Реферат: Місце України в глобалізаційних процесах

Таким чином, сучасна глобалістика не має і очевидно не ма­тиме в близькому майбутньому якогось єдиного напрямку. Ландшафт сучасної глобалістики створює ве­ликі методологічні проблеми. Як уже зазначалось, кожна з пара­дигм є орієнтованою на конкретну наукову дисципліну, а не на їх синтез. В останній період став помітним ефект інтерпарадиг-мальної рефлексії, що на основі якогось базового спільного концепту (ноосфера) зв'язує різні парадигми. Це вселяє надію на принципову можливість розробки інтегрованої парадигми глоба­лістики в майбутньому.

Зміст окремих напрямків ще залишається під тиском відпо­відних філософських доктрин: лібералізму, марксизму. Систем­ний комплексний підхід ще не набув статусу обов'язковості для всіх концепцій і парадигм. Більш того, існує певна цивілізаційна самоізольованість сучасних парадигм глобалістики, оскільки діапазон рефлексивної комунікації в сучасній глоба-лістиці є обмежений християнським світом, який є також поділеним. Тому включення до комунікації конкуруючих цивіліза­цій відкриває можливості для створення більш життєздатних систем глобалістики.

За своєю природою глобалістика — міждисциплінарна наука. Міждисциплінарний підхід повинен стати важливим методологі­чним принципом глобалістики. Сьогодні вже можемо говорити не тільки про формування загальних основ теорії глобалістики і про такі її основні напрями як економічна глобалістика, політич­на глобалістика, соціальна глобалістика, екологічна глобалістика, глобальна прогностика та інші. Намітилась тенденція посилення взаємозв'язку, єдності цих напрямів, що говорить про становлен­ня інтегрованої науки.

До межі XX і XXI століть ця наука стала вже «великою» нау­кою, бо великого значення набули соціальні світові замовлення на вивчення процесів, наслідків і загроз глобалізації розвитку і на пошук шляхів і механізмів управління процесами глобалізації.

Глобалізація світу і його розвитку реально стала головною проблемою в порядку денному людства на XXI століття. Небаче­ні раніше можливості, які відкриває глобалізація і смертельні за­грози, які вона в собі несе, — це органічно пов'язаний об'єкт до­сліджень цієї світової науки.

Тим більш важливим є сучасне визначення глобалістики, її пред­мета, об'єкта і методів, її змісту, її прикладної та прогностичної функції. До середини 90-х років XX століття, визначаючи суть гло­бальних проблем, дослідники стверджували, що до їх складу відно­сяться «проблеми, що виникають у результаті об'єктивного розвит­ку суспільства, які створюють загрози всьому людству і вимагають для свого вирішення об'єднаних зусиль всього світового співтова­риства». Тобто трактування глобальних проблем і глобалізації було обмеженим і, в головному негативним з боку загроз.

Про глобалізацію як нову небачену в історії людства можли­вість розвитку мало хто з дослідників говорив взагалі. За останні п'ять років ми бачимо гігантські масштаби розвитку глобалізації і глобальної інтеграції. Замовчувати глобалістику як науку вже не­можливо. Вона повинна стати одною з головних наук сучасності. Тут вона перегукується зі вченням про ноосферу В. Вернадського. Немає сумніву, що XXI століття — це початок ери глобальної ноосфери. З'явились «нові контури глобалістики», безмірно зрос­ла відповідальність глобалістів-дослідників за підготовку глобаль­них рішень і політиків за їх практичну реалізацію.

Сучасні процеси глобальізації демонструють нові внутрішні суперечності. Серед них одне з головних питань - це протиріччя між інтересами економічного розвитку і зростанням та захистом навколишнього середовища. Багато країн підійшли до такого рівня економічного розвитку, коли без вирішення проблем екологізації виробництва, екологічної безпеки будь-яке подальше нарощування масштабів виробництва стає контрпродуктивним і перетворюється на одну з найбільш сильних стратегічних загроз. Чорнобильська катастрофа - найбільш серйозне попередження людству про можливі глобальні екологічні катастрофи. Узгодження економічних стратегій розвитку з екологічними на глобальному рівні - це велике завдання XXI століття.

Здатність країн розв'язувати одночасно складні питання розвитку економіки і екологічної безпеки значною мірою залежить від того, чи є це питання притаманним лише для окремих країн і регіонів, чи воно є феноменом глобального порядку. Незважаючи на всі особливості країн, їх економічних систем, структур господарства, ступенів навантаження навколишнього середовища, цей феномен є глобальним.

Сьогодні в світі переважає точка зору про несумісність швидкого економічного розвитку і зростання з успішним поліпшенням навколишнього середовища. Кожна країна повинна платити за задовільні умови навколишнього середовища, що неминуче уповільнює темпи економічного зростання. В останній період США виділяють приблизно 2,5% свого національного доходу на захист довкілля, а країни - республіки колишнього СРСР - лише від 0,5% до 1%. І в одному, і в другому випадку інвестиції в екологію є недостатніми, подальше їх нарощування є надзвичайно складним, особливо для країн колишнього СРСР, які проходять стадію зміни економічних систем з тоталітарних на ринкові.

Вчені вважають, що вихід може бути знайдено лише на шляху інтеграції економічних і екологічних концепцій, стратегій розвитку. Потрібно знайти механізми захисту навколишнього середовища і в екологічних стратегіях перейти від стримування розвитку виробництва, заборони, штрафів за заподіяну шкоду до екологізації технології виробництва, до упередження шкоди.

Виникає переконання, що заходи, спрямовані на поліпшення навколишнього середовища, можуть і повинні сприяти розробці нових, високих технологій. А через це підвищенню продуктивності праці та конкурентоспроможності виробництва, - зростанню економічного нагромадження ресурсів і коштів. З точки зору структурних стратегій екологізація виробництва стимулює розвиток нової галузі промисловості - виробництво обладнання для контролю за станом навколишнього середовища. Йдеться про виникнення індустрії екологічного захисту. Обидва напрями сприяють економічному зростанню. Вони можуть стати самостійними додатковими джерелами інвестиційних ресурсів і відносно зменшити екологічне інвестиційне навантаження, яке сьогодні досягло близько 25% від загальних інвестицій. І на глобальному рівні і на рівні національних стратегій уникнути або обійти екологізацію виробництва і екологізацію економічного розвитку вже неможливо. Міжнародна екологічна безпека не має національних або регіональних кордонів. Тому національні інтереси бідних і багатих країн щодо поліпшення екології в принципі збігаються. Це може стати ще одним фактором глобальної інтеграції заради виживання, розвитку і прогресу. Сьогодні надзвичайно важливо поглибити дослідження зв'язку міжнародної екологічної безпеки і світової економіки.

1.2. Глобалізація як об’єктивна тенденція економічного і

соціального розвитку

Сьогодні перед суспільством стоять якісно нові завдання. Слід на­самперед визначити основні постулати, так би мовити кредо су­часної глобалістики. З  точки зору вчених основними з них є такі:

— світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;

— глобалізація світу — це об'єктивне історичне явище і про­цес, на який можна впливати і керувати об'єднаними, солідарни­ми зусиллями людства;

— глобалізація несе в собі нові небачені можливості для роз­витку людства і нові небачені загрози його існуванню;

—людство повинно солідаризуватись і об'єднатись перед явищем глобальних загроз і для вирішення глобальних проблем;

— глобальну кризу людства можна перебороти;

— глобальну катастрофу людства ще можна відвернути;

— глобальні проблеми — це не лише невирішені завдання, а й великі загрози всьому людству;

— глобальні інтереси треба ставити вище національних;

— глобальна інтеграція — це закономірність розвитку людства;

— сучасна людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального характеру і стала в центрі процесів глобалізації;

— в майбутньому людство навчиться попереджувати виник­нення глобальних проблем;

— в основу інтегрованих системних розвитку глобалістики може бути покладена концепція ноосфери В. Вернадського.

Говорячи про історичний характер глобальних проблем, гло­балізацію сучасних загроз, конфліктів і криз багато дослідників пов'язують їх з поступовим розвитком суспільства. Вони підкре­слюють зміну характеру криз і конфліктів у процесі розвитку.

Після виникнення на початку 70-х років глобалістики як науки пройшло порівняно мало часу. До числа її перших досягнень вар­то віднести систематизацію глобальних проблем, хоч проведе­на вона в основному на емпіричній, а не на теоретичній основі. Теоретичні основи глобалістики розроблені ще вкрай слабо, що можна пояснити затягненим «внутріутробним» розвитком глоба­лістики, хиткістю її теоретичного фундаменту, недосконалістю методологічного і термінологічного апарату. Пройшло майже 7 років з моменту публікації цього твердження. Становище змі­нилося мало. Тому, починаючи з 1999 року, досить важливим за­вданням глобалістики вчені вважали розробку наукового апарату, в тому числі наукового глосарію глобалістики і глобалізації та біб­ліографії. В 2000 році в Міжнародному інституті глобалістики впер­ше був створений і опублікований науковий глосарій глобалістики і наукова бібліографія глобалістики, що, безумовно, дало по­штовх розробці теорії і методології глобалістики. Це видання вийшло українською, російською і англійською мовами, в тому числі бібліографія мовами оригіналів.

Необхідність подальшої еволюційної зміни глобалі­стики в XXI столітті стала очевидною. Концептуальна база гло­балістики, яка склалась до початку XXI століття, показує, що прогрес є дуже значним і це дає можливість нарощувати зусилля. Є ціла низка знакових наукових робіт, які дозволяють говорити про позитивну еволюцію глобалістики. До 1995 року мова йшла лише про становлення глобалістики як нау­ки, про визначення її сутності,  сьогодні ж перед глобалістикою стоять нові завдання і надзавдання.

В останній третині XX століття глобалістика носила, в основ­ному, екологічний характер. І трактувалась обмежено, як вчення про глобальні проблеми сучасності. При систематизації гло­бальних проблем брали до уваги, перш за все, природ­ні глобальні проблеми. Глобальні проблеми розглядались розріз­нено, кожна зокрема, поза їх взаємозв'язком і взаємовпливом у динаміці світового розвитку. Тому одне із головних завдань, яке вчені поставили перед собою в 1995 році, відкриваючи цикл дослі­джень з глобалістики в системі НАН України (Інститут світової економіки і міжнародних відносин) — це реалізація системного комплексного підходу в глобалістиці і дослідження глобальних проблем в динаміці світового розвитку, тобто в процесі глобальних трансформацій і глобалізації розвитку. Над­завдання, яке вчені поставили перед собою при розробці проблем глобалістики, полягало в тому, щоб доводити результат дослі­джень до пошуку глобальних, регіональних, міжнародних і наці­ональних стратегічних рішень і стратегій вирішення глобальних проблем. Ще одна методологічна особливість цього підходу полягала в тому, що на перше місце було поставлено не «природні» глобальні проблеми, а антропогенні, тобто такі, що виникли в ре­зультаті розвитку світового суспільства, такі проблеми, які від сьогодні і, очевидно, назавжди відіграватимуть провідну роль. Йдеться також про прямий і зворотний зв'язок з ноосферою.

Прогрес у теорії глобалістики, досягнутий за період 80—90-х років, дозволяє по-новому підійти до розкриття сутності гло­бальних проблем і, найперше, до визначення питання про те, які проблеми об'єктивно є глобальними і в чому полягає їх специфі­чний зміст. Дослідники дійшли ви­сновку, що «глобальність» будь-якої системи слід розуміти не в кількісному, а в якісному вимірах. Система є глобальною тоді, коли відсутня реальна система більш високого таксономічного рівня. «Глобальність будь-якої проблеми визначається не стільки її роллю в житті тієї частини населення, яка реально від неї пост­раждала, скільки значенням цієї проблеми для долі всіх народів планети».

В теорії і методології сучасної глобалістики важливим і ще не вирішеним питанням залишається питання про систематизацію і класифікацію глобальних проблем. Наукова класифікація глобаль­них проблем вимагає пошуку критеріїв класифікації. В літературі зафіксовано такий більш-менш загальноприйнятний варіант класифікації: 1) універсальні проблеми політичного і соціально-економічного характеру;   2) проблеми пе­реважно природно-економічного характеру; 3) проблеми переваж­но соціального характеру; 4) проблеми екологічного характеру; 5) проблеми інформаційного характеру; 6) проблеми технологіч­ного характеру; 7) проблеми науково-інтелектуального характеру; 8) проблеми змішаного характеру.

Важливим моментом є наукова диференціація проблем, їх ранжування, а також встановлення взаємозв'язку і взаємовпливу в динаміці. Враховуючи, що всі глобальні проблеми є важливими, а також їхній об'єктивний взаємний вплив,  разом із тим, необхідно виділяти серед них особливі, ключові проблеми, або «надпроблеми» чи «метапроблеми». Бо саме вони є критеріально визначальними для долі людства. Як і двадцять років тому назад, чи не найбільш глобальними проблемами першої групи є проблеми попередження ядерної війни і збереження ми­ру, проблема зміцнення міжнародної безпеки. Незважаючи на «розрядку» і відсутність прямої загрози ядерної війни між над­державами в умовах однополюсного світу, ця проблема зберігає і зберігатиме свою пріоритетність. Людство ніколи не зможе ви­рішити її до кінця, але повинно навчитись контролювати цю смертельну загрозу, максимально пом'якшуючи її гостроту.

До розряду найбільш пріоритетних глобальних проблем людст­ва, які мають особливо великий перспективний або, навіть, вічний характер, дослідники відносять глобальну проблему сталого розвитку світу, який визначається сьогодні і в майбутньому не стільки еко­номічним зростанням держав і країн та забезпеченням розширеного відтворення в його традиційних вартісній і натурально-фізичній формах, скільки з соціально-економічним прогресом людства, за­безпеченням розширеного відтворення інтелектуальних ресурсів та інтелектуального потенціалу, а також зростання якості і конкурен­тоспроможності розвитку, якості людського життя, розвитку люди­ни як найвищої соціальної цінності. При цьому розуміється і по­кращення глобального навколишнього середовища.

Ще одна особливо пріоритетна універсальна глобальна проб­лема, які вчені приділяють найбільшу увагу, є проблема підвищення рівня суспільної організованості і керованості світовим співтова­риством і його розвитком. У сучасній глобалістиці цю проблему називають глобальним управлінням. Людство повинно знайти ефективну форму глобального управління, що має забезпечити синхронізований, справедливий розвиток для всіх на­цій і країн, а не лише для країн «золотого мільярда».

До другої групи глобальних проблем сучасна глобалістика відносить такі проблеми природно-економічного характеру як енергетична, продовольча, екологічна, сировинна, Світового оке­ану, ресурсна, інформаційна, технологічна. Багато дослідників-глобалістів схильні ставити на перше місце в цій групі проблем саме глобальну екологічну проблему, виходячи з безперспектив­ності продовження «технократичного» розвитку суспільства і йо­го загроз.

Глобальна соціалізація розвитку висуває на передній план і третю групу глобальних проблем соціального характеру, яку справедливо називають «глобальною соціальною бомбою», під­кладеною під майбутнє людства. Сюди входять глобальна демографічна проблема, проблеми боротьби цивілізацій, релігій, міжнаціональних відносин, демократії, духовності, культури, захисту здоров'я, організованої злочинності, корупції, безробіт­тя і зубожіння людей світу. Традиційно глобалістика найбільшу увагу приділяє демографічній проблемі в аспекті перенаселення планети. Але сьогодні, коли Китай (1.3 млрд. чоловік населен­ня) і Індія (1,1 млрд. чоловік населення) поступово виходять у лідери світового розвитку і демонструють здатність вирішувати продовольчі проблеми і проблеми розвитку, на перший план ви­ходять глобальні проблеми соціальної якості життя — освіта, здоров'я, безпека людини, боротьба з організованою злочинніс­тю, з тіньовою економікою, можливості розвитку народного підприємництва.

Сучасна глобалістика цілком обгрунтовано концентрує свої зусилля на проблемах глобального розвитку, його якості і безпе­ки. Ця пробле­ма світу в дослідженнях глобалістів була започаткована глобалістами — алярмістами Римського клубу (1968 р.), які досліджували песимістичні моделі, в яких можливості соціально-економічного розвитку визначаються лише економічним зростанням і демографічними факторами. Ці моделі вже застаріли. За останні 30 років були розроблені десят­ки нових моделей. Їх значення скоріше методологічного, ніж практич­ного характеру. Наполягання на «нульовому» глобальному зрос­танні заради екології нікого не втішає. Менш розвинені країни ніколи не погодяться відмовитись від розвитку в ім'я ілюзорної «стійкості світу», про це переконливо сказав Дж. Холліман ще в 1972 році. [ “Економіка”  За ред. З.Г. Ватаманюка.]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10