживаного в Європі. [39]
Росія на нафтовому ринку
В 2006 році Росія вийшла на перше місце в світі з видобування нафти, обігнавши Саудівську Аравію, яка лідирувала по цьому показнику з 1988 р. У липні в Росії видобувалося 9,55 мільйонів барелів на добу - на 41000 більше, ніж в Саудівській Аравії. Якщо врахувати, що здобич газу в країні складає 1,7 мільярда кубометрів газу на добу, Росія перетворилася на найбільшу енергетичну державу світу. [40]
Глава Мінекономрозвитку Росії Герман Греф вважає, що «за довгостроковими прогнозами за межами 2020 року істотний приріст постачань нафтових ресурсів з Росії на світові ринку неможливий. Якщо, звичайно, не будуть відкриті нові родовища». До 2020-2025 років Росія може нарощувати постачання нафти за кордон. "Але після цього поступово постачання знижуватимуться - трохи, за розрахунками фахівців, на 1% в рік", - уточнив Греф. Проте, до 2050 року Росія залишиться найбільшим постачальником нафти на світовий ринок. [41]
Важливим напрямком продажу нафти для Росії є країни Азії. "Після будівництва трубопроводу Східна Сибірь-Тихий океан на азіатський ринок поступатиме до 30 мільйонів тонн російської нафти на рік, а в перспектив - до 80 мільйонів тонн", - заявив віце-спікер Ради Федерації Дмитро Мезенцев, виступаючи з доповіддю з енергетичної безпеки на 15 сес Азіатсько-тихоокеанського парламентського форуму, який проходить в Москві. "До 2020 року об'єм нафтового експорту Росії до цього регіону кардинально зміниться. Третина об'єму російських постачань "чорного золота" йтиме до Азії", - сказав він, відзначивши, що сьогодні об'єм російського експорту в цьому напрямі складає лише 3% від національних можливостей. [42]
Ще однією спробою зашкодити російській енергетичній експанс відкриття нафтопроводу Баку–Тбіліси–Джейхан (БТД). Цієї події довго чекали у всьому регіоні, пов'язуючи з нею величезні економічні і політичні надії. Протяжність нового нафтопроводу складає 1767 км., з них 443 км. припадає на Азербайджан, на Грузію – 248 км. і 1076 км. на Туреччину. Пропускна спроможність нафтопроводу – 50 млн. т нафти на рік. Особливу радість від початку роботи БТД переживають сьогодні держави каспійського регіону і країни транзиту. І т нші не приховують свого задоволення тим, що нова труба не заходить на територію Росії, що повинно виключити будь-який політичний диктат з боку північного сусіда. На думку багатьох аналітиків, БТД став явним геополітичним програшем Росії, в результаті якого прикаспійські країни отримали незалежний від не маршрут експорту нафти на захід. Принаймні, така точка зору була вельми актуальною ще кілька років тому. Сьогодні ж про велике політичне значення винятковість БТД навряд чи варто говорити з попередньою однозначністю. Річ у тому, що із самого початку проект БТД розроблявся під "велику нафту" з нафтоносного блоку Азері–Чіраг–Гюнешлі на азербайджанській ділянц каспійського шельфу. Передбачалося, що на "плановий" рівень у 50 млн. тонн на рік нафтовидобуток тут вийде вже на початку нинішнього десятиліття. Проте "велика нафта" з Азербайджану так и не пішла. Більше того, на думку ряду учених, забезпечити наповнення труби каспійською нафтою до такого ступеня, щоб використання БТД стало рентабельним, може виявитися не досяжною метою. Проміжним рішенням проблеми стала домовленість з Казахстаном про прокачування по новій трубі казахстанської нафти. На першому етапі її частка в трубопровод складе 7,5 млн. тонн. Вона поставлятиметься до Азербайджану по Каспійському морю танкерами. Певні надії щодо долі БТД зв'язуються з розробкою найбільшого в Казахстані нафтового родовища Тенгіз. Правда, на сьогоднішній день там не здобувається достатньої кількості нафти, щоб дозволяло говорити про повне завантаження БТД. До того ж, казахстанська нафта експортується також і через нафтопровід, проектна потужність якого складає 67 млн. тонн на рік. Більш того, Казахстан відкрито заявляє про наміри активно зайнятися експортом нафти до Китаю. Підсумовуючи сказане, можна припустити, що в Казахстані просто не знайдеться достатньої кількості нафти, щоб одночасно забезпечувати вс експортні напрями. Якщо ж "велика каспійська нафта" з азербайджанських родовищ заради якої, власне, і затівався проект БТД, так і не стане "великою" (що більш ніж ймовірно), то з помпою презентована вчора труба може виявитися заритою в землю – як в прямому, так і у переносному розумінні. [43]
Виходячи з офіційних оцінок, що знайшли віддзеркалення в «Енергетичній стратегії Росії на період до 2020 року», до 2015-го видобуток нафти може скласти 530 млн. т, а її експорт – 310 млн. тонн. Головною нафтовою базою залишиться західно-сибірська нафтогазоносна провінція. Будуть сформован нові центри нафтової промисловості в Східному Сибіру і Республіці Саха (Якутія) видобуток до 50 млн. т в 2015 році; на шельфі острова Сахалін (25–26 млн. т), в Баренцевом морі і російському секторі Каспійського моря. Збільшиться видобуток нафти в Тімано-печорськой провінції.
Потужності магістральних нафтопроводів і морських терміналів для експорту і транзиту нафти з Росії за межі СНД здатні зрости до 2015-го в 1,5 рази в порівнянні з сьогоднішнім рівнем. Це дозволить реалізувати до зазначеного терміну перспективні об'єми експорту нафти в далеке зарубіжжя: приблизно по 70 млн. т по західному і північно-західному напрямах; близько 130 млн. т по чорноморсько-каспійському напряму; близько 80 млн. т по східному напряму; до 25 млн. т по північному напряму.
До 2015 року видобуток газу в Росії може досягти 740 млрд. куб. м, а експорт – 290 млрд. куб. м. Видобування газу в Західному Сибіру стабілізується, тому весь приріст буде забезпечений за рахунок введення в експлуатацію нових родовищ Східного Сибіру і Далекого Сходу, шельфу північних далекосхідних морів. Значні запаси і перспективні ресурси природного газу Східного Сибіру і Далекого Сходу теоретично дозволяють сформувати в даному регіоні нові центри газодобування. [44]
Російська держкомпанія "Роснефть" завершила розвідку двох родовищ нафти в Алжирі і тепер має намір інвестувати в їх розробку 1,3 млрд. доларів сумісно з компанією "Стройтрансгаз". підтверджені запаси нафти в цій країн складають 1,5 млрд. тонн, а газу — 4,5 трлн. кубометрів. [45]
Росія в атомній енергетиці
Експерти в області атомної енергетики передрікають Росії лідерство на світовому ядерному ринку. На конференції "Ядерний паливний цикл 2006" в Гонконзі представники цілого ряду найбільших світових держав висловилися на користь активної співпраці з Росією в області ядерно енергетики.
Джин Кларк, глава транснаціональної корпорації Tradetech, заявив, що настав, нарешті, час, коли Росія може "стати не тільки учасником, але лідером світового ядерного ринку". За словами Кларка, ринок давно цього чекає.
Курт Шрайдер, директор провідної європейської компанії в атомній галузі RWE-NUKEM, заявив про намір співробітничати з Росією "в реалізац планів з розвитку атомної енергетики". Такий намір виник у європейських ядерників після виступу глави Росатома Сергія Кирієнка, в якому той намітив основні позитивні тенденції в розвитку галузі на території Росії.
До числа цих тенденцій входить, зокрема, повне заперечення приватизації в секторі ядерної промисловості, який стане, за словами Кирієнко, на 100% державним. Навіть ті ділянки галузі, які раніше були приватизовані, будуть знов повернені під управління держави. Для забезпечення цього буде створена крупна державна компанія.
Курта Шрайдера особливо порадувала та частина доповіді Кирієнко, в якій мовилося про необхідність консолідації учасників ринку атомної енергетики. "Що мені особливо сподобалося в російській доповіді - це підкреслення того факту, що ми повинні працювати разом, глобально, у тому числі і в реалізац Кіотського протоколу і задоволення попиту на електроенергію в світі", - сказав Шрайдер.
Співпраця з Росією, за словами представника RWE-NUKEM, представляється особливо перспективною в світлі того, що вона – єдина країна окрім Франції, в якій відбувається замкнутий ядерний цикл.
Росія пускає коріння в економіці західних країн набагато швидше, ніж Захід знаходить альтернативні джерела постачань енергоносіїв, - вважає Микола Петров, аналітик Московського Центру Карнегі.
Сьогодн 70% викопних енергетичних ресурсів знаходяться в нестабільних країнах Близького Сходу, в Росії, в Середній Азії і в Африці. За всіма прогнозами, поки виходить так, що в найближчі 25 років частка поновлюваної і атомної енергії скоріше зменшуватиметься, ніж збільшуватиметься. Імпорт до Європи нафти і газу до 2030 року зросте: нафти - з нинішніх 75% до 90%, газу - приблизно з 50% до 80%. [46]
Необхідно відзначити, що хоча Франція і є країною, в якій відбувається замкнутий ядерний цикл, але практика останніх років довела, що Франція не надійним розробником та будівником АЕС. Так французька група AREVA (франко-німецький альянс) виграла тендер на будівництво енергоблоку з реактором третього покоління EPR-1600 – «Олкілуото-3» в Фінляндії. Але через відставання від графіку будівництва буде введений в експлуатацію на два роки пізніше запланованої дати (2009 рік). Збитки від затримки будівництва досі не визначені, але сягнуть мінімум кілька десятків млн. євро.
Як стверджується в доповідях «Грінпіс», фахівці AREVA не змогли забезпечити контроль за якістю зварювальних швів на корпусі реактора, що потягло за собою додаткові об’єми робіт з їх усунення. Також виявлено брак при будівництві фундаменту.
Аналіз дій, які вживали групою AREVA в 2006 році показав, що AREVA справляються з труднощами, що виникають шляхом скорочення видатків на будівництво – при цьому всі труднощі і ускладнення залишаються невиявленими не вирішеними. На практиці це ставить під сумнів надійність та безпеку ядерно установки і примушує фінську сторону замислитися про доцільність реалізац проекту.
Також, у 2006 році Україна порушила питання про повторне проведення тендеру на будівництво нового саркофагу над ЧАЕС. Причиною недовіри стала діяльність компанії «Framatome ANP», яка входить до групи AREVA. Помилки «Framatome ANP» при створенні другого ядерного сховища на ЧАЕС привели до 7-річного відставання від графіку, замість 2003 року ядерне сховище буде запущене не раніше 2010 року, а на усунення недоліків французи запросили 85 мільйонів доларів. [47]
Ще одна країна – США, яка володіє потужними ядерними технологіями мала тривалу перерву в будівництві реакторів за американськими технологіями у всьому світі. Останній атомний блок в США був пущений в травн 1996 року. Більше того, жодна з американських компаній до цих пір не подала заявки на будівництво хоч би одного нового блоку. Деякі американські фірми купують устаткування для АЕС навіть в Японії! США не побудували жодного реактора за останні десять років. [48]
РОЗДІЛ ІІ
ГОЛОВНІ ФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ США
2.1. Геополітичні плани США
На початку ХХ століття коли США почали перетворюватися в одну з ведучих держав світу, ідеологи американського гегемонізму заявили про зазіхання США на панування у всьому світі.
Історик Б. Адамс ще в 1901 році в статті "Нова індустріальна революція" писав, що здійснення планів американського світового панування вимага насамперед встановлення гегемонії і контролю над Євразійським континентом. Адамс безапеляційно заявляв, що "у світі немає місця двом центрам багатства й імперії. Один організм повинний перемогти і знищити інші ... американці повинні зрозуміти, що це буде війна не на життя, а на смерть - боротьба вже не проти окремої нації, але проти цілого континенту". Таким чином США вже з початку ХХ століття розглядали всі інші держави та їх народи як такі, що підлягають тотальному знищенню.
Продовжуючи традиції Адамса й інших ідеологів американського гегемонізму, у 80-і роки XX століття Р. Кохейн і Дж. Най розробили теорію “гегемонічної стабільності”. Під гегемонією Кохейн розумів такий порядок міжнародних відносин, коли одна держава - зрозуміло, Сполучені Штати – “є досить сильною, щоб затверджувати основн правила, які регулюють міждержавні відносини, і має волю діяти таким чином”. Однак у той час на шляху до жаданої світової гегемонії США стояли СРСР і його союзники. Після поразки СРСР у “холодній війні” почався перегляд американського зовнішньополітичного курсу, орієнтованого раніше на стратегію геополітичного “стримування”.
Нову стратегію, у якій США виступили з відвертими претензіями на світове панування, одними з перших, як і випливало очікувати, озвучили Г. Кіссінджер і 3. Бжезинській. Кіссінджер заявив, що після "холодної війни" США залишилися "єдиною наддержавою, яка має можливість втручання в будь-якій частині земної кулі ". Колишній американський держсекретар, щоправда, говорив і про складності, які стоять на шляху американського панування у світ .
Сучасн американські політики йдуть у своїх висновках ще далі. Так, приміром , координатор від США в Комітеті НАТО по Східній Європі і Росії А. Страус у 1997 році опублікував на сторінках журналу "Поліс" статтю , у якій заявляв про однополярний світ як про факт, що здійснився. Страус навіть стверджував , що однополярність є "кінцевою крапкою еволюції", а настання епохи однополярного світу просто "відзначено печаткою неминучості" - гегемонії США.
Йому вторить інший відомий американський політолог Т. Грэхем, який заявив недавно: У США просто немає суперників по всіх параметрах влади - військовому , економічному, фінансовому, культурному - і таких не видно навіть на обрії. У результаті можливості США формувати мінливий світовий порядок величезні як ніколи”.
У сучасних геополітичних умовах американські політики піддалися спокус використовувати у своїх корисливих, кланових інтересах об'єктивні тенденц глобалізації. На такому тлі досить показово, що лінія на встановлення американської гегемонії на планеті не залежить від того, хто знаходиться в даний момент у Білому домі: демократи або республіканці. Це - консолідована стратегія всієї американської еліти, яка увірувала у своє право безконтрольно розпоряджатися долями інших народів і держав.
Така сумна омана привела до того, що в останні десятиріччя розвиток людства став вкрай однобоким. Досвід показує, що система устрою світу, пропонована Сполученими Штатами, заснована на волаючій соціальній і національній нерівності. Така система свідомо приречена на крах. Однак американці, схоже, вже мають свій рецепт подолання протесту мільйонів “нових пролетарів”, принижених і ображених. Так, відомий гарвардський економіст Т. Фрідман, приміром , пропонує вирішити цю проблему просто, без зайвих сентиментів: світ повинний бути укріплений “наявністю американської моці і бажанням Америки використовувати цю міць проти тих, хто став би загрожувати систем глобалізації... Невидима рука ринку ніколи не буде працювати без невидимого кулака”.
Сьогодн цей кулак, однак, добре видний усім. У військовій області він загрожу непокірливим величезною міццю НАТО. У фінансовій - грозить борговим зашморгом з боку Міжнародного валютного фонду і Всесвітнього банку. Використовуючи ц міжнародні структури як знаряддя своєї експансіоністської політики, США навіть Організацію Об'єднаних Націй намагаються перетворити в один з інститутів власної гегемонії, в інструмент “глобалізації по-американськи”.
Криза ООН, підрив основних принципів міжнародного права, зокрема - принципів державного суверенітету, непорушності кордонів і невтручання у внутрішні справи держав, - такі перші злі плоди побудови світу за США. Два факти недавньо світової історії: агресія проти Іраку і Югославії недвозначно свідчать про те, у якому небезпечному напрямку будуть і далі розвиватися події на міжнародній арені, якщо світ піде на поводі в американських ідеологів глобалізму.
Показово, що навіть у самих США далеко не всі перебувають у захваті від планів здійснення глобалізації по-американськи”. Від ілюзій, зв'язаних з втіленням у життя цього задуму, застерігає, зокрема, впливовий політолог К.Уолтц у своїй статт Глобалізація й американська міць”.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
