Дипломная работа: Анархізм в Росії: теорія та практика
У своїх працях П.Прудон обстоював такий суспільний лад, який базувався б на взаємній співпрац всіх членів суспільства з гарантованою свободою людської особистості. Його деал – суспільна асоціація дрібних власників, які мали б рівну за розмірами власність, яка була найважливішою умовою свободи особи. Теоретик критикував як капіталістичне, так і комуністичне суспільство, оскільки розробив "третю формулу" – синтез спільності та власності. Цей "ідеальний" стан науковець визначив як анархія: "Анархия – отсутствие господина, суверена… свобода есть анархия… Высшая степень совершенства заключается в соидинении порядка с анархией" [38,с.35].
П.Прудон заперечував будь-яку державність як основне суспільне зло, не схвалював ідею класової та політичної боротьби. Він критикував систему парламентаризму, оскільки в його розумінні вона була осередком політичної боротьби. На його думку, парламентська система мала ряд недоліків: по-перше, представництво суперечить ідеї суверенності, оскільки рішення парламенту не є виявом ц суверенності; по-друге, парламентська демократія є тільки математичною більшістю, оскільки не враховуються інтереси меншості та окремого індивіда.
На думку П.Прудона, треба повалити буржуазну державу, ліквідувати центризм загальнонаціональну владу, але ліквідація державного апарату не має привести до ліквідації права та свавілля. Натомість П.Прудон висунув ідею федералізму. У його розумінні федерація повинна складатись із сукупності самостійних територіальних одиниць, пов'язаних між собою взаємовигідними та рівноправними договірними відносинами. Такі територіальні одиниці можуть утворювати будь-як групи населення: раси, національності, міста тощо. По суті, федерація П.Прудона комунальний устрій.
Організація суспільства на принципах комунального устрою повинна мати "аполітичний" характер, і не передбачати поділу на володарів та підлеглих. Він так, визначав статус окремої комуни: кожна комуна має право на самоврядування, адміністрацію, збір податків, розпорядження власністю та своїми податками. Вона має право мати свою поліцію, національну гвардію (армію), призначати суддів, мати газети, банки. Крім економічно самостійності кожна комуна має право видавати свої закони і навіть мати власну релігію. Тобто, по суті, кожна комуна є практично суверенною.
Замість політики в управлінні комунами з'являється наукова організація суспільства, де законодавча влада має належати лише розуму. Зокрема, "законодавча влада належить лише розуму, який методично визнаний та доведений", оскільки "правда законність не залежать від нашої згоди, так само як і математична істина" [38,с.78]. Для пізнання та розуміння управління необхідні розмірковування та навчання. Виконавча влада у комунах належить народу як охоронцю закону.
Головним джерелом суспільних бід та конфліктів П.Прудон вважав гроші, які, за його словами, дають змогу не працювати та мати доходи за рахунок доходів з праці інших. Звідси його дея "банку обміну" – обмін товарами за посередництвом спеціальної інституції, яка буде надавати робітникам "марки праці" для обміну та буде надавати безвідсотковий кредит потрібною продукцією. Мислитель стверджував, що будь-яка власність, яка не здобута власною працею – крадіжка.
Тобто, у розумінні П.Прудона справедливий лад мав базуватись на самоврядуванн робітничих груп. Цей лад не заперечував приватної власності, оскільки власність елемент свободи.
П.Прудон створив концепцію "мютюелізму" (взаємності послуг, якої можна досягти переконанням). Мютюелізм – це система рівноваги між рівними силами, де кожній силі забезпечено однакові права за умови виконання однакових обов'язків. Відносини між рівностатусними суб'єктами мають грунтуватись на обміні послугами за певні послуги. На думку П.Прудона, усі суспільні зміни мали відбуватись еволюційним шляхом: "якщо піднялись ідеї, каміння бруківки підніметься саме " [75, с.129].
Саме Прудон був автором вислову, який згодом став крилатим –
"Анархія – мати порядку!". Порядок він розглядав як необхідність та бажання змін. "Мати" в сенсі предтеча, передумова майбутнього об'єднання вільних людей за принципом об'єднання професійних груп, родових чи мистецьких угруповань. Ці об'єднання і утворять нації за новим принципом.
Свободу мислитель розумів з одного боку, як вроджену властивість людської природи, з іншого як постійну мету розвитку людини. Розвиток цей є постійним, оскільки людська свідомість розвивається також постійно. Дуалізм цього явища зумовлений подвійністю самої людини, яка одночасно є істотою індивідуальною, і водночас суспільною, оскільки людина є людиною лише в суспільстві. Забезпечення свободи є тим чинником, що пов'язує особу та суспільство. Свобода у розумінні П.Прудона нтегральною, оскільки не можна посягнути на свободу взагалі, не порушуючи свободи окремих індивідів, тобто порушуючи свободу окремих індивідів порушується свобода взагалі. Тому, за Прудоном, анархія – це не абсолютна свобода діяльності – вона несе в собі почуття нерозривного зв'язку власно свободи та свободою інших осіб. Свобода полягає у її взаємному забезпеченні та дотримані індивідами.
На російську політичну та правову думку праці П.Прудона мали грандіозний вплив, оскільки він розробив цілу концепцію перебудови суспільства. Нове суспільство в своїй основ носило "справедливий" порядок, який теоретично виключав використання людини людиною, людини державою чи владою. Такі ідеї надихали молодих революціонерів, які виросли в "поліцейсько-жандармському суспільстві", які бачили "невігластво" власного народу та хотіли змін. Дані іде сприяли якісному розвитку думок та теорій.
Так, О.І.Герцен з захопленням відреагував на вихід перших праць П.Прудона. Він навіть під час еміграції у 1847 р. входив до парижського гуртка анархістів, згодом входив до складу редакційної групи анархістської газети [38,с.42].
В 40-50х роках XIX ст. елементи анархістських ідей простежуються у О.І.Герцена, петрашевців, інших представників революційно-демократичного напрямку. В цей час теорію анархізму розвивають М.Штірнер, П.Прудон. За наступних два десятиліття ідеологія анархізму придбала ще більше прихильників, але як масовий революційний рух анархізм оформився почав відігравати певну роль тільки в системі суспільно-політичних поглядів народників в 70-х роках XIX ст., під впливом ідей М.О.Бакуніна.
Колективістська теорія анархізму.
Михайло Олександрович Бакунін (1814-1876 рр.) – основоположник нового напряму в анархізмі – колективістського чи анархо-колективізму.
Визначальний вплив на формування бакунінської теорії мали філософія Г.Гегеля, згодом доктрина П.Прудона та марксизм.
М.О.Бакунін представник російської політично правової та філософської думки. Народився М.О.Бакунін в Тверській губернії в дворянській родині. Після закінчення військового училища їде до Москви, щоб викладати математику та готуватися до діяльності професора філософії.
У 1840 р. Бакунін залишає Росію та їде на навчання до Берліну, де одразу долучився до участі у революційних гуртках. У 1842 р. був помічений царською "охранкою" та переїздить до Цюриху. Тут він познайомився з німецьким мислителем Вейтлінгом. Через публікацію статей в газеті "Швейцер республіканер", які підтримували думки Вейтлінга, швейцарська поліція стала характеризувати Бакуніна як прихильника ідей мислителя. Швейцарський уряд звернувся до царського уряду з відозвою про обвинувачення проти Бакуніна. Так, М.Бакунін був змушений емігрувати, втративши дворянський титул та заочно засуджений на заслання до Сибіру. Бакунін не підкорився урядовому наказу і поїхав у Париж . Даний вирок створив Бакуніну репутацію революціонера. У Парижі Бакунін познайомився з Ж.Санд, П.Прудоном, Л.Бланом, К.Марксом.
Після революційних подій 1848-1849 рр. Бакунін був заарештований та засуджений до смертної кари, але вирок був замінений довічним поселенням. Покарання відбував в Ольмюці, згодом в Петропавлівській фортеці. У 1857 р. був відправлений до Сибіру звідки у 1861 р. втік до Лондона. Брав участь у Польському повстанн 1863 р.. Побував в Італії, Сша.
Помер М.Бакунін 1 липня 1876 р. в Берліні, де і був похований [32,с.25-29].
Свої погляди на державу та право, свою концепцію анархізму виклав у працях: "Бог і держава" (1871), "Держава та анархія" (1873), "Кнуто-германська імперія та соціальна революція" (1871).
М.Бакунін основний противник К.Маркса у I Інтернаціоналі, власне їхній конфлікт став однією з причин розколу у I Інтернаціоналі. Внаслідок розколу відбулось утворення анархічного крила в Інтернаціоналі – "Міжнародного альянсу соціалістично демократії" [38,с.117].
Мислитель на початку 60-х років XIX ст. формує власну концепцію, основним постулатом якої були абсолютна свобода особи, знищення держави, приватної власності, натомість основою суспільних змін ставала колективна форма власності заснована на традиціях російської общини. На відміну від теорії М.Штірнера та П.Прудона, для теорії М.Бакуніна притаманна революційна спрямованість ідей.
М.Бакунін намагався здійснити в Росії соціальну революцію, яка стала б каталізатором повалення держави, оскільки в його розумінні держава – джерело соціально нерівності: "Мы обявляем себя врагами всякой правительственой, государственой власти... и думаем, что народ может быть только тогда счаслив, свободен, когда... он сам создаст свою жизнь" [9,с.525].
Також необхідно виділити цілий ряд принципів анархізму, які знайшли відображення в теор М.Бакуніна: заперечення державної форми організації суспільства, індивідуалізм, федералізм, заперечення парламентаризму, аполітизм. М.Бакунін вважав, що основою будь-якої політичної чи соціальної організації має стати принцип "знизу верх" – принцип федералізму. Цей принцип мав втілюватись за допомогою встановлення автономії особистості та общини, які за допомогою договору можуть об'єднатись та створити міжнародну федерацію.
У своїй теор М.Бакунін стверджував, що соціальна революція – це світове явище, оскільки основною причиною революції є ступінь пригноблення робітників та людей прац (селян). Революція народжується з небажання цих прошарків жити в умовах пригноблення. В теорії соціальної революції особливе місце займала проблема бунту, який він розглядав як засіб повалення старого устрою. У теор М.Бакуніна поняття революції та бунту – тотожні, тобто бунт М.Бакунін характеризував як універсальний засіб спротиву проти будь-якого пригноблення. За допомогою бунту Бакунін намагався вплинути на селянську общину, яка на його думку ще "спала": "Главный недостаток делающий до сих пор невозможным всеобщее народное восстание в России, - это замкнутость общин и крестьянских миров" [9,с.522].
Але Бакунін зазначав, що незважаючи на замкнутість слов'янський народ на відміну від німецького має більшу схильність до антиетатизму та бунту, це проявилось сторично у спротиві Новгорода та Пскова проти московських царів, бунтах С.Разіна та Е.Пугачова. Бакунін намагався виділити основні причини, як спонукали людей до бунту: "И во всех этих чисто народных движениях мы находим ту же ненависть к государству, то же стремление к созданию вольно-общинного крестьянского мира" [9, с.332]. Бакунін розглядав общину як розширення роду в якій не було раба чи деспота, в якій всі були в рівних умовах. Єдиними суб'єктами, що порушували общинну гармонію були монарх, чиновники та розбійники. Якщо монарх стоїть над общиною, то розбійник може виступити навіть проти монарха, тобто, М.Бакунін визначав С.Разіна та Е.Пугачова як перших революціонерів, які змогли об'єднати селян у боротьбі за свободу. Бунт "человеческого индивида против всякой божественной и человеческой, коллективной и индивидуальной власти" Бакунін розглядав, як боротьбу за свободу [38,с.129].
Бакунін розглядав необхідність злиття селянських бунтів у "велику революцію", але поставала проблема замкнутості общини, яка вирішувалась за допомогою встановлення: "живой бунтовской связи революционной молодежи с разъединенными общинами" [9,с.517]. Під впливом ідей Бакуніна серед російської молоді зароджується ідея "ходіння в народ" з метою підготовки селянських виступів.
Іншим варіантом пропаганди анархічної ідеї, був план створення анархістської газети, яка в письмовій чи усній формі мала повідомляти на всю країну: "о всяком народном, крестъянском или фабричном бунте… для того чтобы наш работник не чуствовал себя одиноким" [9,с.523]. Всі ці принципи та ідеї на думку С.Н.Канева, мали планетарний характер [38,с.114].
Основною метою бунту за Бакуніним, було вирішення двох основних завдань: досягнення політично рівності за допомогою повалення авторитетів та держави та економічного завдання, оскільки економіка визначала політичні та духовні процеси. Рушійними силами усіх суспільних змін ставало селянство, яке може "розбудити" від сну розбійник-революціонер. Також для зародження народної революц М.Бакунін пропонував використати свободолюбивих козаків.
Ідея свободи у творчості М.Бакуніна формується в процесі полеміки з іншим ідеологом анархізму М.Штірнером, який протиставляв свободу власного "я" суспільству та державі. На думку М.Бакуніна, суспільство становить природне середовище буття особи, натомість її свобода порушується державою, тому досягнення повної свободи можливе шляхом ліквідації держави. У розумінні Бакуніна, будь-які штучні інституції чи перехідні форми держави у кінцевому підсумку завжди спричиняють порушення чи знищення свободи особи. Мислитель підкреслював принципову відмінність становища особи у суспільстві та державі. У державі панує право засноване на примусі, у суспільстві – традиція та звичай, а взаємодія індивідів базується на солідарності. При цьому форма держави не має принципового значення, тобто за будь-якого устрою (монархія, республіка) держава несе деспотизм та підпорядкування. Бакунін характеризував дею диктатури пролетаріату, як апарат керівництва привілейованої меншості. Тому, на думку Бакуніна, для народу не залишається нічого іншого, як знищити державу шляхом анархістської революції.
Розглядаючи перспективи майбутнього суспільного устрою, Бакунін особливу увагу приділя деї колективізму. Базуючись на твердженні, що людина є істота суспільна, він намагався окреслити майбутнє життя людей, яке він не мислить поза колективом. Отже, для Бакуніна колективізм є не тільки основним напрямком суспільно організації, але й стає найвищою моральною сферою, яка регулює життя як ндивіда, так і суспільства, що стає організацією солідарності індивідів, як однаково користуються всіма необхідними матеріальними благами. На думку М.Бакуніна, найбільшого розвитку суспільство досягає у розвитку індивідуального та колективного. На основі поєднання індивідуального та колективного М.Бакунін створив теорію – "колективної індивідуальності", під якою мислитель розумів народ вцілому, народ не розділений на класи [37,с.130].
Теорія Бакуніна активно втілювалась у життя під час Ліонського повстання у Франції 27 вересня 1870 р., оскільки мислитель був активним учасником цих подій. Під час виступів зачитувалась програма складена М.Бакуніним про скасування адміністративної та державної влади, про розпуск муніципальних організацій, які реорганізовувались у Комітет Порятунку Франції. Після початку заворушень влади міста досить швидко відновила порядок, отже спроба організувати "анархістську революцію" зазнала невдачі. Досить активно використовувалась теорія Бакуніна під час Іспанської революції 1873 р. Для цієї революції притаманна дея федералізму, ідея аполітизму [38,с.138].
Після хвил поразок Бакунін переосмислив деякі ключові положення власної теорії, він підтримав ідею тимчасової необхідності державних інституцій на початковому етапі революційних змін. У період співробітництва з С.Г.Нечаєвим розроблялись нові методи боротьби. У брошурі "Витоки революції" Бакунін визначав необхідність використання терористичних методів боротьби: "Яд, нож, петля! Революция все равно освящает в єтой борьбе" [38,с.140]. У боротьбі з державою використовувались обман, шантаж, хитрість це повністю виправдовувалось теорією. Пізніше ці думки були сформульовані у вигляді формули: "Дух разрушающий сть дух созидающий!" – це девіз усіх анархістів, що називали себе революціонерами.
В Росії досить багато гуртків з ентузіазмом сприйняли ідеї Бакуніна, а їхня діяльність стала базуватись на пропаганді ідей анархізму (гурток Долгушина). У гуртках поширювалась дея "ходіння в народ" з метою підготовки селянських бунтів та здійснення соціальної революції.
Синдикалістська теорія анархізму
Теорія анархо-синдикалізму близько стоїть до вчення М.Бакуніна. Це течія в робітничому русі, у якій пропагується відмова від партійно-політичної системи, а за основу у реорганізації суспільства береться профспілковий зразок організації, який переноситься на "загальнодержавний" рівень. Боротьба за політичне та економічне звільнення робітників має вестися революційними та автономними (звільненими від влади держави) синдикатами (від фр. syndicat - профспілка). Основні вимоги: ліквідація капіталістичної економіки, держави, знищення будь-якої влади над людьми, пропаганда бунту [12,с.2].
