Дипломная работа: Арабські країни після ІІ світової війни
Країна була мала, бідна, економічно відстала. Соціальну напругу створювала конкуренцію між вреями із африканських та азійських країн (сефардами) та репатріантами із Західної та Східної Європи (ашкеназі). Приріст населення серед сафардів був значно більшим, але ашкеназі домінували в уряді та адміністративних органах. До 1974 р. всі прем’єр-міністри та президент Ізраїлю були ашкеназі, походили з України, Білорусії, Польщі та Росії. Все це викликало соціальну напругу в країні.
Пішов процес відродження івриту, щоб прискорити інтеграцію репатріантів. У 1953 р. було створено Академію івриту.
У перші роки незалежності економіка країни трималася, головним чином завдяки зарубіжним фінансовим вливанням. Міжнародні єврейські організації надавали Тель-Авіву щорічні субсидії в 250 млн. дол. Німеччина в 1953 р. почала виплачувати зраїльтянам значну фінансову допомогу, як компенсації за геноцид євреїв нацистами. За 1948 - 1952 р.р. Ізраїль отримав величезну суму допомоги 2,5 млн. дол. Навколишнє оточення Ізраїлю створювало свої проблеми, торгівля не розвивалася, нафти немає і т.д.
Після смерт першого президента країни Х. Вейцмана в 1952 р. його наступником став Іухак Бен-Цв (1874-1963), який перебував на цьому посту до 1963 р. У грудні 1953 р. прем’єр-міністру Д. Бен-Гуріону прийшлося піти у відставку через релігійні суперечки між партіями, що до освіти і служби жінок в армії та через різке погіршення міжнародного іміджу країни, коли відбулося масове вбивство ізраїльськими солдатами мирних жителів Йорданії. Через два роки він повернувся, а вже назрівав новий конфлікт з єгиптянами.
У 1963 р. наступним керівником Ізраїльського уряду став Леві Єшкол (1895-1969), що перебував на цьому посту до самої смерті. Політика його кабінету була поміркованою, він покращив відносини з СРСР, мирними вони були з Каїром, напруженими з Сирією та Йорданією. Значного розвитку набуло сільське господарство, Ізраїль уже навіть вивозив цитрусові, банани, бавовну, виноград, фрукти, яйця та молочні продукти.
Протягом 1950-1969 рр. обсяги індустріального розвитку країни збільшилися в 5 разів. Левову частку експорту складала продукція, що вимагала високоточної праці або ж виняткового професійного вміння. Так, наприклад у 1966 р. вартість експорту оброблених брильянтів склала 35,5% прибутку від вивозу товарів за кордон. У 1950 - 1972 рр. приріст ВНП Ізраїлю складав по 10% щороку, уряд подолав безробіття. У 1953 роц в країні було 10% безробітних, а 1967 р. лише 7% ізраїльтяни не мали постійного місця роботи.
Великими були успіхи Ізраїлю в сфері освіти та розвитку науки. У 1949 р. в країні існувало два університети в яких навчалося 1600 студентів, до 1973 р. кількість університетів досягла семи, а кількість студентів збільшилася до 47 тис. На освіту виділялося 7% ВНП щороку. З’явилося приватне машинобудування, дослідження в багатьох галузях науки і техніки, в т. ч. ядерної фізики, створено власну атомну бомбу в науково-дослідному центрі Дімона в пустелі Негев. З 1965 р. у країні функціонувало телебачення, в 1975 р. Ізраїль посів 2 місце в освіті за кількістю публікованих на одну особу книжок.
Важливе місце в соціальній політиці уряду приділялося збереження пам’яті про жертви світового врейства, понесені під час Другої світової війни. У 1953 р. в країні створено нститут вивчення Голокосту "Яд Вашем". У 1960 р. в Аргентин зраїльтяни викрали нацистського злочинця Адольфа Ейхмана, судили його в Єрусалимі і за вироком суду повісили.
Арабо-Ізраїльське протистояння заставляло уряд дбати про оборону. Після Суецького конфлікту головним постачальником зброї для Ізраїлю стала Франція - реактивні винищувачі "Містер". У 1962 р. США продали Тель-Авіву ракети "Хок", в 1964 р. Західна Німеччина експортувала ізраїльтянам модернізовані італійцями американські танки "Паттон". А в 1966 р. Тель-Авів одержав американські штурмовики "Скайхок". У 80-х роках Ізраїль почав випускати власну високотехнологічну техніку: літаки, ракети, танки.
Війна 1967 р. радикально змінила міжнародне становище Ізраїлю. Дипломатичні відносини розірвали вс комуністичні країни (крім Румунії). На озброєння витрачалося 6 млрд. дол. ., хоча економіка розвивалася досить добре, а ВНП в перерахунку на душу населення зріс з 1 тис. дол. в 1967 р. до 2800 дол. у 1973 р.
Після смерті Л. Єшкола наступним Ізраїльським прем’єром стала жінка Голда Меїр (1898-1978). Це був диний блок робітничих партій - Коаліція праці (МААРАХ), який утворив уряд. Противники уряду з правого табору створили в 1973 р. коаліцію під назвою "Лікуд" (об’єднання), головну роль в "Лікуді" відігравала партія "Херут". У наступні роки саме "Лікуд" зумів усунути від влади “робітнич уряди.
Наступна арабо-ізраїльська війна 1973 р. поставила перед ізраїльським суспільством складну дилему. Населення почало розуміти безперспективність протистояння, витрати значних коштів, погіршення міжнародного іміджу країни. На виборах 1973 р. Коаліція праці отримала 51% голосів і вину за війну поклали на міністра оборони М. Даяна та прем’єра Г. Меїр. Обоє змушені були піти у відставку.
Новим керівником уряду став представник МААРАХ Іцхак Рабин (1922-1995). перший лідер Ізраїлю, який народився в Палестині. На оборону уряд виділив 40% бюджету. У 1975 р. Ізраїль став асоційованим членом ЄЕС. На виборах 1977 р. переміг блок Лікуд.43 депутатських місця в союзі з дрібними партіями сформував різношерстний уряд, який очолив колишній керівник терористичного угрупування "Ігрун цвай леумі" Менахем Бегін. (1913-1992). головним дипломатичним успіхом уряду було укладення Кемп-Девідської мирної угоди з Єгиптом і обмін посольствами. Успіх Ізраїлю: країна позбулася війни, із найсильнішим з арабських сусідів, але водночас пересварила між собою майже всі арабські держави.
У 80-х роках кризу в економіці довелося загальмувати, цьому сприяли падіння цін на нафту та зростання фінансової допомоги з боку США. Вашингтон передав Тель-Авіву 1,8 млн. дол. а в 1983 р. вже 2,5 млн. дол. сприяла цьому і громадянська війна в Лівані. Коли центри підприємницької та фінансової активності почали переміщуватись з Лівану до Ізраїлю.
У самому Ізраїл продовжується розбудова єврейських поселень на окупованих арабських територіях, де вже мешкало 25 тис. поселенців. Посилилися релігійні ортодокси: за неробочу суботу між ними і прихильниками світського шляху у розвитку країни доходило до сутичок.
Значне обурення в Ізраїльському суспільстві викликали ексцеси, яких допускали військові під час Ліванської війни, особливо після вбивства мирних поселенців у таборах Сабра Шатила християнами.250 тис. демонстрація 25 вересня 1982 р. на вулицях Тель-Авіва звинуватила в цьому міністра оборони А. Шарона, відбулися сутички з прихильниками “Лікуда".
У 80-х роках у Ізраїлі були коаліційні уряди, які почергово очолювали Іцхак Шамір та Шимон Перес. Але уряди виявилися безсильними перед фінансовою катастрофою. Інфляція склала 400%, зовнішній борг сягнув 23 млрд. дол., торговий дефіцит 4 млрд. дол., зростало безробіття. Почалося закриття нерентабельних підприємств, скорочувалися бюджетні видатки, заморожено зарплату, встановлено фіксований курс шекеля. У кінці 80-х р. інфляція знизилася до 20%. Ізраїль почав продавати зброю власного виробництва - збудовані на основі викрадених креслень французького "Міража", винищувачі "Квір" (Орел) та ракети "Габріель". В окремі роки країна продавала зброю на мільярд дол. .: Колумбії, Еквадору, Заїру навіть Ірану.
Міжнародне становище Ізраїлю в кінці 80-х р. серйозно ускладнилося через два шпигунських скандали. Керівник Ізраїльського дослідного центру, який виїхав до Великобританії, на прес-конференції заявив. Що Ізраїль вже 20 років волод ядерною зброєю, це був Мордехай Вануну, потім у Ізраїлі його засудили до довічного ув’язнення, а американський розвідник теж засуджений до довічного ув’язнення передавав ізраїльтянам таємну інформацію, отже шпигував Тель-Авів за своїм найголовнішим союзником.
У 90-х р. коаліція правих та робітничих партій розпалася. Причиною стало ставлення до Палестинської проблеми МААРАХ. Схилялись до концепції "мир в обмін на землю", а праві відстоювали концепцію "мир в обмін на мир" кардинально не погоджувались віддати окуповані арабські території, адже репатріантам з СРСР, яких у 1990-1991 рр. прибуло 330 тис. потрібна була земля.
Вибори червня 1992 р. показали, що МААРАХ зміг повернути собі довіру населення і прем’єром став Іцхак Рабин. Покращилася економічне становище, Вашингтон щороку виділяв Тель-Авіву 3 млрд. дол., почалося врегулювання відносин з Палестинцями. Після проведення в Норвегії таємних переговорів торік в Вашингтоні 13 вересня 1993 р. було підписано угоду про поетапне створення Палестинської автономії на частин окупованої території. За це дипломатичні відносини з Ізраїлем відновила Росія, КНДР, Ватикан та кілька арабських держав. У липні 1994 р. у Сектор Газа зміг повернутися Я. Арафат. Але Ізраїль зберігав на Західному березі Йордану контроль над військовими об’єктами та 144 європейськими поселеннями, в яких проживало майже 150 тис. осіб.
Арабо-ізраїльське непорозуміння викликало спротив як серед радикалів з арабського табору так серед Ізраїльських екстремістів. Під час великого мітингу в Тель-Авіві 4 листопада 1995 р. ізраїльський студент - юрист із радикально - екстремістського угрупування вбив прем’єра І. Рабина. Пост керівника уряду зайняв Ш. Перес. До законодавства було внесено зміни згідно з якими з 1996 р. ізраїльський прем’єр почав обиратися шляхом прямих виборів.
У другій пол. .90-х років та на поч. ХХІ ст. прем’єрами були лідер “Лікуду" Беньямін Нетаньяху. (1949 р. н), Єгуд Барак (1942 р. н), військовий та з 2000 р.А. Шарон. Посилилися релігійні протиріччя, виступи ортодоксів іудаїзму у 2000 р. почалася “друга нтифада” палестинців, але Шарон був змушений піти на угоду з палестинцями в 2004 р. - початку 2005 р. особливо після смерті лідера ОВП Я. Арафата у листопаді 2004 р. та обрання на цей пост поміркованого Махмуда Аббаса. Почалося поступове виведення військ з території палестинської автономії.
Економіка сучасного Ізраїлю демонструє стабільність, однак слід зважити на той факт, що порівняно з іншими країнами світу Ізраїль користується найбільшими обсягами припливу зовнішнього капіталу. В технічному плані країна давно випередила багато розвинутих держав. Ізраїль є одним з розвинутих лідерів у галуз комп’ютерного програмування, біотехнологій, розвитку альтернативних галузей економіки. Винятково високим є в Ізраїлі рівень життя. В перерахунку на одну особу ВНП країни складає в середньому 14 - 15 тис. доларів на рік.
У соціальному плані країна є унікальною через химерне поєднання в єдиній державі кількох моделей розвитку, світської та ортодоксально-релігійної. Двома полярними символами суспільного розвитку сучасного Ізраїлю може слугувати релігійн ортодокси, які по суботах закладають каміння в автомобілі, що їздять Єрусалимом, незважаючи на шабат, та Дана Інтернешнл - ізраїльський трансвестит Ярон Коян, який здобув в 1998 році Гран-прі на міжнародному конкурсі пісн Євробачення в Бірмінгемі.
Головною проблемою Ізраїлю є Палестинське питання. Лише після справедливого вирішення цієї пекучо проблеми можна очікувати реалізації всіх потенційних можливостей розвитку Ізраїльського суспільства.
Використана література
1. Агабабян В. Проблемы истории Западной Сахары. // ВИ - 2005 - № 3.
2. Ахмедов В. Бушар Асад. - преемственость ради реформ. // Восток - 2004-№3.
3. Беляев М., Примаков Е. Египет: время президента Насера. М., 1974.
4. Ближний Восток на пороге ХХІ века. // Азия и Африка с. - 1997-№4.
5. Борисов А.Б. Арабский мир: прошлое и настоящие. М., 2002.
6. В. Киселев, Марака Рами (Палестина). Перспективы урегулирования палестино-израильского конфликта. // Азия и Африка с. - 2005 - №3.
7. Васильев А. Исламский экстремизм как выражение кризиса мусульманской цивилизации. // Азия и Африка с. - 2003-№5.
8. Васильев Л.С. История Востока.М., 1994-1998. Т.1-2.
9. Демченко П. Шесть дней и чверть века. // Азия и Африка с. - 1992 - № 6.
10. Египет.40 лет революции. // Азия и Африка с. - 1992 - № 7.
11. Егорин А.З. Современная Ливия.М., 1996.
12. Жак Сапир. Вторая иракская война и франко-американские отношения. // Восток - 2004-№ 3.
13. История Алжира в новое и новейшее время. - М., 1992.
14. История Ливии в новое и новейшее время. - М., 1992.
15. Киселев В. Арабо-израильский конфликт и палестинский вопрос. // Азия и Африка с. - 1993-№ 8,9.
16. Киселев В. Ближний Восток. Долгая дорога к миру. // Азия и Африка с. - 2000-№ 5, 6,7.
17. Князев А.Г. Египет после Насера (1970-1981). - М., 1986.
18. Козицький А.М. Новітня Істрія Азії та Африки. Львів, 2004.
19. Концельман Г. Ясир Арафат. Ростов-на-Дону, 1997.
20. Косач Г. Новые документы АВП РФ по истории ближне-восточного конфликта 1947-1967 гг. // Нин. ист. - 2004-№ 5.
21. Кудрявцев А. "Братья мусульмане". // Азия и Африка с. - 1998 - № 11.
22. Кузнецов Д. Арабо-израильский конфликт и французское общественное мнение // Восток - 2004-№ 2.
23. Ланда Р. Ахмед Массали Хадж (Алжир ХХ в). // ВИ - 2005 - № 3.
24. Ланда Р. Фархад Аббас. // ВИ - 2004 - № 9.
25. Маршруты "Дорожной карты" Палестино-израильский конфликт. // Азия и Африка с. - 2003 - № 12.
26. Наринский М. Советский Союз и Суэцкий кризис. 1956 года. Новые данные. // Нин. ист. - 2004 - № 2.
27. Новейшая история арабских стран Азии. 1917-1985 гг. М., 1988.
28. Новейшая история арабских стран Африки. 1917-1985 гг. М., 1990.
29. Новейшая история стран Азии и Африки ХХ век. 1945-2000 гг. Под ред. д. и. н. А.М. Родриглеса. М., Владос. 2001, Т.3.
30. Новейшая история стран Азии и Африки ХХ век. 1945-200о гг. Под ред. д. и. н. А.М. Родригеса. М., Владос. 2001, Т.3.
31. Попов В. Исламский фактор в мировой политике. // Азия и Африка с. - 2004 - № 1.
32. Пырлин Е. Ближевосточный узел: как все завязывалось // Восток -2000-№5.
33. Ражбадинов М. Эгипет 1990-х годов: политика государства в отношении исламских движений. // Восток - 2004 - № 4.
34. Региональная безопасность Ирак: война и ее последствий. // Азия и Африка с. - 2003-№5.
35. Румянцов В.И. Тунисская Республика. - М., 1992.
36. Сайранян Б. Ирак. Звезда и жизнь диктатора. // Азия и Африка с. - 1994-№1-4.
37. Сайранян Б. Ясир Арафат - политический портрет. // Азия и Африка с. - 1998-№10.
38. Сергієнко М. Новітня Істрія Азії і Африки. (1918-2000 рр.). Суми, 2000.
39. Смиронов А. Арабо-израильские войны. - М., 2003.
40. Стрижов Ю. Советский Союз внес весомый вклад в создание государства Израиль. // Азия и Африка с. - 1998- 5.
41. Шмелева Т. Мухаммед Хосни Мубарак. // Азия и Африка с. - 2003 - № 8.
